Здавалка
Главная | Обратная связь

ВИДИ І ЦІЛІ БІРЖОВИХ УГОД



Види біржових угод Цілі біржових угод
1. Угоди на реальний товар (операції спот) Негайна поставка товару за цінами, що склалися в момент укладення угоди
2. Термінові угоди: Спекуляція Страхування
2.1. Форвард
2.2. Ф’ючерс
2.3. Опціон
2.4. Своп

 

Ключовою особливістю міжнародної ціни на відміну від внутрішньої є множинність, коли на один і той самий товар можуть встановлюватися різні ціни. Множинність міжнародних цін зумовлена такими факторами:

· відмінностями торговельної політики стосовно до конкретних ринків, так і до тих чи тих імпортерів;

· державною та міждержавною валютною політикою;

· політикою протекціонізму;

· відмінностями в методології та методиці розрахунку цін;

· іншими факторами.

Що стосується конкретних видів цін у міжнародній торгівлі, то їх систематизують за класифікаційними ознаками, що ілюструє рис. 2.2.

Звідки можна дізнатися про рівні світових цін на конкретні види товарів? Такими джерелами інформації є:

· опубліковані міжнародними товарними біржами дані про котирування на сировинні товари: зерно, каучук, мідь, олово;

· відомості про довідкові ціни;

· ціни імпортних контрактів вітчизняних партнерів з іноземними постачальниками;

· інформаційні ціни, що використовуються зовнішньоторговельними організаціями сусідніх країн;

· пропозиції, рахунки-фактури, листи про наміри, протоколи про домовленості та інші документи, що передують угоді, та в яких зумовлюється передбачувана договірна ціна;

· прейскуранти, каталоги підприємств та ін.

Рис. 2.2. Класифікація цін у міжнародній торгівлі

З метою конкретизації основних статей витрат у ході формування вартості об’єкта зовнішньоторговельної угоди в міжнародній практиці використовують базисні умови постачання, так звані Інкотермс («International Commercial Terms»). Згідно з цими умовами чітко встановлюються: місце переходу права власності на товар, зобов’язання партнерів щодо транспортування, страхування, проходження митних процедур та ін.

Незважаючи, на перший погляд, на невпорядкованість і безсистемність багатомільярдних операцій, що одночасно здійснюють­ся в різних точках планети, міжнародна торгівля підпорядкована певним правилам і регулятивним механізмам.

Розрізняють такі види державного регулювання міжнародної торгівлі:

1) одностороннє;

2) двостороннє;

3) багатостороннє.

Одностороннєрегулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку — без погодження або консультацій з торговельними партнерами. Такі заходи вживають здебільшого під час загострення політичних відносин.

Двостороннєрегулювання передбачає, що заходи торговельної політики попередньо узгоджуються країнами-партнерами. Кожна з сторін попереджує свого торговельного партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, суттєво не впливають на торговельні відносини, а лише динамізують їм.

Багатостороннєрегулювання передбачає узгодження і регулювання торговельної політики багатосторонніми угодами.

Найголовніше, що варто зрозуміти, вивчаючи систему регулювання міжнародних економічних відносин в цілому, і торговельних зокрема, — це природу двох протилежних і взаємопов’язаних тенденцій, що панують у міждержавних стосунках упродовж всіх етапів їхнього історичного розвитку. Залежно від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють політику вільної торгівлі та протекціоністську торгову політику.

Під поняттям «вільна торгівля» розуміють політику мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика ґрунтується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення й вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Що стосується митних органів, то вони виконують лише реєстраційні функції. Цю політику провадять країни з високим рівнем розвитку продуктив­них сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію іноземних товаровиробників.

На відміну від політики вільної торгівлі, протекціонізм являє собою державну політику захисту внутрішнього ринку від інозем­ної конкуренції завдяки використанню тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Реалізуючи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. Разом із тим така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, у свою чергу, призводить до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегаль­не ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

У даному блоці вивчення теми доцільно виділити і охарактеризувати такі форми протекціонізму:

· селективний — скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

· галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

· колективний — проводиться об’єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об’єднання;

· прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни доцільніше — політика віль­ної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі значно привабливіша. Тому здебільшого країни провадять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Аналізуючи сучасну систему регулювання міжнародної торгів­лі, доречно виокремити певні її рівні. По-перше, фірмовий, де між фірмами укладаються угоди про розподіл ринків сировини, матеріалів; збут товарів; сфери впливу та ін. По-друге, національний, який характеризується тим, що зовнішня торгівля кожної країни здійснюється згідно з національно-правовим забезпеченням регулювання зовнішньоекономічної діяльності. По-третє, міжнаціональ­ний, що проявляється в укладенні відповідних угод між державами та їх групами. По-четверте, найвищий рівень — наднаціональний, що відповідає реалізації стратегії світового співтовариства та заходів з регулювання міжнародної торгівлі через створення міжнародних спеціальних інституціональних структур, відповідних угод (система ГАТТ/СОТ, міжнародна торговельна палата тощо).

Що стосується СОТ, то вона є головною міжнародною організацією, яка регулює торгівлю товарами, послугами та інтелектуальною власністю. Це регулювання містить у собі реалізацію узгоджених принципів поведінки країн в міжнародній торгівлі та комплекс заходів, що проводяться під егідою СОТ за участю біль­шості країн світу. В даному блоці вивчення змісту теми необхідно з’ясувати найважливіші принципи, на яких базується міжнародна торговельна система. Вони такі:

· торгівля без дискримінації;

· лібералізація міжнародної торгівлі;

· застосування заходів, які обмежують імпорт на основі правил СОТ, — відмова країн від використання протекціонізму як засобу торговельної політики;

· передбачуваність торговельної політики;

· сприяння конкуренції.

