 |
|
Способи калькулювання
Серед способів калькулювання найпоширенішими є:
1. Спосіб нагромадження (сумування) витрат. Сутність його полягає у тому, що собівартість калькуляційного об'єкта та одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції загалом, за процесами, за переділами. За позамовного методу калькулювання витрати послідовно нагромаджуються в картках з початку виконання замовлення і його закінчення.
2. Спосіб розподілу витрат. Його використовують у виробництвах комплексного перероблення сировини, при отриманні декількох видів продукції в одному процесі та за неможливості прямого обліку витрат за кожним калькуляційним об'єктом, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів. Такий спосіб поширений у хімічній промисловості, кольоровій металургії, сільському господарстві.
3. Спосіб прямого розрахунку. Особливість його полягає у тому, що узагальнені витрати виробництва у розрізі калькуляційних об'єктів ділять на кількість калькуляційних одиниць за кожним об'єктом за статтями калькуляції або елементами витрат. Цей спосіб є універсальним і разом з іншими способами калькулювання використовується в кінцевому розрахунку собівартості продукції.
4. Спосіб виключення витрат. Застосовують його у випадку розмежування витрат та розрахунку собівартості основної та побічної продукції, яку отримують в одному технологічному процесі, і коли неможливо локалізувати витрати в аналітичному обліку. Він поширений у хімічній промисловості, сільському господарстві тощо.
5. Нормативний спосіб. Використовують його за умов, коли об'єктом обліку витрат є група однорідних виробів, облік організований за нормативним методом. У зведеному обліку витрат на виробництво, який ведуть за кожною групою однорідних виробів, витрати представлені за нормами, відхиленнями від поточних норм і змінами норм. На собівартість товарного випуску, згідно з П(С)БО 16 "Витрати", відхилення списують лише в межах норм, тобто наявна економія витрат. Наднормативні витрати, тобто перевитрати, списують на собівартість реалізованої продукції.
15. Позамовний метод калькулювання.
Калькулювання по замовленнях – це система обчислення собівартості продукції на основі обліку витрат по кожному індивідуальному виробу або окремій партії виробів, об’єднаних одним замовленням. Об’єктом обліку витрат при цьому методі виступає окреме замовлення. Застосовують цей метод в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах машинобудівної промисловості (кораблебудування, виготовлення пресів, турбін для електростанцій, літаків тощо), у будівництві, ремонтному виробництві, у друкарнях, у підприємствах побутового обслуговування, при виготовленні одиничних виробів або комплектів меблів, музичних інструментів і т. ін.
При цьому методі на основі замовлення бухгалтерія відкриває окремий аналітичний рахунок для обліку витрат, кожному замовленню присвоюють номер (код), який обов’язково вказують на всіх документах з обліку витрат на виконання цього замовлення. Для узагальнення витрат та обчислення собівартості продукції використовують картку (відомість) обліку витрат на замовлення, у якій накопичують витрати за весь час виконання замовлення (рис.3.2).
Рисунок 3.2. Організація обліку витрат в умовах калькулювання собівартості по замовленнях
Прямі витрати матеріалів та заробітної плати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, накладні витрати розподіляють між замовленнями на підставі нормативних ставок пропорційно до фактичного обсягу встановленої бази розподілу (прямих витрат праці у людино-годинах, прямих витрат на оплату праці і т. ін.). Тому такий метод називають змішаним, або нормальним калькулюванням собівартості (див. рис. 3.1.).
Собівартість закінченого замовлення визначають одразу після його завершення. Вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду розраховують за даними карток (відомостей) обліку витрат по незакінчених замовленнях.
Така методика калькулювання собівартості замовлення, побудована на списанні накладних витрат за нормативними ставками, визначеними заздалегідь, виходячи з бюджетної (планової) суми таких витрат та бюджетної бази їх розподілу, зумовлює можливі відхилення фактичних накладних витрат від розподілених (недорозподілені або зайворозподілені витрати).
16. Попроцесний метод калькулювання.
