 |
|
Поняття функцій менеджменту( їх класифікація та загальна характеристика).
У визначенні сутності функцій менеджменту, їхньої класифікації і трактуванні немає однозначності. Одні автори класифікують функції менеджменту за ознакою їх першочерговості в діяльності організації, інші – за пріоритетністю у застосуванні на певних рівнях управління. Але всі погоджуються, що лише комбінування функцій може дати конкретні результати.
Технологія управління підприємством (організацією) є безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мінливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту, кожна з яких є складовою цього процесу.
До функцій менеджменту належать усі види управлінської діяльності (планування виробництва і реалізація продукції, управління розробкою технологій, обліком, підрозділами організації тощо). Йдеться про управлінську діяльність на всіх рівнях керуючої системи організації: керівників та їх заступників, начальників цехів, відділів і управлінь, груп, дільниць, фахівців усіх напрямів (економістів, технологів, конструкторів та ін.). Це означає, що зосереджений у керуючій системі апарат управління в процесі управлінської діяльності має виконати своє основне завдання: створити систему методів менеджменту – сукупність способів впливу керуючої системи на керовану з метою забезпечення виробничо-господарської діяльності організації та отримання конкретних результатів ( виготовлення продукції, надання послуг, забезпечення прибутковості, рентабельності, необхідного рівня заробітної плати, певного рівня витрат тощо).
Функції менеджменту – види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.
Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності (трудові процеси у сфері виробництва), які забезпечують управлінську дію.
Сформувалися вони в процесі поділу і спеціалізації праці, оскільки будь-які управлінські процеси на підприємстві відбуваються на основі функціонального поділу. Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Процес управління здійснюється саме шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій – одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.
Наприклад, процес управління технічною підготовкою виробництва вимагає:
1) планування цієї діяльності;
2) організації відповідних структур (служб, підрозділів);
3) мотивації(стимулювання) працівників техпідготовки;
4) контролю результатів.
На першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою місця в системі менеджменту, що дає змогу наголосити на домінуючій ролі конкретних (часткових) функцій менеджменту і важливій ролі загальних (основних), а також виділити об’єднувальну функцію.
Загальні функції (планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання) задіяні в усіх управлінських процесах; за допомогою конкретних функцій відбуваються конкретні управлінські процеси; об’єднувальна функція менеджменту – керівництво – пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.
Конкретні функції менеджменту класифікують за:
- ознакою процесів управління – функції управління основним, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо;
- ознакою об’єкту – функції управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо;
- ознакою елементів виробничо-господарської діяльності – функція управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією тощо.
Узагальнену класифікацію функцій менеджменту подано на рис. 7.1.1.
На сучасному етапі розвитку менеджменту до загальних функцій відносять планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання. У 20-х роках ХХ ст.. А.Файоль виділяв планування, організування, розпорядництво, координування і контролювання. У колишньому Радянському Союзі виокремлювали функції планування, організування, координування, стимулювання, регулювання і контролювання. Привабливими є міркування американських економістів Мескона, Альберта і Хедоурі, які визнають чотири функції: планування, організування, мотивування і контролювання. Однак відмовлятись від функції регулювання невиправдано, оскільки дослідження свідчать, що без неї не обходиться жоден управлінський процес. Наприклад, після контролювання відбувається зворотний зв’язок з метою усунення відхилень, недоліків, збоїв тощо, тобто регулювання; у процесі стратегічного планування після формулювання місії та визначення цілей організації, вибору стратегії обов’язковою є оцінка розробленої стратегії шляхом її співставлення з місією організації. Що стосується функцій координування, то цей важливий управлінський важіль реалізовується у формі керівництва.
2. Зміст «планування» як функції менеджменту. Стратегічне планування.
Рівень планування в багатьох ефективно функціонуючих компаніях демонструє осмисленість і визначеність їх діяльності. Сучасне планування характеризується усвідомленням його необхідності з метою забезпечення ефективного організування, мотивування, контролювання та регулювання діяльності організації, запобігання втратам та зменшення ризиків.
Процес планування формує орієнтир майбутньої діяльності організації.
Планування – вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.
Беручи до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють стратегічне планування (понад 1 рік) і оперативне (поточне) планування (до 1 року) (рис. 7.2.1). Стратегічне планування полягає у виборі курсу розвитку організації – її стратегії. Тактичне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають плануванням реалізації стратегії.
| | ||
 |
Стратегічне планування є головним засобом визначення, розроблення курсу розвитку організації з метою реалізації її місії, досягнення цілей тощо.
