 |
|
Класичні теорії міжнародної торгівлі
Меркантилізм
Серед теорій міжнародної торгівлі насамперед слід розглянути меркантилізм - перший напрям розвитку класичної політичної економії. Меркантилісти першими широко і досить тривалий час вивчали проблеми міжнародної торгівлі. Батьківщиною меркантилізму вважають Англію, тому спочатку познайомимося з тим, як сучасна англійська наука трактує це вчення.
В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 891) у статті "Mercantilism" це поняття пояснюється так: "Економічне вірування (belief) XVII ст., що обґрунтовувало повну експлуатацію природних ресурсів для сприяння (to promote) експорту й обмеження імпорту. Меркантилісти вірили, що володіння золотом (gold) або сріблом (bullion) було вкрай важливим (all-important), і країни без джерела дорогоцінного металу (without a source of precious metal) повинні були одержувати його за допомогою торгівлі (must obtain it by commerce). Багатство націй розглядалося як таке, що залежить здебільшого від торговельного балансу. Торгівлю контролювали компанії, яким надавалася урядова підтримка; накладалися мита і велися торговельні війни, подібні англо-нідерландським. Пізніше прихильники вільної торгівлі заперечували положення меркантилістської теорії про те, що обсяг торгівлі є фіксованим, і щоб збільшити частку якоїсь країни, потрібно зменшити її в іншої. У славнозвісному есе, написаному у 1752 р., Х'юм відкинув цю точку зору меркантилістів, зазначивши, що резерви срібла країни визначаються обсягом її економіки та логічною її потребою у грошах як засобі обігу (circulating medium), і на них не слід постійно впливати за допомогою державного втручання у торгівлю".
Меркантилізм тісно пов'язаний з результатами Великих географічних відкриттів, що зумовили первісне нагромадження капіталу.
Меркантилізм ніколи не був стрункою теорією, в якої були б свої вчителі та учні. У реальній дійсності меркантилізм був сукупністю точок зору широкого загалу фахівців, які часто не знали про існування один одного. Концепцію меркантилізму створювали не професійні вчені, а діючі практики - купці, промисловці, банкіри, працівники зовнішньоторговельних компаній. Вони мало теоретизували, зосереджуючи свою увагу на конкретних економічних аспектах. Загальної теорії меркантилізму не було ніколи. Заголовки праць меркантилістів (які ще називали памфлетами) за звичаями тих часів відзначалися багатослівністю:
o "Короткий трактат про засоби забезпечити золотом і сріблом королівства, позбавлені родовищ дорогоцінних металів" (Італія, 1613 р., А. Серра);
o "Вільна торгівля, або Способи зробити торгівлю процвітаючою, де причини занепаду у королівстві віднайдені, а засоби його усунути - зазначені" (Англія, 1622 р., Е. Міссельдейн);
o "Правдиве розкриття причин занепаду торгівлі та зменшення кількості грошей у країні із зазначенням засобів проти цього" (Англія, 1621 р., анонім);
o "Вигода і добробут Англії, що полягає у зростанні запасів і розширенні торгівлі нашого королівства" (Англія, 1663 р., С. Фортрей). До найдавніших меркантилістів належить французький учений
Ж. Боден (1530-1596), автор "Шести книг про республіку". Він обстоював енергійне втручання держави у справи промисловців, високе мито на ввіз промислових виробів і низьке на ввіз продовольства та сировини.
Англійський учений В. Стаффорд (1554-1612) у 1581 р. написав памфлет під назвою "Побіжне обговорення англійської політики". Працю було опубліковано у віршованій формі без зазначення автора, тому спочатку громадськість вважала автором В. Шекспіра. На думку В. Стаффорда, запровадження владою нової менш вагомої монети, але із зазначенням на ній номіналу попередньої, призводить до відпливу за кордон вагомішої монети такого самого номіналу. Недоцільно дозволяти вивіз сировини, бо ввезені товари, виготовлені з неї, містять вартість сировини, а також іноземне і вітчизняне мита. Протекціонізм слід поширювати на експортні галузі, що вивозять готові товари. Держава має діяти не заборонами, а запровадженням податків і мита.
