 |
|
Князівства. Князь Роман.
ЛЕКЦІЯ
Галицько - Волинське князівство.
Мета: -з’ясувати причини виникнення Галицько-Волинського князівства; виділити етапи його розвитку; охарактеризувати внутрішню та зовнішню політику галицько-волинських князів (особливо Романа і Данила); сформувати причини падіння князівства у 14 ст.; відповісти на питання: «чи є ГВК спадкоємицею Київської Русі?»;
- розвивати навички аналізу історичних фактів та роботи з історичним документами; вміння виділяти головне; вдосконалювати навички складати історичного портрета;
- сприяти формуванню національної свідомості студентів, їх історичної пам’яті, пошани до державотворчих традицій в Україні; виховувати почуття гордості за славне минуле свого народу.
Обладнання: конспект, зошити, карта, підручники, відеофільм.
Тип заняття:вивчення нового матеріалу.
Поняття:Галичина, Волинь, спадкоємиця, Осмомисл, міжусобиця, коронація, бояри, віче, свавілля, містобудівництво, карпатські ворота, Ярославовабитва, мирники, ярлик.
Основні дати:1199 – 1205: утворення та становлення; правління Романа Мстиславича, 1205 – 1238: тимчасовий розпад єдиної держави, 1238-1264: об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом, 1264 – 1323: стабільність та піднесення, правління нащадків Данила – Лева, Юрія, Андрія та Лева ІІ, 1323 – 1340: поступовий занепад; припинення прямої лінії Данила; розподіл земель між чужинцями, 1253 – коронація Данила,1387 – розподіл ГВК між сусідніми державами.
Історичні постаті: Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславович ,Данило Галицький.
Література:
1.Крип’якевич І. Велика історія України. – К., 1993. – Т.І. – с. 186 -210;
2.Смолій В. Історія України. – К., 1997. – с. 50 – 51;
3.Смолій В. Історія України: нове бачення. – К., 1995. – Т.1. – с. 95 – 100.
Між предметні зв’язки: Всесвітня історія, географія, культурологія.
Структура заняття:
І. Організаційний момент.
Вітання, перевірка студентів на готовність до заняття.
ІІ. Мотивація та актуалізація опорних знань і вмінь учнів.
Метод: частково-пошуковий; бесіда.
- Звідки походить назва Галичина?
- Як поясніть походження назви Волинь? Покажіть її на карті.
- З якими державами межують ці землі?
- Спробуйте назвати декілька чинників, що призвели до об’єднання цих 2 територій?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
Метод: репродуктивний, частково-пошуковий, проблемний,
пояснювально-ілюстративний; бесіда, лекція.
1. Утворення та становлення Галицько-Волинського князівства. Князь Роман.
2. Розквіт Галицько-Волинського князівства. Данило Галицький
3. Галицько-Волинське князівство в кінці 13 – початку 14 ст. Поступовий занепад.
Проблемне питання: Чи можна вважати ГВК спадкоємцем Київської Русі?
ІУ. Закріплення матеріалу.
Метод: репродуктивний, частково-пошуковий.
У. Підсумки заняття.
УІІ. Домашнє завдання:
1. Вивчити конспект.
2. Зробити домашню самостійну роботу.
3. Підготуватись до семінару.
4. Виконати контурну карту.
УІІІ. Теми для рефератів:
1. Історичний портрет Романа Мстиславовича.
2. Історичний портрет Данила Галицького.
Утворення та становлення Галицько-Волинського
князівства. Князь Роман.
Наприкінці ХІІ- у п.п. ХІІІст. Князівства Середнього Подніпров*я- Київське, Чернігово- Сіверське, Переяславське занепадають
Причини:
- князівські усобиці
-певна зміна світових торгівельних шляхів
-напади кочовиків
-відтік населення з південних районів.
Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.
Іншою була ситуація в піденно- західній частні Русі, де в 1199р. з*явилося нове державне об*єднання- Галицько- Волинське князівство.
