Главная | Обратная связь

Т.Шевченко про дитячу долю.

У дитяче читання увійшли всі твори Шевченко про дітей, яких поет любив ніжно і щиро. У спогадах сучасників про Т.Г.Шевченка знаходимо чимало свідчень про уважне ставлення і любов поета до дітвори. Тема дитинства тісно поєднана в творчості Т.Шевченко з темою жінки-матері і трудівниці.

У ранній поемі “Катерина” Т.Г.Шевченко з глибоким співчуттям розповідає про поневіряння і смерть зганьбленої паном дівчини. Образ Катерини – жертви панської сваволі – подається поетом як соціальна трагедія дівчини-селянки в кріпосницькому суспільстві. ще з більшим драматизмом розкрита трагедія матері, яка весь вік трудиться в чужій хаті, ніжно доглядає власну дитину, не сміючи признатись у материнстві, в поемі “Наймичка”. Ніхто до Шевченка з такою силою і глибиною людських почуттів не оспівав жінку-матір і трудівницю.

У вірші “Сон”, який увійшов у дитяче читання, Шевченко змальовує образ матері й дитини в умовах кріпосництва, висловлює мрії і сподівання селянства про майбутній справедливий суспільний лад. Поет вдається до форми сновидіння, щоб протиставити сувору дійсність вимріяному вільному життю, яке приснилося нещасній жінці.

Мотиви безрадісного дитинства звучать в автобіографічному вірші Шевченка “Мені тринадцятий минало”, в якому до болю трагічно переплелись важке сирітство з світлими хвилинами і надіями на людське щастя.

Тема дитинства – специфічна тема дитячої літератури. для Т.Шевченка, як і для більшості прогресивних письменників минулого, ця тема мала один яскраво виражений аспект – вона розкривалася через показ знедоленого дитинства. У поета вона ще тісно пов’язувалась з картинами його власного сирітства.

Є в Шевченка окремі поезії, позначені світлими, життєрадісними барвами, це переважно ті, що зображують дуже раннє дитинство (“І досі сниться: під горою…”). Глибока увага до дитини, добре знання психології знайшли відображення в образотворчому мистецтві Шевченка.

9. твори про дитинство шевченка Тяжким і безрадісним було сирітське дитинство великого українського поета Т. Г. Шевченка. Про це ми дізнаємось з багатьох його творів. Один із них — "Мені тринадцятий минало...". Хлопчик, залишившись сиротою, змушений був пасти чужі ягнята, щоб заробити собі на шматок хліба. Навколишній світ зачаровує його своєю красою, здається добрим, приязним. Забуті всі прикрощі — і хлопчик звертається з молитвою до Бога, бо йому хочеться розділити з кимсь свою радість, поділитись думками, почуттями. Але такий піднесений, радісний настрій тривав недовго — згадалося, що він сирота, немає у нього нічого, навіть рідної хати, він у цьому великому світі одинокий. І залишається тяжко плакати над своєю гіркою долею. Але дитячі сльози і дитяче горе — недовговічні. Знайшлася добра душа, яка пожаліла, приголубила його. Це дівчина, що "недалеко... плоскінь вибирала". Почувши дитячі сльози, вона "прийшла, привітала", розрадила. І знову для сироти світ засяяв, наповнився барвами, став веселим і привітним. З особливою теплотою і любов'ю змалював Тарас Шевченко сироту, яким був сам у дитинстві, у вірші "На Великдень, на соломі..." Великдень — це найбільше, найвеличніше і найрадісніше свято у православних християн. Раніше, за часів Шевченка, як тепер на Новий рік і на день народження, було заведено робити дітям подарунки. Автор розповідає у вірші, як діти на Великдень, граючись крашанками, почали хвалитися своїми подарунками. Усім дітям було чим похвалитися, усі мали до свят обнови, які їм подарували чи батьки, чи хрещена мати, чи інші родичі. Сирітці, що була серед них, теж хотілося бути, як усі діти, хотілося, як вони, чимось похвалитися. Але єдине, що вона дістала в подарунок на свято, — це обід у батюшки для таких, як і вона, знедолених. До сердечного щему стає боляче за цю нещасну дитину, яка була позбавлена найціннішого—теплаілюбовірідних.

10.

Казки Марка Вовчка для дітей, їх світова слава. сторичні повісті та оповідання для дітей „Кармелюк“, „Невільничка“, „Маруся“ ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість „Маруся“, наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка „Кармелюк“ написана в 1862 — 1863 рр. Найбільш цінним і художньо довершеним твором на історичну тему, визначним і сміливим на той час є повість "Кармелюк" (вперше була надрукована в Львівському журналі "Правда" 1867 р.). Ім'я славетного ватажка селянського повстання на Поділлі (1813-1835 рр.) Устима Кармалюка було заборонено згадувати в пресі, і поміщицька історіографія зовсім обходила його мовчанням. Марко Вовчок вперше сказала щире, натхненне і в багатьох моментах правдиве слово про палкого борця проти кріпосницької системи Устима Кармалюка. Його образ письменниця змальовує, йдучи за фольклорними джерелами. Мужній, чесний, сміливий, непримиримий в боротьбі проти панства, чулий до народного горя, лагідний і щирий з друзями, ніжний з рідними, - таким жив у пам'яті народу Кармалюк і таким його показала Марко Вовчок. "Скрізь, каже, - скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих, та гордих багачів, жорстоких панів над ними. От що мою душу розриває! от що моє серце розшарпує!" Так говорить Кармалюк до матерів, перед тим як почати боротьбу з панством. "Вони затуляють світ бідному чоловіку", - гнівно кидає він, дивлячись на панські палаци. "Я не зношу людського лиха і вбожества! Я мушу тому запобігти!" – палко, рішуче каже він дружині. А за якийсь час люди почули його пісню – заклик до боротьби з багачами. "І найшлися поміж людьми, що ізригалися на цей клич і зупинялись, чигаючи наче доброго спасенного суду, несподіваного, жаданого визволення".

