Обґрунтування доцільності переходу від обліку та калькулювання повної собівартості продукції до системи обліку і калькулювання неповної собівартості
Тривалий час підприємства використовували методи обліку повних вит-рат, які передбачали всебічне й точне відображення всіх витрат звітного пері-оду і здійснювали їх групування за трьома напрямами: 1) за елементами (стат-тями) витрат; 2) за центрами відповідальності; 3) за видами продукції. Одним із суттєвих недоліків цих методів була умовність розподілу не-прямих (накладних) витрат, що не давало точних даних про реальну собівар-тість продукції. Спроба подолати даний недолік привела до виникнення методів (систем) обліку та калькулювання собівартості продукції за неповними витра-тами. Відмінності між цими методами проілюстровано в табл.4.1 і рис.4.1– 4.2.
Таблиця 4.1. Порівняльна характеристика основних параметрів систем обліку витрат повної та неповної собівартості продукції
Одним з таких методів є «директ-костинг», який визначають як систему управлінського обліку, що ґрунтується на класифікації витрат на постійні та змінні, калькулюванні собівартості продукції лише за змінними витратами, а та-кож на аналізі різних рівнів собівартості продукції. Калькулювання собівартості продукції за змінними витратами передбачає, що не тільки операційні витрати (на управління, збут тощо), але й постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок фінансового результату. Таким чином, сума змінних витрат збігається із сумою прямих витрат, що й знайшло відобра-ження у назві системи („директ-костинг” дослівно перекладається як облік пря-мих витрат). Разом з тим, на певному етапі розвитку директ-костингу до собі- вартості продукції, крім прямих змінних витрат, почали відносити інепрямі змінні витрати (навіть частину розподілених постійних витрат загальновироб-ничого призначення). Тому спостерігається деяка умовність даної назви. Рис. 4.1. Система обліку і калькулювання за повними витратами Рис. 4.2. Система обліку і калькулювання за неповними витратами
До того ж у різних країнах застосовують інші назви системи управлін-ського обліку. Так, у Німеччині та Австрії її називають відповідно системою обліку часткових або граничних витрат та системою обліку суми покриття. У Великобританії директ-костинг називають системою обліку маржинальних вит-рат, у Франції – маржинальним обліком, у США – обліком змінних витрат. У вітчизняній економічній літературі часто використовують категорію системи обліку часткової або скороченої собівартості [17 : 91]. Усі ці назви, незважаючи на деякі відмінності їх змісту, більше відпові-дають сутності системи «директ-костинг», головною особливістю якої є поділ витрат на змінні та постійні і калькулювання собівартості продукції лише за змінними витратами. Постійні ж витрати обліковуються на окремих рахунках залежно від напрямів їх утворення і списуються в кінці звітного періоду на рахунок фінансових результатів (рис. 4.3). Рис. 4.3. Логічно-структурна схема обліку і калькулювання собівар-тості продукції за системою „директ-костинг” [17 : 92] У зв'язку з тим, що постійні витрати не включаються у собівартість продукції, а як витрати періоду списуються на рахунок фінансового результату, була вирішена проблема неточного розподілу постійних витрат, власне чому і виник директ-костинг. Тому лише за змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції та незавершеного виробництва. Відповідно система директ-костинг орієнтує бухгалтерський облік переважно на процес реалізації. Особливістю системи директ-костинг є також той факт, що він вносить суттєві зміни у традиційну структуру побудови фінансових звітів. На відміну від системи калькулювання повних витрат, яка передбачає участь у формуванні собівартості реалізованої продукції всіх виробничих витрат звітного періоду й відповідно визначення операційного прибутку, система калькулювання змінних витрат передбачає включення у розрахунок собівартості реалізованої продукції лише змінних витрат і відповідно визначає не прибуток, а маржинальний дохід, який за своєю сутністю є внеском на покриття постійних витрат та отримання прибутку. Таким чином, маржинальний дохід (сума покриття) – це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами. Він показує внесок сегмента діяльності (продукту, підрозділу) у покриття постійних витрат підпри-ємства й формування прибутку, тобто відносно одиниці продукції: маржиналь-ний дохід = ціна одиниці продукції – змінна собівартість одиниці. Отже, звіт про фінансові результати містить мінімум два розділи: пер-ший показує маржинальний дохід, а другий – прибуток (збиток) підприємства, що значно розширює аналітичні можливості системи директ-костинг (рис. 4.4). Рис. 4.4. Структура звіту про витрати та доходи підприємства за системою „директ-костинг” (французька модель)
На рисунку 4.4 виділено два етапи формування показників для аналізу витрат і доходів. На першому встановлюється зв'язок прямих (змінних) витрат з обсягом реалізації (виручкою, ціною), а на другому – порівнянням непрямих (постійних) витрат із сумою маржинального доходу, отриманого за різними сег-ментами діяльності, визначають результат діяльності підприємства. Відповідно порівняння доходів та витрат різних рівнів дає можливість обчислювати рента-бельність виробництва і реалізації продукції. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|