Главная | Обратная связь

Культура Східного Середземномор'я

Й Ассирії

 

Хеттське царство сформувалося у XVIII—XVII ст. до н. е. в Малій Азії в зручному для транзитної торгівлі місці між Європою та Азією і проіснувало до XII ст. Це було дуже нестале державне утво­рення. Вивчення хеттської історії розпочалося відносно пізно — з другої половини XIX ст. Важко дати систематичний нарис хеттської культури, оскільки залишилось мало джерел. До того ж вони ще недо­статньо досліджені. За допомогою наявного археологічного матеріалу можна в загальних рисах простежити розвиток матеріальної культури та мистецтва від стародавнього протохеттського періоду до розквіту хеттської цивілізації і занепаду хеттського впливу в епоху ассирійсько­го панування у VIII ст. до н. є. На ранньому етапі ще збереглися залишки родового ладу, які накладали відбиток на міфологію та літера­туру. У мистецтві та релігійних легендах значне місце відводилось культу богині-матері. В історико-політичній літературі (літописи, царські мані­фести та інші акти державного значення) знайшов відображення про­цес утворення Хеттської держави. До речі, хетти використовували клинопис, який вони запозичили в Месопотамії, пристосувавши до своє­рідних форм хеттської мови. Від вавилонян вони запозичили також грошову, вагову (шекель, міна) системи. Взагалі хеттська література пе­ребувала під значним впливом вавилонської. Хеттські писці переробля­ли та переписували вавилонські поеми (наприклад, епос Гільгамеша). Вавилонський вплив відчутний на релігійно-магічній літературі, медич­ній. Можливо, під єгипетським впливом виникла ідеологія обожнення царя та царської влади.

Хетти створили яскраві зразки образотворчого мистецтва. Особливо вражають рельєфи сцен боїв, царів, священних тварин. Своє­рідністю відзначалася архітектура. Циклопічне мурування, система обо­ронних споруд, планування палаців, застосування колон із своєрідними декоративними скульптурами споріднюють хеттську архітектуру з буді­вельною творчістю народів егейського та мікенського світу. Проблема взаємовідносин між хеттськими племенами Малої Азії, хуритами Пів­нічної Месопотамії та Сирії і, нарешті, найдавнішими племенами Егейського моря та материкової Греції є дуже цікавою. Хетти були посередниками між країнами Передньої Азії та Східної Європи. Територія Східного Середземномор'я в давнину називалася Ханаан, або Амутру. До неї входили Сирія з приморською смугою, яку греки називали Фінікією, Палестина та Сирійський степ. Країни цієї частини Передньої Азії були тісно пов'язані між собою географічно та історично. Фінікія, Сирія та Палестина жорстоко страждали від військових походів великих рабовласницьких держав, оскільки були розташовані між Хеттською державою, Месопотамією та Єгиптом. Вод­ночас вони швидко сприймали культурні досягнення своїх сусідів.

 

Відповідно до свідчень єгипетських джерел уже в Ш тис. до н. є. на території Фінікії проживали семітичні племена — ханаанеї. В кінці III тис. до н. є. тут складаються рабовласницькі держави. Впродовж століть жодне з фінікійських міст-держав не мало сили об'єднати всю Фінікію в рамках єдиної держави.

Політична роздробленість Фінікії призвела до того, що тут не було створено міфологічних систем, подібних вавилонським чи єгипетським. Фінікійці не знали «царя богів».

У фінікійських містах жерцями був створений багатий, пишний культ, в якому тривалий час зберігались людські жертвоприношення. Це було характерно також для Палестини та Сирії.

 

Фінікійська культура зазнала єгипетського та меншою мірою вави­лонського впливу, разом з тим зберігши свою самобутність.

Найбільшим досягненням фінікійської культури було винайден­ня алфавітного письма, тобто фінікійські писці довели до кінця велике відкриття єгиптян. Щоправда, деякі дослідники вважають, що фінікій­ське письмо могло розвинутись на основі не єгипетського, а кріто-мікенського або місцевого фінікійського складового письма. Від фіні­кійського походить і грецький алфавіт, а також арамейський, а від них — більшість сучасних алфавітів.

Культурний розвиток первісного населення Палестини — ханаа­неї — був значно нижчий, ніж у єгиптян. Аж до II тис. до н. е. вони перебували на стадії первісного ладу. їхня культура в цей період за­знала вирішального впливу Єгипту. У другій половиш II тис. до н. е. тут з'являється писемність — аккадський клинопис, єгипетська ієрогліфіка, а також так зване синайське письмо, яке, можливо, було прототипом фінікійського алфавіту.

Кожна община, місто і плем'я Палестини мали свого власного бога-покровителя. Влаштовувались людські жертвоприношення.