11. . Дитяча творчість Леоніда Глібова вори Л.Глібова для дітей відзначаються високою художньою майстерністю й оригінальністю. За своїм змістом вони близькі до уявлень та інтересів дітей, доступні для їх розуміння. Оригінальна форма його творів – весела розмова з елементами гумору, жарту.

У дитяче читання ввійшло чимало байок Л.Глібова, хоч вони призначені не лише для дітей і іноді бувають складними для розуміння соціального змісту алегорій. У байках поета викриваються і засуджуються різні пороки експлуататорського класового суспільства: хижацтво, паразитизм і зневажливе ставлення до людей, жадоба до збагачення, фальш і лицемірство, підлабузництво та інше. Діти з цікавістю читають байки Глібова – невеличкі за розміром, алегоричні, епічні твори, повчально-гумористичного змісту, у яких людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин чи речей, або зведені до простих і умовних стосунків.

Байки поета доступні дітям різного віку. Найменших зацікавлюють життя і стосунки тварин, старші можуть досягнути і смисл алегорії. Глібов надавав великого значення байці, як своєрідному засобу розкриття суспільних відносин. Свою літературну діяльність байкаря Глібов почав під впливом І.А.Крилова. У його байках відображено життя, побут і звичаї народу, звучить жива розмовна українська мова. У творах для дітей, як і для дорослих, Глібов виявив себе талановитим поетом, майстром художнього слова. Він з натхненням прищеплював дітям любов до всього прекрасного, до того, що приносить людині радість і щастя. Його твори не тільки сприяють збагаченню знань дитини, а й навчають її любити життя, спостерігати за явищами природи і навколишньою дійсністю. Твори Глібова реалістичні, близькі до життя, вчать любити народ, народну мудрість і творчість, барвисту і мелодійну народну мову.

Вже за життя Глібова його твори для дітей набули масового розповсюдження. Упродовж багатьох десятиліть вони включались у хрестоматії й читанки, використовувались як під час навчання, так і на дозвіллі.

12.

Автобіографічна проза Івана Франка про дітей і школу. Іван Франко написав цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Ці оповідання постали на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міській школах і мають здебільшого автобіографічний характер. У них, як казав сам Франко, відтворені картини виховання сільської дитини «від перших проблисків власного думання, а кінчаючи найвищими ступенями середньої школи», формування її характеру, становлення особистості.

Найулюбленіший герой І. Франка — хлопчик Мирон. З ним ми зустрічаємося в багатьох оповіданнях.

П'ятирічний герой оповідання «Малий Мирон» викликає наші симпатії допитливістю, здатністю самостійно мислити. Дитина замислюється над безліччю питань, відкриває для себе чудовий світ навколишньої природи, власним розумом доходить до невеликих, часом наївних, але важливих для неї відкриттів. Яке ж майбутнє чекає цього розумного хлопчика? Чи зможуть розвинутись його природні здібності в умовах злиднями прибитого, забобонами затурканого села? Нічого втішного не може відповісти на це питання письменник. Можливо, що стане малий Мирон таким самим забитим, темним, згорьованим селянином, як і більшість його односельчан. А якщо він здобуде освіту і присвятить своє життя допомозі бідним людям то й тоді чекає на нього безрадісна доля: «Навістить він і стіни тюремні, і всякі нори муки та насилля людей над людьми, а скінчить тим, що або загине десь у бідності, самоті та опущенні на якімсь піддашші, або з тюремних стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу, або, стративши віру в святу, високу правду, почне заливати черв'яка горілкою, аж до цілковитої нестями. Бідний малий Мирон!»

Та ось сільський хлопчина, що виростав на лоні природи, під опікою люблячих батьків, змалку привчений до праці, з радістю йде до школи («Грицева шкільна наука»). Вже на першому уроці вчитель «потягнув його за понятливість різкою по плечах». А далі щоденна бійка, безглузді методи навчання зовсім вбили в хлопця інтерес до шкільної премудрості, перетворили його на переляканого, забитого «тумана вісімнадцятого». Після року навчання «Гриць вертав додому якраз такий мудрий, яким був перед роком». З усієї шкільної науки виніс він лише безглузде «а баба галамага».

 

Тяжкою і безрадісною була шкільна наука і для малого Мирона, героя оповідань «Олівець», «Під оборогом», «Schonschreiben».

Жорстокі, бездушні вчителі, які знали лише один засіб впливу на учнів — різку, зубрячка, далекі від живого життя шкільні предмети перетворювали роки навчання на справжню каторгу. Школа калічила дітей не тільки фізично, але й вбивала в них «всяку іскорку критики і власної ініціативи», перетворювала слабших на духовних калік. У серцях же сильніших духом проростало обурення і «вічна ворожнеча проти усякого поневолення та тиранства».

13.

Казки Івана Франка для дітей. У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей. Протягом багатьох років він був активним співробітником українського дитячого журналу «Дзвінок», в якому опублікував цілий ряд казок, створених на основі відомих світових сюжетів. Письменник не просто переказує їх, а вводить деякі нові мотиви в стару основу, щоб скерувати увагу малих читачів та слухачів від казкових подій до життя, пробудити інтерес до реальних життєвих ситуацій, їхнього осмислення і розуміння.

Використовуючи мандрівні сюжети, письменник вводить у свої казки колоритні українські побутові деталі, окремі сцени, що відтворюють тогочасну галицьку дійсність.

Про роботу над казками Іван Франко писав: «Кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окружения наших дітей і нашого народу, бажаючи й оці чужоземні зробити так само нашими, як ті, що їх оповідає довгими зимовими вечорами наша сільська бабуня дітям у запічку».