Стратегічне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із визначенням стратегії діяльності організації, тобто комплексного плану перспективного розвитку організації.
За своїм змістом стратегічне планування передбачає формулювання місії; визначення цілей організації; аналіз її стану на засадах оцінки факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ; оцінку стратегічних альтернатив (можливостей) і вибір стратегії діяльності.
Як правило, стратегічне планування здійснюється невеликим за чисельністю (5-10 осіб) спеціальним плановим відділом, а розроблені ним стратегії повинні розглядатись на нарадах вищого керівництва один раз на рік.
Важливим етапом стратегічного планування є встановлення місії та цілей організації. Місія – це чітко виражена причина існування організації. Формулювання, усвідомлення місії організацією є важливим орієнтиром і критерієм оцінки її діяльності. Місія може охоплювати такі напрями:
- турботу про працівників;
- турботу про виробництво;
- політику зростання та фінансування фірми;
- виробничі технології;
- методи виходу і функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків;
- задоволення потреб споживачів;
- публічне оголошення переконань і цінностей тощо.
Місія – це концепція навколо якої організація може об’єднатися (згуртуватися). Місія також визначає розумність існування організації. Важко розробити хорошу стратегію, але це зробити набагато легше, якщо місія добре визначена.
Наведемо приклади місій для двох організацій.
1.«Телефон і системи даних, Інк.» - «Бути найкращими в загальних комунікаційних послугах для наших користувачів» (із річного звіту фірми).
2.«Форд-Мотор» - світовий лідер з виробництва автомобілів і пов’язаних з ними товарів і послуг, також як і в нових галузях таких як аерокосмічна, комунікаційна і фінансові послуги. Місія – покращувати постійно товари і послуги до рівня запитів замовників , покращувати можливості процвітання бізнесу і забезпечувати відповідний дохід акціонерам, власникам бізнесу.
Місією, наприклад, автомобільної фірми, яку заснував Генрі Форд, було проголошено забезпечення людей дешевим автомобільним транспортом; „Мотоболи” – гідно служити задоволенню потреб суспільства, забезпечувати споживачів продукцією і послугами найвищої якості за помірні ціни; „Дженерал Електрікс” – забезпечення кращого життя.
Цілі – це конкретний очікуваний стан організації. Вони бувають довгостроковими (5 і більше років), середньостроковими (1-5 років) і короткостроковими ( до 1 року) (рис. 7.2.2).
Цілі охоплюють усі сфери організаційного, виробничо-господарського, економічного функціонування організації. Можлива система цілей:
1. Прибутковість (наприклад, збільшення прибутку підприємства у наступному році на 4 %).
2. Ринки (наприклад, збільшення частки ринку протягом року до 15 %).
3. Ефективність (наприклад, зниження собівартості продукції на 3 %).
4. Рентабельність (наприклад, досягнення показника рентабельності реалізації 15 %);
5. Продукція (наприклад, впровадження у виробництва нової моделі автомобіля протягом наступних двох років).
6. Продуктивність (наприклад, збільшення виробітку продукції в розрахунку на одного працівника на 6,4 %).
7. Фінансові ресурси (наприклад, збільшення частки власного капіталу в наступному році до 65 %).
8. Виробничі потужності, будівлі та споруди (наприклад, збільшення виробничої потужності до 10 тис. од. Продукції в місяць протягом трьох років).
9. Інновації (наприклад, закупівля в наступному році патенту на...).
10. Організаційні зміни (наприклад, створення матричної структури управління для забезпечення роботи на конкретним проектор).
11. Трудові ресурси (здійснення підвищення кваліфікації працівників).
12. Соціальна відповідальність (наприклад, придбання путівок працівникам для санаторного лікування).
При формуванні цілей слід пам’ятати, що вони повинні бути конкретними і підлягати вимірюванню, різної тривалості, такими яких можна досягнути; такими, які побудовані на принципах взаємного доповнення.
Оцінка і аналіз завнішнього середовища здійснюється шляхом контролю факторів зовнішнього середовища організації.
Управлінське дослідження сильних і слабких сторін у напрямі вивчення фінансів, обліку, нормування та оплати праці, виробництва, культури організації, використання робочої сили, позиції організації на ринку.
Для розробки стратегії ми аналізуємо Загрози, Можливості, Слабкості і Сили (TOWS-аналіз, розробка цієї концепції належить Бостонській консультативній групі). Ця концепція розглядає загрози і можливості зовнішнього середовища, а потім аналізує слабкі і сильні сторони самої компанії (внутрішнє середовище). Ідея полягає в тому, щоб визначити можливості, які відповідають сильним сторонам іфрми, чи хоча визначити потенційні моменти, які з допомогою менеджменту можна розвинути. Аналогічно менеджер шукає спосіб визначити свої слабкі сторони.
