Здавалка
Главная | Обратная связь

Вибір та інженерне обладнання позицій



ФОРТИФІКАЦІЯ

 

Загальні положення

Фортифікаційне обладнання районів, позицій та рубежів, що займають підрозділи, а також їх пунктів управління полягає у зведенні різного типу споруд з метою підвищення ефективності застосування всіх видів зброї, захисту особового складу, озброєння і техніки від сучасних засобів поразки противника. Фортифікаційне обладнання здійснюється з максимальним використанням захисних маскувальних властивостей місцевості, місцевих будівельних матеріалів, інженерної техніки, вибухових речовин та збірно-розбірних споруд.

Польові фортифікаційні споруди класифікуються за призначенням, ступенем захисту від засобів ураження, за конструкцією, за способом зведення, матеріалами, що застосовуються.

За призначенням вони поділяються на споруди для ведення вогню; для спостереження та управління вогнем; для захисту особового складу; для пунктів управління; для медичних пунктів і польових шпиталів; для захисту техніки та матеріальних засобів.

За конструкцією фортифікаційні споруди можуть бути відкритого та закритого типів. Відкриті споруди: окопи, траншеї та ходи сполучення, щілини, укриття для техніки та матеріальних засобів – це, як правило, котловани або рови із земляним насипом (бруствером) з одного або декількох боків. Закриті споруди, на відміну від відкритих, як правило, мають замкнуту конструкцію по всьому контуру та закритий вхід.

За ступенем захисту закриті споруди поділяються на класи захисту.

За умов зведення закриті споруди поділяються на споруди польового та довготривалого типів (польові та довготривалі) споруди.

За розташуванням відносно поверхні землі й способом зведення закриті фортифікаційні споруди поділяються на наземні (обсипні), котловинні та підземні.

За матеріалами, що застосовуються,– земляні, дерево-земляні, кам’яні, залізобетонні, металеві, тканинні, пластмасові.

Зводяться фортифікаційні споруди у послідовності, що забезпечує постійну готовність військ до ведення бою.

Вибір та інженерне обладнання позицій

Сержанти особисто організовують фортифікаційне обладнання та маскування в розташуванні відділення, обслуги, екіпажу та керують виконанням цього завдання. Кожна позиція вибирається з урахуванням захисних і маскувальних властивостей місцевості на рубежі, попереду якого має місце найбільша кількість природних протитанкових перешкод, що ускладнюють розгортання і просування противника в ході атаки. Рубіж повинен забезпечувати умови для спостереження і ведення вогню перед переднім краєм, на флангах опорних пунктів, в проміжках між ними і в тилу. Один з елементів позиції відділення є окоп на відділення.

Окоп на відділення – це рів (траншея) довжиною до 100 м, який обладнаний для ведення огню зі штатної зброї. З метою забезпечення постійної готовності до бою, влаштування окопу на відділення починається з відривання одиночних окопів, які в подальшому з’єднуються траншеєю. Окоп на відділення влаштовується в декілька етапів.

Для ведення вогню, спостереження та захисту від різних засобів ураження особовий склад підрозділів в першу чергу влаштовує одиночніокопи для стрільби лежачи (рис.17) та стоячи (рис.18) з автоматів, кулеметів, ручних протитанкових гранатометів.

Рисунок 17 – Окоп для стрільби з автомата лежачи: об’єм вийнятого ґрунту – 0,3 м3.

На улаштування окопу піхотною лопатою необхідно 0,5 люд.-год.

Місце для окопу необхідно вибирати так, щоб мати достатній огляд та обстріл в заданому секторі й не бути помітним для противника.

Бруствер слід робити пологим, щоб він був якнайбільш не- помітнішим для противника; його ущільнюють (вдаряючи лопатою) та маскують дерном, травою або гіллям. Бійницю для стрільби влаштовують з сектором обстрілу не більше 60 градусів. У боковому схилі окопу обладнують нішу для боєприпасів. Окоп для двох стрільців влаштовують з двома секторами обстрілу та двома нішами для боєприпасів. Для захисту особового складу від проникаючої радіації в окопах обладнуються ніші з перекриттям з місцевих матеріалів (жердин, дощок, фашин), які обсипаються шаром ґрунту товщиною не менше 60 см.

На другому етапі одиночні окопи з’єднують між собою траншеєю глибиною на 50-60 см, шириною дна 40-50 см, в окоп на відділення довжиною по фронту до 100 м. В окопі обладнують окопчики, бійниці та площадки для стрілецької зброї.

На третьому етапі траншею відривають глибиною 110-150 см, а також обладнують перекриту щілину (бліндаж) та відривають окопи для БМП (БТР) на основній і запасній позиціях, а також відривають та облаштовують хід сполучення з тилом.

Одиночні окопи з’єднують між собою траншеєю в окоп на відділення (рис. 19) довжиною по фронту до 100 м.