Д. Малейнс у своєму памфлеті "Про рак, що роз'їдає англійську державу" (1601 р.) зазначив три чинники занепаду багатства держави: вивіз грошей (згадаймо, що тоді це були реальні золото та срібло), занадто дешевий продаж вітчизняних товарів за кордон і занадто високі ціни на імпортні товари. Вчений виступав за те, щоб держава втручалася у зовнішню торгівлю з метою забезпечення ситуації, за якої у країні залишатиметься більше грошей, ніж відпливатиме з неї.
Французький учений А. де Монкретьєн (бл. 1575-1621) у "Трактаті про політичну економію" (1615 р.) також висловлювався за контроль держави над промисловістю та проти свободи торгівлі. Він розглядав гроші як товар, але йому не вдалося пояснити, чому товар стає грошима.
До видатних меркантилістів належить і Ж. Кольбер (1619-1683). Він був міністром фінансів Франції впродовж 1665-1683 років за часів правління короля Луї XIV. Ж. Кольбер навів порядок у фінансах держави, сприяв піднесенню її промисловості та торгівлі, створив один з наймогутніших флотів серед європейських країн.
Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704) вважав, що багатство слід розглядати не абсолютно, а відносно, тобто не просто як велику кількість золота та срібла, а як більшу порівняно з іншими країнами.
Р. Контильйон, як і Дж. Локк, дотримувався думки про те, що держава, в якій в обігу перебуває більше грошей, ніж у сусідніх країнах, має над ними переваги.
Класика меркантилізму англійця Т. Мана (1571-1641) називають стратегом міжнародної торгівлі. Вчений залишив по собі дві невеликі за обсягом праці, але саме їх можна вважати основними працями з меркантилізму. Перша була опублікована у 1621 р. під назвою "Роздум про торгівлю Англії з Ост-Індією, що містить відповідь на різноманітні заперечення, які звичайно висуваються проти неї". Друга праця Т. Мана "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства" була опублікована його сином у 1664 р., майже через чверть століття після смерті автора.
Як вірний меркантиліст, Т. Ман ототожнював багатство з грошима у вигляді золота та срібла. На його думку, країна мала збагачуватися за допомогою торгівлі, забезпечуючи переважання експорту товарів над їх імпортом. Т. Ман порівнював гроші з насінням, яке землероб, кидаючи у землю, нібито марно витрачає, але згодом отримує від нього врожай. Учений розглядав розвиток виробництва лише як засіб розширення торгівлі.
Точна кількість авторів-меркантилістів людству невідома. Один з англійських істориків початку ХХ ст. підрахував, що до 1764 р. лише в Англії було опубліковано 2377 праць з питань меркантилізму.
Меркантилісти були рупором торговельного капіталу. Визначальний принцип меркантилізму зрозумілий і простий: купити, щоб продати дорожче. Інакше кажучи, спекуляція. Різниця між вартістю придбаного і проданого є прибутком. Продати за кордон більше, ніж купується там, - кредо меркантилізму.
Меркантилізм поділяють на ранній і пізній.
Ранній меркантилізм виник ще до епохи Великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Тоді торговельні зв'язки між країнами мали епізодичний характер. З метою досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали за доцільне такі дії:
o встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;
o якомога більше обмежувати імпорт товарів;
o не допускати вивозу з країни золота і срібла. Монетаристська теорія ранніх меркантилістів - це не що інше як
теорія грошового балансу. В економічній літературі ранній меркантилізм відомий ще й як монетарна система. Його прихильники обмежувалися підтримкою адміністративних заходів для утримання грошей у державі. Що більше у країні золота та срібла, то краще. Краще за певну суму грошей (а в ті часи це певна кількість золота і срібла) може бути лише їх ще більша сума.