Калькулювання по процесах – це система обліку і визначення собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва. Ця система характерна для масового та серійного виробництва (хімічна, нафтопереробна, металургійна, фармацевтична та інша галузі промисловості ). Складність її залежить від особливостей технологічного процесу (кількості переділів, послідовності або паралельності обробки) та наявності і розмірів незавершеного виробництва.
Враховуючи особливості технології та інші умови виробництва, усі підприємства, що застосовують попроцесну калькуляцію, можна умовно поділити на дві групи:
1) підприємства, що виробляють один вид продукції, мають відносно короткий виробничий цикл та майже не мають незавершеного виробництва (видобувна промисловість, електростанції, транспортні підприємства тощо), застосовують простий (однопередільний) метод калькулювання собівартості продукції, при якому облік витрат ведеться в цілому по підприємству, а собівартість готової продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду;
2) підприємства, що виробляють різні види продукції (великий асортимент), мають відносно тривалий виробничий цикл та значні розміри незавершеного виробництва, облік витрат ведуть у розрізі окремих виробничих процесів, стадій виробництва, видів продукції, а при калькуванні собівартості враховують зміну залишків незавершеного виробництва:
Собівартість готової продукції = Витрати звітного періоду + (Незавершене виробництво на початок періоду – Незавершене виробництво на кінець періоду)
Залишки незавершеного виробництва визначають за даними оперативного обліку або шляхом інвентаризації та оцінюють за плановою (нормативною) собівартістю або собівартістю еквівалентної одиниці продукції.
Найбільш складним є процес калькулювання собівартості в умовах, коли технологічний процес складається з окремих стадій (фаз, переділів), які можуть здійснюються послідовно або паралельно. Прикладом послідовної технології може бути організація металургійного виробництва (виплавка чавуну → виплавка сталі → прокатне виробництво). Собівартість кінцевого продукту повинна послідовно включати витрати усіх попередніх стадій обробки. Паралельна технологія обробки застосовується у багатьох галузях машинобудування (виготовлення шасі, двигуна, кузова тощо → складальний цех), у взуттєвій промисловості і т. ін. Ці особливості технології повинні бути враховані при організації аналітичного обліку витрат, їх узагальнені та обчислені собівартості готової продукції.
На підприємствах окремих галузей промисловості використовують напівфабрикатний метод організації виробництва, при якому продукція, закінчена обробкою в окремих підрозділах, передається на склад напівфабрикатів (і обліковується на синтетичному рахунку 25 “Напівфабрикати”), а потім зі складу передається для подальшої обробки у наступних технологічних процесах або для реалізації іншим підприємствам. У таких випадках необхідно визначення собівартості не лише закінченої готової продукції, а й напівфабрикатів.
У зарубіжній практиці при калькулюванні собівартості продукції по процесах широко використовують метод розрахунку умовних еквівалентних одиниць готової продукції, під якими розуміють кількість продукції, обробленої за звітний період, в перерахунку на відсоток її готовності. Наприклад, якщо на кінець місяця залишилося 500 одиниць незавершеного виробництва із середнім рівнем готовності 50 %, то за витратами на обробку це рівноцінно 250 одиницям готової продукції.
Калькулювання по процесах при цьому методі передбачає:
1) розрахунок кількості умовних еквівалентних одиниць готової продукції;
2) визначення суми витрат на обробку цієї продукції;
3) калькулювання собівартості еквівалентної одиниці продукції;
4) калькулювання собівартості готової продукції та залишку незавершеного виробництва.
17. Директ-кост та його характеристика.
В даний час директ-костинг передбачає облік собівартості не тільки в частині прямих змінних витрат, а й частині змінних непрямих витрат. Тому тут на обличчя деяка умовність назви.
Визначивши сутність директ-костинг як системи управлінського обліку, заснованої на розподілі затрат на постійні і змінні залежно від зміни обсягів виробництва, сформулюємо основні притаманні йому особливості.
