 |
|
Імпульсивні явища (стани) становлять імпульсивні дії та потяги.
Імпульсивні діївідбуваються без контролю свідомості, виникають при глибоких порушеннях психічної діяльності. На відміну від обсесивних (нав’язливих) явищ, тут немає боротьби мотивів, дії майже автоматичні. Вони раптові, стрімкі, немотивовані і безглузді. Трапляються переважно при наявності станів потьмарення свідомості – образних маяченнях, кататонічному збудженні, меланхолічному раптусі. Хворі можуть раптом наносити удари незнайомим, випадковим особам, вчиняти тяжкі руйнівні дії тощо.
Імпульсивні потягиабо розлади звичок і нахилів (потягів), (за МКХ-10 – F-63) – це постійно, час від часу гостро виникаючі устремління, потяги, що підкорюють собі всю поведінку хворих, всі їхні думки, уявлення та бажання. Спогади про час їх дії неповні, непослідовні, уривчасті. В деяких випадках імпульсивний потяг після завершення його реалізації може, після попереднього дисфоричного афекту (як при психопатіях), навіть усвідомлюватися критично як ненормальне явище, але без можливості це здолати.
Патологічне захоплення азартним іграми (гемблінг) виявляється у частих повторних епізодах участі в азартних іграх, що займає центральне місце в житті особи і призводить до професійної та соціальної деградації, втрати матеріальних і сімейних цінностей. У судово-психіатричній практиці такі особи зустрічаються в зв’язку з розглядом справ про фінансові порушення і невиконання сімейних обов’язків.
Патологічна схильність до підпалів (піроманія) – дуже частий психічний розлад і виявляється виявляється у постійному прагненні особи до вчинення підпалів та отримання нею задоволення від милування полум’ям вчиненої пожежі. Характерним для цього психічного розладу є відчуття дискомфорту й емоційної напруги перед вчиненням підпалу і виникнення відчуття розрядки та радісного збудження після побаченої пожежі.
Патологічна схильність до крадіжок (клептоманія) – імпульсивне бажання вкрасти будь-які предмети. Таке бажання виникає періодично, в різних ситуаціях, при цьому мотив матеріального збагачення повністю відсутній, а сама крадіжка непотрібних для використання самим хворим дрібних речей не приховуються, бо речі або складаються, або викидаються. Для клептомана бажання вчинити крадіжку є особистим, підсвідомим і нездоланним, а цінність чи необхідність вкраденої ним речі не має для нього жодного значення. Цей розлад зустрічається навіть у добре матеріально забезпечених і вихованих осіб. Так само як і при піроманії, ці акти приносять хворому емоційну та психічну розрядку і задоволення.
Трихотиломанія – схильність до висмикування волосся.
Патологічна схильність до бродяжництва (дромоманія, вагабондаж або поріоманія) – це періодично виникаюче, непереборне стремління до постійної зміни місць, поїздок, бродяжництва: без вагань покидаються сім’я, робота, навчання; хворі в такому стані опиняються в інших містах, на вокзалах, часто без грошей, кудись їдуть, при цьому не переслідуючи якоїсь певної мети. При нормалізації стану психіки хворі самі повертаються додому.
Згідно з МКХ-10 виокремлюються 2 типи патологічних сексуальних потягів: розлади статевої ідентифікації F-64 і розлади надання сексуальної переваги F-65 – т. зв. парафілії.
Зміна сексуальної орієнтації – гомосексуалізм (мужолозтво і лесбіянство) нині в нашій країні не розглядаються як психічні розлади, за винятком насильницьких гомосексуальних дій, що передбачають кримінальну відповідальність.
Транссексуалізм – розлад статевої ідентифікації, характерною рисою якого є заперечення хворим його біологічної статі, що викликає у нього відчуття дискомфорту. Особи з транссексуальними розладами відчувають відразу до власного тіла, особливо до статевих органів. Транссексуали носять одяг, який не відповідає їхній статі, змінюють зовнішній вигляд за допомогою косметики, часто вдається до хірургічних втручань зі зміни статі. Інколи такі особи ведуть подвійний спосіб життя, при цьому сексуальна сторона для них не має значення, а періодично змінюється лише зовнішність (трансвестити).