Міжнародні торгові відносини регулюються за допомогою двох груп інструментів (рис. 2.3):

1) тарифне регулювання;

2) нетарифне регулювання.

Рис. 2.3. Методи регулювання міжнародної торгівлі

Розглядаючи тарифні методи регулювання міжнародної торгів­лі, необхідно з’ясувати такі поняття, як «мито», «митний тариф», «тарифна квота», «митна вартість товару» та ознайомитися з Гар­монізованою системою описання і кодування товарів, що діє в міжнародній торговельній практиці.

Що стосується мита, то під ним розуміють обов’язковий грошовий збір, що стягує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними митного кордону.

Митний тарифце систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону держави. Митні тарифи розробляються на основі товарних класифікаторів, найпоширенішою серед яких є Гар­монізована система описання і кодування товарів, що була прийнята у 1983 р. і замінила Брюссельську митну номенклатуру, котра діяла з 1978 р. Більшість держав почали застосовувати Гармонізовану систему з 1988—1989 рр., Україна — з січня 1991 р. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.

Далі слід розкрити і прокоментувати функції, які виконують мита (протекціоністська, фіскальна та поліпшення умов доступу на зарубіжні ринки), а також систематизувати їхні види за такими ознаками, як: спосіб збору, об’єкт обкладання, характер надходження та ін.

Що стосується нетарифного регулювання, то воно є домінуючим у сучасному регулюванні міжнародних торговельних відносин. В даному блоці вивчення теми особливу увагу необхідно акцентувати на аналізі таких нетарифних інструментах, як кількісні важелі (квотування, «добровільні» обмеження експорту, ліцензування), а також фінансові (для державного регулювання експорту) та приховані заходи (для регулювання імпортних поставок).

Щодо кількісних обмежень, то вони є адміністративною формою регулювання торговельного обігу через встановлення кількості й номенклатури товарів, дозволених для експорту чи імпорту. Розкриваючи характер та особливості квотування й ліцен­зування, доцільно дати визначення цим поняттям, з’ясувати їхні функції, а також класифікувати основні види квот і ліцензій.

Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які ще називають методами прихованого протекціонізму. Незважаючи на їхню численність (за деякими даними — кілька сотень), основними з них, які необхідно розкрити, є такі: державні закупівлі, внутрішні податки і збори, технічні бар’єри та вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівельвизначається як прихований метод торговельної політики, згідно з яким різноманітні державні органи та підприємства зобов’язуються купувати певні товари лише у національних фірм навіть за умови, якщо ті дорож­чі за імпортні.

Щодо внутрішніх податків і зборів, то вони охоплюють методи, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а отже і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку та включають прямі (податок на додану вартість, акцизний податок та ін.) й непрямі інструменти (збір для реєстрації, вартість митного оформлення товару тощо).

Під технічними бар’єрами розуміють введення таких національ­них, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів із-за кордону (наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо), а вимоги про вміст місцевих компонентівкласифікуються як законодавчо встановлена частка кінце­вого продукту, що мала бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Тому логіка подальшого вивчення даної теми передбачає з’ясування та розкриття характеру і фінансових методів торговельної політики, які використовуються з метою стимулювання експорту. Найвагомішими з них, на яких необхідно акцентувати увагу, є: субсидії, експортне кредитування та демпінг.

Субсидії — це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються на прямі (безпосередня оплата експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом одразу ж після здійснення експортної операції); непрямі(приховане дотування експортерів через надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками, нижчими за ринкові, та ін.); внутрішні субсидії (бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними); експортні субсидії(бюджетні виплати національним експортерам, що дає змогу продавати товар іноземним покупцям за цінами, нижчими від цін на внутрішньому ринку).

Що стосується експортного кредитування, то, розглядаючи цей метод стимулювання експорту, який передбачає державну фінансову підтримку національних товаровиробників, необхідно зосередитися на таких його формах, як:

· кредитування національних експортерів державними банками за пільговими ставками кредитування, нижчими від ринкових;

· державні кредити іноземним імпортерам за умови дотримання ними зобов’язань купувати товари лише у фірм країни;

· страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Крім того, одним із методів субсидіювання експорту єдемпінг, під яким розуміють вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому та світовому ринках, за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. Під час вивчення демпінгу доцільно зосередитися на таких його формах, як: спорадичний (епізодичний) (епізодичний продажзайвих товарів на зовнішній ринок за заниженими цінами); доцільний(експорт товарів за цінами, нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку, або навіть нижчими, ніж витрати виробництва); постійний (постійний експорт товарів за заниже­ними цінами); зворотний (завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку); взаємний (зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами).

Одним із нетарифних засобів регулювання міжнародної торгів­лі є і правові інструменти, які детальніше вивчаються міжнародним правом, але тісно пов’язані з міжнародною економікою. Найважливіші з них — торговельні угоди, що укладаються між урядами країн здебільшогона 5—10 років і ратифікуються парламентами, та правові режими.

У процесі системного вивчення даної теми слід оперувати статистичними даними щодо масштабів світової торгівлі; її географічної, видової, інституційної та товарної структури; дати порівняльну оцінку зовнішньоторговельного балансу провідних країн світу; розкрити вплив інтеграції на динаміку регіональної торгівлі та формування глобальної торговельної системи під егідою СОТ.

І, нарешті, особливу увагу слід приділити визначенню місця та ролі у світових торговельних процесах нашої країни, її зовнішньоторговельної стратегії, передумовам вступу України в СОТ та питанням диверсифікації зовнішньоторговельного обороту за рахунок зростання в ньому питомої частки наукомісткої та високотехнологічної продукції.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.