Главная | Обратная связь

Операції по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів

 

В компетенцію оперативних підрозділів входить і право проводити операції по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб. Попередження тяжких злочинів, припинення їх на етапі скоєння, захоплення озброєних злочинців, позбавлення них реальної можливості продовжувати умисні протиправні дії являються для оперативних підрозділів найважливішим завданням. Таке завдання вирішується шляхом організації і проведення оперативно-розшукових заходів, порушення кримінальних справ, встановлення і затримання осіб, готуючих або вчинивших небезпечні злочини, координації діяльності з іншими оперативними підрозділами, усуненні причин і умов, що сприяють звершенню злочинів.

При проведенні операцій по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів, оперативні підрозділи поєднують гласні і негласні методи оперативно-розшукової діяльності. До приведення операцій по затриманню озброєних злочинців, як правило, здійснюються інші оперативно-розшукові заходи, такі як візуальне спостереження за об'єктом затримання, встановлення його місця перебування, його зв'язків, контроль поштової і телеграфної кореспонденції, вивчення оперативними працівниками різної інформації, що характеризує злочинця, проникнення в злочинне угруповання, конфіденційне співробітництво з особами, які можуть давати інформацію стосовно вчинення тяжкого злочину, чи осіб, підозрюваних в його вчиненні, застосовуються і інші негласні оперативно-розшукові заходи.

В практичній діяльності оперативних підрозділів можлива ситуація, коли необхідність проведення операції по захопленню озброєних злочинців виникає раптово, не очікувано. Проведення таких операцій по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів пов'язано з застосуванням різних сил, засобів і методів, виконанням різного роду дій, координацією зусиль різних оперативних та інших підрозділів правоохоронних органів. Діяльність оперативних підрозділів при проведенні операцій по захопленню озброєних злочинців розписується в спеціальних відомчих актах (наказах, інструктажах, постановах). В таких нормативних актах розробляється типовий план оперативно-розшукових заходів оперативних підрозділів і інших, координації та взаємодії в разі озброєного оперу злочинців та припинення тяжких злочинів.

Для успішного і вмілого виконання таких планів з виконавцями оперативно-розшукових заходів проводяться практичні заняття, розподіляються зарані обов'язки, передбачаються допоміжні заходи (виділення транспорту, зв'язок, індивідуальні засоби захисту, технічні пристрої і обладнання, зброя та інше). В органах внутрішніх справ розробляються спеціальні типові плани на випадок захоплення заручників, повітряного чи морського судна, втечі із під варти, озброєного опору злочинців.

Поведінка озброєних злочинців може бути:

- ситуаційною, яка зарані ними не планується, злочинець вимушений діяти залежно від ситуації (потрапив в оточення, захоплений на місці пригоди, розвінчаний в скоєні тяжкого злочину і т.д.);

- попередньо підготовленою, коли злочинці зарані спланували свої дії, мають наміри діяти саме так, як вони вирішили, наприклад, готуючись до озброєного нападу на банк, втікаючи із-під варти, здійснюючи рекет, розбійний напад, бандитизм і інші злочини.

Організуючи операції по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів, оперативні працівники мають враховувати ситуацію в якій діють злочинці і їхню підготовленість до вчинення тяжкого злочину (озброєність, знання деталей, професіоналізм і т. ін.). Особливо важливою умовою успішного проведення операцій по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів, враховуючи їх підготовленість, є чітке управління силами і засобами, професійної підготовленості самих оперативних працівників, знання ними своїх обов'язків і вміння їх виконати.

Оперативно-розшукові заходи при здійсненні операцій по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів можна розділити на дві групи:

- перша передбачає необхідність розробки, як вже говорилось раніше, в кожному органі внутрішніх справ, в підрозділах інших правоохоронних органів типових планів різних варіантів діяльності служб і працівників на випадок непередбачуваних обставин і ситуацій. В таких планах передбачається перелік дій оперативного підрозділу на випадок раптового надходження інформації про виявлення озброєних злочинців чи скоєння тяжкого злочину. В такому плані передбачаються і дії інших оперативних підрозділів і служб;

- друга група оперативно-розшукових заходів передбачає розвиток подій, особливо, на першому етапі операції, своєчасне прийняття управлінських рішень і корегування запланованих дій, віддання наказів, розпоряджень про оповіщення і збір особового складу в заданому місці, про екіпіровку, визначення основних напрямків пошуку злочинців, їх затримання, постановку конкретних завдань, перевірку їх виконання.