Головною особливістю директ-костинг є те, що собівартість промислової продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати збирають на окремому рахунку і з заданою періодичність списують безпосередньо на дебет рахунку фінансових результатів, наприклад "Прибутки та збитки".
Постійні витрати не включають до розрахунку собівартості виробів, а як витрати даного періоду списують з отриманого прибутку протягом того періоду, в якому вони були зроблені. За змінними затратами оцінюються також і незавершене виробництво. Велике значення тут має встановлення зв'язків і пропорцій між витратами і обсягом виробництва. Використовуючи методи кореляційно-регресійного аналізу, математичної статистики, графічні методи можна визначити форми залежності затрат від обсягу виробництва чи завантаження виробничих потужностей; будувати кошторисні рівняння, одержувати інформацію про прибутковість чи збитковість виробництва залежно від його обсягу; розраховувати критичну точку обсягу виробництва; прогнозувати поведінку собівартості чи окремих видів затрат залежно від факторів обсягу чи потужності, тобто вирішувати стратегічні задачі керування підприємством.
Директ-костинг дозволяє керівництву загострити увагу на зміні маржинального доходу як по підприємству в цілому, так і по різних виробах; виявити вироби з більшою рентабельністю, щоб перейти в основному на їх випуск, тому що різниця між продажною ціною і сумою змінних затрат не ховається в результаті списання постійних витрат на собівартість конкретних виробів. Система забезпечує можливість швидко переорієнтувати виробництво у відповідь на мінливі умови ринку.
У звіті про фінансові результати, що складається при системі директ-костинг, видно зміна прибутку внаслідок зміни змінних витрат, цін реалізації та структури продукції, що випускається.
Інформація, що отримується в системі, дозволяє знаходити найбільш вигідні комбінації ціни та обсягу, проводити ефективну політику цін. В умовах ринкової економіки директ-костинг дає також інформацію про можливість використання в конкурентній боротьбі демпінгу. Цей прийом застосовується в періоди тимчасового скорочення попиту на продукцію для завоювання рику збуту.
Усе викладене вище свідчить про те, що директ-костинг є важливим елементом маркетингу - системи управління підприємством в умовах ринку та вільної конкуренції.
Останнім часом спостерігається стійка тенденція зростання питомої ваги постійних витрат. Тому підвищуються вимоги до обгрунтованості планування і нормування величин цих затрат. Директ-костинг дозволяє загострити увагу на вирішенні цих питань, оскільки сума постійних витрат за даний конкретний період показується в звіті про доходи окремим рядком, і, таким чином, їх вплив на величину прибутку підприємства особливо добре видно.
Крім того, директ-костинг дає можливість оперативно контролювати постійні витрати, так як часто в процесі контролю за собівартістю використовуються нормативні витрати або гнучкі кошториси.
Завдяки директ-костинг розширюються аналітичні можливості обліку, причому спостерігається процес тісної інтеграції обліку та аналізу.
Проте організація управлінського обліку за системою директ-костинг пов'язано з низкою проблем, що випливають з особливостей, властивих цій системі.
1. Виникають труднощі під час поділу затрат на постійні та змінні, оскільки чисто постійних чи чисто змінних затрат не так вже й багато. В основному затрати напівзмінні, а виходить, виникають труднощі з їх класифікацією. Крім того, в різних умовах і тих же витрати можуть вести себе по-різному.
2. Супротивники директ-костинг вважають, що постійні затрати також беруть участь у виробництві даного продукту і, отже, повинні бути включені до його собівартості. Директ-костинг не даєвідповіді на питання, скільки коштує зроблений продукт, яка його повна собівартість. Тому потрібний додатковий розподіл умовно-постійних витрат, коли необхідно знати повну собівартість готової продукції чи незавершеного виробництва.
3. Ведення обліку собівартості за скороченою номенклатурою статей не відповідає вимогам вітчизняного обліку, однією з головних задач якого до останнього часу було складання точних калькуляцій.
4. Необхідно в цінах, що встановлені на продукцію підприємства, забезпечувати покриття усіх затрат підприємства.
