 |
|
Суть, мета та цілі стратегії виробництва
Поняття стратегії посідає центральне місце в теорії стратегічного управління. Слово „стратегія” походить з давньогрецької мови: stratos — армія, військо; agos — я керую. Початково воно визначало мистецтво або науку бути полководцем. Ще в стародавньому Китаї в період між 480 і 221 pp. до н. е. була написана книга, що мала назву «Мистецтво стратегії». Цей давній, твір свідчить, що вже тоді стратегія була невід'ємним елементом світогляду людей, а в це поняття вкладався такий сенс, який сьогодні називається нормою оптимальної поведінки. У давнину вважалося, і з цим неможливо не погодитись, що розробка стратегії є мистецтвом обдарованих особистостей. Але настільки безмежними і незліченними є прояви людського таланту і мистецького дару, то, мабуть, ніколи стратегії не можна буде дати вичерпного визначення. Вона завжди буде мати про себе багато різних висловлювань, визначень, відомостей, номінацій, висновків тощо. Багатогранність поняття стратегії обумовлює ще й те, що навіть при незначній зміні кута зору на нього зображення суттєвим чином змінюється, і однозначне визначення знову стає неможливим.
Серйозний науковий інтерес до поняття та змісту стратегії підприємства виник на початку шістдесятих років. З того часу поняття стратегії багато разів визначалось, уточнювалось, інтерпретувалось тощо. А. Чандлер у своїй праці, яка вже стала класичною, писав: „Стратегія... являє собою визначення основних довгострокових цілей підприємства та адаптацію курсів дій та розміщення ресурсів, необхідних для досягнення цілей... Оскільки прийняття нової стратегії може обумовити залучення нових типів робітників або виробничих потужностей, перекроїти горизонти бізнесу, які бачать керівники компанії, це може мати значний вплив на форму організації підприємства” [6, cт.17].
Стратегія виробництва – це підсистема корпоративної стратегії, представлена у вигляді довгос трокової програми конкретних дій з створення і реалізації продукту підприємства; підсистема передбачає використання і розвиток усіх виробничих потужностей підприємства з метою досягнення стратегічної конкурентної переваги [1, ст. 204].
Виробнича стратегія об'єднує і тестує на здатність реалізації як корпоративних, так і функціональних стратегій. Стратегія виробництва є "допоміжною" або "регуляторною" стратегією, за допомогою якої керівництво може зрозуміти реальні потреби ринку та відрегулювати зміст корпоративних стратегій.
Досить часто керівники допускаються помилки при прийнятті стратегічних рішень про можливості ринку лише на основі маркетингових досліджень. Маркетингова інформація про ринок необхідна, але її зовсім недостатньо для прийняття рішення про конкурентні переваги та можливості ефективно діяти на рику. Маркетинг виробляє уявлення про ринок, виявляючи лише можливих споживачів, які в принципі можуть купувати продукцію підприємства. Реальна поведінка споживача проявляє себе лише в замовленнях, що пред'являються виробнику та в реальному споживанні цієї продукції певним сегментом споживачів.
Маркетинговий підхід до формування корпоративних стратегій характеризується домінуванням функціональної стратегії маркетингу та збуту і недооцінки можливостей і перспектив виробництва. При реалізації корпоративних стратегій в першу чергу виробництву доводиться реагувати на ситуації, що відбуваються на реальному ринку продукції, і дуже часто виявляється, що воно не здатне задовольняти вимоги споживачів та отримувати прибуток.
Суть виробничої стратегії полягає в пристосуванні виробництва до вимог ринку Стратегічні задачі виробництва витікають з уявлення про участь підприємства в конкуренції, реальної поведінки споживача та його вимог до продукції, рівня інноваційності конкурентних переваг, пов'язаних з виробництвом, послідовності капіталовкладень, необхідних для реалізації стратегій.
Отримання конкурентних переваг за рахунок пристосування виробництва до вимог ринку можливе за умови певної інноваційної діяльності. Реалізація будь-якого інноваційного проекту потребує фінансових витрат на розробку інноваційного об'єкта та капітальних вкладень в основні фонди та технології. Тому виробнича стратегія повинна виходити із програми залучення фінансових ресурсів та капіталовкладень.
Метою виробничої стратегії є оптимальне поєднання робочої сили і технологій при відповідно розробленій виробничій стратегії; використання потенціалу підприємства у тих напрямках, які б створювали конкурентні переваги; налагодження виробничого процесу підприємства, забезпечення його стабільності функціонування та зростання. Коли всі вимоги виконано, то можна стверджувати, що стратегія виробництва розроблена і виконується ефективно.
Провідним елементом стратегії виробництва є стратегічні цілі, які визначають конкретний кінцевий стан окремих характеристик підприємства, досягнення яких є для нього бажаними і на досягнення яких спрямована його діяльність. Система цілей виробничої стратегії повинна логічно випливати зі зміни стратегії підприємства, тобто з визначених основних стратегічних цілей першого рівня.
Формування цілей виробничої стратегії здійснюється відповідно до таких критеріїв:
1. витрати на виробництво продукту;
2. якість виробництва;
3. якість виробничих поставок;
4. відповідність виробництва попиту («гнучкість за попитом»).
При оцінці виробничих витрат використовують показники:
- питомі витрати живої праці і матеріалів;
- фондовіддача;
- оборотність товарних запасів;
- інтегральний показник – собівартість виробництва одиниці продукції.
Якість виробництва оцінюється:
- за процентним співвідношенням дефектів кінцевого продукту і за показником відхилень від системного стандарту виробництва;
- за відсотком браку;
- за ресурсом гарантованого функціонування продукту (періоди часу між поломками)
- за показником витрат на підвищення якості.
Якість виробничих поставок може оцінюватися:
- за процентним співвідношенням поставок, зроблених точно в термін;
- за різними показниками затримок і зривів поставок;
- за показниками фінансових втрат за порушення термінів й інших умов доставки продукції.
Гнучкість виробництва за попитом на його кінцеву продукцію оцінюється:
- за широтою асортиментного ряду конкретних продуктів-товарів;
- в абсолютних та відносних показниках оновлюваності асортименту, як асортименту продуктових груп, так і внутрішнього асортименту;
- за швидкістю відновлення продукту [1, ст. 205 - 207].
Отже, можна виділити такі основні цілі виробничої стратегії:
1. оптимальне завантаження потужностей;
2. зниження витрат на виробництво;
3. якість виробництва;
4. своєчасність виробничих поставок;
5. відповідність виробництва попиту.
Кінцева ефективність обраної стратегії залежить від того, наскільки комплексно й органічно взаємодоповнюють і взаємопов'язані стратегічні цілі усіх рівнів. Чітко сформульована стратегія надзвичайно важлива для ефективної роботи підприємства та забезпечує досягнення поставлених цілей.