Пізній меркантилізм охоплює другу половину XVI - першу половину XVII ст. Його відлуння зустрічалися й у XVIII ст. Пізні меркантилісти протиставили теорії грошового балансу ранніх меркантилістів теорію торговельного балансу.
З метою досягнення активного торговельного балансу пізні меркантилісти рекомендували:
o захоплювати зовнішні ринки завдяки дешевим товарам;
o перепродувати товари одних країн в інших;
o допускати обмежений імпорт товарів (окрім предметів розкоші);
o вивозити золото та срібло для здійснення вигідних торговельних операцій.
Ранні меркантилісти вирішальною функцією грошей вважали функцію нагромадження, а згодом - функцію засобу обігу. Пізні меркантилісти дотримувалися думки, що цінність грошей перебуває у зворотній залежності від їх кількості, а рівень цін на товари прямо пропорційний кількості грошей.
Пізній меркантилізм вбачав джерела збагачення держав не у простому нагромадженні золота і срібла, а в розвитку зовнішньої торгівлі та в її активному торговельному балансі. Загалом кажучи, європейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін.
З легкої руки А. Сміта покоління економістів класичного періоду розглядали меркантилізм як своєрідний забобон, але до нього потрібно ставитися серйозно, оскільки він започаткував політичну економію.
Розмову про меркантилізм завершимо цитуванням нотатки з "Большого энциклопедического словаря" (1998 р., с. 719): "Меркантилізм (від італ. mercante - торговець, купець) - перша школа політичної економії; економічна політика так званого первісного нагромадження капіталу, виражалася в активному втручанні держави у господарське життя в інтересах купецтва. Для раннього меркантилізму (остання третина XV - середина XVI ст., основні представники: В. Стаффорд (Англія), Г. Скаруффі (Італія)) характерна теорія грошового балансу, що обґрунтовувала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства лише законодавчим шляхом. Основним елементом пізнього меркантилізму, що досяг розквіту у XVH ст., є система активного торговельного балансу. Основні представники пізнього меркантилізму: Т. Ман (Англія), А. Серра (Італія), А. Монкретьєн (Франція). Ними висувався принцип: купувати дешевше, продавати дорожче. Політика меркантилізму полягала в активному протекціонізмі, у підтримці експансії торговельного капіталу, сприянні розвитку вітчизняної промисловості, особливо мануфактурної".
Класичні теорії міжнародної торгівлі
Ці теорії виникли як заперечення меркантилістичного погляду на теорію міжнародної торгівлі. Економісти класичної школи вважали, що на міжнародну торгівлю потрібно дивитися інакше, ніж на внутрішню, оскільки міжнародній торгівлі властива менша мобільність факторів виробництва, ніж внутрішній.
Стисло зупинимося на основних положеннях теорії економістів-класиків.
В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 673) міститься така інформація про Д. Х'юма (David Hume). Жив протягом 1711-1776 рр. Шотландський філософ, економіст та історик. Його філософія відкидала можливість точності знань (possibility of certainty in knowledge). Він погоджувався з англійським ученим Дж. Локком у тому, що вроджена ідея відсутня, а існує лише серія суб'єктивних сенсацій, і що всі дані свідомості запозичені з досвіду. У працях філософів-емпіриків ХХ ст. можна зустріти думки Д. Х'юма. У сфері економіки вчений був опонентом меркантилістів, його вважають попередником А. Смі-та. Д. Х'юм відомий як автор "Трактату про природу людини" (1739-1740 рр., A Treatise of Human Nature) та "Історії Англії" (1754-1762 рр., History of England) у п'яти томах.
Учений довів, що резерви банківських металів країни визначаються обсягом її економіки та її потребою у грошах як засобах платежу. Основні положення теорії Д. Х'юма такі:
o уряду не слід постійно втручатися у сферу міжнародної торгівлі;
o якщо уряд країни хоче, щоб її економіка зростала, він мусить зменшити бар'єри на шляху товарів з інших країн.