Оперативно-розшукові заходи по захопленню озброєних злочинців можуть бути як гласними так і негласними, вони виконуються, як правило, одночасно із процесуальними діями по кримінальній справі, але можуть бути виконанні і до порушення кримінальної справи, а результати їх проведення в таких випадках будуть підставою для порушення кримінальної справи.

 

 

3. Гласні і негласні штатні працівники оперативних підрозділів

 

Для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності оперативним підрозділам надається право мати гласних і негласних штатних працівників. Для такого співробітництва необхідна добровільна згода як оперативного підрозділу органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, так і громадян, які беруть на себе виконання обов'язків гласних і негласних штатних працівників. Згода громадян на встановлення співробітництва з оперативними підрозділами оформляється, як правило, у письмовій формі у вигляді угоди чи контракту і може носити постійний чи тимчасовий характер, а сама участь громадян у проведенні оперативно-розшукових заходів може мати, залежно від їх бажання та характеру виконуваних завдань, гласний або негласний характер. Особи, які співпрацюють з оперативними підрозділами, зобов'язані зберігати в таємниці відомості, які стали їм доступні в процесі підготовки та проведення оперативно-розшукових заходів, вони не вправі надавати завідомо неправдиву інформацію оперативним підрозділам.

Конкретні завдання оперативно-розшукової діяльності виконують посадові особи оперативних підрозділів, які наділені правом здійснення оперативно-розшукових заходів, і які в нормативних документах, науковій літературі та на практиці називаються оперативними працівниками. Крім оперативних працівників, які можуть виконувати свої обов'язки гласно і негласно, до виконання оперативно-розшукової діяльності можуть залучатись і конфіденти, тобто громадяни які співпрацюють з оперативними підрозділами на конфіденційній основі. Серед суб'єктів оперативно-розшукової діяльності, без сумніву, провідна роль належить штатним оперативним працівникам правоохоронних органів і спецслужб, для яких оперативно-розшукова діяльність являється основною професією. Оперативні працівники в процесі своєї службової діяльності безпосередньо здійснюють оперативно-розшукові заходи, добувають, аналізують оперативну інформацію, легалізують її в цілях кримінального судочинства, для чого вступають у взаємодію з різними фізичними і юридичними особами, в тому числі і з представниками кримінального середовища.

Оперативний працівник - це фізична особа, яка наділена правами і обов'язками, передбаченими оперативно-розшуковим законодавством, відомчими нормативними актами по організації і тактиці оперативно-розшукової діяльності і відповідає певним морально-психологічним, професійно-діловим і фізичним якостям., обумовленим специфікою діяльності даної категорії осіб. Оперативні працівники диференціюються на гласних і негласних штатних працівників, тобто вони розподіляються:

по-перше, на посадових осіб, які діють відкрито (гласно) від імені відповідного оперативного підрозділу органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність;

по-друге, на негласних (таємних) штатних працівників, чия приналежність до оперативного відомства в інтересах необхідної конспірації не розголошується.

До гласних штатних працівників належить особовий склад підрозділів, зазначених у ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» і службова діяльність яких регулюється відомчими нормативними актами.

До негласних штатних працівників належить оперативний склад цих підрозділів, який виконує задачі оперативно-розшукової діяльності конспіративно, з використанням документів, які зашифровують особу чи її відомчу належність. Такі працівники можуть бути направленими для роботи на штатних посадах в інші підприємства, установи та організації для виконання конкретних завдань в інтересах безпеки суспільства і держави, а також на постійну роботу в порядку, встановленому законодавством.