18. Стандарт-кост та його характеристика.
Система “стандарт-кост” один із важливих інструментів контролю і управління витратами. Її характерні особливості:
– використання спеціальних рахунків для відображення наявних відхилень;
– відсутність документування відхилень, оскільки головне її завдання не реєструвати відхилення, а не допускати їх або оперативно усувати.
“Стандарт-кост” – це система вимірювання оціночних розмірів витрат на якій-небудь ділянці виробництва, тобто тих, які повинні бути понесені при певних умовах. Вона дає можливість адміністрації визначити, скільки продукт повинен коштувати підприємству (нормативні витрати на його виробництво), скільки він фактично коштує (фактичні витрати) та причини відхилень між цими витратами. Завдяки цьому менеджери мають можливість контролювати витрати і відповідно реагувати на їх відхилення від нормативу (рис.4.1).
Рисунок 4.1. Схема дії калькуляційної системи “стандарт-кост”
Основними принципами системи “стандарт-кост” є:
1) науково обґрунтоване попереднє нормування витрат;
2) роздільний облік витрат за нормативами та відхилень від нормативів;
3) періодичний перегляд нормативів при зміні умов виробництва;
4) калькулювання собівартості продукції за нормативними і фактичними витратами;
5) систематичний контроль і аналіз відхилень від нормативів за їх видами, місцями виникнення, причинами; оперативне реагування на відхилення.
Система “стандарт-кост” і нормативний облік витрат мають багато спільних рис:
– в основі обох систем є стандарти (нормативи);
– обидві підвищують якість управління витратами шляхом виявлення відхилень з використанням сигнального документування;
– обидві використовуються для бюджетування;
– відхилення відображаються на спеціальних рахунках;
– передбачають можливість списання відхилень на витрати періоду та віднесення за рахунок фінансових результатів.
19. Мета і методи аналізу взаємозв’язку витрати, обсяг прибуток.
Основною метою ВОП-аналізу є встановлення змін, які відбудуться з прибутком, якщо зміняться певний рівень продуктивності чи обсягів виробництва. Ця інформація має суттєве значення, оскільки найбільш суттєвою змінною величиною, яка впливає на дохід (виручку) є обсяг виробництва.
Мета ВОП-аналізу розкривається в його сутності.
Аналіз взаємозв'язку "Витрати - Обсяг - Прибуток" - це метод системного дослідження взаємозв'язку витрат, обсягу діяльності та прибутку підприємства з метою одержання відповіді на такі питання:
- який обсяг діяльності забезпечить відшкодування всіх витрат (одержання очікуваного розміру прибутку);
- при якій ціні доходи покриють витрати (забезпечують отримання прибутку);
- як вплине на прибуток зміна ціни реалізації;
- яким повинен бути додатковий обсяг реалізації, якщо планується збільшити постійні витрати;
- як вплине на прибуток одночасне зменшення ціни і збільшення обсягу реалізації;
- яка структура витрат є найоптимальнішою?
Методи аналізу взаємозв'язку "витрати - обсяг - прибуток"
Розрізняють дві групи таких методів аналізу:
1. Математичні: метод рівняння, маржинальний метод.
2. Графічні: графік беззбитковості, взаємозв'язку "В-О-П", маржинального доходу.
Важливим елементом ВОП-аналізу є аналіз беззбитковості, що грунтується на групуванні витрат на змінні та постійні, а також обчисленні точки беззбитковості - критичного обсягу діяльності.
Точка беззбитковості - це такий обсяг діяльності при якому одержані доходи покривають понесені витрати; прибуток дорівнює нулю; маржинальний дохід дорівнює постійним витратам.
Графік взаємозв'язку "прибуток-обсяг".
Такий графік ілюструє залежність прибутку від обсягу продажу у натуральних, або грошових одиницях. При відсутності доходу є збитки, що дорівнюють постійним витратам.
Величина збитків зменшується зі збільшенням обсягу і дорівнює нулю, коли він становить 1200 000 грн.