У багатовіковій історії державотворчих змагань українського народу важливе місце посідали Волинь і Галичина. Наприкінці Х ст.. Підкарпаття й Волинь остаточно входять до Київської держави. Адміністративним осередком цих земель тоді був Володимир – місто, що його заснував і назвав своїм ім’ям князь Володимир Святославович. Він передав управління цим краєм Всеволодові – синові від полоцької князівни Рогніди Рогволодівни.
Після смерті Ярослава Мудрого влада на Волині часто переходила з рук одного князя в руки іншого. Окрему князівську династію у Володимирі започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславович, який князював у Володимирі протягом 1135 – 1142, 1146 – 1154рр. водночас 1146 – 1154рр. Ізяслав був великим князем київським. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславович спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утвердження на київському престолі.
Чи не найважливішою галуззю економіки Галицького Підкарпаття було солеваріння. Виварену з сировиці (ропи) сіль формували у топки (конічні грудки0 й розвозили сухопутними й річковими шляхами далеко на схід, північ, захід. Про масштаби торгівлі можна судити з того, що під час однієї з повеней на Дністрі поблизу м. Зудча (Жидачева) потонуло більше 300 людей, які везли сіль на продаж.
Господарство здебільшого було натуральним, господарські зв’язки в князівствах розвивалися інтенсивніше, ніж між князівствами. Зростало і значення транзитних торговельних шляхів, що перетинали територію князівств (через галицько-волинські землі проходив торговий шлях з Регенсбурга до Києва, який сучасні дослідники називають частиною найбільшої суходільної торговельної магістралі Лісабон-Пекін. На території князівства її перетинав шлях з Скандинавії й Прибалтики на Балкани, аж до Константинополя. Саме на цьому шляху, у Дорогочині над Бугом, знайдено більш як 10 тис. свинцевих пломб. Деякі археологи вважають їх позначками вартості хутряних грошей, інші – схильні вбачати в пломбах митні знаки. Так чи інакше пломби засвідчують значення Дорогочина у внутрішній і міжнародній торгівлі). Великими ремісничими і торговельними осередками були також Галич, Володимир, Перемишль тощо.
Негативним явищем були міжусобні війни, які вели між собою більшість князівств.
Князівські міжусобиці стали особливо небезпечними перед загрозою зовнішніх ворогів, зокрема половців. Половці (кипчаки, кумани) в середині ХІ ст.. зайняли величезні степові терени – значну частину середньої Азії, Північний Кавказ, Причорномор’я. їх кочові племена доходили до Підкарпаття, але особливо часто вони спустошували Південну Київщину, Переяславщину, Чернігівщину. Окремі князі входили в союзи з половцями і допомагали їм влаштувати грабіжницькі набіги на землі інших князівств. Особливо відзначалися співробітництвом із половцями князі з чернігівської династії Ольговичів.
Щоб захистити землі від половецьких набігів, потрібно було об*єднати дії князівств, зокрема Київського, Переяславського, Чернігівського. Водночас правителям великих князівств доводилося боротися проти спроб відокремлення від них деяких удільних князівств, земель і навіть волостей. Нерідко поділу прагнули найвпливовіші місцеві боярські роди (так було в Галицькому князівстві). Об’єднавча діяльність деяких князівств знаходила підтримку міських ремісників та купців, частини бояр, особливо дрібних та середніх. Певна стійкість території князівств значною мірою зумовлювалася природними межами, давніми культурними традиціями, складом населення. Так, Волинське князівство з центром у Володимирі включало переважно територію колишніх племінних союзів дулібів – бужан – волинян. Основою території Галицького князівства були терени карпатських хорватів і північно-західні окраїни землі тиверців.
Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою. Воно в окремі періоди своєї історії перетворювалося на своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Переможниці, Дорогочині, а в окремі періоди – Бузьку, Червені тощо.
Після смерті 1170р. Мстислава Ізяславича Волинь була поділена між його синами:
- Роман – м. Володимир;
- Володимир – м. Берест;
- Святослав – м. Червень;
- Всеволод – м. Белз.