На двохвимірній матриці стратегій показано можливості зовнішнього середовища і загрози по одній осі і слабкі і сильні сторони фірми по другій.
Можливості/загрози зовнішнього середовища: культурні, технологічні, політико-правові, економічні, демографічні, суспільні (постачальники, дистриб’ютори, робітники компанії, конкуренти).
Сильні/слабкі сторони: вимоги до капіталу, вміння менеджерів, рентабельність, потужність, вертикальна інтеграція, продуктивність, технічна компетентність, нововведення, позиція на ринку.
Ефективний спосіб розробити план для досягнення конкурентних переваг – це зрозуміти загрози і можливості в оточуючому середовищі фірми. Загрози і можливості можуть існувати в численних змінних середовища. Зовнішнє середовище включають в себе культурні, технологічні, політико-правові, економічні, демографічні фактори.
| Можливості | Загрози |
| Поєднати сильні сторони з можливостями | Уникати загроз |
| Уникати слабкостей | Небезпечно |
| Сильні сторони |
| Слабкі сторони |
Рис. 7.2.1. Матриця стратегій.
Фірма шукає поєднання сильних сторін і можливостей в оточуючому середовищі, при цьому уникаючи загроз зі сторони оточуючого середовища і в прояві своїх власних слабких сторін.
Оточення компанії включає в себе: Інвесторів, кредиторів, банкірів (джерело капіталу); Постачальників (джерело сировини і компонентів); Дистриб’юторів чи замовників (хто забезпечує замовлення); Найманих робітників (хто представляє людський ресурс); Конкурентів (хто бореться за замовлення); Правову систему, уряд, тощо.
Всі ці змінні зовнішнього середовища створюють границі, всередині яких функціонує фірма. Тому фірми будують розвідкову мережу, яка надає інформацію необхідну для розуміння зовнішнього середовища. Тільки після цього фірма зможе будувати місію і підтримувати певну стратегію.
Правильно обрана, своєчасно скоригована стратегія є однією із запорук успішної діяльності організації. Однак вітчизняні підприємства дуже пасивно застосовують стратегію для забезпечення успіху діяльності організації.
Кінцевим результатом стратегічного планування, як будь-якої іншої функції менеджменту, є розроблені методи менеджменту, прийняті конкретні управлінські рішення, а також затверджені певні показники (рівень прибутків, обсяг реалізації, величина витрат, рентабельність тощо) діяльності організації. Стратегічне планування визначає, чого і коли прагне досягнути організації. Але для цього важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто забезпечити ефективне оперативне (поточне) планування.
Планування реалізації стратегії.
Планування реалізації стратегії є логічним розвитком стратегічного планування, способом реалізації стратегії організації з метою утвердження її місії.
Оперативне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із розробленням оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії.
Формування бюджету (бюджетування)
Процес формування бюджету – збалансованого плану надходжень і видатків - у межах оперативного планування називається бюджетуванням. Передумовою запровадження бюджетних систем є визначення центрів відповідальності, які повинні здійснювати бюджетні процедури та відповідати за результати виконання бюджетів. Виділяють такі різновиди центрів відповідальності: центр вартості, центр видатків, центр обороту, цент прибутків та центр інвестицій.
Адміністративні важелі формуються на основі тактики, політики, процедур тощо. Тактика ґрунтується на короткотермінових планах. Тактичні плани розробляються на рівні середньої ланки управління з метою розвитку стратегій. Вони, діючи значно коротший час, ніж стратегії, швидко забезпечують отримання результатів. Політика є загальним керівництвом до дії і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей (наприклад, орієнтація на уніфікування деталей і вузлів автомобіля). Процедурами є дії, які необхідно здійснювати в конкретній ситуації (наприклад, зміст інструкції з експлуатації автомобіля визначає сутність процедур його технічного огляду і обслуговування, ремонту тощо). Правило вказує на те, що повинно бути зроблено в конкретній ситуації (наприклад, порядок підпису документа). Правила і процедури вказують працівникам напрям дій, включають повтори, формують зміст діяльності, дають змогу передбачати події, сприяють порівнянню із ситуацією в минулому, аналогом тощо.
Загалом застосування всіх адміністративних важелів забезпечує створення певного організаційно-розпорядчого механізму, спрямованого на реалізацію стратегії.
4. Суть, завдання і зміст оперативно-виробничого планування на підприємстві
Оперативне планування діяльності підприємства — це поточне виробничо-фінансове і виконавче планування на короткий період часу, орієнтоване на доповнення, деталізацію, внесення коректив до накреслених раніше планів і графіків робіт.
Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого — виступає як засіб виконання довго-, середньо-, та короткострокових планів — один з важелів поточного управління виробництвом. Вимоги до оперативного планування в динамічних умовах ринкового середовища суттєвим чином зростають.
У процесі оперативного планування виконується детальна розробка планів підприємства та його підрозділів — окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць, на короткі проміжки часу — місяць, декаду, виробничий тиждень, добу, зміну. Прицьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їх виконання та поточного регулювання. Таким чином, оперативне планування являє собою важливий важіль повсякденного керівництва виробничою діяльністю підприємства.Оперативне планування поєднує в собі два напрями роботи. Пер-ший напрям, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення та випуску продукції, називається календарним плануванням. Другий напрям включає в себе роботи, які необхідні для безперечного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів та ходу виробництва. Цей напрям дістав назву диспетчеризації. При оперативному плануванні мають вирішуватися такі основні завдання:
— забезпечення виконання плану виробничої діяльності з випускупланової продукції в заплановані строки при рівномірній роботі всіхпідрозділів підприємства;
— встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільшефективному та повному використанню устаткування та робітників;
— максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обся-гів незавершеного виробництва.
Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства по цехах (міжцехове) та окремих цехах — по дільницях і робочихмісцях (внутрішньоцехове).Міжцехове оперативне планування має за мету забезпечити скоор-диновану діяльність та необхідні виробничі пропорції між цехами під-приємства відповідно до послідовності технологічних процесів (заготівельних, обігових, складських) та з урахуванням їхніх функцій —основні, допоміжні, обслуговувальні та побічні цехи. Але головним завданням міжцехового оперативного планування має бути погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їх пересування міжцехами (виробництвами). Внутрішньоцехове оперативне планування включає в себе розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль за їх ви-конанням, розподіл робіт по дільницях, доведення до робочих місць,оперативне регулювання виробничихпроцесів.Основними елементами оперативного планування є: планово-облікові одиниці виміру продукції; планово-облікові періоди, на якірозробляються оперативні плани; нормативи просування виробництва(партії запуску-випуску деталей, необхідні запаси незавершеного ви-робництва та тривалість випереджень).
5. Формування бізнес-планів.
Важливим напрямом планування в організації є формування бізнес-плану.
Бізнес-план – документ, що містить систему заходів чи програму дій, пов’язаних часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ресурсами та спрямованих на отримання прибутку на засадах реалізації підприємницького проекту.
Він є необхідним для багатьох суб’єктів економічної діяльності:
- підприємця (власника) – як орієнтир в його діяльності;
- майбутніх компаньйонів і співробітників, яких передбачають залучати до справи;
- банкірів та інвесторів, чиї послуги передбачені в процесі реалізації проекту;
- найманих менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.
До функцій бізнес-плану належать:
- всебічне інформування про підприємство, передусім про мету його діяльності, стабільність і ефективність;
- характеристика особливостей виробничого процесу на підприємстві;
- всебічна характеристика товарів або послуг;
- обґрунтування прогнозу розвитку виробництва і підприємства, його конкурентних позицій;
- комплексне дослідження ринку відповідних товарів, послуг;
- обґрунтування економічної ефективності підприємства;
- аналіз професійного рівня, ділової компетенції управлінського персоналу.
Структура та зміст бізнес-плану
Бізнес-план охоплює дев’ять розділів:
1. Вступ (загальна характеристика майбутньої діяльності).
2. Характеристика продукції (послуг) та аналіз ситуації у сфері майбутньої діяльності:
3. Оцінка ринку збуту і конкуренції:
4. Стратегія маркетингу:
5. План виробництва:
6. Організаційний план:
7. Юридичний план:
8. Оцінка ризику і страхування:
9. Фінансовий план:
На титульній сторінці бізнес-плану вказують назву та адресу організації, дані про засновників, сутність і кошторисну вартість проекту, межу секретності тощо, а в додатках подають копії контрактів, ліцензій та інших документів.
Питання для самоконтролю:
1. 1.Дати загальну характеристику та класифікацію функцій менеджменту.
2. Розкрити зміст функції управління «планування».
3. Що визначає стратегічне планування?
4. У чому суть планування реалізації стратегії?
5. Розкрити суть оперативно-виробничого планування на підприємстві.
6. Що виконується в процесі оперативно-виробничого планування?
7. Як формується бізнес-плануван? Для чого він потрібен?
Рекомендована література 1, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 17, 18,19, 20