Главная | Обратная связь

Формування особистості підлітка

Підлітковий період – це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, появи прагнення бути і вважатись дорослим, переорієнтації з цінностей, характерних для дітей, на цінності світу дорослих. Появавідчуття дорослостіяк специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією її якістю, в якій відображається нова життєва позиція в ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме вона визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання та афективні реакції. Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості з боку оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорослими повною мірою. Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світу дорослих.

Зростає прагнення підлітка бути самостійним, яке зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом і змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Одночасно підлітки гостро потребують доброзичливої і тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала здійснювати їхні прагнення до самостійності. Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків.

Самооцінка. Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, які проявляються в самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх стосунків з оточуючими. Механізмом розвитку самосвідомості є рефлексія. Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки.

Стадії формування самооцінки підлітків:

1. На Істадії підліткового віку (10-11 років) дитині властиве досить своєрідне ставлення до себе. В самооцінці домінують негативні риси і форми поведінки. Деякі підлітки особливо підкреслюють, що недоліків у них багато, а подобається в собі єдина риса. Діти виявляють гостру потребу в самооцінці і водночас переживають невміння об'єктивно оцінити себе.

2. В 12-13 років зберігається ситуативно-негативне ставлення дитини до себе, яке залежить від оцінок оточуючих, передусім однолітків. В той же час критичне ставлення підлітка до себе, переживання з приводу незадоволення собою супроводжується актуалізацією потреб в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як особистості.

3. В 14-15 років виникає "оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе. Ця самооцінка базується на порівнянні підлітком своїх особистісних особливостей, форм поведінки з визначеними нормами, які виступають для нього як ідеальні форми особистості.

Вже починаючи з шостого класу інтенсивно розвивається особистісна та міжособистісна рефлексія. Характерна для молодшого школяра рівновага позитивних і негативних самооцінок змінюється на різке невдоволення собою, яке поширюється як на учбову діяльність, так і на всю систему взаємин з оточуючими.

Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, зростає самостійність їхніх суджень. Однак інших людей підлітки поки що оцінюють повніше і правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, з ким у них склалися близькі стосунки. Підлітки намагаються відкрити себе з кращого боку, заслужити схвальні відгуки від інших, особливо з боку референтних осіб. Страх показати своє незнання або невміння може бути причиною надмірною сором'язливості та невпевненості в собі, набувати хворобливого характеру. Все це часто маскується напускною розв'язністю, бравадою і грубістю, аби приховати внутрішню невпевненість.

Формується „Я-концепція” (система внутрішнього узгодження уявлень особистості про себе). Інтерес до власного внутрішнього світу виникає приблизно у 11-12 років. Потім відбувається поступове ускладнення і поглиблення самопізнання. Підліток відкриває для себе внутрішній світ, він починає аналізувати власні риси, вчинки, складні переживання. Підліток намагається зрозуміти, яким він є насправді, і уявляє, яким би він хотів бути.

Інтересипідлітків порівняно з молодшим шкільним віком набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини. З іншого боку, інтереси ще багато в чому зберігають свою мінливість і лише у старших підлітків набувають певної стійкості. Саме в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості. Нерідко вже можна спостерігати і визначення професійних намірів, яке супроводжується серйозними зусиллями щодо підготовки себе до омріяного майбутнього. Чим стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованіше його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розрізнюються як „потрібні” та „непотрібні”).

У зв'язку з високими, але не синхронними темпами фізичного і психічного розвитку підлітків, у них виникає багато таких потреб, задоволення яких в умовах ще недостатньої соціальної зрілості не завжди можливе. Тому депривація потреб у підлітковому віці спостерігається частіше та виражена значно сильніше, ніж у більш молодшому віці. Перебороти її через відсутність синхронності у психічному і соціальному розвитку підлітка дуже важко.

Захоплення підлітків дуже сильні, їм притаманний позаучбовий характер та змінюваність. Перетинаються зі шкільним навчанням лише інтелектуально-естетичні захоплення, бо вони пов'язані з глибоким інтересом до улюбленого заняття (історія, радіотехніка, музика, малювання). Егоцентричнізахоплення мають місце при вивченні рідкісних іноземних мов, занять модними видами спорту. Підлітки намагаються привернути до себе увагу оригінальністю своїх занять, прагнуть вирізнитися, піднятися в очах оточуючих. Тілесно-мануальні захоплення пов'язані з намірами зміцнити свою силу, витривалість, набути спритності. Накопичувальнізахоплення - колекціонування монет, поштових марок, етикеток. Інформативно-комунікативні захоплення виявляються у жадобі отримання нової, можливо не досить змістовної інформації, у потребі необтяжливого спілкування з однолітками, проведенні часу біля телевізора, коли інформація засвоюється на досить поверховому рівні.