 |
|
Поняття організаційних структур управління
Розділення і кооперація праці є ознакою сучасних тенденцій розвитку виробництва. В управлінській діяльності з ростом підприємства проходить розділення праці, виділення функцій управління. З часом стихійне виділення функцій управління змінилося на ціленаправлену діяльність людей із раціоналізації і вдосконалення розділення праці в управлінні і складанні організаційних структур управління.
Організаційна структура – це форма розділення праці, яка закріплює розділення управління на функції. Вона представляє собою упорядковану сукупність підрозділів як по вертикалі, так і по горизонталі.
Організаційні структури управління різноманітні і залежать від характеристик об’єктів управління і як від їх розмірів, так і їх призначення.
Від організаційної структури залежить результативність взаємодії складових частин управління. Оптимальна комбінація елементів виробничої системи дозволяє реалізувати корисні властивості кожного із елементів, та створює нові емерджентні (системні) властивості об’єкта в цілому, підсилює потенціал розділення праці і дієвість управління.
З розвитком організаційних структур здійснюється перехід на більш високий ступінь інтеграції з виробництвом шляхом подальшої спеціалізації і концентрації виробництва, зосередження більшої кількості спеціалістів і високоспеціалізованих працівників на ділянках, де вирішуються головні проблеми технічного розвитку. Тому формування прогресивних організаційних структур, а саме створення виробничих, науково-виробничих об’єднань, чітке розмежування функцій, обов’язків і прав кожної ланки – є головною задачею удосконалення організаційної структури.
Організаційна структура управління виробництвом може розглядатися також як складне поєднання формальної і неформальної структури. Під формальною структурою розуміють організаційну структуру, яка встановлюється відповідними інструкціями, наказами, розпорядженнями органів управління. Формальна структура розробляється на базі правового забезпечення, яке закріплюється в положеннях і інструкціях прав, повноважень, відповідальності тощо. Неформальна структура базується на основі реальних взаємних відносинах членів колективу, єдності і протиріч у їх поглядах, особистих інтересів тощо.
Неформальна структура представляє собою як би реалізацію офіційно закріпленої правовими актами формальної структури управління. Не досить жорстка формальна структура дозволяє розвивати творчість і ініціативу працівників. Але відсутність чіткості у закріплені прав і повноважень учасників виробництва веде до безвідповідальності, породжує плутанину і ускладнює відносини між людьми в процесі управління.
Основними елементами структури управління є ланка і рівень управління, між якими на основі формальних зв’язків складаються реальні зв’язки і відносини.
Ланкауправління – це орган або працівник, який наділений відповідними функціями.
Рівень управління – це структурність його ланок на ступені управління. Рівні показують послідовність підпорядкування одних ланок управління іншим. Вони можуть мати одну або декілька ланок. Кількість рівнів у структурі обумовлені вимогами раціонального розділення управлінської праці і залежить від масштабу виробничої і задач, які стоять перед господарською організацією.
Зв’язки між органами і працівниками управління діляться на вертикальні і горизонтальні. Вертикальнізв’язки відображають відносини керівних і підлеглих ланок, горизонтальні – взаємовідносини рівноправних ланокна одній із ступенів управління.
Важливою характеристикою зв’язків служить масштаб управляємості, який визначається кількістю підлеглих органу управління нижчестоящий організації. Для горизонтальних зв’язків використовується показник загального числа ланок, з якими встановлюються контакти в процесі управління.
Організаційні структури управління вдосконалюють шляхом пошуку і реалізації найбільш раціональних форм поєднання централізації, і самостійності, чіткого розділення управлінських функцій, встановлення обґрунтованого співвідношення прав, обов’язків і відповідальності як у рамках апарату управління в цілому, так і по окремих його підрозділах і працівниках. З підвищенням технічного рівня виробництва, росту концентрації і збільшення кількості міжгосподарських зв’язків значно піднімаються вимоги щодо гнучкості структур управління. Вони повинні бути здатні своєчасно реагувати на технічний прогрес, на збільшення потреби подачі чи відведення води і зміни характеру роботи.