Главная | Обратная связь

Практичне завдання 2

Проаналізуйте ситуацію та дайте відповіді на поставлені питання.

З моменту пуску Луцький підшипниковий завод № 28 виділявся в галузі не тільки тим, що був наймолодший і оснащений найсучас­нішим обладнанням. Тут підібрались керівники, які в радянські часи не побоялись піти на експеримент і запропонували нові форми відносин із державою.

У 1993 році трудовий колектив став орендарем заводу. Це згодом дозволило у 1994 році перетворити державне підприємство на акціонерне товариство, у якому трудовому колективу належало 52 % акцій, державі – 28,34 %, іншим юридичним і фізичним особам – 19–28 %.

Це був далеко не найкращий період в історії заводу. Обсяги ви­робництва порівняно з 1991 роком знизились на 3/4. Українські спо­живачі продукції – ХТЗ, ЛАЗ, ЛуАЗ, ЗАЗ, «Автонавантажувач», КрАЗ більше простоювали, ніж працювали. І до того ж були неплатоспроможними. Повернутись на російський ринок було важко. Не краще становище і з продажем виробів у країни «далекого зарубіжжя». Особ­ливу увагу звернули на маркетингову діяльність. Створили на під­приємстві власну службу з маркетингу і збуту і перед її працівниками поставили завдання знайти шляхи на втрачений ринок. Головним чином, на російський, адже завод створювали для комплектації в пер­шу чергу таких автогігантів, як ГАЗ, КамАЗ, ЗІЛ. Відновили контакти з ГАЗом і паралельно почали роботу з ВАЗом. Почали думати і про українських споживачів. І хоча у них були труднощі з розрахунками, заводська маркетингова служба знайшла посередників, які, оплачуючи українські підшипники, потім обмінюють їх на запчастини або готові машини. Подібна схема використовується і в співпраці з білоруськими МАЗом і МТЗ.

Географія поставок за останні два роки змінилась. Якщо у 1996 році в Україні реалізували 53 % виготовленої продукції, у Росії – 7,6 %, у Білорусі – 4,7 %, а експорт дорівнював 34,5 %, то в 1997 році відповідно 33,7 %, 26,5 %, 25,9 % та 13,6 %.

Справи пішли на краще. Для забезпечення конкурентоспромож­ності на зовнішньому ринку підприємство пішло на дуже важливу справу. За два роки розробили і впровадили систему якості і отримали європейський сертифікат якості продукції ІS0-9002. Ця справа коштувала 100 тис. дол. Завод почав нарощувати темпи і обсяги ви­робництва, почав повертати і зумів повернути втрачені позиції на ринку, відшукав чималі власні кошти на сертифікацію. Але для по­дальшого розвитку бракувало оборотних коштів. Керівництво заводу неодноразово зверталось до керівників уряду за допомогою у фінан­суванні під кредитну ставку Нацбанку. Проте підтримки так і не отримали. От тоді і вирішили шукати іноземного інвестора.

Станом на 1 серпня 1997 року потужності з виробництва викорис­товувались на 14 %. Знос обладнання становив 56,7 %. Дебіторська заборгованість була 4,551 млн грн. Інвестиційні потреби підприємства оцінювались у 124,5 млн дол. Основні напрями інвестування – техніч­не і технологічне переозброєння.

Зарубіжну фірму, яка б погодилася вкласти в ВАТ «Луцький підшипниковий завод» довго шукати не довелось. Декілька років тому шведська фірма ISK купила подібний завод у Познані. Делегацію шведської фірми вразило на заводі те, що в умовах економічної кризи в Україні існує підприємство європейського рівня з сильною командою керівників, сертифікованою за міжнародними стандартом продукцією і гарантованим ринком збуту. Всі ці фактори були надзвичайно важливими для інвесторів. У вересні 1997 року ФДМ виставив на некомерційний конкурс 28,34 % акцій – державну частку ВАТ «ЛПЗ». Стати його власниками виявили бажання три фірми: «Приват-Інтер­трейдинг» (Дніпропетровськ, Самарський підшипниковий завод та шведський концерн ISK (20 % світового випуску підшипників). Але вимога, поставлена ФДМ перед новим співвласником, внести інвестицію на здійснення програми технічної реконструкції виробництва загальним обсягом 21 млн грн протягом першого року, виявилась під силу тільки шведській фірмі. І вже 24 грудня 1997 року комісія визначили переможця, яким став концерн ISK. Крім того, держава отримала від шведів 5,67 млн грн – еквівалента ринкової вартості 119 нових КрАЗів. Протягом наступних декількох місяців шведська фірма за номіналом 0,25 грн. за акцію майже повністю викупила пакет акцій, що належав трудовому колективу. Одночасно скуповували акції ВАТ «ЛПЗ» на сертифікатних аукціонах. Сьогодні шведській компанії належить 82 % акцій і відповідно до чинного законодавства вони є фактично власниками найновішого у Східній Європі заводу з виго­товлення роликових конічних підшипників. Через 2 місяці почали вносити зміни в технологію виробництва. Інвестиції надходять тільки під конкретні проекти. Це дозволило за три місяці 1998 року в 1,7 раз збільшити випуск та реалізацію роликових підшипників.

Ще на початку сторіччя засновник фірми Свен Вінквіст не був байдужим до вирішення на своєму підприємстві соціальних проблем. У 1911 році ISK уже мала власний фонд соціального забезпечення і будувала житло для своїх співробітників, була каса взаємодопомоги та інші соціальні пільги. Такий же курс корпорація планує впроваджувати і на «ЛПЗ». Планується запровадження шестиденного робочого тижня, впровадити бригадний підряд, адже поки що на підприємстві кожен отримує зарплату за конкретну роботу, планують докорінно змінити схему розміщення обладнання. З метою впровадження бригадного підряду використовують пілотний метод.

Більшості працівників байдуже, хто є власником заводу – аби робота була та зарплату вчасно платили. Проте люди стали більш дисципліновані, і жоден не хоче втратити роботу.

Завдання щодо аналізу ситуації:

1. Визначте роль фінансового забезпечення стратегічного управління діяльністю підприємства.

2. Проаналізуйте фінансові стратегії Луцького підшипникового заводу і дайте їм характеристику.

3. Які фінансові програми можна запропонувати підприємству для підтримки його конкурентноздатності?