 |
|
Класифікація базових моделей місцевого самоврядування.
Аналіз різних варіантів дизайну місцевого самоврядування О. Оффердала, О. Черкасова, В. Чиркіна, Ж. Зіллера, О. Ярошу-ка дозволяє виділити моделі організації влади на місцях, відносин центральних та місцевих органів влади. Це класичні "модель партнерства" і "агентська модель".
1. Класичні "модель партнерства" -розвивалася в країнах, де політична система формувалася "знизу догори", через поєднання повноважень місцевих громад і центральних органів влада. її назва свідчить про рівноправні відносини, спрямовані на досягнення спільних цілей.
2. "Агентська модель" передбачає відносини місцевих органів ("агента") з центральними органами ("принципалом"), де головна роль центру, а місцеві органи — інструмент політичної системи, засіб виконання адміністративних функцій на місцях.
Дослідники акцентують на пошуку "золотої середини" — моделі взаємозалежності" {Родс), коли відносини центральної і місцевої влади будуються на засадах компромісу й обміну інформацією. Місцеві спільноти залежать від підтримки центру (законодавчої, фінансової), а центральний уряд - від ефективної діяльності місцевих органів на місцях. Відносини тут більш рівноправні, ніж в агентській моделі, розвинені і динамічні, ніж у моделі партнерства.
Крім цих варіантів взаємодії, можна виділити моделі "розділеної" та "децентралізованої" влади (В. Поповські), ідеально-типову модель місцевого самоврядування (О. Оффєрдал) залежно від ступеня автономності та інтеграції місцевих одиниць, участі місцевих жителів в управлінні їх справами, обсягу виконання місцевими органами влади завдань. Кожна модель по-різному визначає провідну силу у взаємодії місцевих органів і держави.
Отже, науковий потенціал самоврядницької ідеї розкривають теоретичні конструкції, базові юридичні категорій, які сприяють оформленню відповідних теорій, концепцій, моделей місцевого самоврядування. Аналізуючи хронологію їх появи, зазначимо, що спочатку метою ідеї місцевого самоврядування був розвиток у громадян відчуття належності до однієї спільноти (громади), а згодом — зв'язок з громадянськими та політичними правами і свободами людини. Основою місцевого самоврядування є вчення про природне право, що виражається в загальнолюдських цінностях справедливості, свободи, рівності тощо.
Розвиток поглядів на місцеве самоврядування, його інститути пов'язаний з еволюцією самоврядування як децентралізованої форми управління, формуванням правового ставлення громади до держави, законодавства, що регулює діяльність відповідних органів, їх відносини з державою. Хоч традиції общинного, міського самоврядування сягають коренями полісної демократії античного світу, міських і сільських громад середньовічної держави, формування засад місцевого самоврядування відбувалось зі становленням правової держави у нові часи.
На думку датських учених, муніципалітети не є нерегульованою "державою в державі", а незалежні місцеві політичні одиниці, що вписується в систему держави41. У багатьох демократичних країнах (Італія, Німеччина, Норвегія) поширені погляди про дану систему як цілком автономну сферу управління. Загалом Історія розвитку вчень про місцеве самоврядування свідчить про певну суперечливість цього соціального явища, яка зумовлена, насамперед, двоїстим характером муніципальної влади, наявністю в її природі одночасно суспільних і державних начал тощо.
В Україніідеї та практика місцевого самоврядування мають давні традиції. Впроваджуючи європейську модель місцевого самоврядування, засвоюючи досвід зарубіжних країн тут крім політико-ідеологічних труднощів, панує традиціоналістська доктрина юридичного позитивізму - інструмент захисту корпоративних інтересів політичних, адміністративних та інших еліт. Продовжуючи радянську школу права, визнаючи право в об'єктивному сенсі, вона гальмує суспільно-політичний і правовий розвиток. Це покладає ряд важливих завдань на сучасну українську юридичну науку.
Основна класифікація базових моделей місцевого самоврядування:
1. Англосаксонська (класична) модель місцевого самоврядування ( базується на громадянськіх теоріях, відображена в правових системах Великобританії, США, Канади, Індії, Австралії тощо). її основними рисами є: формальна автономія і самостійність місцевого самоврядування; відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які опікують органи,місцевого самоврядування - креатури парламенту (Великобританія) чи штатів (США). Відносини між центральною владою і місцевим самоврядуванням визначаються принципом "intervires" (діють в межах наданих повноважень).
2. Континентальна модель(базується на державницьких теоріях,поширена у країнах Європи (Франція, Італія, Іспанія, Бельгія), Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовної Африки, ряді штатів США Ознаками цієї моделі є: поєднання місцевого самоврядування і державного управління на місцях, виборності і призначуваності; певна ієрархія системи місцевого самоврядування; наявність на місцевому рівні спеціального представника центральної влади, який здійснює державний контроль за їх діяльністю.
Недоліком цієї теорії є суттєвий вплив державних інтересів на місцеві органи, виконання ними державно-владних повноважень відповідно до місцевих умов. Це спричиняє зростання чиновного апарату, видатків на його утримання.
Смешана модель
Родянська модель