За наявності значної глибини психічного розладу, за письмовою згодою пацієнта, при відповідних рекомендаціях хірургів і психіатрів може проводитися хірургічна операція зі зміни біологічної статі.
Розлади надання сексуальної переваги (парафілії) – це правдиві (дійсні) викривлення статевих потягів (сексуальні збочення), що повністю або частково замінюють нормальне статеве життя. Формуючись до настання статевої зрілості, від простих до складніших форм, з часом, особливо під впливом алкоголізації й інших видів негативного соціального досвіду, такі сексуальні розлади набувають все більше брутального та агресивного характеру, чим і обумовлене їх судово-психіатричне значення. Є кілька проявів парафілій.
Фетишизм (сексуальний символізм) – це коли сексуальне збудження і задоволення в особи виникають при спостереженні, отриманні різних предметів нижнього одягу особи протилежної статі. Задля оволодіння такими предметами часто скоюються крадіжки. Серед різновидів фетишизму: нарцисизм – власне тіло стає об’єктом статевого потягу і задоволення; трансвестицизм – переодягання з цією ж метою в одяг протилежної статі; пігмаліонізм – зображення людського тіла і його частин відіграють роль фетиша.
Ексгібіціонізм – сексуальне збудження і задоволення отримуються тоді, коли особа оголює власні статеві органи перед особами протилежної статі, найчастіше чоловіки перед жінками і дітьми, без намірів здійснити статевий контакт. Така поведінка є переважно причиною притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за хуліганство. Різновидом ексгібіціонізму є кандаулезизм – демонстрація з цією ж метою власної оголеної сексуальної партнерки (дружини) стороннім чоловікам.
Вуайєризм – потяг до підглядання за статевими актами чи оголеними об’єктами власної статевої зацікавленості, надмірне захоплення порнографією.
Педофілія – сексуальний потяг до дітей. Частіше буває у чоловіків похилого віку, включаючи осіб зі статевими вадами. Жертви, як дівчатка, так і хлопчики, часто стають об’єктами насильницьких дій, у т. ч. з тяжкими фізичними і психічними наслідками, особливо при поєднанні педофілії зі садизмом. Особи з ознаками педофілії часто можуть обирати професії, що пов’язані з контактами з дітьми (вихователі, вчителі, медпрацівники).
Садомазохізм або садизм (алголагнія активна) – статеве збудження і задоволення особи можливі в результаті спричинення нею болісних страждань, іноді тяжких тілесних ушкоджень сексуальному партнерові і навіть вбивства його.
Мазохізм (алголагнія пасивна) – отримання сексуального задоволення від власних страждань, коли особа сама піддається приниженню, побиттю чи тортурам, які спричиняються сексуальним партнером. Ці розлади часто зустрічаються разом.
З практики відомо, що такими хворими найчастіше вчиняються серійні вбивства, згвалтування, садистські дії. Розкриття цих злочинів є надзвичайно складним, оскільки у звичайному житті такі особи нічим не відрізняються від оточуючих у своїй психічній діяльності.
Враховуючи особливу складність судово-психіатричної оцінки злочинів і соціальнонебезпечних протиправних діянь, вчинених на ґрунті сексуальних розладів, необхідно вказати, що передовсім визначається наявність у досліджуваного основного психічного захворювання, яке могло спричинити такі розлади. У випадках, коли такі розлади виникають у хворих на шизофренію, маніакально-депресивний психоз чи іншу душевну хворобу, вирішення експертних питань залежить від виразності і глибини проявів основного психічного захворювання. Правдивим (дійсним) розладам властиві: повторюваність, однотипність дій, відсутність матеріального зацікавлення і намагань приховувати діяння, патологічна мотивація, підкорення потягу дій характеру.
Коли ж у досліджуваних осіб виявляються лише ознаки психопатій, а не дійсно розладів потягів правдивого типу, вони визнаються осудними, оскільки можуть усвідомлювати фактичний характер своїх суспільнонебезпечних дій, що кваліфікуються за відповідних умов як кримінальний злочин. Неосудними частіше за інших визнаються у практиці судочинства особи з піроманічними розладами.
