 |
|
Організація виробничого процесу в просторі й часі.
Ефективність виробничого процесу залежить від часу здійснення і ступеня його неперервності. Наефективність виробничого процесу значний вплив має форма його організації, яка визначається диференціацією і розміщенням процесі виробництва у просторі й часі.Диференціація виробничого процесу на підприємстві характеризується насамперед співвідношенням трьох основних факторів:
- обсягом і змістом виробничої програми;
- часом, який є у розпорядженні підприємства для виконання даної виробничої програми та зумовлений наявним режимом роботи і встановленими термінами виконання програми;
- простором, який виражений у виробничій площі – робочих місцях і машинах.
Склад виробничих дільниць та інших підрозділів цеху і форми їх зв’язку формують виробничу структуру цеху. Відповідно до призначення виробничих процесів, що їх виконують цехи, виділяють основні, допоміжні цехи й обслуговувальні господарства, в яких здійснюються відповідно основні, допоміжні й обслуговувальні процеси, про які йшлося раніше.
Отже, виробнича структура підприємства утворює комплекс основних, допоміжних цехів, обслуговувальних господарств, а також характер їх взаємних зв’язків. Машинобудівні підприємства залежно від рівня спеціалізації і кооперування мають різну структуру і склад виробничих цехів.
У структурі машинобудівного підприємства бувають цехи змішаної спеціалізації, наприклад, механоскладальні цехи, цехи механічного оброблення та ін..Під впливом науково-технічного процесу, з розвитком спеціалізації і кооперування виробнича структура машинобудівного підприємства змінюється: з’являються нові цехи, змінюються їх взаємозв’язки.
У літературі здебільшого розглядають три форми організації виробництва: групову (технологічну), предметну і потокову. Деякі автори дотримуються іншої класифікації: індивідуальна, групова (непотокова), і потокова.
Непотокова форма організації ефективна там, де є багатономенклатурна програма цеху з невеликим обсягом випуску виробів кожного типорозміру; вона характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв.
При потоковій формі організації виробництва первинною структурною ланкою є потокова лінія виготовлення деталей або складання виробів.
Формування виробничих підрозділів підприємства відбувається переважно за двома напрямами спеціалізації:
- за однорідністю виконуваних ними технологічних процесів (технологічна спеціалізація), тобто виробничі дільниці виділяються у вигляді певної групи технологічно однорідних робочих місць (машин);
- на основі технологічної послідовності операцій виготовлення виробів (предметна спеціалізація, тобто виробничі дільниці формуються з певної кількості технологічно різнорідних робочих місць (машин), які встановлюються відповідно до послідовності операцій виробничого процесу.
Притехнологічній формі спеціалізації у виробничих підрозділах виконують частину технологічного процесу, яка складається з однієї або декількох операцій при дуже широкій номенклатурі деталей (виробів).Така форма спеціалізації має свої переваги і недоліки. При невеликій різноманітності операцій і обладнання полегшується технічне керівництво і створюються широкі можливості регулювання завантаження обладнання. Але при такій формі спеціалізації подовжуються маршрути руху предметів праці з багаторазовим їх поверненням в одні й ті самі дільниці. Це порушує принцип прямо точності, утруднює узгодження роботи дільниць і призводить до збільшення тривалості виробничого циклу.
Предметна спеціалізація виробничих підрозділів характерна для заводів вузької предметної спеціалізації. Для таких підрозділів характерні різноманітне обладнання і оснащення при вузькій номенклатурі оброблюваних деталей (вузлів). Узгодження роботи виробничих дільниць значно простіше, тому що всі операції оброблення сконцентровані в одному цеху. Це спрощує оперативно-календарне планування, територіально зближує окремі стадії процесу і, зрештою, скорочує виробничий цикл.
В організаційному й економічному аспектах предметно-замкнуті дільниці мають низку переваг: поліпшується спеціалізація робочих місць, забезпечується прямо точність руху предметів праці, скорочується виробничий цикл, підвищується відповідальність за виконання завдань. Предметно-замкнуті дільниці можна створювати за умови повного завантаження обладнання, а це досягається при значних обсягах випуску однорідної продукції.
