Здавалка
Главная | Обратная связь

Географічне положення і природні компоненти.



Карпати — низько- і середньовисотні гори, їх найвищі вершини не перевищують 2100 м; пересічна висота гір — 750 м. Висоту понад 2000 м мають лише окремі вершини; всі вони знаходяться на найвищому карпатському масиві — Чорно-горі. В південно-східній румунській і північно-західній польській, словацькій і чеській частинах Карпат максимальна висота окремих гірських масивів і вершин значно більша [Додаток Ж].

Гірські фізико-географічні країни займають біля 7% площі України - на крайньому заході - Українські Карпати (північно-східна частина Альпійсько-Карпатської гірської країни), та на крайньому півдні -Кримські гори (західна частина Кримсько-Кавказької гірської країни). Обидві країни розташовані в межах Середземноморського рухливого поясу, який розділяє Євразійську і Африканську літосферні плити. За фізичною картою можна порівняйти розташування Українських Карпат і Кримських гір, а за роздатковими матеріалами - розташування їх паєм (витягнутих гір і їх ланцюгів) і масивів (округлих гір або їх скупчень) [5].

Карпатська фізико-географічна країна відповідає великій тектонічній структурі в межах рухливого поясу - Карпатській складчатій системі. В межах системи виділяють два передгірні прогини - Передкарпатський (у рельєфі відповідає Передкарпатській височині) і Закарпатський (у рельєфі відповідає Закарпатській низовині). Між прогинами розташовані гори - Українські Карпати, які скчадаються із чотирьох пасм: 1. Зовнішнього (включає Безкиди, Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати). 2. Внутрішнього, найнижчого (включає Верховинський хребет і ряд улоговин). 3. Полонинсько-Рахівського, найвищого (включає хребти Полонинський і Свидовець, високі масиви Чорно-гора, в межах якого розташована гора Говерла, і Рахівський). 4. Вулканічного [23].

Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід витягнутими паралельними пасмами, в основному розділені між собою видовженими міжгірськими долинами з пологими схилами [Додаток А, Ж].

З Передкарпатською рівниною межують Зовнішні Карпати. Стрімким уступом заввишки до 400 м вони чітко виділяються в рельєфі. Зовнішні Карпати — крайнє північно-східне пасмо гір. Воно складається з відмінних за своїм рельєфом частин, які змінюють одна одну в південно-східному напрямку.

На північному заході Зовнішні Карпати складаються з невисоких Бескидів, у центральній частині — з середньогірних Горганів, а на південному сході — з Покутсько-Буковинських Карпат [23].

На південний захід від цих гір і паралельно простягнулися знижені Вододільно-Верховинські Карпати, через які пролягають невисокі гірські перевали. Це низькогірні гори, вони найбільш заселені і добре освоєні.

Найвищою, найбільш зволоженою, найхолоднішою і найменш освоєною частиною Карпатських гір є Полонинсько-Чорногірські Карпати. На північному заході починається порізаний річками Латориця, Боржава, Ріка, Теребля і Тереса на окремі блоки Полонинський хребет. Ці масиви-блоки мають назву великих субальпійських і альпійських полонин, які на них розміщені. Це полонини Руна, Боржава і Красна. Далі на південному сході зосереджені високогірні масиви Свидовець, Чорно-гора, Гринявські гори.

На південному сході розміщені найстаріші в Карпатах Рахівсько-Чивчинські гори, що виділяються великими відносними висотами, скелястими урвищами [35].

На межі із Закарпатською низовиною простягається Вулканічне (Вигорлат-Гутинське) пасмо, яке на півночі межує з протяжними міжгірними долинами, що відділяють його від Полонинського хребта. В районі Хуста гірський масив переходить на Лівобережжя Тиси і продовжується в Румунії. Це гірське пасмо також розчленоване притоками Тиси на окремі масиви-блоки. До складу Українських Карпат на північному сході входить Передкарпатська рівнина. її абсолютна висота — близько 350 м; розчленована правими притоками Дністра, Пруту і Сірету. Значно менші висоти має Закарпатська низовина (100—250 м) [5].

Клімат Карпатських гір істотно відрізняється від клімату прилеглих рівнинних територій і формується в умовах вертикальної поясності. Він характеризується великою кількістю опадів і високою вологістю повітря, значною тривалістю морозного періоду, відносно низькими температурами повітря і грунту. В умовах Карпат винятково важливим кліматотворним чинником є рельєф — його висота, стрімкість схилів, залісненість території тощо.