У передмові до другого видання казки «Абу-Каси-мові капці» Іван Франко розкриває джерело її сюжету — казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у антикварній книгарні. З гумором розповідає поет про пригоди старого скупаря багдадського купця Абу-Касима, який ніяк не може позбутися своїх старих, драних капців. Але зміст казки не обмежується лише висміюванням скнарості як негативної риси людського характеру. Іван Франко на казковому матеріалі викриває деспотизм, підкупність державних чиновників, показує безправ'я окремої людини. Втративши майно, Абу-Касим відмовляється від думок про збагачення, розкаюється у своїй скнарості і стає богомільним жебраком.

Як зазначала дочка письменника, Ганна Іванівна, Іван Франко знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки оповідав їх своїм дітям. Звірів представляв він як мислячих істот, що живуть майже людським життям. «Ці всі прекрасні казки і оповідання читали ми пізніше вже як друковані твори — «Коли ще звірі говорили», «Лис Микита» і інші казки, що були нашою першою духовною поживою»,— згадувала пізніше дочка письменника.

Велика група казок про тварин об'єднана Іваном Франком спільним заголовком «Коли ще звірі говорили». В основі сюжету цих творів лежать мотиви відомих казок народів світу — українських, російських, німецьких, грецьких, індійських, сербських. Герої цих творів — хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий їжак, дурний Осел та інші — є носіями певних людських якостей, а самі казки під личиною вигадки криють звичайно велику життєву правду. ирокої популярності набула поема-казка Івана Франка «Лис Микита». У ній також використаний відомий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитрого лиса та його пригоди. У цьому творі письменник висміює вади людського суспільства. «И у нас, між хрещеними людьми, не одно таке діється, про яке тут у казці розказано»,— наголошує він у передмові.

У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. В образах Лева, Ведмедя, Вовка, Лиса, Борсука уособлені панівні класи тогочасної Галичини — цісар, царедворці, міністри, поміщики. Найхитріший і найспритніший між ними Лис Микита, який не зупиняється ні перед якими злочинами — зрадою, шахрайством, вбивством,— аби забезпечити собі багате, сите життя. Цар звірів Лев робить його своїм найближчим помічником, дає йому необмежену владу, бо й сам «грабує чисто, а не хоче особисто, шле Ведмедів і Вовків». Дрібним мешканцям звірячого царства — зайцям, птахам — немає життя, вони безправні, їх безкарно нищать, пожирають всевладні хижаки.

У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість — казки, байки, пісні про звірів. У ній знаходимо також ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї. «Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений рисунок накладав наші українські кольори»,— писав Іван Франко в передмові до «Лиса Микити».

14.

Михайло Коцюбинський як дитячий письменник. Важливого значення він надавав єдності навчання й виховання. Вважав, що тут має чимале значення навчальна і педагогічна література. Проте добір книг у школах та бібліотеках не відповідав елементарним вимогам педагогіки. Дитячу літературу Михайло Коцюбинський розглядав як складовий елемент виховання. Протягом кількох років активно співпрацював у журналі «Дзвінок». Написав для дітей низку віршованих творів. До речі, першим друкованим твором Михайла Коцю бинського був вірш для дітей «Наша хатка» (1890). Створив кілька казок, що виховували у читачів високі моральні риси, прищеплювали любов до чесної праці.

Найяскравіше талант Михайла Коцюбинського як автора творів для дітей і педагога виявився в оповіданнях «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник». В них виведено низку дитячих образів, змальовано тяжкі умови життя бідняків. Майстерно розкриваючи психологію дітей, автор показував їхні чисті почуття, думки, переживання; прагнення допомагати своїм батькам у тяжкій праці. Ці твори виховують у дітей працьовитість, повагу до батьків, чесність.

В оповіданні «Харитя» йдеться про восьмирічну селянську дівчинку, яка з ласкою та ніжністю доглядає хвору матір. Щоб порадувати її та врятувати урожай, дитина береться за непосильну працю — намагається самотужки вижати поле.

Оповідання «Маленький грішник» розкриває трагедію малої дитини, викинутої злиднями на вулицю. Старші вуличні хлопчаки стають «вихователями» Дмитрика і роблять з нього жебрака та злодюжку.

«Десять робітників» — повчальна розповідь для дітей про те, що треба добре вчитися і вміти вправно працювати власними руками. Твори Михайла Коцюбинського, написані для дітей, мають глибокий соціальний зміст і велике виховне значення, тематика їх різноманітна. Крім того, він записував народні пісні, зокрема пісні й легенди про Кармелюка, надаючи великої ваги народнопоетичним творам в освіті й вихованні.

15.

Поетичні та прозові твори Лесі Українки для дітей. Лесю Українку можна вважати однією з кращих дитячих письменниць того часу. Їй були чужі низькопробні, докучливі твори для дітей, які викликали в малого читача нудьгу й огиду до прекрасного, привчали до ситого міщанського життя. У дитячих творах письменниця майстерна й оригінальна, як і в усій своїй творчості. Використання народно-поетичних образів, розумне тлумачення філософських понять, педагогічний такт і основне ? виховання любові і поваги до рідного народу і природи - ось найбільш цінне в творчості Лесі Українки для дітей.

Серед творів, які написані спеціально для дітей і про дітей, дві прозові казки – “Лелія” і “Біда навчить”, вірші “Вишеньки” і “Колискова”, цикл “У дитячому крузі”, спеціальний збірник “Дитячі ігри, пісні, казки…”.