До негласних штатних працівників належать також працівники спеціалізованих підрозділів органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, працівники підрозділів кримінального пошуку та інші.

В залежності від завдань, які вирішуються в правоохоронних органах, негласний апарат формується із різних категорій співробітників. Так, в оперативних підрозділах МВС України до таких категорій належать: штатні негласні співробітники та негласні працівники, які залучені до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності.

Кожна із цих категорій оперативних працівників наділена повноваженнями, відповідними тим завданням оперативно-розшукової діяльності, які ними виконуються. Оперативні працівники можуть бути рядовими виконавцями, але статус оперативного працівника, тобто його повноваження, мають і ті посадові особи, які очолюють оперативні підрозділи, організують оперативно-розшукову діяльність, направляють її та контролюють. Таким чином, до оперативних працівників належать і керівники оперативних підрозділів, їх заступники, інший керівний склад оперативних підрозділів. До категорії оперативних працівників входять і посадові особи органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, якщо на них покладені обов'язки по її організації та проводженні (наприклад, начальник відділу внутрішніх справ в місті, районі, начальник УМВС в області та їх заступники по міліції кримінального блоку).

До числа штатних працівників відносяться також окремі особи, залучені за їх згодою до підготовки і проведення оперативно-розшукової діяльності і конспіративно співпрацюючих з оперативними підрозділами за контрактом чи угодою, та окремі особи, які гласно, відкрито і добровільно співпрацюють з оперативними підрозділами на основі трудового законодавства.

Таким чином, розглядаючи штатний персонал оперативних підрозділів, необхідно виділяти власне оперативних працівників (гласних і негласних) і інших штатних працівників, які теж можуть співпрацювати з оперативним підрозділом гласно чи негласно, але їх повноваження в здійсненні оперативно-розшукових заходів порівняно з оперативними працівниками значно звужені, або обмежені конкретним завданням.

Оперативні працівники, як правило, мають спеціальні звання (лейтенант міліції, капітан податкової міліції, майор внутрішньої служби), вони при прийомі на службу приймають присягу, беруть на себе письмові зобов'язання, обумовлені специфікою їх діяльності, мають дотримуватись певних вимог і повинні відповідати певним вимогам, які є неодмінною умовою їх допуску і участі в оперативно-розшуковій діяльності, а саме: примірна поведінка, надійність, вірність, стійкість, безумовна законослухняність при виконанні взятих на себе обов'язків та морально-психологічна, професійна і фізична здатність їх реально виконати.

Оперативні працівники органів Служби безпеки України, розвідувальних органів Міністерства оборони України та розвідувальних органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань захисту державного кордону України являються військовослужбовцями.

Оперативному працівнику мають бути притаманними і такі властивості як вміння аналітичне мислити, спілкуватися, встановлювати довірчі відносини, критично оцінювати ситуацію і відповідно реагувати на неї.

Як вже відмічалось, оперативні працівники розподіляються на безпосередніх виконавців і керівників, тих посадових осіб, які можуть створювати оперативні підрозділи, направляти їх роботу, об'єднувати зусилля оперативних працівників для досягнення поставлених перед ними завдань, координувати її діяльність, у відповідності з оперативно-розшуковим законодавством наділяти тими чи іншими повноваженнями. Але, головне, що має відрізняти оперативного працівника, є його професіоналізм і компетентність без чого здійснення оперативно-розшукової діяльності просто неможливе. Оперативний працівник повинен мати відповідну освіту, як правило, юридичну, крім того він повинен мати також спеціальну підготовку для виконання конкретних видів діяльності: оперативно-розшукової, контррозвідувальної, розвідувальної, аналітичної, оперативно-технічної.

Нарешті, оперативні працівники, здійснюючи оперативно-розшукову діяльність в повному обсязі, мають повноваження працівників органу дізнання і можуть у відповідності з кримінально-процесуальним законодавством порушувати, розслідувати, передавати через прокурора в інші органи дізнання чи в слідчі органи кримінальні справи по виявленим ними злочинам або приймати їх у своє провадження.

