Здавалка
Главная | Обратная связь

Застосування теорії систем до виробництва товарів.



Теорія систем уперше застосована в технічних науках, а в організації та управлінні виробництва – наприкінці 50-х років 20 ст..

Системний підхід – це не є набір якихось принципів для менеджерів – це спосіб мислення стосовно організації та управління. Для того, щоб усвідомити, як системний підхід допомагає менеджерові краще зрозуміти виробничу діяльність та ефективніше досягнути цілей, дамо насамперед визначення що таке «система».

Система – це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежних частин, кожна з яких унаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у характеристику цілого.

Усі фірми, організації, підприємства теж є системами.

Виробниче підприємство – це складна динамічна система, елементи якої взаємодіють між собою в єдиному процесі створюють корисний ефект і завдяки тому беруть участь у функціонуванні інших систем.

Елементи системи – відносно відокремлені частини системи, які не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення.

До елементів виробничої системи належать робоча сила, предмети праці та засоби праці.

Сутність цілісності системи не зводиться до кількісної характеристики її складових частин, а визначається передусім реальними відносинами, взаємодією елементів, з яких вона створена.

Основні типи систем:

- закрита (має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно зовнішнього середовища незалежні);

- відкрита (характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем). Така система не є самозабезпеченою, вона залежить від енергії, інформації і матеріалів, які надходять ззовні. Для того, щоб продовжувати своє функціонування, вона повинна мати властивість пристосовуватися до змін зовнішнього середовища. Всі фірми організації, підприємства є відкритими системами. Виживання будь-яких підприємств залежить від їх оточення.

Системі притаманні певні функції, вона характеризується:

- специфічною поведінкою;

- закономірностями розвитку;

- результатами;

- характеристиками місця і часу;

- обсягом, широтою, швидкістю, складом і спрямованістю зміни й розвитку.

Для усіх динамічних виробничих систем характерна реалізація у них функцій оброблення, передання, зберігання та управління інформаційними, енергетичними і технологічними процесами. Це означає, що виробничі системи численні і включають, наприклад, складські системи і системи планування, системи постачання і ремонту і догляду за устаткуванням, а також виробничі менеджери дають відповідь на дії різних систем, зовнішніх по відношенню до функцій виробничо-операційного менеджменту. Деякі з цих систем (такі як маркетинг і фінанси) представляють інші частини фірми. Також є системи зовнішні по відношенню до самого підприємства. Серед них - система світової торгівлі, політичні системи тощо. Менеджери, які розуміють внутрішні і зовнішні системи, будуть добрими менеджерами і зможуть координувати зв’язки між людьми, матеріалами, грішми, інформацією, яка важлива для ефективної роботи.

Функція виробничих систем (сам процес діяльності) полягає у перероблені ресурсів для створення продукту (товарів, послуг).

Відправним пунктом виробничого процесу виступають ресурси, які надходять із навколишнього середовища і дають імпульс функціонуванню системи. Продукт є результатом корисної праці, а отже, відповідно кадрового, матеріального та організаційного забезпечення.

Великі складові частини системи, такі як виробнича дільниця, цех часто самі виступають системами. Вони можуть в свою чергу складатися із дрібніших підсистем (бригада, робоче місце).

Підсистема – це сукупність взаємозв’язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи.

Багаторівневість є характерною рисою складових системи. Окремі рівні системи реалізують певні функції, а цілісне функціонування системи є результатом взаємодії її елементів усіх ієрархічних рівнів. Робота менеджера полягає в тому, щоб сфокусувати роботу цих підсистем в рамках своєї системи вцілому. Наприклад, фінансовий відділ може переслідувати свою ціль – підтримувати близьким до нуля рівень запасів; відділ збуту може бути зацікавлений підтримувати великий складський запас, приймаючи до уваги те, що це дозволить йому досягти цілей збуту.

Розуміння того, що підприємства є складними відкритими системами, в які входить кілька взаємозалежних підсистем, допомагає менеджерові позбутися однобічного діагностування проблем і прийняття коригувальних дій.

Практично на кожному підприємстві розв’язуються проблеми лише в певних межах. Так, одні приділяють увагу переважно соціальній підсистемі, інші ж дбають про технічні підсистеми. Мало хто серйозно замислюється над впливом зовнішнього середовища на підприємство, тоді як зовнішні елементи можуть бути головними детермінантами успіху виробничої діяльності. Такий підхід менеджера до розв’язання соціально-виробничих проблем передусім не допоможе правильно визначити всі основні проблеми виробництва.

Тільки застосування теорії систем до управління виробництвом дасть можливість менеджерам побачити підприємство в єдності складових його частин, які нерозривно пов’язані із зовнішнім середовищем.

Теорія систем сама собою не пояснює менеджерові, які ж елементи виробництва та їх взаємодія особливо важливі для того, щоб досягнути своїх цілей. Наприклад, для досягнення своєї мети кожне підприємство створює організаційні і виробничі структури. Але існує багато різних способів побудови структур кожного разу менеджер має визначити, яка структура або прийом управління найбільш відповідає даній ситуації. Але оскільки ситуація може змінюватися, менеджер повинен вирішити, як необхідно відповідно поміняти структуру, щоб зберегти ефективність виробництва. Наочним прикладом такого процесу є реструктуризація підприємств.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.