Польові споруди для розташування військ

Польові споруди (житлові, господарські, медичні) улаштовують під час нетривалого розташування військ поза населеними пунктами. Вони є елементом інженерного обладнання районів, що займають частини і підрозділи, та призначені для створення сприятливих умов роботи штабам, для відпочинку, захисту від холоду, спеки й негоди, побутового обслуговування, збереження та відновлення боєздатності особового складу, догляду за пораненими.

Польові споруди зводять силами підрозділів поблизу доріг й джерел води з дотриманням вимог роззосередження, маскування, пожежної безпеки, санітарної гігієни, охорони, оборони. Збудовані споруди обкопують канавками для відводу води.

Люди в польових спорудах можуть розміщуватися на підлозі, нарах, похідних ліжках. Поранені та хворі можуть розміщуватися на санітарних ношах. У випадках розміщення людей на підлозі, по можливості, необхідно її утеплювати гілками дерев, соломою, очеретом.

Для розміщення однієї людини необхідно:

у наметах на нарах або на підлозі – 1,2-1,5 м²;

у землянках на нарах – 1,6-2,2 м²;

у наметах на похідних ліжках – 2,5 м².

Польові споруди улаштовують з інвентарного майна (наметів) або місцевих матеріалів.

Намети з інвентарного майна розрізняють за призначенням і за конструкцією. За призначенням намети можуть бути похідними, табірними, уніфікованими. За конструкцією розрізняють намети некаркасні (встановлюються й розтягуються за допомогою стояків, кілків й відтяжок) й каркасні (натягуються на дерев’яний або металевий каркас). Похідні намети можуть улаштовуватися з комплектів солдатських плащ-наметів або із спеціальних комплектів.

Комплект солдатського плащ-намету складається з полотнища, розбірного напівстояка, шнуркової мотузки й двох приколювачів металевого й дерев’яного. З такого комплекту улаштовуються похідні намети на одну та на шість осіб. Полотнища можуть також використовуватися для покриття заслонів і куренів, завішування входів, а також як матрацні мішки.

Похідний намет на одну людину (рис. 29) улаштовують з одного комплекту солдатського плащ-намету. Полотнище плащ-намету підпирають з одного боку стояком з відтяжкою і прикріплюють у всіх кутах приколювачами.

Похідний намет на шість чоловік (рис. 30) улаштовується з шести комплектів солдатського плащ-намету.

Рисунок 30 – Похідний намет на 6 чоловік:

а – загальний вигляд намету; б – підготовка полотнища.

6 чоловік встановлюють за 20 хвилин

Намет зводиться у такій послідовності:

двома мотузками зшиваются чотири полотнища двоскатної частини намету, складені трикутником інші два полотнища прошнуровують до них по торцям утворюючи намет; полотнища з боку вхідного торця виконують відкидними, шляхом пришнуровування тільки однієї її кромки;

зшитий намет піднімають на три зібрані стояки й крайні з них закріплюють відтяжками;

намет розтягують й прив’язують кінцями шнуркових мотузок до приколювачів.

Комплект намету табірного солдатського місткістю 10 чоловік складається з намету, середнього стояка, чотирьох кутових стояків, чотирьох мотузкових відтяжок, чотирьох кілків і 30 дерев’яних приколишів, що виготовляються на місці. Маса комплекту 33 кг. Розміри намету 4,07×4,07 м.

До польових споруд з місцевих матеріалів належать заслони, курені, будівлі з льоду й снігу, спрощені та збірні землянки.

Заслони являють собою вертикальні або похилисті стінки. Влаштовуються вони з підручних матеріалів. В якості заслонів можуть використовуватись плетені огорожі, забори, снігові вали. Напівкруглий вертикальний плетений заслон з вогнищем всередині улаштовують забивкою по колу через 1 м кілків висотою 1,2 – 1,5 м й діаметром 6 – 8 см. Кілки з’єднують пов’язями у два ряди з прутів чи джгутів хмизу або очерету. Із зовнішнього боку роблять одежу з соломи, очерету.

Заслони-навіси влаштовуються однобічними та двобічними (рис. 31) на відділення чи взвод, з розрахунку 0,5 м на чоловіка. Заслони влаштовуються біля дерев чи на козлах і покриваються гілками, очеретом, соломою, брезентом, наметовими полотнищами. В середині вкладається підстилка з цього ж матеріалу.

Рисунок 31 – Заслони-навіси:

а – однобічний. 6 чоловік встановлюють за 2-3 год. Матеріал: жердини (l=4 м) –

10 шт.; хмиз та гілки для плетіння – 1,5 м³; хвоя-лапник – 3 м³; дріт – 2 кг;

б – двобічний. 6 чоловік встановлюють за 6-8 год. Матеріал: жердини (l=6 м) – 2 шт.; жердини (l=4 м) – 32 шт.; хмиз та гілки для плетіння – 5 м³;

хвоя-лапник – 8 м³; дріт – 4 кг

Куріньулаштовується з жердин, гілок і хмизу. Вони бувають двосхильні й конусні.