Лише завдяки наполегливій об’єднавчій політиці Романа Мстиславовича було забезпечено єдність Волинської землі.
Дещо по-іншому склалась доля Прикарпаття. Тут уже 1084р. утворилося 3 князівства, в яких панували брати Ростиславичі – правнуки Ярослава Мудрого:
- найстарший брат Рюрик Ростиславич – Перемишльське князівство (земля над Сяном і Верхнім Дністром, приблизно до р. Стрий);
- Василь Ростиславич – Теребовльське князівство (Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат);
- Володар – Звенигородське князівство.
У 1099р. вони всі розбили армію угорського короля в битві під
Перемишлем, після цього на деякий час припинились напади Угорського королівства на Підкарпаття.
Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимиром) обєднав Перемишльську, Теребовльську, Звенигородську землі у складі одного князівства. 1144р. він зробив своєю столицею м. Галич над Дністром. Лише у Звенигородському князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник). 1145р. мешканці Галича повстали і „ввели у місто” звенигородського князя. Проте в результаті кровопролитної боротьби Володимирові вдалося не тільки витіснити Івана з Галича, а й приєднати до своїх володінь Звенигород.
Найбільшого могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у „Слові о полку Ігоровім” (далі „Слово”) Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течіях Пруту й Дунаю опинились, у певній залежності від Галича. Зростало значення водної магістралі Дністра у міжнародній торгівля, а це, в свою чергу, сприяло розвиткові міст князівства.
Галицький князь користувався авторитетом на м/н арені, підтримував дипломатичні взаємовідносини не лише з сусідами, а й з Візантією, Священною Римською імперією. Його гостем був візантійський цісаревич Андроник Комнин, який пізніше став імператором.
Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька землі здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні зв’язки. Вони стали передумовою об’єднання Волині й Галичини в жодному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава (1.10.1187р.) волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися:
· Лише 1199р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові вдалося домогтися об’єднання під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство.
· Незадовго до смерті Роман поставив у залежність від себе й золотоверхий Київ. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота міста(1202р.).
· Утворення ГВК було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі”, „самодержавцем всія Русі”, причому слово „самодержець” уперше в літописі вжито саме стосовно нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів – автократор, засвідчив зміцнення позицій великого князя, підпорядкування своїй владі непокірних боярських угрупувань.
· Пропозиція від папи римського коронувати Романа, якщо той прийме католицтво.
· Великий князь Роман, з захопленням говориться в літописі, „одолів усі поганські народи. Мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Адже він кидався на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись…переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як ту, бо він ревно наслідував предка Мономаха” (ГВЛітопис).
· Роман здобув собі славу сміливими і успішними походами на половців, ятвягів та литовців.
· Згодом він, ймовірно, втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками папи римського) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіпа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном ІУ Саксонським, союзником папи римського.
· Боротьба проти боярства (забирав у них садиби, деяких вбивав, катував). Це викликало захоплення у простого населення.
· „Не побивши Псел, не есть меду”.
· Наші літописи розповідають про боротьбу ГВК з Польщею.
· Не вдалося повністю об’єднати Русь.
· Роман загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (червень 1205р.).
Отже, виникненню та піднесенню ГВК сприяла низка чинників:
1.Вдале географічне розташування:
- віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади;
- природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників;
- князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів.
2.Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя тощо.
3.Енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199 – 1205) та Данила Романовича (1238 – 1264).
4.Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Основні етапи державного розвитку ГВК:
I.1199 – 1205: утворення та становлення; правління Романа Мстиславича.
II.1205 – 1238: тимчасовий розпад єдиної держави.
III.1238-1264: об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.
IV.1264 – 1323: стабільність та піднесення, правління нащадків Данила – Лева, Юрія, Андрія та Лева ІІ.
V.1323 – 1340: поступовий занепад; припинення прямої лінії Данила; розподіл земель між чужинцями.