Главная | Обратная связь

Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття

ДЕОНТОЛОГІЯ ДИТЯЧОГО ВІКУ.

Актуальність теми

Дитяча хірургія – одна із клінічних дисциплін, яка включає в себе розділи загальної та спеціальної хірургії. Особливості дитячого віку хворих накладає певний відбиток на роботу персоналу дитячих хірургічних установ. Це стосується загально педіатричної підготовки, особливостей взаємовідношення з хворою дитиною і його батьками.

2. Конкретні цілі:

1. Аналізувати анатомо-фізіологічні особливості дітей різних вікових груп та пов’язаних з ними особливостей психоемоційного стану хворої дитини, особливості його поведінки при контакті з лікарем.

2. Запропонувати деонтологічні прийоми при спілкуванні з дітьми, особливо раннього віку.

3. Застосувати деонтологічні прийоми на практиці для забезпечення більш швидкого та детального огляду хворої дитини і, як результат, в короткий термін встановити діагноз.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми

(міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін	Отримані навички
Етика, естетика	Визначити закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов’язки, які випливають з цих відносин
Нормальна анатомія Нормальна фізіологія	Порівняти анатомо-фізіологічні особливості здорової дитини різних вікових груп та визначити відхилення у функціонуванні різних органів і систем хворої дитини.
Пропедевтика дитячих хвороб	Описувати особливості розвитку периферичної та центральної нервової системи у дітей та застосувати отримані навички в контакті із дітьми раннього та старшого віку.
Факультетська хірургія	Визначити особливості психоемоційного прояву в поведінці дітей раннього віку, дифузність прояву симптомів при різних захворюваннях у дітей та продемонструвати навики спілкування з дітьми різного віку

Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття

 

Термін	Визначення
Етика	Наука про закони виникнення, розвиток і функції моралі
Медична деонтологія	Сукупність етичних норм професійної поведінки медичних працівників
Деонтологія в педіатрії	Принципи поведінки лікаря відносно хворої дитини, його батьків і родичів, де набувають чинності закони педагогіки

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Анатомо-фізіологічні особливості центральної та периферичної нервової системи у дітей різного віку з позиції дитячого хірурга.

2. Анатомо-фізіологічні особливості шлунково-кишкового тракту.

3. Особливості обстеження дітей раннього віку з гострими хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини.

4. В яких випадках може бути застосоване в діагностиці методика медикаментозного сну та інші прийоми діагностики?

5. Особливості обстеження дітей різного віку із хірургічною патологією.

6. Що таке етика, її основні принципи.

7. Що таке деонтологія та її особливості застосування в педіатрії.

8. Моральна та правова відповідальність медичних працівників.

Зміст теми.

Нервова система дитини незріла, що обумовлює генералізацію процесів збудження та гальмування в головному мозку. Клінічно визначається домінування загальних симптомів захворювання над місцевими. Чим дитина менша, тим більше на перший план виступають загальні ознаки. За високої температури, блювання, проносу, ознак токсикозу можна запідозрити як хірургічну, так й інфекційну патології.

Тільки старанний пошук характерних для певного захворювання симптомів допоможе встановити діагноз. Дитина молодшого віку не може правильно визначити симптоми хвороби, скарги, характер та локалізацію болю. Критичний аналіз скарг, виявлення об'єктивних ознак захворювання сприятимуть правильному діагностуванню.

У дитячому організмі визначається нерівномірність розвитку органів і систем. У першу чергу це стосується залоз внутрішньої секреції та вегетативної частини нервової системи. Функціональні зміни, які виникають унаслідок цього, можуть призвести до закрепу чи проносу, субфебрилітету, алергійних реакцій. Під час встановлення діагнозу, у разі виявлення диспропорцій росту необхідно обов'язково виключити функціональні зміни, які можуть спричинити подібні скарги та симптоми.

Клінічні прояви патологічних процесів у дітей дуже різні, що обумовлено лабільністю перебігу обмінних процесів. Тому під час встановлення діагнозу в разі хірургічних захворювань слід пам'ятати про велику варіабельність їх клінічного перебігу.

Головні діагностичні принципи в хірургії дитячого віку:

1) об'єктивні симптоми мають набагато більшу цінність, ніж суб'єктивні;

2) для виявлення об'єктивних симптомів необхідно постійно спостерігати за поведінкою дитини, оглядати її під час природного або медикаментозного сну;

3) під час встановлення діагнозу використовувати спеціальні методи дослідження;

4) дитину необхідно оглядати повністю, за умови нормального освітлення, звертаючи увагу на стан шкіри та слизових оболонок;

5) для встановлення діагнозу іноді необхідний динамічний нагляд, який допоможе визначити причину захворювання.