Частину Карпатського гірського пасма, що знаходиться в Україні, називають Карпатськими горами, Карпатами, Лісистими Карпатами. Площа Карпатських гір в Україні становить близько 24 тис. км2 або 11,5 % загальної території Карпат (209 тис. км2). Карпати знаходяться на території ще шести країн Центральної Європи — Румунії, Словаччини, Польщі, Угорщини, Чехії та Австрії. Це країни, що формують так званий Єврокарпатський регіон. Найбільша площа Карпат припадає на Румунію (55,5 %). Далі йдуть Словаччина (17,1 %), Україна (11,5 %), Польща (9,3 %), Угорщина (4,3 %), Чехія (3,2 %) і Австрія (0,3 %). Карпати — один з найбільших гірських масивів Європи [3]. На північному заході він починається на кордоні Австрії зі Словаччиною (поблизу Братислави) і продовжується до українсько-польсько­го кордону. Далі Карпати простягаються дугою в південно-східному напрямку з вигином на північний схід. На південному сході Карпати (в районі сейсмічно активних гір Вранча в Румунії) різко повертають на захід — північний захід до Залізних Воріт на Дунаї, де й закінчуються [Додаток Ж].

Отже, Карпатська гірська країна тісно пов'язана з Дунаєм — від Дунаю вона починається і на Дунаї закін­чується.

Загальна протяжність Карпатського гірського пасма близько 1300 км. Українські Карпати зосереджені в центральній зниженій частині Карпатських гір. На північному заході вони межують з польськими, а на південному сході — з румунськими Карпатами. На північному заході Карпатська дуга близько підходить до Альпійської гірської системи Східних Альп, на півдні — до Балканської (Старо-Планіни) [23].

Карпати поділяють на три великі частини — Західні Карпати, Східні Карпати і Південні Карпати. Українські Карпати розміщені на північному заході Східних Карпат. Природу цих гір вивчали українські, австрійські, польські, словацькі, чеські, угорські і румунські дослідники. Комплексне вивчення Українських Карпат у повоєнні роки провели географи Львівського і Чернівецького університетів.

Українські Карпати — один з найбільш мальовничих регіонів України. В її межах Карпати простягаються майже на 280 км при середній ширині гір близько 100 км. По території України проходить найвужча, «стиснена» централь­на частина Карпатських гір.

Карпатська гірська система утворилася в період альпійської тектонічної епохи. Вона остаточно сформувалася на основі давнішого фундаменту впродовж середнього і пізнього кайнозою. Породи цього фундаменту (брилово-складчастого) належать до допалеозойської і палеозойської ер, залягають на глибині 10—15 км.

У мезозойську еру виникли Внутрішні Карпати (сформовані з кристалічних порід, вапняків, доломітів); у верхньому мезозої та в палеогеновий період кайнозою — Зовнішні Карпати (утворені в основному з крейдового флішу); в середньому кайнозої (в неогеновий період) тривав процес горотворення [35].

В Українських Карпатах відбувалася вулканічна діяльність: у південно-західній їх частині виникло пов'язане з нею Вулканічне (Вигорлат-Гутинське) пасмо. Карпати — сейсмічно активні гори. Епіцентри землетрусів бувають у багатьох регіонах, особливо в Закарпатті. Найбільш сейсмічно активними, як уже зазначалося, є гори Вранча, розміщені на південь від Українських Карпат, у Румунії.

Згідно з новими поглядами, Карпати переважно мають складчасто-покривну будову, характерною рисою якої є інтенсивна зім'ятість порід, що насунені скибами одна на одну і на Передкарпатський прогин. Величина насувів скиб сягає 18— 20 км, а подекуди й більше.

У Карпатах поширені буро-лісові (буроземні), дерново-буроземні, дерново-оглеєні, бурувато-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти. Вони формуються в умовах достатньої зволоженості.

У Карпатських горах зосереджено понад 15 % усіх лісів України; залісненість території тут становить близько 40 %, це найбільший лісовий масив держави. Серед інших частин Карпатського пасма Українські Карпати найбільш заліснені. Переважають смереково-букові ліси. Велику пло­щу, особливо в Закарпатті, займають дубові насадження, ялиця і граб. Карпатські ліси України мають високоякісну деревину, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках [5].

Ліси Карпатських гір розміщені великими суцільними масивами аж до верхніх субальпійських та альпійських лук. Вони відіграють важливу водозберігаючу і природоохоронну роль, багаті на лікарські рослини, ягоди і гриби.

Видовий склад лісу залежить від його розміщення у певному висотному поясі. Одні й ті самі більш теплолюбні породи дерев ростуть значно вище на південному, ніж на північному макросхилі гір, хоча й тут простежуються істотні відхилення, зумовлені напрямком руху повітряних мас, експозицією схилів гір тощо. У закарпатській частині Карпат до висоти 700—750 м переважають дубові ліси, до 1250— 1300 м — букові, до 1500—1600 м — переважно хвойні (яли­на, ялиця, зрідка кедр). У північно-західній частині Карпат послідовність вертикальної зміни цих самих деревостанів в основному така сама, як і в більш південних регіонах, але ця зміна відбувається на 50—150 м нижче. Карпатський лісовий пояс — один з найбільших в Україні регіонів заготівлі цінної деревини. У віддалені лісові райони Українських Кар­пат наприкінці XIX — на початку XX ст. було прокладено вузькоколійні лісовозні залізниці, більшість з яких тепер не функціонує. У південно-східній частині гір деревину транс­портують річковим шляхом (наприклад, по Черемошу, який має дуже швидку течію) [23].

