Главная | Обратная связь

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ І ПРИВАТИЗАЦІЯ ЯК МЕТОДИ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Найважливішою умовою становлення в Україні ринкових відносин є ліквідація монополії державної власності та перехід до різноманітних форм власності. Тобто йдеться про створення економічної основи функціонування ринкової економіки.

Відносини власності охоплюють весь господарський процес і природно пронизують відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Тобто, вони охоплюють надто великий спектр економічних відносин, і не лише економічних. З проблемами власності ми стикаємось щоденно протягом усього життя. В основі численних конфліктів лежить невміння або небажання розмежовувати "моє" і "чуже", "наше". В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, тривалий час, аж до початку 90-х років, перевага надавалася суспільній власності в її двох основних формах - державній і колгоспно-кооперативній. Необхідно зазначити, що соціальні перетворення в Україні, як і в інших республіках колишнього Союзу, ґрунтувалися на помилкових, догматичних уявленнях про суть суспільної власності.

Назвемо основні з них:

По-перше, за марксистсько-ленінською теорією, що була пануючою, встановлення суспільної власності на засоби виробництва саме по собі відкриває простір для розвитку продуктивних сил, і дійсність (досить високі темпи зростання промислового виробництва в 30-ті роки) немовби підтверджувала справедливість такого уявлення.

По-друге, вважалося, що відчуження трудящих від засобів виробництва, створюваного ними продукту й управління виробництвом властиве експлуататорським формам власності на засоби виробництва.

По-третє, головна помилка полягала в ствердженні, що держава мала опосередкувати якомога більше, а в ідеалі - всі процеси привласнення. Одержавлення процесів привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управління: управляв той, хто мав у своєму розпорядженні ресурси. Кількість господарських питань, що вирішувалися на рівні держави, неухильно зростала, а трудові колективи дедалі більше відсторонювалися від них.

Економічні зв'язки між підприємствами могли встановлюватися лише на державному рівні. Таким чином, монополія продовжувала паразитизм і загнивання. Це проявилося в таких явищах:

• Одержавлення власності призвело до ігнорування особистих інтересів.

• Одержавлення власності породжувало відчуження від неї трудящих. Вони втрачали відчуття господаря, а водночас і зацікавленість у раціональному використанні народного багатства.

• На перший погляд здається, що держава виражає інтереси всього народу, тому й свою власність використовує для задоволення загальнонародних потреб. Однак, у будь-якому суспільстві існує державний апарат, тобто певне коло людей, які, виступаючи від імені суспільства, мають можливість вирішувати та лобіювати власні інтереси.

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підґрунтя і суперечило потребам суспільного розвитку. Об'єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення. За умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Ці зміни ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизаційні папери".

Зазначені закони передбачають конкретні заходи щодо усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і створення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки та ін.

Становлення в українській державі різних форм власності значною мірою забезпечується здійсненням процесів роздержавлення та приватизації.

Роздержавлення – це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності.

Мета роздержавлення – створення умов для розвитку індивідуальної і колективної підприємницької діяльності на основі різноманітних форм власності і конкуренції, створення зацікавленості (мотивації) у високопродуктивній праці.

Воно передбачає реалізацію заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки та інше. Важливою складовою роздержавлення є приватизація.

Приватизація – це відчуження державою її власності на користь інших суб'єктів, тобто перетворення колишніх державних підприємств у приватні (недержавні). Її мета – підвищення ефективності виробництва. В цьому процесі відбувається зміна власника за допомогою передачі або продажу на різних умовах державної власності колективам, кооперативам, акціонерам, іноземним фірмам (юридичним і фізичним особам)

Роздержавлення та приватизація в Україні відповідно до чинного законодавства можуть здійснюватися у різних формах. Стосовно роздержавлення, то його основними формами є акціонування державних підприємств і продаж певної частини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням; оренда майна громадянами та їхніми господарськими об'єднаннями; обмеження втручання держави в процес ціноутворення, скасування примусового державного замовлення та ін.

Приватизація відбувається за такими формами: купівля-продаж неподільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні; купівля-продаж часток (акцій, паїв) у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі, за передплатою та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; викуп майна, зданого в оренду з викупом; викуп майна трудовим колективом; безплатна передача окремих підприємств, частини їхнього майна тощо.

Очікувані кінцеві результати роздержавлення й приватизації:

• реструктуризація економіки шляхом створення різних типів, видів, форм власності, тобто багатоукладного господарства;

• утвердження домінуючого приватного сектора економіки як основи стабільності і прогресу суспільного життя;

• персоніфікація власності та умови мотивації, які призведуть до ефективного господарювання;

• розвиток конкурентного середовища;

• створення передумов для формування ефективної держави та громадянського суспільства.

Реформування відносин власності завжди і скрізь проходить з певними труднощами, оскільки виявляються прорахунки в економічній політиці, супротив, зловживання, пайовий нігілізм та утриманська психологія.

Процес роздержавлення й приватизації в Україні, пройшовши певний шлях, ще далекий до завершення. Після його завершення всі норми та правила приватизації припинять свою дію і регулювання прав власності буде здійснюватися на основі зовсім інших законодавчих актів. Тому дуже важливо дослідити механізми впливу змін прав власності на інфраструктуру в перехідній економіці, шляхів створення стабільних правил гри на приватизаційному ринку, що має закласти основи їх розробки для регулювання прав власності в майбутньому, в умовах стабільної ринкової інфраструктури.

Проведення приватизації стало по суті першим полігоном для випробування шляхів і методів специфікації (установлювання) прав власності в реаліях переходу від державної до приватної власності.

Відсутність своєчасного й повного дослідження сутності та механізмів зміни прав власності, на жаль, призвело до значних прорахунків і помилок у процесі приватизації, безпрецедентного економічного спаду, зубожіння й соціального розшарування значної частини населення. Про недоліки, допущені в процесі приватизації, свідчить, між іншим, і те, що з'являються пропозиції щодо перегляду приватизації, які подаються у формі суперечок між суб'єктами господарювання. Власників звинувачують у тому, що вони не виконують інвестиційних зобов'язань, накладених на них державою в процесі приватизації. Як свідчать дані опитування ROMIR Monitoring, 44% респондентів уважають, що результати приватизації мають бути переглянуті, а ще 33% виступають за частковий їх перегляд, і тільки 18% виступають проти. Більше того, 57% опитуваних погоджуються з тим, що великих капіталістів необхідно притягувати до кримінальної відповідальності за приводами, пов'язаними з приватизацією.

Одним із недоліків приватизації в Україні є її нелегальна форма: через процедуру відсудження, за допомогою податкових застав тощо. Початок прозорої приватизації, тобто вимога декларації про чисте походження грошей, покладено Фондом державного майна при оголошенні конкурсу щодо продажу 98, 81% акцій ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» у жовтні 2003 р. Це був перший випадок в історії української приватизації. Тобто знадобилося більше десяти років для формування такого інституту, як прозора приватизація. Це підтверджує гіпотезу про те, що інфраструктура ринку в Україні знаходиться у стані первісного формування й потрібні чималі зусилля для розробки цивілізованих правил і норм специфікації прав власності. Це стосується не лише приватної й колективної, але й державної форми власності.