Главная | Обратная связь

Порівняльна стадія експертного дослідження.

Основним завданням цієї стадії є зіставлення, визначення збігів або розходжень виявлених при роздільному дослідженні комплексів ознак досліджуваних об'єктів, а при наявності розходжень – встановлення їх причини, істотні вони чи випадкові.

Аналітичне і порівняльне дослідження взаємозалежні. Процедура порівняння здійснюється на підставі властивостей, встановлених у ході роздільного дослідження об'єктів. У свою чергу завдання, об'єкт і сам напрямок роздільного дослідження цілком визначаються призначенням цієї стадії: підготовкою порівняльного дослідження. Виділені і досліджені на аналітичній стадії властивості і ознаки об'єктів порівнюються з відповідними властивостями і ознаками експериментальних зразків об'єктів, що перевіряються (при ідентифікаційних дослідженнях), стандартних зразків, аналогів, із показниками науково-технічних і інших класифікацій, параметрами технічних норм і стандартів, типовими станами об'єктів, типовими ситуаціями (при діагностичних дослідженнях).

Порівняльне дослідження при проведенні ідентифікаційних та діагностичних досліджень має свою специфіку.

По-перше, під час проведення ототожнення порівнюються завжди два фізичні об’єкти: речові докази зі зразками або з іншими речовими доказами та ін. По-друге, ототожнити об'єкт можна тільки в результаті порівняльного дослідження комплексу ідентифікаційних ознак: загальних та окремих.

У цій стадії переважне значення має метод порівняння. Серед технічних засобів використовуються спеціальні оптичні пристрої: порівняльний мікроскоп, компаратори, бінокулярні, стереоскопічні біологічні мікроскопи, інші прилади, що полегшують наочне і безпосереднє зіставлення порівнюваних об'єктів. При порівнянні об'єктів за результатами кількісного визначення складу і структури їх матеріалу застосовуються методи математичної статистики результатів вимірювань.

Порівняльна стадія ідентифікаційного дослідження складається, як правило, із двох етапів.

На першому етапі досліджуються і порівнюються загальні (родові) ознаки. Результати порівняння дозволяють вирішувати питання про розходження об'єктів або про їх належність до одного роду, виду і групи. Цей етап може закінчитися висновком про відсутність тотожності, якщо є істотні розходження загальних ознак порівнюваних об'єктів. У цьому випадку при встановленні розходження в загальних властивостях відпадає необхідність подальшої деталізації властивостей порівнюваних об'єктів. Так, встановлення розходження виду лакофарбового матеріалу при порівнянні часток фарби, типу папілярного візерунка при порівнянні слідів рук, кількості нарізів у каналі ствола вогнепальної зброї при порівнянні куль, розмірів відбитка штампа при порівнянні реквізитів і т. п. достатньо для негативного висновку про тотожність.

Якщо ж експерт встановлює збіги загальних ознак, то приступає до другого етапу – дослідження окремих ознак. Наприклад, на першому етапі порівнюються ознаки загальної будови рельєфу, що відображають зовнішню будову каналу ствола, а на другому – мікрорельєф окремих його ділянок. У тій же послідовності проводиться дослідження, якщо встановлено розходження загальних ознак об’єктів, але воно визнано експертом несуттєвим для вирішення завдання. Наприклад, загальна форма підошви перевірюваного взуття відрізняється від форми шуканого взуття в сліді-відображенні, але розходження викликані зносом взуття, яке відбулось після утворення сліду.

На даній стадії використовуються два методи порівняння: безпосереднє й опосередковане.

Виділяють два види безпосереднього порівняння: нульове і різницеве. Використовуючи нульове порівняння, експерт прагне досягти повного збігу розмірів, форм і взаємного розміщення відображень деталей порівнюваних слідів або моделей: траси при суміщенні зливаються в одну лінію, деталі рельєфу при накладенні повністю перекривають одна одну. Наприклад, повний збіг мікротрас, які відображають нерівності знаряддя злому і ломика, що перевіряється. Щоб досягти нульового ефекту, виготовляють експериментальні сліди в умовах, максимально наближених до умов формування слідів.