В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 1241) наводиться така інформація про А. Сміта (Adam Smith, 1723-1790). Шотландський економіст і філософ, якого вважають засновником сучасного еконо-міксу. Його праці позначили остаточний розрив економічної науки з меркантилізмом і сприяли поширенню принципу невтручання держави в економіку (laissez-faire). А. Сміт подав у відставку з викладацької роботи, щоб написати "Дослідження про природу і причини багатства нації" (1776 р.), розробив теорії праці (labour), розподілу (distribution), заробітної плати (wages), цін (prices) та грошей (money) і обстоював свободу торгівлі й мінімальне втручання держави у справи економіки (minimal state interference in economic matters).
Також А. Сміт дотримувався думки, що оскільки капітал і праця лише епізодично перетинають кордони, то на міжнародному рівні не відбувається вирівнювання зарплати та прибутку. Внаслідок цього міжнародна торгівля зумовлена затратами виробництва. Нижчі затрати виробництва товару у певній країні порівняно із затратами виробництва цього самого товару в іншій країні є абсолютними перевагами першої країни. А. Сміт вважав, що країнам доцільно спеціалізуватися на виробництві товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги, та обмінюватися ними у міжнародній торгівлі.
В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 1152) наведено такі дані про Д. Рікардо (David Ricardo, 1772-1823). Англійський економіст, який разом з А. Смітом заснував англійський класичний еконо-мікс. Протягом 1819-1823 рр. був членом парламенту, підтримував вільну торгівлю, повернення до золотого стандарту, скасування законів про зерно. Найвідоміша праця Д. Рікардо - "Початки політичної економії та оподаткування" (1817 р., Principles of Political Economy and Taxation), в якій він обґрунтував, що вартість товару пов'язана з обсягом праці, необхідної для його виготовлення. (Згодом це положення розвинув К. Маркс). Він також сформулював закон порівняльних переваг у міжнародній торгівлі.
Д. Рікардо вважав, що затрати виробництва однакових товарів у двох країнах можуть бути однаковими, абсолютними і порівняльними. Для прикладу він узяв такі товари, як сукно і вино, країни - Англію та Португалію. Вчений припускав, що вино і сукно виготовляються лише за рахунок одного фактора виробництва - праці. Відносні ціни є зворотними величинами затрат країни на виготовлення одиниці продукції.
Якщо затрати в обох країнах однакові, то відсутній стимул для виникнення зовнішньої торгівлі, хоч одна з країн (Португалія) може виготовляти обидва товари дешевше. Коли Англія має абсолютні переваги у вині, а Португалія - у сукні, виникає стимул для торгівлі, сформульований А. Смітом. Нарешті, якщо країни мають порівняльні переваги у виробництві певного товару, то їм вигідно спеціалізуватися та брати участь у міжнародній торгівлі. Концепція порівняльних переваг визначає верхню і нижню межі взаємовигідності торгівлі між країнами. В окремо взятій країні торгівля між її регіонами базується на абсолютних перевагах регіонів. Порівняльні переваги - необхідна умова міжнародної торгівлі, коли відсутня або значно ускладнена міграція праці та капіталу.
Інший англійський економіст Р. Торренс на два роки раніше, ніж з'явилася праця Д. Рікардо, опублікував своє дослідження про зовнішню торгівлю зерном, в якому висловив ідею про вигідність виробничої спеціалізації на основі використання порівняльних переваг. Тому у західній літературі існує думка, що пальму першості у за-початкуванні теорії порівняльних переваг слід віддати Р. Торренсу.