Під час діагностики хірургічного захворювання важливе значення має оцінка загального стану дитини. Симптоми відставання у фізичному чи психічному розвитку допомагають у встановленні діагнозу. Під час збирання анамнезу лікар складає певне уявлення про хворого. Для цього з'ясовують скарги дитини на даний момент, тривалість захворювання, особливості початку та перебігу патологічного процесу. Необхідно визначити, які ознаки батьки спостерігали самі, а про які їм розповіли родичі чи працівники дитячих закладів. Розмова ведеться в присутності дитини, яка в деяких випадках може доповнити розповідь.

Доброзичливе ставлення до дитини, спокійне обстеження, зігрівання рук перед оглядом, виконання неприємних маніпуляцій наприкінці обстеження допомагають у встановленні діагнозу.

Чим менша за віком дитина, тим більш уважним, послідовним і ретельним повинен бути огляд.

Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов’язки, які випливають з цих відносин. Вперше термін „етика” застосував Аристотель, який розумів її як філософію моральної поведінки людей.

Основні етичні норми, які формувалися в процесі надання медичної допомоги хворим, були узагальнені й сформовані вченими-лікарями різних епох.

Основний принцип моралі медичного працівника – це гуманізм. Медичному працівникові мають бути притаманні чуйність, увага до хворого, намагання виправдати його довір’я. Медичний працівник повинен не лише сумлінно виконувати свої обов’язки щодо хворого, але й боротися за фізичну досконалість і психічне здоров’я людей, проводити профілактичну і санітарно-просвітню роботу, зберігати лікарську таємницю, надавати медичну допомогу хворому незалежно від його національної та расової належності, політичних і релігійних переконань тощо.

Науку про професійний обов’язок медичних працівників щодо хворих здорових людей називають деонтологією.

Деонтологія – це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є адміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпрацівників, їх професійних обов’язків і організації лікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: „До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе”

Медичний працівник має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров’я, а нерідко й життя хворого.

Важливим обов’язком лікаря є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Лікар не має права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які він отримав під час виконання професійних обов’язків.

Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення других лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.

До питань етики належить також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов’язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження. Їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.

Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей.

Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудови найсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівники повинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов’язаних з хворобою.

Внутрішня картина хвороби – це сукупність не лише емоційних порушень, але й певних процесів інтелектуального та вольового порядку, пов’язаних зі свідомістю, переживанням і становленням до хвороби.

Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб створити у хворого розумне ставлення до хвороби, яке забезпечить найкраще дотримання лікувального режиму і проведення лікування в цілому.

Хворий і медичний персонал повинні підтримувати постійний контакт. Для цього визначають мету лікування і його перспективи. Щоб поставити перед хворим певну мету, слід враховувати його особисті якості і стан вольових процесів. Необхідно всю поведінку хворого підкорити досягненню конкретної мети лікування. Певну роль тут можуть відігравати хворі, які одужують.

Звертаючись за допомогою, хворий довіряє нам своє здоров’я, турботу про себе, живе надією на одужання. Важливо виправдати це довір’я, забезпечити хворому нормальні умови для лікування. Нерідко гнітюче враження на хворого справляють недоліки санітарного стану і гігієнічного режиму відділення: задуха в палатах, скупченість, неприємні запахи, відсутність можливості регулярно приймати ванну чи душ, бувати на свіжому повітрі тощо.

Різко негативний вплив на психіку і емоційну сферу хворих справляє невміле чи недбале виконання діагностичних і лікувальних процедур, неуважне ставлення до пацієнтів, не реагування на їхні скарги.

Під час хвороби змінюється ставлення хворого до навколишньої дійсності. Деякі хворі „ховаються в собі”, потрапляють під владу тривожних переживань, коло їхніх інтересів різко звужується, вони стають небалакучими, похмурими, млявими, потайними.

У маленьких хворих підготовка до процедури парентерального введення ліків та її проведення спричиняють поведінкові, психічні, емоційні та вегетативні реакції. Почуття тривоги і страху виникають у хворих дітей перед невідомими процедурами (ендоскопія, дуоденальне зондування, промивання шлунка, рентгенобстеження та ін.). Перед проведенням ін'єкції чи іншої процедури необхідно переконати хворого у її необхідності. Під час проведення маніпуляцій варто відволікати увагу хворого розмовами на сторонні теми. Неприпустимо в присутності хворого готувати інструменти для ін'єкцій чи інших больових впливів. Тривалі лікувальні процедури слід проводити в умовах відносного комфорту: треба потурбуватися, щоб пацієнт не охолоджувався під час обстеження, лежав у зручній позі тощо. Призначені на певний день і час процедури не можна переносити без серйозних обґрунтувань, оскільки пацієнт певним чином до них готується (не снідає, йому роблять клізми, промивають шлунок тощо).