Педагогічні погляди Лесі Українки стали значним внеском у становлення українського шкільництва, в теорію і практику навчання та виховання дітей і молоді, відіграли певну роль у розвитку світової педагогічної думки.У 1884-1891рр. Леся Українка написала поезії для дітей, які об‘єднала в цикл “В дитячому крузі”. Тут вміщено твори для дошкільнят і молодших школярів. Починаються творами, що добре сприймаються навіть маленькими. Лесі в той час було 16 років. Але її прагнення пояснювалося тим, що вона сама була дитиною і жила ще враженнями дитинства. В ній жив великий педагогічний талант, вроджений хист виховательки. У вірші “На зеленому горбочку” відчувався відгомін народного забавляння, утішок, які так любили малі діти. На початку вірша хатинка “притулилася”, що як не характеристика стану дрімоти, а ось в кінці вона вже зовсім інша – розвеселена, сонячна. Від вірша віє ароматом дитинства, він близький до народних пісеньок, до того ж написаний віршованою формою, що так люблять малята, легко заучуються напам‘ять. Л. Українка написала такі вірші: “Літо краснеє минуло”, “Діти нудяться в хатині”, “Тішся дитино, поки маленька”, “Колискова” та багато іншого.

“Лісова пісня” – шедевр Лесі Українки. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя народу. Рядки “Лісової пісні”, підводять до думки, що мистецтво може бути великим, лише тоді, коли вона відтворює народні діяння, прагнення до вільного і гарного життя.

16. Важливим є внесок літературознавця Юрія Лавріненка, що уклав антологію «Розстріляне відродження», завдяки якій не лише утвердився однойменний термін на означення літературної ґенерації 20-30-х років в Україні, а було повернено забуті й замовчувані в СРСР твори видатних українських письменників, що зазнали незаконних репресій в часи сталінізму.

17. Творчість Степана Васильченка (1879-1932* для дітей стала ніби зв’язною ланкою між двома великими періодами в історії дитячої літератури, органічно пов’язана з педагогічною діяльністю. Серед кращих творів письменника про дітей - новела “Дощ” (про зображених на фоні прекрасної природи трьох виснажених бідняцьких дітей, зігрітих великою силою людської ласки*, оповідання “Свекор” (в основі твору - комічний випадок із життя однієї селянської родини, малолітній син якої надумав женитись*, “Приблуда” (йдеться про сповнену оптимізму історію, що сталася в дитбудинку*.

18. Олександр Копиленко (1900-1958* - професійний біолог, випускник біологічного факультету Харківського ІНО. Отож не дивно, що в дитячу літературу цей автор увійшов передовсім як один із найкращих творців вітчизняної анімалістичної прози, за спогадами М.Рильського, П.Воронька, як людина, справді щиро закохана у світ природи. В оповіданнях “Їдальня для птахів”, “Покинуте гніздо”, “Дивовижна дружба” (зі збірки “Як вони поживають”* О.Копиленко пропонує різні типи поведінки малих школяриків у ставленні до живого. Їм же адресується низка оповідань безпосередньо про шкільне життя, його доволі неординарні випадки (“Секрет”, “Порізана парта”, “Воликове нещастя”*. Найменшим своїм читачам цей автор присвятив населені добрими людьми оповідання “Перепелятко”, “Бджілка”, найстаршим - багатоплановий, багатопроблемний роман-дилогію про життя школи початку і середини 1930-х рр. “Дуже добре” і “Десятикласники”, п’єси “Десятикласники”, “Чому не гаснуть зорі” та ін. “Дитяча література - це особливий жанр, - казав О.Копиленко, - і завоювати серце юного читача не так легко. Тільки любов’ю до молодого покоління, самовідданою працею для нього можна досягти цього”.

19. Олесь Донченко (1902-1954* розпочинав самостійний шлях як учитель, в дитячій літературі - як поет, що згодом видасть одна за одною понад тридцять віршованих книг для дітей. Але найбільшого успіху досягнув письменник у прозі, що склала півсотні книг. Це твори для всіх вікових груп, з жанрової точки зору це оповідання і повісті. Магістральною темою чи не всіх творів О.Донченка є тема формування характеру, пошуків дитиною, підлітком себе, свого місця в суспільстві, намагання ствердитись як самодостатня особистість (оповідання “Золоте яєчко”, “Скрипка”, “Щоденник”, повісті “Золота медаль” і “Лісничиха”*. Для творів О.Донченка властиве тонке розуміння психології дитини, вміння передати поезію природи і складність життя, людських доль доступними для малих читачів засобами.

20. Яскравий слід залишила в українській дитячій літературі Оксана Іваненко (1906-1997*, автор майже 50 збірок оповідань, казок, повістей, двох романів. Вплив родинної учительської атмосфери на формування таланту майбутньої письменниці виявився чималий, він і допоміг обрати шлях у житті. Оксані Іваненко належать казки, оповідання, повісті для дітей та юнацтва. Казки письменниці поділяються на соціально-побутові (“Сандалики, повна скорість!”, “Великі очі!*, що є наближені до фантастичних оповідань, і природничі (казки “Кисличка”, “Чорноморденький”, “Кульбабка”, “Джмелик”, “Куди літав журавлик” із збірки “Лісові казки”*. Усі ці твори мають велике пізнавальне і естетичне значення. Оповідання письменниці присвячені темі школи (цикл “У першому класі”*, участі дітей у війні (“Школа”, “Пошта прийшла”*. Серед повістей українських письменників на тему війни видатне місце посідає твір О.Іваненко “Рідні діти” (1951* про долю дітей, визволених із фашистських концтаборів, тепер мешканців одного київського дитячого будинку. Твори письменниці (а це роман про Шевченка “Тарасові шляхи” (1961*, збірка оповідань “Маленьким про великого Тараса”, повість про Івана Федорова “Друкар книжок небачених”, нарис про події визвольної війни нашого народу 1648-1654 рр. “Богдан Хмельницький”, оповідання про Г.-К.Андерсена “Черевички” і “Паличка казкаря”* збагатили українську історико-біографічну прозу. О.Іваненко перекладала українською твори російських дитячих письменників, казки Г.-К.Андерсена і братів Грімм. Вона - лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка і премії ім. Лесі Українки.

