Главная | Обратная связь

Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісна характеристика

Природною основою розвитку суспільства є народона­селення. Роль його як основи суспільства полягає в тому, що воно виступає виробником і споживачем матеріальних благ і тим самим обумовлює його розвиток.

Населення - це сукупність людей, які природно істори­чно склались і безперервно відтворюються в процесі жит­тя. Це процес постійного відтворення поколінь людей внас­лідок взаємодії народження та смерті. По відношенню до економіки населення виступає одночасно як виробник, так і споживач матеріальних та духовних цінностей. Населення не існує без економіки, так і економіка не існує без насе­лення. Чисельність і динаміка населення, його головні віко­ві групи (допрацездатного, працездатного й післяпрацезда-тного віку) впливають на абсолютну величину й структуру фондів нагромадження та споживання. Наприклад, від чи­сельності й питомої ваги населення в молодому віці зале­жать масштаби формування нових робочих місць для тих, хто входить у працездатний вік, а також будівництво об'єктів системи освіти, охорони здоров'я, дитячих закла­дів, житлового фонду.

Найбільш суттєвий вплив на розвиток економіки мають статево-вікова, освітня, професійно-кваліфікаційна струк­тури населення та розміщення його на території країни.

Науково-обгрунтована характеристика населення по­винна базуватись на достовірних і репрезентативних ма­теріалах, якими служать, як правило, його переписи, що стали систематично проводитися з кінця XVIII - початку XIX століття. Перший всеросійський перепис, яким було охоплено 80 % сучасної України (20 % території України тоді входила до складу Австро-Угорщини), був проведений 28 січня 1897 року.

Як свідчать наукові дані, кількість людей на Землі зрос­тає надзвичайно швидко; якщо на початку XIX століття на Землі проживало 1 млрд. чоловік, то вже в 1930 р. -2млрд.; 1961 - 3 млрд.; 1976 - 4 млрд.; 1989- 5 млрд.; 1992 - 5,5 млрд.; 1999 - 6 млрд. чоловік.

За науковими прогнозами, на кінець XXI століття чисе­льність людей на Землі досягне 11-12 млрд. Вже зараз ко­жної секунди на Землі народжується троє немовлят.

Історично чисельність населення в Україні протягом ХІV-ХХ століття змінювалась таким чином:

1300 р. - 3,2 млн. чол. 1970 р. - 47,1 млн. чол.

1400 р. - 3,7 млн. чол. 1979 р. - 49,8 млн. чол.

1500 р. - 4,7 млн. чол. 1989 р. - 51,7 млн. чол.

1600 р. - 5,2 млн. чол. 1991 р. - 51,8 млн. чол.

1897 р. - 27,2 млн. чол. 1998 р. - 50,8 млн. чол.

1913 р. - 35,2 млн. чол. 1999 р. - 50,3 млн. чол.

1940 р. - 41,3 млн. чол. 2010 р. (прогноз) - 47,6 млн. чол.

1959 р. - 41,9 млн. чол. 2015 р. (прогноз) - 46,9 млн. чол.

Перший всеукраїнський перепис населення планується провести в 2001 році, в результаті будуть отримані досить детальні та достовірні дані про стан та якість населення України.

Якість населення - це комплексне поняття, яке включає в себе систему характеристик населення та його найваж­ливішої частини - населення працездатного віку. Це харак­теристика освітнього рівня населення, його професійної структури, соціального стану, мобільності, стану здоров'я, середньої тривалості життя. Зміни якостей населення мо­жна розглядати як розвиток населення або, навпаки, його деградацію.

Людські ресурси будь-якої країни визначаються кількі­сним та якісним складом населення. Проте кількість насе­лення в даний історичний час істотно не впливає на багат­ство країни. Основне значення має якість населення, що характеризується такими рисами: стан здоров'я, потреби, здібності, обдарованість, творчий потенціал, професіона­лізм, поведінка, позиція ставлення до праці, світогляд. Лю­дина - головна дійова особа суспільного життя. Вона - його суб'єкт, рушійна сила й мета. На кожному етапі розвитку суспільства населення виступає як конкретно-історична сукупність людей і не існує поза часом, простором і рухом. Неперервний процес зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й перебігає у певних просторових межах, зумовлених територіальною організацією суспільства. Україна належить до числа країн, що характеризуються протягом багатьох років надзвичай­но низькими темпами приросту населення України, а з 90-х років увійшла до числа країн, де намітилось абсолютне зменшення чисельності населення. Таких країн у світі зо­всім не багато. Головним чином - це країни Східної Європи і ті, що утворились на території колишнього Радянського Союзу. Усі вони опинились у схожих соціально- економічних умовах, що склалися внаслідок певних істори­чних подій.