До інших гласних і негласних штатних працівників теж пред'являються відповідні вимоги, зокрема, дотримуватись умов співробітництва, конспірації, не розголошувати відомості, які стали їм доступні у зв'язку з виконанням оперативно-розшукових заходів, дотримуватись встановленої лінії поведінки, давати правдиву інформацію, чесно і добросовісно виконувати взяті на себе зобов'язання.

Оперативні працівники взаємодіють із іншими штатними гласними і негласними працівниками і складають в цілому персонал оперативних підрозділів. Так, ст.16 Закону України «Про розвідувальні органи України», визначає, що співробітниками розвідувальних органів України є військовослужбовці та службовці кадрового складу розвідувальних підрозділів відповідних центральних органів виконавчої влади, а також військовослужбовці, службовці та працівники, які не належать до кадрового складу цих органів.

Негласне співробітництво окремих громадян в якості штатних працівників оперативних підрозділів обумовлюється:

- складністю завдань, що їх виконують оперативні підрозділи і неможливістю виконати їх без участі негласних штатних працівників;

- таємним характером підготовки і вчинення тяжких злочинів та приховуванням їх слідів;

- наявність реальних загроз державній, економічній, військовій безпеці України;

- правом громадян вибирати форму співробітництва з оперативним підрозділом;

- допустимістю використання на законних підставах інформації отриманої негласними методами.

Оперативні працівники, гласні і негласні, інші штатні працівники оперативних підрозділів перебувають під соціальним та правовим захистом держави.

 

4. Встановлення конфіденційного співробітництва

 

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» та інше оперативно-розшукове законодавство надає право оперативним підрозділам для встановлення фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах громадян, суспільства і держави встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності. Співробітництво на конфіденційній основі дозволяється встановлювати з повнолітніми, дієздатними особами, які добровільно дали на це згоду.

«Конфіденти - це приватні фізичні особи, з якими оперативні підрозділи органів, здійснюючих оперативно-розшукову діяльність, встановили на платній чи безплатній основі відносини співробітництва, передбачаючи надання такими громадянами вказаним операпаратам сприяння на конфіденційній основі у виконанні покладених на них завдань» (переклад автора).

Такі особи вважаються однією з основних підпор оперативно-розшукової діяльності через те, що, як правило, забезпечують добування таємної інформації, необхідної для оперативних підрозділів у сфері забезпечення безпеки держави та кримінального переслідування.

Оперативні підрозділи встановлюють конфіденційне співробітництво з громадянами України та іншими особами, дотримуючись при цьому умов добровільності.

Під конфіденційним співробітництвом слід розуміти негласне (таємне), з дотриманням суворої конспірації співробітництво осіб з працівниками оперативних підрозділів. До категорії таких осіб належать:

- особи, діяльність яких носить розвідувально-інформативний характер (штатні негласні та негласні працівники);

- особи, за допомогою яких забезпечується конспірація в роботі з штатними негласними та негласними працівниками (власники легендованих підприємств чи кооперативів та ін.).

Конфіденційність розповсюджується як на факт зв'язку фізичних осіб з оперативними підрозділами, так і на відомості про їх особу та місцеперебування. Конфіденційне співробітництво оперативного підрозділу з особою - це відносини між державним органом, уповноваженим на здійснення оперативно-розшукової діяльності, їх посадовими особами та громадянами, що дали добровільну згоду співробітничати з ними у виконанні оперативно-розшукових завдань на негласній основі.

Умови конфіденційного співробітництва та порядок його оформлення встановлюються відомчими актами. Особи, які залучаються до конфіденційного співробітництва, при виконанні завдань оперативної діяльності зобов'язані зберігати таємницю, яка стала їм відома у зв'язку з цим. Розголошення такої таємниці тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, які порушують права людини. Конфіденційне співробітництво з особою може бути оформлене письмовою угодою, при цьому не має значення громадянство, національність, стать, майнове, посадове і соціальне становище, освіта, приналежність до громадських організацій, ставлення до релігії і політичних переконань. Враховується дієздатність особи, добровільність її дій та можливість виконання оперативно-розшукових завдань.

