 |
|
Порівняльна оцінка й характеристика елементів методу стандарт-кост і нормативного методу
Порівняння сутності вітчизняного нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції із зарубіжною системою обліку витрат „стандарт-кост” доводить, що вони володіють багатьма спільними рисами.
Зокрема, загальними принципами для обох систем є:
суворе нормування витрат;
попереднє (до початку поточного періоду) складання нормативних каль-куляцій на основі встановлених норм (стандартів) витрат ресурсів по окремих статтях витрат;
роздільний облік та контроль витрат за діючими нормами і відхилень від них у розрізі місць їх виникнення й центрів відповідальності;
підвищення якості управління витратами шляхом виявлення відхилень з використанням сигнального документування;
систематичне узагальнення та аналіз відхилень з метою використання інформації для усунення негативних явищ у виробничому процесі й управління витратами;
універсальність і можливість застосування за будь-якого традиційного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.
Разом з тим, слід звернути увагу і на суттєві розбіжності між ними:
1) згідно принципів зарубіжної системи обліку „стандарт-кост” на відміну від вітчизняної системи нормативного обліку відокремлений облік зміни самих норм не ведеться;
2) вітчизняний нормативний метод орієнтується на оперативне документу-вання відхилень від норм з встановленням їх причин і винуватців, а стандарт-кост ґрунтується на визначенні відхилень лише розрахунковим методом (як правило, по закінченні місяця), дослідженні причин відхи-лень та прийнятті відповідних управлінських рішень;
3) за системи стандарт-кост стандартні (нормативні) витрати списуються безпосередньо на рахунок виробництва. Відхилення ж від норм протя-гом року на відміну від вітчизняного нормативного методу можуть на-громаджуватися на окремих (спеціальних) рахунках відхилень і повніс-тю списуватися на фінансові результати підприємства, тобто без відоб-раження на рахунках витрат виробництва;
4) система «стандарт-кост» не передбачає аналітичного обліку витрат за об'єктами калькуляції (видами продукції, замовленнями і т.д.). Витрати в межах стандартів обліковують на єдиному рахунку і лише для обліку відхилень від стандартів передбачають окремі рахунки, які у кінці звіт-ного періоду закривають у більшості випадків рахунком «Собівартість реалізації». Така методика значно полегшує аналітичний облік витрат. Система нормативного обліку витрат і калькулювання собівартості пе-редбачає детальний аналітичний облік у розрізі об'єктів віднесення вит-рат за трьома складовими: за нормами, зміни норм, відхилення від норм. Фактична собівартість виготовленої продукції визначається як алгебра-їчна сума цих складових. Така методика обліку є більш трудомісткою та менш оперативною порівняно з системою «стандарт-кост».
Слід, однак, зазначити, що рахунки для обліку відхилень мають однако-ву структуру незалежно від варіанта обліку нормативних витрат, тобто неза-лежно від того, як ведеться рахунок «Виробництво»: по дебету і кредиту витра-ти й випуск відображаються за нормами, чи по дебету відображаються фактичні витрати, а по кредиту – списання витрат на випуск за нормативною собівартіс-тю. У зв'язку з тим що рахунки для обліку відхилень побудовані таким чином, що по їх дебету відображають негативні відхилення (перевитрати), а по кредиту – позитивні (економію), при списанні перевитрат рахунки відхилень кредиту-ються (в дебет рахунку «Собівартість реалізації»), а при списанні економії – дебетуються (відповідно в кредит рахунку «Собівартість реалізації»). Якщо порівняти таке списання з вітчизняною практикою, то згідно з П(С)БО 16 «Вит-рати» передбачено віднесення в дебет рахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції» лише наднормативних витрат (перевитрат).