Невелику площу Українських Карпат займають субальпійський і альпійський пояси. Вони розміщені окремими висо­когірними ділянками. Нижня межа субальпійського поясу на північному заході проходить на висоті 1400— 1500 м, у високогірних районах південно-східної частини — на висоті 1750—1800 м. Субальпійський пояс холодніший і більш зволожений, ніж лісовий. Пересічна температура повітря у липні — від +8 до +10 °С, у січні — від -8 до -10 °С; пересічна річна сума опадів коливається в межах 1500—2000 мм і більше. Основні площі займають гірсько-лучні буроземи. Рідше трапляються дерново-підзолисті грунти [23, додаток Ж].

Знизу субальпійський пояс починається перехідною від лісу смугою криволісся і рідколісся з вільхи зеленої, сосни гірської, ялівцю сибірського. В міру підіймання вгору дерева стають нижчими, трапляються рідше. Ще вище основну площу субальпійського поясу займають чорниця, брусниця, рододендрон; їх поступово витісняють альпійські луки — полонини. Останні займають в основному вершини високих гірських хребтів, розміщених переважно у Закарпатті та на Івано-Франківщині. Полонини використовують як літні пасовища. Впродовж багатьох століть вироблено урочисті ритуали проводів пастухів на почат­ку літа на полонини і зустрічі їх з полонин на початку осені.

Складчастим Українським Карпатам властиві значні територіальні відмінності, які виявляються в особливостях тектонічної будови, геологічного складу гірських порід, рельєфу, клімату, режиму річок, рослинного і тваринного світу, ландшафтів. У їх межах виділяють такі природно-географічні області: Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорно гірські Карпати, Рахівсько-Чивчинські Карпати і Вулканічні Карпати. До них належать також під­вищена Прикарпатська рівнина і Закарпатська низовина [35].

Зовнішні Карпати займають крайню північносхідну частину гір. Вони складаються з трьох послідовно витягнутих з північного заходу на південний схід гірських пасом. Це Східні Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати, розміщені у Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях. Тут переважають невисокі і середні гори, які простягаються на 280 км у довжину і 30—40 км у ширину. На південному заході вони межують з Вододільно-Верховинськими Карпатами. На північному сході ці гори утворюють до рівнинного Передкарпаття досить стрімкий уступ. Висота гір поступово зростає в південно-західному напрямку [Додаток Ж].

Бескиди, що простягаються від українсько-польського кордону до р. Мизунки (ліва притока Свічі), низькі, пологі, сільськогосподарськи освоєні гори. Найвищі вершини Магу-ра (1362 м), Парашка (1268 м) та ін. [45]

Зовнішні Карпати називають також Скибовими Карпатами, оскільки вони складаються з паралельних «скиб», які, як і скиби при оранці, послідовно накладаються одна на одну. Між скибами проходять відносно неглибокі витягнуті міжскибові зниження.

Горгани між річками Мизункою і Рікою стрімкосхилі і вищі, ніж Бескиди, гори, яким властиві кам'яні осипища й осипи (місцева назва давніх кам'яних осипищ — «греготи», сучасних осипів з дрібного каміння — «цекоти»; площі, вкриті греготами, називають «горганами»). Протяжність пасма Горган близько 75 км. Ближче до Передкарпаття гори чергуються з великими плоскими долинами річок — правих приток Дністра. На півдні південно-східної їх частини висота гір зростає.

Покутсько-Буковинські Карпати зосереджені на південний схід від верхів'їв приток Пруту — Лючки і Ріки. їх ширина порівняно з Горганами менша (до 25 км); довжина досягає 80 км; загальна площа — близько 2 тис. км2. Це низькі з пологими, часто куполоподібними, формами гори у вигляді паралельних хребтів пересічної висоти 750 850 м (максимальна висота г. Ротило — 1483 м). Гори відносно освоєні (ведеться землеробство).

На південний захід від Зовнішніх Карпат і паралельно їм простягається неширока (до 30 км), звужена на південному сході низькогірна смуга Вододільно-Верховинських Карпат. У цьому зниженому регіоні проходить головний Карпатський вододіл між басейнами річок Дністра, Пруту і Тиси. З північного заходу (від кордону з Польщею) на південний схід (до верхів'я Ріки) простягається порівняно невисокий вкритий лісом Вододільний хребет (1200—1800 м). У знижених частинах Вододільно-Верховинських Карпат зна­ходяться Ужоцький (889 м), Середній Верецький (839 м), Вишківський (Торунський) (988 м), Яблуницький (931 м) перевали [52].

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.