Особи, які залучаються до конфіденційного співробітництва з оперативним підрозділом, знаходяться під захистом держави. Співробітництво особи з оперативним підрозділом у випадках його оформлення трудовою угодою зараховується у загально-трудовий стаж. Якщо у зв'язку з виконанням такою особою завдань оперативно-розшукової діяльності наступила її інвалідність або смерть, на неї розповсюджуються пільги, передбачені в подібних випадках для працівників оперативних підрозділів.

Основним принципом конфіденційного співробітництва оперативного підрозділу з особою є гарантія нерозголошення таємності контактів. Порушення цього принципу може мати самі негативні наслідки - від втрати взаємної довіри до людських втрат.

Конфіденційне співробітництво є одним з найбільш ефективних і дієвих методів оперативно-розшукової діяльності і широко використовуються оперативними підрозділами у випадках, коли

необхідно вирішувати складні завдання по розкриттю тяжких злочинів, розшуку небезпечних злочинців, припиненню діяльності організованих злочинних угрупувань.

Відомий вчений і практик оперативно-розшукової діяльності 1.1. Карпець писав: «Світовий досвід боротьби із злочинністю показує, що без агентури ефективна боротьба з нею просто не можлива. Якими б вмілими і активними не були розшукувачі, здійснюючі так званий особистий пошук, в якому величезне значення має особиста рухливість і кмітливість, вміння, перебуваючи в натовпі людей бачити і чути те, що не бачать і не чують інші, вміння аналізувати побачене і почуте, приймати негайно необхідні рішення, - вони не зможуть проникати в наміри, які виношують глибоко законспіровані, згуртовані злочинні групи, не зможуть попередити Чи розкрити злочин, якщо не будуть мати агентури, здатної допомогти карному розшуку «із середовища» знати, що замишляють злочинці. Все це - не самоціль, а шлях надання допомоги людям, припинення зла. І в цьому працівник карного розшуку та його агентура єдині, незалежно від того, якими мотивами керувався агент, допомагаючи розвінчанню зла... При цьому оперативник зобов'язаний жорстко контролювати агентів, які бувають схильні і до провокацій, і до беззаконня. Тим більше, що вони далеко не святі, переважно більшість з них - раніш судимі, саме така особливість агентури карного розшуку, якому інша і не потрібна, тому що вона ніколи не знайде спільної мови зі злочинним елементом, а тоді вона взагалі не потрібна» (переклад автора).

Інформація, яку отримує оперативний працівник від конфідента може мати самий різний зміст, але вона має бути спрямована на досягнення цілей оперативно-розшукової діяльності. Оперативний працівник, оцінюючи інформацію, отриману від конфідента, повинен зважати на особистість конфідента, мотиви його добровільної згоди на співробітництво, на достовірність інформації, отриманої раніше, можливість перевірити відомості, які повідомив конфідент. Зацікавленість у кінцевому результаті справи особи, яка володіє інформацією про злочин, створює перешкоди для встановлення істини, неодиничними є випадки мимовільної помилки таких осіб щодо обставин справи внаслідок обмежених можливостей сприйняття, запам'ятовування і відтворення фактів.

Часто при розкритті тяжких злочинів, організованої злочинної діяльності оперативна інформація, отримана від конфідентів, має вирішальне значення для прийняття рішень про наступні оперативно-розшукові заходи та процесуальні дії. Зміст такої оперативної інформації при підтвердженні є реальним відбитком події злочину, інших досліджуваних фактів, він не змінюється і при подальшому використанні такої інформації в процесі доказування. Коли інформація конфідента отримує процесуальне оформлення, тобто легалізована, вона одержує і процесуальні джерела і процесуальний регламент її використання, гарантії її достовірності і об'єктивності, що забезпечується процесуальним порядком доказування. Оперативні працівники мають направляти діяльність конфідентів на збір упереджаючої інформації, інформації, яка б давала можливість правоохоронним органам вживати запобіжні заходи стосовно вчинення злочинів та їх тяжких наслідків.