Д. Рікардо дійшов кількох значних, з наукової точки зору, висновків про взаємозв'язок рівнів заробітної плати і цін у різних країнах. Вважається, що саме Д. Рікардо розробив теорію цін у сфері міжнародної торгівлі. Учений вважав, що якби Португалія мала абсолютну перевагу перед Англією у виготовленні вина і сукна, але більшу - у виготовленні вина, то її зовнішня торгівля з Англією була б можлива лише за умови, що заробітна плата у Португалії перевищує зарплату в Англії. Якщо погодинна ставка заробітної плати, виміряна золотом, однакова в обох країнах, то Португалія не імпортуватиме сукно, оскільки її споживачі можуть придбати цей товар за меншою ціною у вітчизняних виробників. Англія для оплати імпорту вина муситиме відсилати золото до Португалії доти, доки погодинна заробітна плата у золоті в Португалії не досягне того рівня, при якому португальським споживачам стане вигідним імпорт англійського сукна.
Країна з нижчими затратами виробництва має вищу погодинну заробітну плату і вищі ціни на аналогічні товари.
Розподіл грошового металу, що відбувається між країнами, балансує їх експорт та імпорт, а також встановлює у країнах такі відносно однакові ціни, що стимулюють виробництво товарів з порівняльними перевагами. Д. Рікардо дійшов висновку, що відносні рівні цін у країнах визначаються різними затратами на придбання золота. Якщо в країнах, які не мають родовищ золота, вища ефективність праці в експортних галузях, а затрати на перевезення золота зменшуються, то в цих країнах нижчі витрати на придбання золота, а також ціни порівняно з країнами, що експортують золото в зливках.
Для теорії міжнародної торгівлі це положення має неабияке значення. Відставання певної країни за рівнем продуктивності праці не обов'язково перешкоджає її участі в міжнародній торгівлі, бо завжди можна відшукати обмінне співвідношення, яке дасть змогу такій країні експортувати товари, щодо яких її порівняльне відставання найменше, та імпортувати продукцію, де відставання найбільше.
"Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 p., с. 908) про Дж. С. Міл-ля (John Stuart Mill, 1806-1873) інформує так. Шотландський філософ і економіст, здобув визнання як філософ, захищаючи емпіризм у праці "Система логіки" (1843 p., System of Logic). Учений відомий також завдяки своїм працям з політики та етики, особливо "Про свободу" (1859 р., On Liberty), де аргументував важливість особистості (importance of individuality), і працею "Практичність" (1861 р., Utilita-nanism), в якій розвинув учення Є. Бентама про взаємозв'язок практичності та права. В інших працях Дж. С. Мілль обстоював представницьку демократію (representative democracy), критикував дискримінаційне ставлення суспільства до заміжніх жінок і стверджував, що кінець економічного зростання є бажаним і неминучим.
Дж. С. Мілль у 1844 р. опублікував працю "Про закони обміну між країнами", в якій виклав закон міжнародної вартості. Сучасний економіст із США Дж. Чипмен вважає, що цей закон є одним з найбільших досягнень людського інтелекту, і для свого часу він виявився занадто великим відкриттям, щоб його могли збагнути.
У працях Р. Торренса і Д. Рікардо теорія порівняльних переваг зафіксувала лише принципи міжнародного поділу праці. Дж. С. Мілль сформулював ідею "конкурентної рівноваги", що допомогла теоретично обґрунтувати положення теорій обох учених і розкривала механізм міжнародного поділу праці. У праці Дж. С. Мілля не використовувалася математика. Сучасні економетристи зазначають, що хід роздумів і аргументація ученого настільки логічні, що лише спираючись на нинішній математичний апарат, можна належним чином оцінити внесок Дж. С. Мілля в економічну науку.
Сформульовані Дж. С. Міллем закони міжнародної конкуренції стосуються двох основних положень:
o міжнародна виробнича спеціалізація врівноважує вигоди, що отримують від такої спеціалізації;
o умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю у доходах, що одержують від виробництва товарів. Можливості повної виробничої спеціалізації залежать як від еластичності заміни у споживанні, властивої виготовленим товарам, так і від тенденції до відносного вирівнювання абсолютних вигод країн, що беруть участь у міжнародній торгівлі.