Для розробки національної програми народонаселення, балансу трудових ресурсів, прийняття рішень з питань економіки необхідно проаналізувати систему показників, що характеризують стан народонаселення в країні. До цих показників відносяться: загальна кількість населення; соці­альна, статево-вікова та професійно-кваліфікаційна його структура; природний та механічний приріст, тривалість життя та густота населення на 1 кв. км.

В Україні на початок 1999 року проживало 50,3 млн. чол. 102 національностей, з яких частка українців складає 72,1 %, росіян 22 %, євреїв - 1,3 %.

В структурі населення переважають жінки, частка яких - 54%, чоловіків 46%. Така невідповідність склалася пере­важно за рахунок старших вікових груп і викликана рядом причин. Середня тривалість життя в Україні становить 67,8 року (63 роки для чоловіків, 72 роки у жінок). Очіку­вана тривалість життя, за прогнозними розрахунками, сво­го мінімального значення досягне в 2005 р. і становитиме для жінок 67,1, для чоловіків - 59,2.

Чисельність населення і його густота характеризуються значними територіальними відмінностями. Причому спо­стерігається така закономірність: найбільша густота насе­лення в індустріально розвинутих областях Донбасу та Придніпров'я. Якщо в цілому в Україні на одному км² про­живає 85 чол., то в Донецькій області - 201 чол., Дніпропе­тровській - 122,5 чол., Луганській - 107,5 чол., Львівській -127,7 чол., Харківській - 101,7 чол. Втой час як в Черні­гівській - тільки 44,1 чол., Херсонській - 44,2 чол., Жито­мирській - 51,5 чол. на 1 км². В структурі населення 68 % займає міське населення і 32 % сільське. Таке співвідно­шення залишається і в перспективі.

Слід звернути увагу на розподіл населення в регіонах на міське й сільське, а також; на статеву структуру у кожній віковій групі. В цілому в Україні нараховується близько 35,1 млн. чол. міського та 15,7 млн. чол. сільського насе­лення. При цьому міське населення у молодшому віці за працездатний становить 22,2 %, сільське - 22,1 %; у праце­здатному віці відповідно 58,9 % та 48,9 %, а у старшому віці за працездатний - 18,9 % і 29,0 %. Така структура вказує на те, що в сільській місцевості має місце значне навантаження частки населення старшого за працездатне на працездатні групи. Тому соціальна політика в сільській місцевості повинна будуватись з урахуванням такого віко­вого співвідношення.

З 1991 р. в Україні почалось природне зменшення насе­лення - природний приріст став негативним, кількість тих, що померли, перевищила кількість народжених. У сільській місцевості зменшення населення почалось ще в 1979 році. Загальна кількість сільського населення значно скороти­лась та склала 15,7 млн. чол.

В XXI століття Україна вступить з 47-мільйонним насе­ленням. Тільки після 2010 року у відтворенні населення прогнозуються позитивні зміни: стабілізується і почне зро­стати народжуваність, зменшиться смертність, припинить­ся відтік за межі країни. В результаті темп скорочення на­селення уповільнюватиметься, особливо після 2010 року. Але загальна чисельність населення все-таки зменшиться -47,6 млн. чол.

Відтворення населення - один з головних процесів від­творення суспільства, постійне відновлення генерацій лю­дей. Кількісну міру відтворення населення дають показни­ки режиму народжуваності та режиму смертності.

На процес відтворення населення переважно вплива­ють чотири групи чинників:

• рівень життя, визначений сукупністю параметрів
умов праці й побуту людей, рівня їх доходів та життєвої
забезпеченості, якості житлових умов, організацією сфери
обслуговування, забезпеченістю якісними продуктами хар-­
чування, одягом, взуттям, організацією відпочинку;

• стан природного довкілля;

• якість охорони здоров'я;

• санітарна культура населення.