 |
|
Методи вивчення поведінки витрат.
Зміни в господарській діяльності підприємства відображаються на складі та розмірі витрат. Розуміння такого взаємозв’язку між витратами та певними змінами в діяльності та подіями необхідно для прийняття управлінських рішень. Тому в управлінні витратами вивчається їх поведінка. Поведінка витрат – це характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства, діяльність, яка впливає на витрати називається фактором витрат. Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.
Зміни у складі й величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, яка впливає на витрати, називають фактором витрат.
Приклади факторів витрат:
- для дослідження і розробки фактором витрат є кількість проектів та технічна складність проектів;
- для виробництва продукції, послуг і процесів – кількість виробів і кількість складових виробу;
- для виробництва – обсяг виробництва, кількість переналагоджень обладнання, основна заробітна плата;
- для маркетингу – кількість рекламних об’яв, кількість продавців, виручка від реалізації;
- для обслуговування клієнтів – кількість замовлень, час обслуговування, тощо.
Для подальшого розгляду моделей поведінки витрат необхідно розглянути поведінку змінних витрат, постійних витрат, на півзмінних витрат, напівпостійних витрат.
Змінні витрати – це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності (або іншого фактору витрат).
Взаємозв’язок між обсягом виробництва та змінними витратами має вигляд:
| Діяльність (кількість продукції) | Змінні витрати на одиницю, грн. | Загальні змінні витрати, грн.. |
Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними в разі зміни обсягу діяльності (або іншого фактору витрат).
Ілюстрація постійних витрат:
| Діяльність (кількість продукції) | Змінні витрати на одиницю, грн.. | Загальні змінні витрати, грн. |
Напівзмінні витрати – це витрати, що змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).
Змішані витрати – це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат.
В основу розподілу витрат на постійні та змінні покладено припущення релевантного діапазону та часу.
Релевантний діапазон – це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором.
Релевантним зазвичай є нормальний очікуваний діапазон діяльності підприємства. За межами цього діапазону змінні витрати не є лінійною функцією обсягу внаслідок понаднормової оплати, знижок з обсягу закупівлі матеріалів, неефективного використання ресурсів тощо. Тому змінні витрати можна відобразити прямою лінією тільки в межах релевантного діапазону діяльності підприємства. Також, постійні витрати є такими в межах релевантного діапазону діяльності.
Напівпостійнівитрати – це витрати, що змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності.
Значна частина змінних витрат зумовлена технологією діяльності підприємства. Такі витрати називають технологічними змінними витратами.
Технологічні змінні витрати – змінні витрати, що виникають внаслідок безпосереднього зв’язку між споживанням ресурсів і випуску продукції. Типовим прикладом технологічних витрат є прямі матеріальні витрати, енергія на технологічні цілі тощо. Величина постійних витрат зумовлена здебільшого потужністю підприємства. Тому ці витрати називають обов’язковими постійними витратами.
Обов’язкові постійні витрати - це постійні витрати, що визначаються потужністю підприємства (амортизація, орендна плата, страхування майна, заробітна плата управлінського персоналу тощо).
Обов’язкові витрати важко змінити за короткий час. Через це обов’язкові витрати мають тенденцію залишатися незмінними щодо зміни обсягу діяльності в межах коротких періодів (квартал, рік).
Разом з тим витрати можуть змінюватись внаслідок відповідних управлінських рішень. Такі витрати називають дискреційними.
Дискреційні витрати – це витрати, розмір яких визначає керівництво підприємства і які не мають прямого зв’язку зі змінами поточної діяльності (витрати на дослідження і розробки, рекламу, підвищення кваліфікації персоналу тощо).
Оцінка витрат – це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.
Функція витрат – це математичний опис взаємозв’язку витрат та їх фактора.
У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:
Y=a +bx, де
Y – загальні витрати;
а – загальні постійні витрати;
b – змінні витрати на одиницю діяльності;
x – значення фактора (чинника) витрат.
Функція витрат полегшує передбачення витрат для різних умов діяльності підприємства.
Наявність змішаних витрат ускладнює побудову функції витрат. Тому для визначення функції витрат застосовують різні методи:
Ø технологічного аналізу – системний аналіз функції діяльності з метою визначення технологічного взаємозв’язку між витратами ресурсів та результатами діяльності. Аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання, що складає своєрідний функціонально-вартісний аналіз.
Ø аналізу розрахунків – метод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.
Ø методу вищої-нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.
Ø методу візуального пристосування – це графічний підхід до визначення функції витрат, за якого аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги усі точки витрат.
Ø регресійного аналізу – це статистична модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних змінних величин.
Ø Спрощений статистичний аналіз – це метод визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на дві групи, виходячи зі зростання значення Х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень Х і У.