Главная | Обратная связь

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) за системою стандарт-кост.

Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних втрат, хоч в чистому вигляді він і не отримав широкого розповсюдження в США. Поняття "стандарт-кост спершу мало різні назви: "нормативна собівартість", "кошторисна собівартість" тощо.

Поняття "стандартні витрати" з'явилося в другій половині XIX століття, коли за ініціативою Фредеріка У. Тейлора розгорнувся рух за наукові методи управління. В той час фабрична система - одна з основних результатів промислової революції - дозволила досягти значного зростання продуктивності праці. Проте, менеджери не вміли оптимально використовувати виробничий потенціал підприємств. Тейлор та інші піонери наукових методів управління розробили методологію встановлення технічних вимог до робіт в показниках часу, необхідного для їх виконання. З'явились стандарти часу виконання робіт - кількісні стандарти. їх можна було порівнювати з фактичними витратами. Це був перший крок па шляху становлення оперативного управлінського контролю за діяльністю підприємств.

Деякі згадки про метод стандарт-кост зустрічаються в книзі Г. Емерсона "Продуктивність праці як база оперативної праці та заробітної плати". Однак серед спеціалістів облікового напрямку він не знайшов підтримки. Лише в кінці 1918р. в США з'явився ряд статей Д.Ч. Гаррісона на тему "Облік собівартості на допомогу виробництву", які висвітлювали суперечності в системі обліку "історичної" собівартості і містили численні списки варіантів системи стандарт-кост, які Д.Ч. Гаррісон ввів у практику на підприємствах різного профілю та розмірів. Визнанню системи стандарт-кост, сприяла національна асоціація бухгалтерів-виробників, що виникла в США у 1919р.

На ранньому етапі облік витрат був заснований на використанні фактичних даних. Мета обліку полягала у визначенні фактичної собівартості продукції, на підставі чого здійснювалась оцінка запасів та встановлення продажних цін. Поступово обмін ідеями в сферах організації виробництва і бухгалтерського обліку призвів до визнання концепції стандартних витрат як в обліку, так і в управлінні.

Сьогодні поняття "стандартні витрати" с загальноприйнятим у ділових колах. Хоча вперше вони з'явилися в сфері виробництва, стандартні витрати широко використовуються у всіх сферах підприємництва.

Українські економісти ознайомилися з ідеями американських вчених Д.Ч. Гаррісона у 1933 р. коли в СРСР був опублікований переклад книги "Стандарт-кост".

Метод обчислення стандартної собівартості стандарт-кост одиниці продукції в США та Великобританії називають стандарт-кост. Термін "стандарт-кост" дослівно означає стандартні вартості:

"стандарт" - кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг; "кост" - це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції.

Стандарт-кост— це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Основна задача, що ставить перед собою дана система, — облік втрат і відхилень у прибутку підприємства. У її основі лежить чітке, тверде встановлення норм витрат матеріалів, енергії, робітника часу, праці, зарплати і всіх інших витрат, зв'язаних з виготовленням якої-небудь продукції чи напівфабрикатів. Причому встановлені норми не можна перевиконати. Виконання їх навіть на 80% означає успішну роботу. Перевищення норми означає, що вона була встановлена помилково.

Нормування в умовах системи «стандарт-кост» здійснюється у відношенні усіх витрат, зв'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. У кінцевому рахунку розраховується стандартна (нормативна) собівартість. Для її розрахунку усі витрати, зв'язані з виготовленням продукції, попередньо класифікуються по статтях витрат. На практиці в деяких випадках буває важко визначити, до якої групи відносяться ті чи інші витрати і тоді керуючий повинний вирішити це питання самостійно.

В економічній літературі США розглядаються різні типи стандарті. їх можна класифікувати як базисні, поточні, ідеальні, досягнені та полегшені, мотивуючі та реальні.