«...Розвідувальну діяльність ведуть поліцейські служби у всьому світі. Мова йде про отримання упереджаючої, превентивної інформації про задумані та підготовлювані злочини з метою їх попередження ще на цих етапах..., отриманні інформації, яка дозволяє розкрити вже вчинені злочини, в найкоротші терміни знешкодити злочинців. Отримати такі дані можливо тільки в середовищі самих злочинців чи їх оточення. З цією метою оперативним працівникам доводиться здійснювати непрості оперативні комбінації..., проникати в злочинне середовище, (природно під прикриттям «легенди»), використовувати існуючи технічні засоби. Все це для того, щоб зірвати злочинні замисли, не дати реалізувати небезпечні плани. В такий розвідувальній діяльності використовується і добровільна допомога громадян конфіденційного характеру. Останнє обумовлено природнім бажанням захистити джерела інформації від помсти злочинців»' (переклад автора).

Використання інформації, отриманої внаслідок конфіденційного співробітництва, як і сама робота з конфідентами відзначається великою складністю і вимагає від працівників оперативних підрозділів необхідних знань в цій сфері і належного практичного досвіду. У зв'язку з цим оперативним працівникам для роботи з особами, залученими до конфіденційного співробітництва, надається спеціальний дозвіл вищим оперативним начальником.

 

5. Конспіративні заходи

Для виконання спеціальних комплексних завдань оперативно-розшукової діяльності, розвідки та контррозвідки оперативним підрозділам надається право створювати з метою конспірації підприємства, установи, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів цих підрозділів. Штат таких підприємств, установ та організацій комплектується негласними штатними працівниками оперативних підрозділів. Порядок їх створення, діяльності, фінансового та матеріального забезпечення регламентується нормативними актами органів, уповноважених проводити оперативно-розшукову діяльність та цивільним законодавством.

Такого роду «підставні» організації та фірми юридично є власністю органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність. Вони мають свій бюджет, здійснюють всі ділові операції, що необхідні для підтримання «легенди», функціонують під контролем оперативного підрозділу. Завдання цих організацій - створення видимості зацікавленості у протизаконних угодах, торговельних операціях, фінансових махінаціях тощо; встановлення довірчих відносин з особами, які підозрюються у правопорушеннях (у сфері «тіньової» або організованої злочинності); проникнення в мережу протиправних операцій цих осіб та збирання обвинувачувальних доказів. Окрім цього, «підставна» організація може бути створена з метою виявлення корупції серед посадових осіб державних органів.

Про проведення (продовження або відновлення) діяльності «підставної» організації видається розпорядження в письмовій формі з констатацією таких факторів:

- проведення плануємих оперативних заходів щодо оперативного проникнення до злочинної організації не протирічить чинному оперативно-розшуковому законодавству;

- заходи, які плануються можуть стати ефективним засобом пошуку доказів або одержання необхідної інформації, якщо попередні оперативні заходи не дали позитивних результатів;

- заходи будуть проводитися з мінімальним використанням форм оперативної роботи, що пов'язані з негласним вторгненням у приватне життя громадян та ін.;

- при проведенні негласних оперативних заходів через «підставну» організацію не будуть порушуватись принципи законності.

Створюючи «підставну» організацію і плануючи її діяльність, необхідно враховувати наступні фактори оперативних заходів:

- ступінь ризику для життя і здоров'я таємних співробітників та приватних осіб, які приймають участь в оперативних заходах;

- можливість та масштаби фінансової шкоди приватних осіб, вірогідність громадянсько-правової відповідальності держави за цю шкоду;

- ризик нанесення шкоди репутації громадян;

- ризик нанесення шкоди таємниці відносин між громадянами, яка охороняється законом (адвокат - клієнт, лікар - пацієнт, священик - прихожанин тощо);

- ризик порушення таємниці особистого життя громадян;

- ступінь наближення правомірних дій таємних співробітників (або приватних осіб, як їм сприяють) до протизаконної провокації та ін.