 

Рисунок 19 – Окоп на відділення:

1 – окоп для стрілка; 2 – окоп для кулемета; 3 – окоп для гранатомета; 4 – окоп

для двох стрілків; 5 – бійниця; 6 – запасна площадка для кулемета; 7 – запасний окопчик для гранатомета; 8 – запасна бійниця для стрілка; 9 – перекрита щілина (бліндаж); 10 – окоп для БМП на основній вогневій позиції; 11 – окоп для БМП

на запасній вогневій позиції; 12 – можливій хід сполучення; 13 – відхоже місце

Час на улаштування окопу силами відділення – 10-12 годин

В окопі обладнують окопчики, бійниці та площадки для стрілецької зброї, перекриту щілину (бліндаж) та ніші для боєприпасів, відривають окопи для БМП (БТР) на основній і запасній позиціях, а також відривають та облаштовують хід сполучення з тилом.

Траншея призначається для ведення вогню, спостереження, прихованого розташування підрозділу і маневру в ході бою. Вона обладнується бійницями, окопчиками для стрілків, площадками для кулеметів та окопчиками інших вогневих засобів, а також укриттями для особового складу.

Траншея основного профілю глибиною 110 см допускає ведення вогню зі стрілецької зброї стоячи на дні рову.

На окремих ділянках при наявності часу траншею заглиблюють до повного профілю – 150 см.

Траншеї (ходи сполучення) відривають землерийними машинами (рис. 20) або вручну (рис. 21). Вони влаштовуються ломаного креслення у плані з довжиною фасів (прямолінійних ділянок) 40-50 м у разі відривання траншейною машиною та 20-30 м у разі відривання вручну.

 

Рисунок 20 – Профілі траншей (ходів сполучення), що відриваються ПЗМ-2:

а – основний. Об’єм вийнятого ґрунту з 100 м траншеї – 77 м3. На улаштування

100 м траншеї необхідно 0,7 маш.-год.; б – основний в мерзлих ґрунтах.

Об’єм вийнятого ґрунту з 100 м траншеї – 72 м3. На улаштування

100 м траншеї необхідно 2,8 маш.-год.

Рисунок 21 – Основний профіль траншей та ходів сполучення,

що відриваються вручну.

Об’єм вийнятого ґрунту з 1 м траншеї 0,8 м3. На улаштування

1 м траншеї необхідно 0,8 люд.-год.

Окопи для танка, БМП і БТР складаються з котловану з апарелю для в’їзду та бруствера. Розташування окопів залежить від бойового завдання, що поставлене підрозділу та умов місцевості. Окопи можуть розташовуватись на передніх та зворотних схилах висот. Найбільш зручним місцем для їх розташування є передні схили. При розташуванні окопів на зворотних схилах вони повинні знаходитись не ближче, як за 200 м до топографічного гребеня.

Окопи для танків відривають за допомогою навісного (вбудованого) обладнання або вручну. Окопи для БМП та БТР відривають вручну або землерийними машинами.

Окоп для танка з круговим обстрілом (рис. 22) складається з прямокутного котловану глибиною 100 см, апарелі та бруствера висотою 50 см.

 

Окоп для бронетранспортера (рис. 23) влаштовується з обмеженим сектором обстрілу. Він складається з котловану, апарелі та бруствера.

У секторі обстрілу бруствер влаштовується висотою 30 см, а вздовж бокових стінок котловану – висотою 60 см.

Для захисту екіпажів танків, БМП та БТР в окопах улаштовуються перекриті щілини (бліндажі).

 

Рисунок 23 – Окоп для бронетранспортера: 1 – водозбірний колодязь; 2 – перекрита щілина Об’єм вийнятого ґрунту 48 м3. На улаштування окопу (без щілини) саперною лопатою необхідно 65 люд.-год. або 0,6 маш.-год. ПЗМ-2 та 12 люд.-год.  

 

Для транспортної техніки та інженерних машин влаштовують котловинні укриття, що являють собою котлован прямокутної форми в плані, з однією або двома апарелями для в’їзду та виїзду й бруствером. Найбільш розповсюджені тупикові укриття, котрі зводяться для більшості бойової техніки та автотранспорту. Прохідні укриття з двома апарелями влаштовують, як правило, для машин з причепами, а також для груп бойових машин або автомобілів. Довжина укриття по дну приймається рівною довжині машини, а ширина – на 40-50 см більше відповідних розмірів техніки, яка буде знаходитись в укритті. Глибина котловану та висота бруствера повинні бути такими, щоб машина з вантажем закривалася повністю.

Споруди для спостереження та управління вогнем зводяться на командно-спостережних пунктах (КСП) командирів підрозділів.

Споруди для спостереження розташовують в місцях, звідки краще проглядається місцевість у напрямках та на відстанях, що відповідають призначенню спостережного пункту або поста. Їх доцільно розташовувати на бойовому гребні, з якого забезпечується найкращий обор місцевості, що лежить попереду.

Споруда відкритого типу для спостереження на КСП командира взводу (роти) (рис. 24) влаштовується у вигляді окопчика глибиною 130 см та бруствером висотою 40-60 см та сидінням для зв’язного та радиста. Улаштування окопчика з двома амбразурами забезпечує можливість спостереження у секторі до 1500.

       
   
 

На КСП командира взводу (роти) може влаштовуватися перекрита щілина або бліндаж.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.