Базисні стандарти- це нормативи, які не коригуються після їх першочергового визначення, якщо не відбувається суттєвих змін в технічних характеристиках продукції або в процесі її виробництва. Базисні стандарти визначаються "історичним способом”, суть якого полягає в накопиченні інформації про витрати за певний проміжок часу та виведенні середнього арифметичного на одиницю продукції або на час роботи. Базисні стандарти затверджуються керівником підприємства на початку року і діють декілька років. На підставі цих стандартів підприємство визначає зміну ринкових цін на матеріали і робочу силу. Цей метод переносить неефективність роботи минулого періоду на майбутнє. Базисні стандарти через деякий час старіють і тому не відображають діючих ефективних методів виробництва, тобто вони не забезпечують точною інформацією про собівартість продукції, не дозволяють ефективно контролювати витрати, проте вони можуть бути використані для обчислення індексу цін.

Поточні стандарти- це нормативи, які відображають величину витрат для даного проміжку часу. Поточні стандарти передбачають їх постійне коригування на основі змін їх технічних умов, цін і тарифів. Вони можуть бути отримані на підставі базових стандартів шляхом їх коригування.

Поточні стандарти встановлюються керівником підприємства, але вони діють лише певний період часу.

Ідеальні стандартивключають нормативи лише тих елементів витрат і на такому рівні, які приймаються і виникають в оптимальних умовах виробництва при найбільш сприятливих цінах. Вони є кінцевою мстою, якої можуть прагнути досягнути менеджери, тому ідеальні стандарти не показують, яких результатів може очікувати менеджер в умовах діючого виробництва, і не несуть змістовної інформації про втрати для цілей виробництва і прийняття рішень. Такі нормативи не містять часу на перерви в роботі і на простої обладнання. Проблема їх застосування полягає в тому, що їх неможливо досягнути, що обумовлює лише негативні відхилення, цим самим, психологічно впливає на мотивацію менеджерів підрозділів.

Досягнені стандарти визначаються зусиллями працівників підприємства. Американські вчені-обліковці відмічають, що для менш досвідчених працівників стандарти спочатку повинні бути дещо заниженими, підвищення ж стандартів повинно здійснюватись поступово і досить обережно.

Полегшені стандартивстановлюються для некваліфікованих робітників з більшими витратами праці при низькій тарифній оплаті.

Мотивуючі стандарти - це нормативи витрат, які можна виконати, застосовуючи розумні зусилля в нормальних виробничих умовах. Такі нормативи повинні давати можливість "напружитися".

Реальні стандартивідображають нормативні витрати, які можна очікувати при даних ймовірних умовах функціонування виробництва. Вони передбачають всі очікувані елементи витрат, включаючи можливі витрати, брак і відходи. Передбачаються додаткові витрата на оплату праці за понаднормову роботу, вимушені простої, брак через дефектність матеріалу тощо. Реальні стандарти не базуються на теоретично здійсненій виробничій діяльності. Система виробничого обліку намагається визначити і застосувати реальні нормативи. Це єдині нормативи, які несуть змістовну інформацію для контролю витрат, обсягів виробництва продукції і прийняття рішень на базі собівартості. Досвід багатьох західних компаній свідчить - цей вид стандартів є найкращим.

В останні роки при розробці стандартів звертають увагу на поведінку виконавців, оскільки, на думку керівництва, дуже високій стандарт може збентежити працівників, що вони не зможуть досягнути виконання навіть досить помірних стандартів. У зв'язку з цим враховуються кваліфікація працівників, їх ентузіазм, ступінь контролю за результатами операцій тощо. В залежності відобставин промислові фірми вводять різні стандарти.

Система стандарт-кост спочатку широко застосовувалась на машинобудівних підприємствах, а потім - в інших галузях промисловості для обчислення собівартості продукції, контролю за виробництвом і управління ним. Вимірювання витрат на базі стандарт-кост широко застосовується при позамовному і попроцесному методах обліку витрат на виробництво.