21. В дитячу літературу Наталя Забіла (1903-1985* прийшла з особливо сприятливої для розвитку літературного таланту домашньої атмосфери, своїми вчителями вважала О.Олеся та К.Чуковського, за творче життя видала близько двохсот книг, майже всі з яких - для дошкільнят і молодших школярів. Творчість її багатотемна, бо письменниця вважала, що юний читач цікавиться майже всім. Ця поезія, особливо цикли “Про дівчинку Маринку”, “Про дівчинку Ясочку”, заснована на майстерному використанні фольклору (колискових, забавлянок, лічилок, народних пісень-ігор та ін.*, пересипана веселими і доброзичливими жартами. Поетичний матеріал циклу “І читати, й рахувати” дозволяє застосовувати його передовсім у навчанні дитини, низка написаних з гумором творів про негативні риси в характері і поведінці дітей - у виховному процесі. Мова поезії Н.Забіли легка, пісенна ритміка багата і водночас проста. Віршовані казки Н.Забіли містять оригінальну інтерпретацію фольклорних сюжетів, сутність якої полягає в нових акцентах. “В кожній казці загалом перемагає добро і правда, але нерідко зло знищується надзвичайно жорстоко, і саме руками добрих персонажів. Так не можна подавати це дітям”, - вважала письменниця. Проза Н.Забіли (повісті “Катруся вже велика”, “Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда”, книга казок “Золота гора”* гостросюжетна, психологічна, також є самобутньою сторінкою їсторії новітньої дитячої літератури. Як і драматургія - п’єса-фантазія “Перший крок” про винайдення первісними людьми вогню як перший крок до цивілізації* і драматична поема про заснування Києва “Троянові діти”, відзначена премією Лесі Українки. Письменниця уклала також читанки для 1 і 2 класу, здійснила переклади багатьох творів російської дитячої літератури, їй належить римований переспів для дітей “Слова о полку Ігоревім” - “Слово про Ігорів похід”. Рекомендуємо студентам зробити спробу створення літературного портрета відомої дитячої письменниці на практичному занятті.

22.Платон Воронько (1913-1988* належав до того покоління письменників, яке брало участь у Другій світовій війні, отже, з особливим хвилюванням і відповідальністю ставилось до творчості. Вірші із збірок поета “Читаночка”, “Облітав журавель”, “Всім по сім”, “Малятам-соколятам”, “Помагай” (а саме на них радимо звернути особливу увагу* близькі до народних пісень - календарно-обрядових, колискових, до ігрової поезії, вони серйозні і гумористичні. У центрі казок П.Воронька - природа і дитина. Драматична поема “Казка про Чугайстра” (Чугайстер - добрий лісовий дух, що рятує від злих сил природи* розповідає про те, як події Великої Вітчизняної війни переломились у долі карпатців. За твори для дітей П.Воронька удостоєно премії імені Лесі Українки.

Юрій Збанацький (1914-1989* - теж учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. Учительський і життєвий досвід позначився на прозі письменника, в центрі якої - тема “дитина і війна” (повісті “Таємниця Соколиного бору”, “Лісова красуня”, “Між добрими людьми” оповідання “Гвардії Савочка”, “Ласунка”*, проблема формування світогляду і характеру підлітків, людських взаємин (“Кують зозулі”, “Курячий бог”*. Розглядаючи повість “Між добрими людьми”, звертаємо увагу на можливість (і потребу* використання при цьому таких важливих теоретико-літературознавчих понять, як тема (на прикладі долі однієї родини Ю.Збанацький показує трагедію цілого народу*, ідея (автор прославляє велич духу наших людей, їхню здатність бути милосердними у найдраматичніші моменти історії*, сюжет (присутність двох основних сюжетних ліній*, композиція, система образів-персонажів тощо.

23. Михайло Стельмах (1912-1984* видав чотирнадцять збірок віршів для дітей (сто найкращих творів примістив у збірці “Ой весна-зоряночка” (1977*, автобіографічну дилогію “Гуси-лебеді летять” і “Щедрий вечір” (про власне дитинство і життя українського села в 1920-ті рр.*, Стельмах-фольклорист зібрав і впорядкував кілька збірників творів окремих дитячих жанрів. У поезії цього автора викладено серйозні і гумористичні історії, використано форми звичайного вірша, загадки, безконечної казочки, байки, небилиці. В основі багатьох творів - народні мотиви, улюблена тема Стельмаха-поета - тема праці. Традиції народної дитячої поезії, мелосу присутні і в художніх засобах, які використовуються автором, і в особливостях віршування. Радимо студентам звернути на них увагу і загалом на художню своєрідність творів письменника.

24. Літературу для дітей друкує видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», директором якого є поет Іван Малкович. Інша українська поетка Мар'яна Савка є головним редактором та співзасновником «Видавництва Старого Лева».

В Україні є Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва[28], який є співзасновником недержавної премії дитячої літератури «Великий Їжак».

 

Деякі твори для дітей та юнацтва, такі як роман Володимира Рутківського «Сині Води» одержують загальнолітературні премії (Книга року Бі-Бі-Сі 2011). Від 2012 року надається також нагорода «Дитяча книга року BBC»[29].

Автори дитячої та юнацької літератури: Володимир Рутківський, Сашко Дерманський, Олесь Ільченко, Леся Воронина, Дмитро Кешеля, Сергій Оксеник та Сергій Батурин[30]. Твори для дітей пишуть також письменники Мар’яна Савка, Іван Лучук, Галина Пагутяк та Іван Малкович.

