Главная | Обратная связь

Тема 2.2. Основи калькулювання

Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства. Собівартість - це основний інструмент управління виробництвом, який використовується для оцінки економічної ефективності використання основних і оборотних засобів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації управління, внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв’язків, при вирішення питань впровадження нової техніки і технології, підвищення якості продукції тощо.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Собівартість як показник класифікується за певними критеріями: за складом витрат вона буває технологічна, виробнича та повна; за ступенем узагальнення даних – індивідуальна, фірмова, середньогалузева; за ознакою часу – планова, фактична.

За національними стандартами бухгалтерського обліку собівартість розраховується виробнича та повна. До виробничої собівартості включаються лише прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати (розподілені). Повна собівартість складається з виробничої собівартості, витрат на збут і адміністративних витрат та використовується для цілей довгострокового планування, визначення ціни на продукцію.

Управлінський облік контролює формування собівартості продукції в розрізі центрів витрат і сфер відповідальності, визначення рентабельності, пошук резервів зниження витрат і зростання прибутку. Для цього основною метою є мінімізація витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) і отримання максимально можливого рівня рентабельності або норми прибутку.

При цьому слід поділяти фактори зниження собівартості за основними ознаками: за елементами виробництва (це – зростання продуктивності праці, зниження норм витрачання виробничих ресурсів, скорочення транспортних витрат, цінова політика, покращання техніко-економічних показників використання основних засобів тощо) та за характером умов і заходів, спрямованих на удосконалення виробництва (це – впровадження передової техніки, покращання організації виробництва, підвищення кваліфікації і культурно-технічного рівня робітників).

Для отримання інформації про собівартість для організації і управління процесом виробництва та контролю за рівнем витрат є процес калькулювання. Метою калькуляції є отримання інформації для управлінської системи про формування собівартості продукції на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат.

Під калькулюванням розуміють обчислення у грошовому вимірнику витрат і результатів будь-якого господарського процесу за встановленими статтями для аналізу діяльності підприємства. Калькуляція – це визначення собівартості одиниці продукції в цілому та в розрізі окремих статей витрат.

Для управління дані систем калькулювання використовуються при визначенні цілеспрямованості подальшого випуску продукції, встановлення оптимальної ціни на продукцію, оптимізації асортименту продукції, оцінці роботи управлінського персоналу тощо.

В залежності від мети і завдання використання калькуляції на практиці застосовуються різні її види: за часом складання калькуляції бувають директивні (попередні) та звітні; за рівнем охоплення витрат – калькуляції технологічної собівартості, виробничої собівартості, повної собівартості; за характером виробництва – масові, індивідуальні, проміжні; за об’єктом калькулювання – загальні, параметричні, за центрами витрат.

Під час вивчення процесу калькулювання на підприємстві слід звернути увагу на його відмінність від процесу обліку витрат. Ці процеси взаємопов’язані та взаємозалежні, однак мають певні особливості. Облік витрат передує процесу калькулювання собівартості продукції, але не завжди слідом за обліком витрат відбувається калькулювання. Між обліком і калькулюванням завжди існує часовий розрив. Також, ці процеси відрізняються своїми об’єктами, які часто ототожнюються, хоча між ними існують принципові відмінності. Об’єктом обліку витрат є продукція (роботи, послуги), або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Об’єктом калькулювання є вироби, напівфабрикати різного ступеня готовності, часткові продукти (деталі, вузли), роботи і послуги, собівартість яких повинна бути визначена. При цьому об’єкт обліку значно ширший об’єкту калькулювання, тому різниця між ними є великою.

З об’єктами калькулювання тісно пов’язані калькуляційні одиниці, які є вимірниками об’єкту калькулювання і які дають можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Калькуляційні одиниці об’єднуються в такі групи:

· натуральні;

· умовно-натуральні;

· приведені;

· експлуатаційні;

· одиниці часу.

Процес калькулювання на підприємстві організовується відповідно наступних принципів:

Ø наукове обґрунтування класифікації виробничих витрат;

Ø встановлення об’єктів обліку витрат та об’єктів калькулювання;

Ø вибір калькуляційної одиниці;

Ø вибір методу розподілу непрямих витрат;

Ø розмежування витрат по періодах;

Ø вибір методу обліку витрат.

Відповідно до принципів калькулювання і організується процес обчислення собівартості (калькулювання), що складається з цілого комплексу робіт, виконання яких становить основний зміст форми подання їх результатів – калькуляції.