При різницевому порівнянні допускаються деякі розходження, яким експерт повинен дати спеціальні науково-обґрунтовані пояснення природи їх походження. Наприклад, деякі відмінності у виконанні підпису особи, що перевіряється, і спірного підпису обумовлені погіршенням зору особи.

При ідентифікації методом безпосереднього порівняння використовується ряд прийомів порівняння фотозображень: просте зіставлення, суміщення і накладення зображень із вдрукованими вимірювальними сітками, геометричними фігурами і т. п. Таким способом порівнюються відбитки печатки, сліди-відображення, підписи і ін. Фотографічні знімки повинні бути виконані строго в одному масштабі, а фотозйомка здійснена в однакових умовах (освітлення, негативний матеріал і ін.). Строгого дотримання всіх правил вимагає мікрофотозйомка (однаковий кут висвітлення, правильний вибір кратності збільшення, встановлення об'єктів в одній площині і в однаковому положенні). Недотримання таких вимог призводить до різного масштабу, недостатньої різкості зображень на фотознімках, втрати окремих ознак і неможливості їх повноцінного порівняння.

Опосередковане порівняння полягає в порівнянні даних про ознаки, отриманих у процесі роздільного дослідження двох слідів, сліду і зразка. У такий спосіб порівнюються дані про властивості об'єктів, отримані при використанні інструментальних методів дослідження. Результати дослідження органічного і неорганічного складу матеріалу металів, фарб, пально-мастильних матеріалів, волокон, ґрунту і інших об'єктів представляються у вигляді якісних і кількісних показників, графіків, спектрограм і інших форм.

Порівняння профілограм, спектрів, кривих сигналограм у випадку застосування інструментальних методів дослідження провадиться на основі ретельного якісного аналізу і попередньої розшифровки отриманих даних. У цьому випадку не застосовується метод накладення або суміщення. Результати досліджень, отримані в чисельному вигляді, обробляються з використанням різних математичних критеріїв.

Дана стадія закінчується встановленням збігів і розходжень ознак порівнюваних об'єктів. Однак збіг ознак ще не говорить про тотожність, а їх розходження – про його відсутність.

Під час вирішення діагностичних завдань порівняння здійснюється, як між двома фізичними об’єктами: речовим доказом, а також зразком, еталоном, і речовим доказом (іншим об’єктом) та абстрактною моделлю, нормативними даними, іншою інформацією. Прикладом першої ситуації є встановлення складу речовин, віднесення їх до певної групи, що здійснюється шляхом використання еталонів. До другої ситуації можна віднести визначення відповідності дій особи певним правилам, спеціальним нормам (правилам дорожнього руху, правилам пожежної безпеки та ін.).

У ході вирішення ситуаційних діагностичних завдань сконструйована в результаті попереднього дослідження і на аналітичній стадії гіпотеза зіставляється на порівняльній стадії дослідження з типовими ситуаціями. На цій стадії здійснюється порівняння гіпотетичної моделі з типовими моделями подібних об'єктів (ситуацій). З подібних ситуацій вибирається одна, найбільш близька до досліджуваної. Як би вони не збігалися за своїми ознаками і комплексами ознак, все-таки досліджувана ситуація чимось відрізняється від типової. Для пояснення цих відмінностей на шляху до достовірного висновку повинні бути уточнені деякі обставини, викладені в матеріалах справи, виявлені раніше не виявлені ознаки.

Незалежно від розв'язуваних завдань експерт не може закінчити дослідження констатацією збігів або розходжень виявлених ознак у досліджуваних об'єктів. На основі своїх спеціальних знань він повинен їх проаналізувати і дати оцінку. Для цього необхідно перейти до наступної стадії, на якій відбувається оцінка результатів дослідження, підбиття його підсумків і формулювання висновків.

Стадія оцінки експертного дослідження. !!!!!!!!!

На заключній, найбільш відповідальній стадії проведення експертизи експертом дається остаточна оцінка і визначається значимість всіх ознак, виявлених на аналітичній стадії ідентифікаційного або діагностичного дослідження, їх збіг або розходження, виявлені в процесі порівняльного дослідження, формується проміжний висновок експерта про результати проведеного дослідження. Оскільки ця стадія завершує процес дослідження і її змістом є сукупна оцінка всіх отриманих результатів, то її нерідко йменують синтезуючою.