Для улаштування двохскатного куреня на відділення (рис. 32) на розчищеному майданчику відриваються дві паралельні канавки довжиною по 5 м на відстані 5 м одна від одної. Після цього зв’язуються з жердин (d=5-6 см) дві прямокутні рами 4,5×3 м, які встановлюють під нахилом у відриті канавки таким чином, щоб верхні кінці жердин утворювали конус. Канавки засипають землею і на конус укладається жердина, що закріплюється з рамами дротом.

Рисунок 32 – Двосхильний курінь на відділення:

а – загальний вигляд і план куреня; б – рама для даху; 10 чоловік встановлюють за 3-4 год. Матеріал: жердини (l=5,5 м) – 20 шт.; жердини (l=4 м) –

40 шт.; хмиз для плетіння – 2 м³; хвоя-лапник або

солома – 6 м³; дріт – 5 кг

Покрівля куреня робиться з гілок чи соломи, а торці закривають плетеною стіною (в одному з торців залишають вхідний проліт, який закривається плащ-наметом). Місця для відпочинку викладаються соломою, дрібними гілками. За необхідності влаштовуються нари.

Взимку улаштовують укриття зі снігу. Всередині них може підтримуватися температура 2-3⁰С. Найбільш простим в улаштуванні укриттям є снігова нора на 2-3 чоловіки, яку відривають у сніговому заметі або викладають з грудок щільного снігу.

Снігові хатини улаштовують з щільного снігу, який нарізається у вигляді блоків завширшки 25 – 50 см й довжиною 50 – 90 см. Блоки вкладаються за спіраллю з нахилом всередину, утворюючи купол. В хатині можна розводити вогнище, улаштувавши в її верхів’ї отвір для випуску диму.

Землянки улаштовують на відділення і взвод: двосхильними – на рівнинній місцевості й односхильними – на косогорі.

Для улаштування двосхильної землянки на відділення (рис. 33) відривають котлован і одягають його стінки. По боках котловану укладаються опорні колоди та лежні, а всередині встановлюються стояки й на них закріплюють прогін.

Рисунок 33 – Двосхильна землянка на відділення:

1 – крокви (d=12 см); 2 – накатник (d=8 см); 3 – шар гілок або соломи;

4 – м’ята глина – 10 см;

5 – ґрунт – 20-30 см

На улаштування потрібно 100 люд.-год. Матеріал: опорні лежні й прогін

(d=12-14 см, l=3 м) – 10 шт.; стояки-кілки (d=8 см, l=1,5-2 м) – 13 шт.; крокви

(d=12см, l=2,5 м) – 12 шт.; накатник (d=8 см, l=6 м) –

70 шт.; жердини на одяг

стін та входу (d=5-6 см, l=5,5 м) – 100-120 шт.; хвоя-лапник – 4, -5 м³; дріт – 8 кг;

вікно – 1 компл.; двері –

2 к-кти; піч малої теплоєм-ності з трубами – 1 к-кт або цегла для печі – 200 шт.; покрівельна сталь для

труб – 2 листи

По прогону і лежнях через 90 см укладаються стропила, а поверх них суцільний ряд жердин. Торці стін вище рівня землі закладаються жердинами. Вхідний тамбур влаштовується з двома дверима. На боці протилежному тамбуру влаштовують вікно. По покриттю з жердин настеляють гілки чи солому, а поверх настилу укладається шар м’ятої глини й ґрунту товщиною 30-40 см. В середині землянки обладнуються нари шириною 180 см, довжиною з розрахунку 0,6 м на чоловіка.

Для опалення землянок застосовуються табельні печі чи печі з підручних матеріалів. З метою пожежної безпеки печі розміщуються не ближче 25 см від частин землянки, що можуть спалахнути.

Польове відхоже місце(рис.34) улаштовують в усіх випадках розміщення військ.

Під час короткочасної стоянки відхоже місце роблять у вигляді індивідуальних рівчаків, під час довгострокової – у вигляді рову з розрахунку одне очко на 12-16 чоловік. Розміщують його не ближче 75 м до житла. Відхоже місце обгороджують забором.

Рисунок 34 – Польове відхоже місце

На улаштування потрібно 10 люд.-год. Матеріал на одне місце: опорні

лежні з пластин (d/2=9) – 2 м; дошки 18 5 см – 2 м; 150-мм цвяхи – 8 шт.;

жердини, кілки (l=2 м) – 20 шт.; хмиз, гілки для плетіння – 0,5 м³

Під час розташування військ у холодний час повинні улаштовуватися пункти обігріву особового складу.

Для опалення споруд на цих пунктах використовують печі промислового виготовлення, а також печі, що виготовляються силами військ з місцевих матеріалів.

При встановленні й експлуатації у спорудах і наметах засобів обігріву, що зроблені з місцевих матеріалів, слід передбачати заходи протипожежної безпеки й маскування димових викидів.

Засобами обігріву особового складу, який розташований у землянках, бліндажах. сховищах й наметах, можуть бути печі, що виготовляються силами військ з металевої тари й покрівельного заліза (рис. 35-38).

Пальним для таких пічок є дрова, деревні залишки й кам’яне вугілля. Розхід дров складає 2-3 кг/год.