 

Приблизно в першій половині XIII ст. до н. е. в Палестині з'явило­ся об єднання споріднених племен — Ізраїль. Завоювання Палестини ізраїльськими племенами відбувалося досить легко і швидко. Перші спроби створення тут держави починаються у XI ст. до н. е. і завершу­ються наприкінці цього ж століття.

Культура Ізраїля була подібна до культури ханаанейської. Відчу­вався сильний вплив Єгипту, Вавилону та Фінікії. Про літературу зна­ємо у тому переробленому вигляді, в якому деякі її твори увійшли до складу Біблії.

У релігії ізраїльтян та ханаанеїв було багато спільного. Проте чітко простежувалась тенденція до усунення ханаанейських релігійних традицій.

 

З утворенням царства посилилась роль бога Яхве, хоча ізраїльтяни не були прихильниками монотеїзму аж до часів оформлення догматів іудаїзму. Взагалі релігійні вірування Ізраїлю та Іудеї не мали певної системи і не відрізнялись від вірувань інших народів Передньої Азії. Однак історичні умови розвитку Ізраїлю та Іудеї сприяли сильному зростанню значення племінного бога Яхве. У зв'язку з переселенням іудеїв вавилонським царем Навуходоносором II серед них виникає релігійно-політичний рух, пов'язаний з планами повернення на батьків­щину. Найвидатнішим діячем цього руху в середині VI ст. до н. е. був Їєзєкііль. Центром держави мав стати Єрусалим з храмом Яхве. На­прикінці V— початку IV ст. до н. е. було завершено відбудову Єруса­лиму та організацію єрусалимської общини. В цей час було встанов­лено текст закону (тори), що приписувався Мойсею. До тори увійшли міфи та легенди, які були визнані жречеством Яхве правовірними, а також правові та обрядові приписання, проголошені обов язковими для общини.

 

 

Поступово склалася Біблія, до якої увійшли п'ять книг (Буття, Ісход, Левіт, Числ, Второзаконіє), написаних Мойсеєм; історичні книги, в яких викладалась переважно історія благочестя (книги Ісуса Навіна, Судей, Руфь, Царств, Паралі-поменон, Єздри, Неемїї та Єсфірь); повчальні, в яких містилось вчення про благочестя (книга Іова, Псалтир та книги Соломонові); пророчеські (Ісайі, Ієрємії, Ієзєкііля, Данила та ін.) тощо.

У Біблії зустрічаємо залишки давньоєврейської літератури, наприклад «Пі­сня пісень». Біблійна література мала значний вплив на давньохристиянську літературу.

 

Вагомий внесок у розвиток світової культури здійснили народи Ассирії. Культура Ассирії багато в чому грунтувалась на культурній спадщині Стародавніх Шумеру та Вавилону. Йдеться про клинопис, літературні твори, характерні елементи мистецтва, типові риси релігії, ряд наукових знань.

 

Про значний рівень розвитку ассирійської культури свідчать сла­ветна бібліотека Ашшурбаніпала, залишки палаців, зведених для ньо­го та царя Саргона II. В архітектурі палаців велике місце відводилось монументальній скульптурі, художнім рельєфам, декоративним орнаментам. До речі, в ассирійському мистецтві переважали воєнні сюжети та сцени полювання. Вагомий вплив на розвиток ассирійської культу­ри мали хетти та хурити.

В останні століття існування Ассирії посилюється арамейський вплив. Після падіння Ассирійської держави арамейська мова проникла також у Середню Азію та Індію.

 

Більше двох століть (до 330 р. до н. е.) проіснувала держава Ахеменідів, в якій вирішальну роль відігравали перси. До складу цієї держави входили численні народи. Домінуючи, перси використовували культурні надбання. Був, зокрема, вдосконалений клинопис, а для ділового листування широко використовувалось арамейське ділове письмо.

 

Тут зародилася та розвинулася релігія зороастризму. Засновником її був Заратуштра (греки називали його Зороастр). Історичність Заратуштри досто­вірно не встановлена, хоча більшість учених визнають його реальною особою. Жив він у VII—VI ст. до н. е. Головним у проповідях Заратуштри було вчення про залежність світопорядку та торжества справедливості у світовій боротьбі доб­ра від вільного вибору людини, його активній участі у цій боротьбі на боці добра. Заратуштру вважали посередником між богом та людьми. Через грецьке посеред­ництво образ Заратуштри став згодом надбанням європейської культури. Ф. Ніцше вклав в уста Заратуштри похмуру проповідь індивідуалістично тлума­ченої свободи духу.

 

Культура Східного Середземномор'я й Ассирії уважно досліджу­ється і сучасними вченими.

Безперечно, найбільша увага дослідників зосереджена на вивченні Біблії, духовні істини якої стали підмурком для створення більшості єв­ропейських ідеологічних та культурологічних систем.

Водночас на світове, зокрема європейське, мистецтво, безумовно, впли­нули також історичні, літературні та мистецькі сюжети інших давніх на­родів Близького Сходу.