25. Російська дитяча література має тривалу й багату історію, її родоначальником був Алєксандр Пушкін (1799 – 1837*. В дитяче читання увійшли вірші й казки Пушкіна, особливо казки. Поет писав їх у зрілий період творчості, хоча цікавився ними зажди передовсім завдяки няні Орині Родіонівні. Сам Пушкін є автором 5-ти казок: «Сказка о попе и работнике его Балде», «Сказка о царе Салтане», «Сказка о рыбаке и рыбке», «Сказка о мертвой царевне и семи богатырях», «Сказка о золотом петушке». В основі більшості  сюжети народних казок, але талановито інтерпретовані. Ніколай Нєкрасов (1821 – 1877* написав для дітей такі твори, як «Крестьянские дети», «Железная доорога», «Соловьи», «Генерал Топтыгин», але особливо популярна поема «Дед Мазай и зайцы». Головний герой дуже стурбований тим, як безжалісно знищують дичину. Він добрий, бо рятує зайців під час повені, він гарний господар, не б’є зайців навесні або влітку. Він любить природу, і твір навчає цього дітей. Лев Толстой (1828 – 1910* велику увагу приділяв дітям. Майже півстоліття він займався педагогічною діяльністю, у Ясній Поляні і ще в 21-у навколишньому селі створив школи для дітей. Сам вивчав, як дитина сприймає книжку, як книжка впливає на неї. Згадував, що для дітей написав у 20 разів більше, ніж видав, що кожне оповідання переробляв по 10 і більше разів. Створив для дітей «Азбуку» і 4 «Русские книги для чтения» (над «Азбукою» працював 14 років*, потім видав «Новую азбуку» (витримала 28 видань, у 1910 р. вийшла 100-тис. тиражем*, сюди увійшли твори з російського та зарубіжного фольклору, вітчизняної і світової літератури, історії, природознавства. Л. Толстой  один із засновників російської анімалістики, писав для дітей і наукові нариси («Від чого буває вітер», «Гази», «Кристали», «Як ходять дерева»*. Сучасники недарма називали своєрідною енциклопедією народної мудрост

26. Корнєй Чуковський (1882 – 1969* (псевдонім М.В. Корнєйчукова*  відомий російський літературознавець, поет. У біографії  українське коріння (мати з Полтавщини*. У літературі прожив майже 70 років, написав майже 30 книжок. Особливим успіхом користувались казки К. Чуковського для дошкільнят «Айболит», «Мойдодыр», «Тараканище», «Путаница», «Муха-Цокотуха», «Телефон», «Бармалей» та ін. Але успіх цей не завжди був постійним. У кінці 1930-х та й пізніше твори К. Чуковського просто виганяли з дитячої літератури, навіть у 1960-х лунали заклики спалити «Муху-Цокотуху» (мовляв, казка викликає в дітей симпатії до шкідливої комахи*, тоді як твори письменника вчать зневажати боягузів, невдячність, байдужість. Унікальною працею К. Чуковського є «От двух до пяти», яка писалась понад 60 років, автор якої є великим знавцем і дослідником мови і психології дітей.

27. Божена Нємцова (1820 – 1862* (псевдонім Барбари Панклової*  відома чеська дитяча письменниця. Народилась у Відні, столиці Австрії, до якої тривалий час належала і Чехія. Батьки наймитували у заможної графині, виховувала бабуся, яка й прищепила любов до чеської мови, розповіла про минуле чехів, познайомила з казками (повість «Бабуся»*. Більшу частину життя провела в селі. З народними творами, звичаями знайомилась і під час своїх мандрівок по країні, збираючи фольклорний та етнографічний матеріал, на цій основі видала «Народні казки й легенди» у 7 т., «Словацькі казки й легенди». Вивчала також українські, російські, польські народні казки. Є автором казок «Дванадцять місяців», «Сіль дорожча за золото», «У царя Трояна цапині вуха», «Покарана пиха», «Володар часу». У них талановито інтерпретовано народні сюжети.

28. Януш Корчак ( 1878 – 1942* (псевдонім Генріка Гольдшмідта*  видатний польський педагог, письменник, публіцист, громадський діяч. Народився у Варшаві в сім’ї відомого юриста, який несподівано збанкрутував і помер, у 12 р. стає опорою для матері і молодшої сестри, заробляє репетиторством. Закінчив Варшавський університет (медичний факультет*, займався лікарською практикою, із 1912 р.  директор «Будинку сиріт», керував ним до кінця, загинув разом зі своїми 200-ми вихованцями в газовій камері фашистського гетто. Автор творів «Як любити дитину», «Король Матіуш Перший», «Король Матіуш на безлюдному острові»  творів, сповнених великої поваги до індивідуальності дитини.

29. Міхай Емінеску (1850 – 1889* є родоначальником румунської дитячої літератури. Народився в с. Іпотешт колись Ботошанського, тепер Сучавського повіту Румунії. Батько походив із буковинських гуцулів, власноруч відвіз сина до Чернівців, де той закінчив 2 останні класи початкової школи і 2 перші класи гімназії. Потім навчався у Віденському та Берлінському університетах. У дитячому читанні є зразки пейзажної лірики, а також 2 казки, написані М. Емінеску спеціально для дітей: «Фет-Фрумос із сльози» та «Індійська казка». У їх основі  фольклорний матеріал. Відомими представниками дитячої літератури Румунії є також Іон Крянге (1837 – 1889*  педагог, автор підручників для початкової школи, циклів казок «Свекруха з трьома невістками», «Коза з трьома козенятами», «Казка про білого Арапа», «Казка про лежня», «Гаманець з двома грошинками», автобіографічної повісті «Спогади про дитинство», у якій постає життя цілого покоління дітей середини ХІХ ст., Спиридон Вангелі, автор відомого циклу оповідань «Пригоди хлопчика Гугуце», удостоєного Міжнародної премії імені Г.К. Андерсена, Григоре Вієру , поет (його збірка «Мамина пісня» перекладена українською*, Іон Друце, Анна Лупан, Віра Малєв. На Буковині румунською мовою для дітей творять Мірча Лютик, Іліє Зегря, Васіле Терицану

30. Даніель Дефо (1660 – 1731* справедливо вважається родоначальником англійської дитячої літератури. Прожив цікаве життя, повне пригод, займався в житті багатьма справами, роздумував над способами кращої організації життя суспільства (його хвилювали проблеми освіти, привілеїв багатого населення, доля людей з обмеженими властивостями, питання етики, діяльності церкви і т.д.*. Є автором понад 400 творів, але в історію світової літератури увійшов завдяки одному – романові «Пригоди Робінзона Крузо». Роман має 3 частини, в дитяче читання увійшла перша - про перебування Р. Крузо на безлюдному острові. Приводом до написання стала газетна стаття, точніше – повідомлення у ній про матроса, який був висаджений на безлюдному острові, де провів 4 роки і 4 міс. Р. Крузо проводить там 28 років. Провідна тема – тема творчої праці, її виняткової ролі в житті людини. Розповідь ведеться від 1-ої особи, вона жива, безпосередня.