Перевага системи стандарт-кост перед іншими методами обліку витрат на виробництво полягає в наступному:

1. На підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про доходи. При цій системі керівництво фірм забезпечується інформацією про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, якавикористовується для оперативного прийняття управлінських рішень.

2. Менш складна техніка ведення обліку виробничих втрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням нормативної кількості виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях. Наприклад, інформація про необхідні матеріали друкується за стандартною заявкою згідно з нормативною кількістю, необхідною для виконання замовлення. Якщо потрібно більше матеріалів, ніж передбачено нормативом, то складається додаткова вимога (на бланку іншого кольору, щоб зазначити, що це перевитрачання матеріалів за замовленням). Втрати можуть бути знижені або повністю виключені в системі, яка забезпечує моментальну реакцію на будь-яку тенденцію відхилення від встановленого стандарту. Коли операції автоматизовані, стандартні умови вводяться в програму ЕОМ, яка управляє виробничим процесом, будь-яке відхилення від стандартів виявляється моментально, поправки вносяться в процесі роботи. При системі стандарт-кост більш простими є канцелярські роботи, оскільки кожна господарська операція не документується, вартість операцій не обчислюється. В кінці звітного місяця кількість, наприклад, витрачених матеріалів множиться на собівартість одиниці і тим самим визначається собівартість всіх витрачених матеріалів. Матеріальні звіти на складах складаються лише в натуральних вимірниках.

3. Система стандарт-кост може використовуватись для оцінки виконання встановленого замовлення. Система стандарт-кост корисна при прийнятті рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо по змінних і постійних елементах витрат, а також при правильному встановленні ціни на матеріали та норми витрат робочої сили. Коли стандарти реальні і детальні, вони можуть стимулювати роботу окремих осіб або більш ефективне виконання завдання. Хоча, стандарти часто діють пригнічуючи на робітників і начальників цехів та відділів, вони мають швидше негативний вплив, і не створюють стимулів до роботи.

4. Одна з основних переваг системи стандарт-кост полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат, бо в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніше працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомістким стає облік і калькулювання.

Якщо підприємство має масове або багатосерійне виробництво, специфікації на матеріали для всіх деталей, використовує відрядну оплату праці і стандартизацію всіх виробничих процесів, то в умовах системи стандарт-кост бухгалтерська робота зводиться до обліку і виявлення незначних відхилень від стандартів.

Найбільш придатне для практичного застосування системи стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою, і відпуск всіх матеріалів виключно за специфікаціями. При цьому необхідність обліку заробітної плати основних виробничих робітників зникає, оскільки відрядна робота сама по собі є стандартизованою. Процедура обліку витрат і калькулювання в цьому випадку зводиться до:

- записів відхилень від стандартних цін на матеріали, що надходять;

- визначення вартості браку;

- зіставлення дійсних накладних витрат зі стандартними.

На ідеальному підприємстві (при відсутності відхилень) трудові витрати з обліку і калькулювання будуть наближатись до нуля.

Система стандарт-кост може вплинути на підвищення доходності підприємства за наступними трьома напрямками:

- виявлення перевитрат (несприятливих відхилень), якізнижують прибуток підприємства;

- надання менеджерам точних даних про собівартість виробництва, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяги продажу і встановлювати оптимальні ціни;

- мінімізація облікової роботи, яка пов'язана з калькулюванням. Для вирішення всіх трьох задач система стандарт-кост с більш придатною в порівнянні з системою обліку минулих витрат.

Система стандарт-кост має і недоліки. Наприклад, важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, інфляцією, ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. Крім того, не на всі виробничі витрати можна встановлювати стандарти, що, зумовлює іноді послаблення контролю за ними на місцях. При виконанні підприємством великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно. В таких випадках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб застосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін на виріб.

Недивлячись на ці недоліки, керівники фірм використовують систему стандарт-кост як потужний інструмент контролю за витратами виробництва і калькулювання собівартості продукції, управління, планування з мстою отримання максимального прибутку.