 |
|
Основні напрямки розподілу праці
Розподіл праці є найбільш важливим і найбільш складним питанням організації інженерно-управлінської праці. Саме розподіл праці дає можливим організацію трудової діяльності в рамках колективу і складає відповідний вплив на формування решти складових. Складність питання розподілу праці викликана наявністю недостатньо вивчених основних проблем. Це перш за все – оплата праці. У цьому питанні має бути виваженість і далекоглядність.
Розподіл інженерно-управлінської праці необхідно розуміти як розподіл усієї діяльності з управління виробництвом на окремі, часткові процеси, об’єднання робіт у самостійні види і закріплення їх за спеціалізованими підрозділами або виконавцями.
Розподіл і кооперація праці – це парна категорія. Кооперація праці є зворотною стороною її розподілу і представляє собою здійснення взаємодії між спеціалізованими підрозділами або виконавцями. Розподіл і кооперація праці найтісніше взаємозв’язані. Головна роль у цій парі належить розподілу праці, характер якого визначає кооперація. Саме кооперація і її форми визначають границі розподілу праці стосовно визначених умов.
Раціональним може бути визнаний розподіл праці, при якому забезпечуються такі умови:
· повне використання фонду робочого часу персоналу. Про це говориться тому, що працівники завантажені не повний робочий день і мають на протязі зміни чи робочого дня «вільний час»;
· максимально можливе використання кваліфікації працівників. У цьому напрямку передбачається використання з максимальною віддачею знань і навичок набутих у спеціальних навчальних закладах і в процесі виробничої діяльності працівників;
· створення сприятливих умов для подальшого підвищення кваліфікації. Деякі постійно закріплені за виконавцем роботи мають бути на грані його кваліфікаційних можливостей. Це буде сприяти тому, що працівник, хоче він того чи ні, має постійно працювати над собою: читати спеціальну літературу, переглядати матеріали науково-технічної інформації, знайомитися з новими нормативними і довідково-інформаційними матеріалами тощо;
· виключення випадків паралелізму і дублювання при виконанні робіт, а також випадків знеособлення. Про паралелізм і дублювання говорять тоді, коли одну і таку ж роботу одночасно, без всякої на те необхідності, виконують два різних працівники або структурні підрозділи. Не менш важливим недоліком є знеособлення, тобто такий стан, коли не встановлено відповідальних за виконання яких-небудь робіт.
Розподіл праці здійснюється за деякими ознаками (напрямами). Існує чотири основні види розподілу праці за їх ознаками:
· функціональний;
· технологічний;
· кваліфікаційний;
· предметний.
Функціональний розподіл праці передбачає виділення функцій управління. Функцією управління називають відносно самостійний напрям управлінської діяльності, у якому є обмежений замкнений цикл однорідних за характером і загальних за призначенням склад робіт. Споріднені функції прийнято об’єднувати у визначені групи. Існує типовий (загальний) склад функцій управління підприємством або об’єднанням (табл. 12.1), який для окремих підприємств галузі водного господарства може бути дещо відмінний. Для крупних підприємств як правило функції дещо розукрупнені і виступають у вигляді підфункцій. І навпаки, для невеликих підприємств, функції укрупнюються.
Технологічний розподіл праці передбачає його розчленування на види робіт і операції. На сьогодні прийняте і отримало офіційне схвалення ділення усіх службовців на три категорії, керівники, професіонали і технічні виконавці, які принципово розрізняють між собою видами трудових процесів і операцій, які виконуються.
Таблиця 12.1