Джонатан Свіфт (1667 – 1745* народився в Ірландії, отримав богословську освіту, але проповідником не став. Найвідомішою є повість-казка «Мандри в різні віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Робота тривала майже 10 р. Твір має 4 частини, будується як розповідь про мандрівку пригодницького, фантастичного плану. В дитяче читання увійшли перші дві: про відвідання країни Велетнів і країни Ліліпутів. Насправді ж твір задумувався як сатира на тогочасну Англію. Льюіс Керролл (1823 – 1898* (псевдонім Ч. Доджсона* народився сім´ї священика, у дитинстві виявився великим вигадником ігор. Закінчив Оксфордський університет став доктором математики. Повість-казка «Аліса в Країні чудес» писалася під враженням дружби з реальною дівчинкою. І в повісті вона є зразком дитини інтелігентськох вікторіанської сім´ї. Ця казка дуже «геометрична», тут усе підпорядковується суворим законам математики, усе справжнє. Звірі, інші дивні істоти насправді є персонажами англійського фольклору.

31. Редьяр Кіплінг (1865 – 1936* народився в Індії, спочатку провів там 5 років свого дитинства, які називав найщасливішими. Потім здобування освіти в Англії і повернення в Індію. Особливо плідним виявився американський період життя: з 1892 по 1896 рр. там вийшла «Книга Джунглів» і «Друга Книга Джунглів» (про людське дитя, вигодуване вовчихою*. Пізніше був створений ряд оповідань та казок анімалістичного змісту «Рікі-Тікі-Таві», «Казки просто так» та ін. У 1907 р. за «Книгу Джунглів» Р. Кіплінг удостоєний Нобелівської премії. В Україні твори Р. Кіплінга вперше були надруковані в 1910 р. Алан Александр Мілн (1882 – 1956* є автором 4-х книг для дітей, однак найбільша популярність спіткала повість-казку «Вінні-Пух і всі-всі-всі». Образ Крістофера Робіна з цього твору «списаний» із образу власного сина. Серед сучасних англійських дитячих письменників зіркою першої величини є, безумовно, Джоан Роулінг, авторка численних книг про Гаррі Поттера. Загадка популярності цього бестселера – у поєднанні містики з елементами фантастики.

32. Найвидатнішим представником дитячої літератури Скандинавії є Ганс Крістіан Андерсен (1805-1875*. Народився в данському містечку Оденсе в родині шевця. Батько чудово оповідав, рано помер. Після цього 14-річний хлопець йде у Копенгаген, працює в театрі, навчається в університеті, стає кандидатом філософії. Літературна спадщина різноманітна: 5 романів і повість, більше 20 п´єс, 5 книжок подорожніх нарисів, багато віршів. А головне – це казки. За 40 років праці створив 156 казок. В основі багатьох – фольклорні сюжети. Найвідоміші – «Принциса на горошині», «Дюймовочка», «Дикі лебеді», «Стійкий олов´яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Кресало», «Нове плаття короля». Ці казки філософічні й етичні. Їх почали перекладати ще за життя автора. В Україні вперше взявся перекладати М. Старицький у 1873 р., у 1906 р. – М. Загірня, потім – О. Іваненко.

33. Астрід Ліндгрен (1907-2002* – шведська письменниця, автор майже 70 книг для дітей, перекладених на 60 мов світу. Двічі нагороджена Міжнародною золотою медаллю Г.Х. Андерсена (1958, 1982*. Найвідоміші твори – «Пеппі Довгапанчоха» (1945*, «Малий і Карлсон, що живе на даху» (1955*, «Расмус-волоцюга» (1956*. Письменницю справедливо називають «Андерсеном наших днів.

34. Американська дитяча література представлена творчістю Марка Твена (справжнє прізвище Семюель Клеменс*. Народився у містечку із гучною назвою Ганнібал. 12-річним хлопцем змушений був покинути школу, щоб допомагати сім´ї. Працюючи боцманом на кораблі, вибрав собі літературне ім´я. У 30 років присвятив себе літературі. «Пригоди Тома Сойєра» багато в чому автобіографічні. Це спомини про власне дитинство в американській провінції ХІХ ст.., Дія відбувається в м. Сент-Пітерсберг, і в ньому неважко впізнати рідний М. Твену Ганнібал, Т. Сойєр – здебільшого він сам, тітонька Поллі списана з матері М. Твена. Твір примітний тим, що вперше в історії американської літератури з´явилась книга, де показується, що чесність і порядність – це не синоніми нудьги, а визначальні риси характеру дітей. Це перший в американській літературі роман для дітей.

35. Найвідомішим представником італійського дитячого письменства є Джанні Родарі (1920-1980*. Походить із простої сім´ї, 17-річним стає вчителем початкової школи. Брав участь у Другій світовій війні, опісля працював у газеті. Дж. Родарі – цікавий поет («Чим пахнуть ремесла?», «Якого кольору ремесла?»*, прозаїк («Пригоди Цибуліно», «Подорож Голубої Стріли», «Казки по телефону», «Палац із морозива», «Шоколадна дорога», «Хто вигадає більше чисел»*. Автор теоретичної праці «Граматика фантазії. Вступ до мистецтва вигадування історій».