На цій стадії експерт оцінює результати і формулює висновки, спираючись на методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукцію, індукцію) і своє внутрішнє переконання.

На основі логічного узагальнення, абстрактного мислення експерт оцінює всі виявлені в процесі дослідження ознаки, що співпадають чи розрізняються, і формулює висновки. Оцінка здійснюється шляхом аналізу і узагальнення всіх раніше розглянутих ознак у їх сукупності.

Особливість оцінки в стадії синтезу характеризується наступними рисами:

– вона є остаточною, обумовлює необхідну і достатню підставу для висновку (висновків) експерта, що визначають його форму і зміст;

– стосується властивостей об'єктів, а не ознак, які виявлені на попередній стадії і відображають ці властивості;

– оцінка дається не окремим властивостям, а всій сукупності розходжень і збігів, тобто має інтегративний характер. На відміну від оцінки окремих ознак, властивостей і сторін досліджуваних об'єктів для вирішення проміжних завдань на окремих стадіях експертного дослідження оцінка в заключній стадії охоплює всю сукупність встановлених властивостей об'єктів і здійснюється для вирішення загального завдання чи завдань, винесених у постанові слідчого.

Властивості оцінюються в певній послідовності. Оцінку доцільно починати із з'ясування значення властивостей об'єктів, що розрізняються. Оцінка властивостей, що розрізняються, припускає наукове пояснення природи розходжень: чи означають вони, що досліджувані сліди-відображення (частина цілого) залишені іншим, а не даним об'єктом, або ці розходження перебувають у межах припустимих змін об'єкта, який ототожнюється, (наприклад, обумовлені точністю вимірів використаного методу). З'ясування природи розходжень вимагає вивчення причин їх походження, урахування умов механізму утворення відображення, випадкових обставин, що вплинули на характер відображення. Для цього особливої цінності набуває інформація, що відображена в матеріалах справи і відноситься до предмета дослідження.

Важливо відзначити, що при вирішенні ідентифікаційних завдань індивідуальність об'єкта визначається не однією-двома властивостями, а системою властивостей, які проявляються в родових ознаках і ознаках, що індивідуалізують об’єкт. Тільки сукупність, комплекс ознак (ідентифікаційне поле), є неповторною і індивідуалізує кожний об'єкт. Таким чином, інтегральний характер оцінки в заключній стадії ідентифікації виявляється в тому, що вона здійснюється на рівні цілісної системи властивостей ідентифікованого об'єкта. Окремі властивості, їх сукупності не можуть служити підставою для інтегральної оцінки. Ознаки можуть описуватися в якісному (наприклад, опис почерку) або кількісному (наприклад, елементний склад матеріалу осколків скла) вираженні. Експерт повинен виявити саме сукупність якісно-кількісних ознак, а не набір окремих ознак. При цьому важливо встановити їх закономірний зв'язок, систему. З їх збільшенням підвищується впевненість у вірогідності висновку.

На стадії оцінки результатів дослідження можуть використовуватися спеціальні розроблені в науці об'єктивні умови (критерії) оцінки. Такими в ідентифікаційних дослідженнях розглядаються:

1) самостійність, відносна незалежність ознаки (властивості);

2) стабільність ознаки;

3) рідкісність (специфічність) ознаки і властивості;

4) неістотність розходжень ознак порівнюваних об'єктів, які знаходять наукове і практичне пояснення.

На стадії оцінки результатів діагностичного дослідження і формування висновків, коли відбувається перехід від гіпотези до достовірного судження, дається обґрунтування, чому саме дана, обрана із всіх альтернативних, ситуація є шуканою. Тут же повинно міститися пояснення наявних відхилень (варіаційності) ситуації, які не впливають на вірогідність діагностичного висновку.

У підсумку у вивідній частині висновку експерта викладаються відомості про те, яким чином, з яких причин і в якій послідовності відбувалися зміни, пов'язані з подією злочину.