3 Розлади свідомості:
Свідомість- інтегрована сфера психічної діяльності; є вищою формою відображення дійсності, способом ставлення до об'єктивних закономірностей.
Вважають, що свідомість володіє такими характеристиками: уява і рефлексія.
Свідомість людини оцінюється на основі: - усвідомлення нею себе (власної особистості) - ідентифікації;
- усвідомлення простору і часу, у якому в даний момент вона існує (характеристика патології свідомості виходить саме з даної ознаки).
Розлади свідомості:
а) приглушений стан свідомості.
Трапляється при гострих порушеннях ЦНС, інфекційних захворюваннях, отруєннях, черепно-мозкових травмах. Характеризується різким підвищенням порогу для всіх зовнішніх подразників, утрудненням утворення асоціацій. Хворі відповідають на запитання ніби "спросоння", складний зміст запитання не осмислюється. Відзначається сповільненість у рухах, мовчазність, байдужість до оточуючого. Вираз обличчя у хворих байдужий. Дуже легко настає дрімота. Орієнтування в оточуючому неповне чи відсутнє. Триває від кількох хвилин до кількох днів (при травмах, інфекціях, отруєннях); при пухлинах мозку може тривати значно довше.
Легкий ступінь оглушення має назву обнубіляцїї свідомості; стан, при якому можливі лише відповіді тільки на сильні больові, звукові, світлові подразники у вигляді малодиференційованих реакцій - повертання голови, рухи кінцівок - сопор; стан, при якому втрачаються функції усіх аналізаторів і відсутні будь-які реакції на зовнішні подразники, не викликаються неврологічні рефлекси, - кома.
б) деліріозне затьмарення свідомості.
Різко відрізняється від приглушеного стану свідомості. Орієнтування в оточуючому теж порушене, однак воно полягає не в послабленні, а в напливах яскравих уявлень, уривків спогадів, що безперервно виникають. Виникає не просто дезорієнтація, а хибна орієнтація в часі і просторі.
На фоні деліріозного стану свідомості виникають деколи перехідні, деколи більш стійкі ілюзії і галюцинації, ідеї маячення. На відміну від хворих, які перебувають у приглушеному стані свідомості, хворі у делірії говіркі.
При наростанні делірію обмани відчуттів стають сценоподібними: міміка нагадує глядача, який слідкує за сценою. Вираз обличчя стає то тривожним, то радісним, міміка виражає то страх, то допитливість. Нерідко в стані делірію хворі стають збудженими. Як правило, вночі деліріозний стан підсилюється. Спостерігається в основному у хворих з органічними ураженнями головного мозку після травм, інфекцій.
Тривалість делірію - від кількох годин до 3-5 діб. Усе, що хворий переживає у стані делірію, досить добре зберігається у його пам'яті. Художники, які перенесли делірій, після нього добре відтворюють галюцинації в малюнках.
в) онейроїдний (сновидний) стан свідомості.
Характеризується дивовижною сумішшю відображення реального світу і фантастичних яскравих уявлень, які рясно виринають у свідомості. Хворі здійснюють міжпланетні подорожі, "виявляються серед жителів Марсу"; часто трапляється фантастика з характером величезності: хворі присутні "при загибелі міста", бачать, "як руйнуються будівлі", "провалюється метро", "розколюється земна куля, розпадається і носиться кусками в космічному просторі"
Іноді хворий може зупинити фантазування, але непомітно для нього у свідомості знову починають виникати такого роду фантазії, у яких спливає, по-новому формуючись, весь попередній досвід, усе, що він бачив, чув, читав.
Одночасно хворий може стверджувати, що він перебуває у психіатричній лікарні, що з ним розмовляє лікар. Виявляється співіснування реального і фантастичного.
Онейроїдна свідомість характеризується глибоким розладом самосвідомості. Хворі виявляються не лише дезорієнтованими, у них також відзначається фантастична інтерпретація оточуючого.
Якщо при делірії відбувається відтворення деяких елементів, окремих фрагментів реальних подій, то при онейроїді хворі нічого не пам'ятають з того, що відбулось у реальній ситуації, вони згадують іноді лише зміст своїх маячень.
Буває при інфекційних захворюваннях, травмах голови, напа-доподібній шизофренії.