Негативний вплив на психіку хворих дітей справляють закривавлені інструменти, тампони, бинти, які необхідно вчасно прибирати після закінчення маніпуляцій і перев'язок ран.

Щоб переконати дитину в необхідності приймати ліки, іноді слід пояснити йому механізм їх лікувальної дії та вплив на розвиток і прогноз захворювання.

Довіряючи медичним працівникам турботу про здоров'я і життя громадян, суспільство вимагає щоб вони чесно становились до цієї почесної і важливої справи, з почуттям високої відповідальності виконували свій обов'язок, підвищували свої професійні знання. Медперсонал зобов’язані відповідати за всі упущення, які сталися внаслідок недбайливості, злочинної байдужості, умисною зловживання.

Залежно від характеру поступків та їх наслідків медичні працівники несуть моральну чи правову відповідальність перед суспільством. Проступки медичних працівників можуть бути громадянськими, адміністративними та дисциплінарними.

Особливої уваги потребують порушення медичними працівниками професійних обов'язків, пов'язані з недбалістю, самовпевненістю, неправильним лікуванням і несумлінністю в роботі. Такі порушення поділяють на 3 групи:

1) нещасні випадки

2) медичні помилки

3) порушення, за які винні несуть кримінальну відповідальність.

Нещасні випадки відбуваються з причин, які медичний працівник не міг передбачити і запобігти їм. Наприклад, індивідуальна не переносність хворим лікарського препарату або побічна дія препарату, про яку раніше не було відомо.

Медичні помилки, за які винні несуть кримінальну відповідальність, породжуються неправильними діями медичних працівників, які не узгоджуються з загальноприйнятими в медицині правилами. Медичні помилки звичайно бувають пов'язані з якимись об'єктивними обставинами (недосконалість методу обстеження, недостатній досвід медичного працівника, відсутність відповідних умов для надання медичної допомоги тощо). Характерною ознакою медичної помилки є сумлінність медичного працівника, прагнення його надати допомогу хворому, хоча його дії і виявились помилковими.

До кримінальної відповідальності медичні працівники можуть бути притягнуті в таких випадках:

1) при здійсненні ними навмисних злочинів, які передбачені відповідними статтями кримінальних кодексів;

2) при недотриманні необхідної обережності під час своєї діяльності, невиконанні або недоброякісному виконанні своїх обов'язків внаслідок недбалості або несумлінності.

До навмисних злочинів належать: ненадання допомоги хворому, незаконне лікування, видача фіктивних документів, неприпустимі експерименти на людях, порушення правил боротьби з епідеміями, порушення правил виробництва, зберігання, видачі, обліку отруйних, сильнодіючих і наркотичних препаратів.

Ненадання допомоги хворому медичним працівником є суспільно небезпечним злочином. Найчастіше це виявляється в неявці медичного працівника на виклик, у відмові організувати захворим спостереження, надати невідкладну медичну допомогу громадянам у дорозі, на вулиці тощо. Відповідальність за ненадання допомоги хворому передбачена статтею 113 Кримінального кодексу України.

Однією з поширених причин притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності є недбале ставлення до своїх службових обов'язків (стаття 167 Кримінального кодексу України)

Медичні працівники несуть кримінальну відповідальність за видачу різних фіктивних офіційних документів, що розглядається як службовий підлог. Мотивом для здійснення підлогу може бути бажання мати зцього матеріальну вигоду чи інші особисті міркування. Найчастіше видають фіктивні свідоцтва, довідки про хворобу, фізичний стан, терміни вагітності, листки непрацездатності та ін. Відповідальність за службовий підлог передбачена статтею 172 Кримінального кодексу України.

Медичні працівники зобов'язані знати і чітко дотримуватись у своїй діяльності існуючих соціальних норм, як правових, так і моральних. Суворе дотримання етико-деонтологічних, правових і моральних норм, високий професіоналізммедичного працівника забезпечать неухильне виконання ним свого професійного обов'язку, сприятимуть запобіганню нещасним випадкам, помилкам і правопорушенням у роботі, досягненню успіхів у лікуванні хворих і профілактиці захворювань.

Матеріали для самоконтролю:

Тестові завдання.

1. У якому випадку легко допустити діагностичну помилку?

А. При недовгих термінах захворювання

В. При великих термінах захворювання