При вирішенні діагностичних завдань стадія оцінки характеризується перебором альтернатив, вибором однієї, найбільш достовірної. При необхідності відбувається коректування версії з урахуванням обставин конкретної справи і можливих відхилень конкретного об'єкта, який діагностується, від його типової моделі. У стадії оцінки, синтезування результатів дослідження головне полягає в тому, щоб зіставляючи побудовану і уточнену гіпотезу з фактичними даними, зібраними в справі, переконатися в їх відповідності одне одному, тобто вказати всі співпадаючі ознаки, пояснивши при цьому наявні незначні розбіжності. Пояснення повинні бути мотивовані, стосуватися конкретних факторів, що обумовили наявні відхилення від типового.

Побудова висновків являє собою розумовий процес, що відбувається поступово. Експерт, спираючись на закони і прийоми логічного мислення, може повертатися знову до результатів аналітичного і порівняльного етапів дослідження, їх ходу, звертатися до матеріалів справи, проводити експеримент з метою додаткової перевірки якої-небудь гіпотези. Для експертного дослідження характерне послідовне нагромадження окремих, проміжних висновків, з яких випливає підсумковий висновок, який є відповіддю на поставлене слідчим питання.

На оцінній стадії дослідження знаходять концентроване вираження професійні знання і досвід експерта, його вміння розпізнати закономірності, що обумовлюють індивідуальність досліджуваного об'єкта, і на основі внутрішнього переконання формулювати відповіді на поставлені перед ним питання.

Внутрішнє переконання експерта, його впевненість складаються з багатьох факторів. Насамперед, вони ґрунтуються на проведеному дослідженні, вивченні представлених зразків, експертних експериментах і, при необхідності, матеріалів справи. Експерт аналізує весь технологічний процес дослідження, зроблені ним ілюстрації виявлених (у тому числі співпадаючих) ознак, засвідчує, наскільки вони наочні і переконливі для сприйняття слідчим, який призначив експертизу, та іншими учасниками процесу і чи підтверджують вірогідність сформульованих висновків.

Формулювання висновків відбувається на двох умовних рівнях. По ходу дослідження експерт формулює певне судження про встановлене явище, ознаки об'єкта і т. п. Це судження є проміжним висновком. Після проведення всього експертного дослідження в експерта складається загальна думка (судження). Підсумковий характер оцінки в стадії синтезуючого дослідження виявляється в тому, що вона дає підставу для формування остаточного висновку експерта.

Таким чином, для формування кінцевого висновку необхідною умовою є наявність достатніх підстав. Для ототожнення конкретного об'єкта достатньою підставою служить встановлена експертом індивідуальна, неповторна сукупність істотних співпадаючих ознак. Для вирішення діагностичного завдання достатньою підставою є встановлена сукупність ознак, які вказують на прояв у конкретному випадку відомих експерту закономірностей взаємодії об'єктів або збіг їх властивостей з характеристиками відомих класів.

Формулювання висновків при проведенні комплексної експертизи має свої особливості.

Експерти, які беруть участь у проведенні комплексних експертиз і формулюванні загального підсумкового висновку, крім власної основної експертної спеціальності, повинні мати додаткову професійну характеристику – наявність професійних знань, необхідних і достатніх для того, щоб добре орієнтуватися в методиці і проміжних висновках інших її учасників, визначити їх значення для загального висновку. Вони повинні володіти методикою спільної роботи комплексного дослідження. Іншими словами, тільки спільна діяльність, взаємодія утворять інтеграцію спеціальних знань, необхідну і достатню для комплексного дослідження та винесення загального висновку. Для формулювання і обґрунтування такого висновку знань одного або декількох членів експертної комісії недостатньо (на відміну від комісійної експертизи).

При проведенні комплексної експертизи експерти, які виносять загальний висновок, не тільки вправі, але й зобов'язані радитися для обговорення результатів кожного проведеного дослідження і вироблення загального судження щодо поставленого питання. На відміну від комісійної експертизи, якщо хто-небудь із учасників проведення комплексної експертизи засумнівається у висновках колег, то він не може одноосібно дати кінцевий висновок. Цей експерт вправі підписати лише дані ним проміжні висновки або дати окремий висновок з описом ходу й результатів проведених ним особисто досліджень. Юридичною підставою дачі окремого висновку служить постанова слідчого і ст. 200 КПК України, яка закріплює право експерта на ініціативу по встановленню обставин, фактів, із приводу яких не були поставлені питання, але відповіді на них мають значення для справи.