Однією з обов'язкових умов забезпечення ефективності функціонування оперативно-розшукової діяльності є суворе дотримання конспірації в роботі з негласними працівниками. Для цього використовуються спеціально підібрані оперативними підрозділами житло та службові приміщення, які в літературі називають як конспіративні квартири та явочні квартири. Вони призначені для забезпечення таємного характеру зустрічей оперативних працівників з особами залучених до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності.

Підбір конспіративних та явочних квартир може здійснюватися як безпосередньо оперативними працівниками, так і негласними співробітниками по їх завданню. У всіх випадках такі приміщення є засекреченими і залегендованими.

Таємним співробітникам не забороняється для підтримання надійної «легенди» вводити в оману третіх осіб відносно своєї особистості або справжнього власника ділового підприємства, яке слугує «дахом» (наприклад, давати неправдиві заяви в ході офіційних процедур одержання прав водія, реєстраційних документів на автомобіль, договору на функціонування ділового підприємства та ін.), або діяти у межах необхідної оборони для захисту свого життя, інших осіб від злочинних посягань.

Оперативним працівникам, які задіяні в діяльності «підставної» організації дозволяється в процесі здійснення оперативно-розшукових заходів з метою конспірації застосовувати таку модель поведінки, що імітує злочину.

Посадові особи оперативних підрозділів у відповідності зі своєю компетенцією можуть не тільки створювати конспіративні підприємства і організації, які можуть мати гласних і негласних штатних працівників, але й виготовляти та використовувати документи, що легендують особистість та відомчу приналежність оперативних працівників, громадян, які співпрацюють з оперативним підрозділом на конфіденційній основі, а також «підставних» підприємств, їх приміщень, транспортних засобів. З метою конспірації оперативно-розшукових заходів оперативні підрозділи можуть використовувати реєстраційні, товарні та інші відрізняючи знаки, бланки документів та формалізовані зразки відомостей, обліків, звітності підприємств, організацій, установ, а також здійснювати інші дії по конспірації своєї діяльності, особового складу, майна. Оперативні працівники вправі користуватись при проведенні оперативно-розшукових заходів повноваженнями працівників інших підрозділів правоохоронного органу, до складу якого вони належать, а також правами, передбаченими нормативними актами, що визначають правовий статут таких органів. Так, оперативні працівники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю можуть скористатись повноваженнями і правами працівника державної автомобільної інспекції, пожежного нагляду чи державної служби охорони і т. ін.

 

6. Застосування засобів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» дозволяє працівникам підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність застосовувати засоби фізичного впливу, зокрема, прийоми рукопашного бою, які застосовуються для припинення правопорушень, якщо іншими способами не можливо цього досягти. Підстави для застосування засобів фізичного впливу передбачаються статтею 13. Закону України «Про міліцію».

В залежності від обставин, що склалися та з урахуванням характеру діяння і особи правопорушника оперативні працівники можуть застосовувати у відповідності з ст. 14 Закону України «Про міліцію» спеціальні засоби, зокрема, наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, відволікаючі вибухові пристрої, водомети, бронемашини та інші. Перелік і вид спеціальних засобів встановлюється нормативним актом Кабінету Міністрів України.

Як крайній захід, оперативні працівники мають право для припинення правопорушень, затримання злочинців, захисту життя, здоров'я, майна, інших життєво важливих прав і інтересів людини і громадянина, суспільства і держави застосовувати вогнепальну зброю. Умови, підстави і порядок застосування вогнепальної зброї визначається ст. 15, 15 Закону України «Про міліцію», які передбачають право використання вогнепальної зброї працівником при відсічі нападу на нього, або коли його життю чи здоров'ю загрожує небезпека, а також для припинення намагання заволодіти його зброєю.

Кримінальний Кодекс передбачає ряд обставин, що виключають злочинність діяння. Такі обставини поширюються і на працівника оперативного підрозділу, коли він на законних підставах, застосовуючи фізичну силу, спеціальні засоби чи вогнепальну зброю, причинив правопорушнику шкоду - фізичну, матеріальну чи моральну. Такими обставинами є уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, діяння, пов'язані з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності і організованої групи чи злочинної організації. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.