Під час фомування предметно-замкнутих дільниць виникають два типи екстремальних завдань: знаходження раціонального варіанта розміщення обладнання на дільниці (при проектуванні дільниць); оптимізація програмних завдань для наявних дільниць і обладнання.
На підставі викладеного раніше можна виділити шість різних форм організації виробничого процесу (табл.4.3.1)
Таблиця 4.3.1.
Форми організації виробничого процесу
| Форми організації | Розміщення виробничого процесу в просторі – визначення робочих місць | Організація виробничого процесу в часі |
| Технологічно однорідні групи | Послідовне | |
| Послідовно-паралельне | ||
| Паралельне | ||
| Предметне розміщення | Послідовне | |
| Послідовно-паралельне | ||
| Паралельне |
Із шести можливих форм організації виробничого процесу практично реалізуються три: 1, 5, і 6, тому що при формуванні дільниць із групи технологічно однорідних робочих місць (машин) паралельно-послідовне й особливо паралельне поєднання операцій і неможливе, і недоцільне.
Побудова виробничого процесу в часі характеризується структурою і тривалістю виробничого циклу.
Виробничий цикл – це календарний період часу, протягом якого оброблюваний виріб або партія виробів проходять усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються на завершений продукт. Тривалість виробничого циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях).
Тривалість циклу складається з таких елементів:
- тривалості циклу виготовлення деталей, в який входять заготівельна, механічна, термічна, гальванічна та інші стадії оброблення;
- часу складання деталей у вузлита монтажу;
- часу складання вузлів у групи, груп – у виріб і його регулювання;
- часу випробовування і приймання готових виробів;
- часу комплектування і упаковуванняю
Загалом виробничий цикл Тц складається з тривалості виробничих операцій (технологічних, контрольних, вантажно-розвантжувальних, транспортних, складських, природних та ін.) – назвемо її часом оброблення Тоб, а також перерв, зумовлених створенням запасів, роботою партіями, нерівномірністю виробництва, міжзмінними та іншими перервами тощо – назвемо їх часом пролежування Тпр.
Умовно виробничий цикл будь-якого виробу можна зобразити, як на рис.4.3.1.
Отже, слід зауважити, що виріб у виробничому процесі перебуває тільки у двох станах: або його оброблюють, або він пролежує (третього стану немає).
Водночас треба пам’ятати, що у виробничому процесі бере участь ще один елемент виробництва – обладнання (і все, що його стосується: виробничі площі, пристрої тощо), яке в цьому процесі перебуває також тільки у двох станах: або воно працює, або воно простоює.
Отже, ви маєте чітко собі уявити: у виробничому процесі є виріб, який або обробляють, або він пролежує, і є обладнання, яке або працює, або простоює.
Тривалість виробничого циклу має велике економічне значення, бо впливає на швидкість обіговості обігових коштів, темп випуску продукції, використання виробничої площі, устаткування та інших основних фондів. Скорочення тривалості виробничого циклу дає змогу одержати великий економічний ефект (прискорення обіговості обігових коштів і як наслідок зменшення потреби в них; підвищення продуктивності праці; зменшенням трудомісткості виробу і, отже, зниження собівартості, якщо скорочується час оброблення).
Якщо прийняття рішення має альтернативу, то перед тим, як його прийняти, подумайте про наслідки.
Якщо наслідки супроводжуються надходженнями або прибутком, то треба, щоб рішення їх збільшувало, якщо витратами або збитками – щоб зменшувало.
Наприклад, якщо простоювання обладнання або пролежування виробів неминучі, то чому надати перевагу?
Оскільки цикл складається з двох видів часу, , то можна визначити два основні напрями скорочення тривалості виробничого циклу: часу оброблення і часу пролежування.
Скорочення Тоб досягається переважно за рахунок технічних (для основних операцій) і частково організаційних (для допоміжних операцій) заходів.
До технічних заходів належать різні пристрої, які дають змогу зменшити витрати часу на оброблення, до організаційних – заходи, які сприяють зміні організації виробничого процесу і робочого місця.
Скороченя Тпр досягається зміною виду руху предметів праці у виробництві.