Для обігріву особового складу, який розташований в окопах, траншеях та інших спорудах відкритого типу, рекомендується використовувати мангали (рис. 39), які улаштовують у металевих відрах, що мають форму усіченого конуса. У якості пального використовують кам’яне вугілля, дрова й деревні залишки. Розхід пального в мангалі у середньому 3 кг/год. Кількість людей, які одночасно обігріваються біля мангалу, 4 – 5 чоловік.

Печі у закритих спорудах встановлюють коло входу з дотриманням мір протипожежної безпеки. Димову трубу виводять через отвір у стіні або покритті. Печі й димоходи розміщують не ближче 0,75 м до частин споруд, що можуть зайнятися.

Рисунок 36 Піч з покрівельного заліза (розміри в мм): 1 – кришка з димовим отвором; 2 – скрутки з дроту; 3 – корпус; 4 – дверцята; 5 – днище-решітка

Рисунок 35 – Піч з відра (розміри в мм): 1 – дно відра з димовим отвором; 2 – корпус відра; 3 – дверцята; 4 – днище-решітка

При встановленні металевих пічок у наметах на димовій трубі необхідно встановлювати іскроуловлювач. Протипожежні розподілки у місцях проходу димових труб у полотні наметів улаштовують з обов’язковим встановленням листового азбесту. Категорично забороняєтьсявстановлювати у наметах печі, що працюють на рідкому пальному.

Для обігріву особового складу на відкритій місцевості можуть улаштовуватися вогнища з колод.

Вогнище з двох колод горить на протязі 9-10 годин. Його улаштовують з сухих колод діаметром 25-30 см, що обтесані на один кант й глибоко насічених у місці насічення.

Рисунок 39 Мангал: 1 – відро; 2 – металева решітка; 3 – глиняна обмазка; 4 – паливо; 5 – отвір для доступу повітря.

Рисунок 38 – Піч з металевої діжки: 1 – корпус (діжка); 2 – металева решітка; 3 – підґрунтя з цегли; 4 – топочний отвір; 5 – димова труба. На виготовлення потрібно 6-8 люд.-год.

Рисунок 37 – Піч з бідону: 1 – бідон; 2 – дверцята; 3 – днище; 4 – отвір у днищі бідону (отвори прорублюються зубилом або сокирою); 5 – кришка бідону з димовим отвором

Колоди вкладають одна на одну обтесаними боками з прокладкою з щіпок й розпалюють по всій довжині. Більш товсту колоду вкладають знизу. Вогнище з трьох колод на підкладці горить 6-8 год. Колоди періодично по мірі згорання просувають вперед.

МАСКУВАННЯ

Маскування військ, техніки, об’єктів з використанням

маскувальних властивостей місцевості, рослинності, штучних масок

У зв’язку з появою нових засобів розвідки та наведення засобів ураження на ціль, роль маскування у сучасному бою різко зростає.

Маскування – це комплекс заходів, спрямованих на укриття від противника військ та об’єктів, на введення його в оману відносно наявності, розташування, складу, дій та намірів своїх військ.

Основними способами маскування є приховування, імітація, демонстративні дії та дезінформація.

Суть маскування полягає в тому, щоб приховати демаскуючі ознаки дійсних об’єктів та відтворити їх демаскуючі ознаки при імітації військ і створенні фальшивих об’єктів.

Уміле використання природних умов дозволяє приховувати війська, військові об’єкти та виконання воєнно-інженерних робіт при мінімальних затратах сил, засобів та часу на виконання інженерних заходів маскування. Цей прийом застосовується військами в першу чергу та використовується ними у всіх видах бойових дій. Використання маскуючих властивостей місцевості розрахунками, відділеннями та екіпажами зводиться до розміщення об’єктів маскування за природними масками. Природними масками є ліси, гаї, кущі, населені пункти, окремі двори, яри, балки, зворотні скали висот та інші елементи місцевості.

Для приховування від наземної розвідки війська розташовуються та пересуваються за зворотними схилами висот, у складках місцевості, в лісах, за будовами та іншими місцевими предметами, які приховують їх від спостереження противника. На місцевості, яка позбавлена природних масок, техніку розташовують на плямистих ділянках, на яких виявлення її противником ускладнюється.

Для зменшення помітності шляхів руху, траншей, ходів сполучення, ліній зв’язку їх доцільно прокладати вздовж ровів, дамб, загороджень та між контрастних плям на місцевості.

Для маскування військ, техніки, об’єктів на позиціях, в районах розташування і на марші в широких масштабах використовують живу та свіжезрізану рослинність у вигляді гілок, кущів, а також пучків трави прикріплюють до предметів спорядження та до поверхонь техніки, що маскується.

Штучні маски – це екрани, які встановлюються між противником та об’єктом, котрий приховується. Вони встановлюються у тих випадках, коли об’єкт розташовується на відкритому місці або у природній масці, приховуючі властивості якої недостатні. Найчастіше для укриття техніки та об’єктів застосовують маски-перекриття, вертикальні, горизонтальні та деформуючі маски. Їх виготовляють на місці встановлення з місцевих матеріалів або з використанням покриття табельних маскувальних комплектів.

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