 |
|
Методи розміщення корпоративних цінних паперів
Первинне розміщення цінних паперів визначається як законами, так і традиціями країни. У практиці країн з розвиненою ринковою економікою корпорації використовують два основні методи розміщення первинних емісій: публічне, або відкрите, розміщення і приватне з переважанням першого.
Публічне розміщення, тобто пропонування цінних паперів широкій публіці, здійснюється через численних інституційних посередників; корпорація може також розміщувати свої цінні папери за допомогою оголошення в пресі, не звертаючись до посередництва. Особливість публічного розміщення полягає в тому, що цінні папери продаються необмеженій кількості учасників.
За приватного розміщення цінних паперів весь їх випуск продається «в одні руки» — великому посереднику-андеррайтеру, що гарантує розміщення всієї нової емісії. Андеррайтерами звичайно є інвестиційні банки і фінансові інституції інвестиційного типу
Фінансові посередники надають корпорації-емітенту ряд послуг, пов’язаних із розміщенням. Вони пропонують корпорації вибрати кращий час для продажу. Фінансовий посередник повинен також запропонувати ціну цінного папера, що випускається.
З погляду корпорації-емітента кожний з методів має свої переваги і недоліки. У публічного розміщення є низка переваг.
1) маючи великий вибір посередників і ринків, корпорація може розмістити цінні папери на значні суми.
2) відкрита підписка підвищує авторитет корпорації на ринках товарів і послуг
3) інвестори, зацікавлені в диверсифікації своїх портфелів, віддають перевагу публічній підписці і тим самим сприяють швидшому розміщенню. По-четверте, корпорації, що ведуть політику поглинання і злиття, використовують відкритий ринок, тобто публічний продаж цінних паперів у своїх цілях.
Публічне розміщення має також недоліки.
1)у США, наприклад, корпорація, подаючи документи у КЦПБ, повинна сповна розкрити не тільки свою фінансову інформацію, а й плани розвитку.
2) корпорації відчувають чималий тиск великих інституційних інвесторів із приводу відображення у квартальних звітах збільшення доходів на одну акцію. Нерідко це завдає шкоди довгостроковим програмам корпорації.
3) публічний продаж випуску обходиться набагато дорожче приватного розміщення. Емітент оплачує не тільки процес розміщення, а й різні комісійні платежі.
Приватне розміщення має свої недоліки і переваги перед відкритою формою. Переваги полягають у такому.
1) корпорація уникає реєстрації нового випуску в КЦПБ, підготування до якої потребує часу і значної суми грошей.
2) відхід від реєстрації сприяє збереженню комерційної таємниці. Одним із документів, який КЦПБ вимагає від емітента, є плани економічного і фінансового розвитку. Це положення неприйнятне для інноваційних корпорацій, військово-промислового комплексу.
3) андеррайтери купують весь випуск цінних паперів і, таким чином, беруть на себе ризик розміщення емісії.
Основний недолік приватного розміщення полягає в тому, що емітент потрапляє у певну фінансову залежність від інвестиційних банків-андеррайтерів. Виконуючи вимоги, які висуває до них КЦПБ, емітенти також дають пояснення щодо фінансової звітності. Фінансові аналітики андеррайтерів уважно вивчають всю інформацію про своїх клієнтів