36. Брати Якоб та Вільгельм Грімм (1785 – 1863* (1786 – 1859* вважаються основоположниками німецької дитячої літератури. Народились у містечку Ханау в бюргерській родині, навчались у ліцеї, Марбурзькому університеті. Стають юристами, однак захоплюються збиранням фольклору. У 1816-1818 рр. видають 2 збірники «Німецьких переказів» , згодом – 3 томи «Дитячих і родинних казок». Ученим вдалося підняти збирання усних казок до рівня загальнонаціонального завдання, зібрати і зафіксувати найбільш поширені казки центральної частини Німеччини, літературно опрацювати їх. Крім того, добре знали французькі казки, арабські з циклу «Тисяча і одна ніч». Найвідомішими творами письменників стали «Спляча красуня», «Снігурочка», «Бременські вуличні музиканти», «Вовк і семеро козенят», «Попелюшка», «Заєць і їжак», «Розумна Ельза». Деякі казки братів Грімм виглядають трохи примітивно, насправді вони дуже розумні і повчальні. Вільгельм Гауф (1802 – 1827* – автор кількох романів, творів інших жанрів. Найцінніше у творчості - «Альманах казок» (у 3-х кн., 1826-1828*, у яких використано мотиви німецького фольклору й тематику арабських казок. Найвидатніші – «Історія про каліфа-лелеку», «Корабель-привид», «Маленький Мук», «Казка про принца-самозванця». 1913 р. у Києві вийшли 2 збірки творів В. Гауфа у перекладах О. Олеся.

37. Родоначальником французької дитячої літератури вважається Шарль Перро (1628 – 1703* – поет, критик, член Французької академії, здобув собі світову славу як автор казок «Спляча красуня», «Червона шапопочка», «Синя борода», «Попелюшка», «Кіт у чоботях» та ін.. Вони увійшли до книги «Казки матінки моєї Гуски (1697*. Автор бажав, щоб його твори були однаково цікаві і дорослим Твори Ш. Перро мали незвичайну композицію: складалися з фабули та моралі. У сучасних виданнях мораль пропускається. Жуль Верн (1828 – 1905* – основоположник наукової фантастики, Закінчив юридичний факультет Сорбоннського університету, є автором 65 романів і науково-популярних книг («Діти капітана Гранта», «Навколо Місяця», «20 тисяч льє під водою», «П´ятнадцятирічний капітан» та ін. У творах торкався проблем різних наук: геології, астрономії, океанографії. Велику роль у популяризації творів Ж. Верна відіграла Марко Вовчок.

38. Дитяча література Буковини розпочинається віршами, байками, оповіданнями і казками, гумористичними творами Юрія Федьковича (1834-1888*. Письменник хотів реорганізувати існуючу відсталу систему освіти відповідно до потреб народу, виробив новий план навчання, який передбачав широку (гуманітарну і природничу* підготовку учнів, їхнє всебічне виховання. В основі ж програми Ю. Федьковича було питання про навчання дітей їх рідною мовою. Поезія («Рідний край», «Я Твій, Ісусе!», «Матінко Христова моя!», «Учіться!», «До школи», «Січень», «Лютий»* відзначається різноманітністю тематики, образної системи. Байкарська спадщина невелика кількісно, зате багата на глибокі думки («Медвідь у пасіці», «Гривко та Сивко», «Заєць»*. Особливо примітними є казки Ю. Федьковича. Їх майже 30, чимало з них містять у своїй основі сюжети світової літератури (казок В. Гауфа, Ш. Перро, Г.К. Андерсена та ін.*, фольклорні, але талановито інтерпретовані.

39. Серед сучасників, послідовників Ю. Федьковича – Омелян Попович, Євгенія Ярошинська (1868 – 1904*, авторка чотирьох збірок прози для дітей.

Народилася в селі Чуньків, тепер Заставнівський район, Чернівецької області. Закінчила 6 клас Чернівецької гімназії й учителювала по селам Буковини, одночасно записувала народні пісні, збірку яких числом 450 «Народні пісні з-над Дністра» вийшла друком 1972. Крім того, Ярошинська була активною діячкою жіночого руху. Друкуватися почала 1886 й містила статті й оповідання в журналі «Зоря», «Літературно-науковий вістник», «Дзвінок», у газетах «Буковина», «Народ», «Батьківщина». Оповідання, «образки з життя», нариси Ярошинської характеризуються багатством різноманітних персонажів, серед них: реалістично зображені представники різних прошарків села, інтелігенції, присвяченої служінню народові й збайдужілої, зміщаненої, жінок-інтеліґенток, що борються за рівноправність тощо.

З причини, що твори Ярошинської довго не перевидавалися, вона якийсь час була напівзабутою.

За останні десятиліття твори її перевидано двічі: «Вибрані твори» і «Твори» .

Повна бібліографія вміщена в книзі «Українські письменники».

Творча спадщина Євгенії Ярошинської невелика: три повісті, близько тридцяти оповідань, новел, нарисів, казок, записів народних пісень. Найбільш відомі повість «Перекинчики», оповідання та новели «Вірна любов», «Проклятий млин», «Брати», «Женячка на виплат», «Золоте серце», «Понад Дністром», «Через протекцію», «Стара історія», «Липа на межі» та інші.

Померла письменниця 21 жовтня 1903 року у Чернівцях. Похована на центральному кладовищі (вул.. Руська) у родинному склепі.

40. На рубежі ХІХ – початку ХХ ст. на Буковині писали для дітей Іван Синюк, Дмитро Макогон, Костянтина Малицька. Новітнє дитяче письменство краю репрезентують Михайло Івасюк, Параска Амбросій, Василь Мельник, Микола Палагута, Людмила Ільїна та ін. Нині це кількохмовне літературне явище, варте якнайбільшої уваги. Матеріал про історію дитячих періодичних видань, починаючи від львівських журналів “Учитель”, “Дзвінок”, видання “Молода Україна”, здійснюваного Оленою Пчілкою, добре викладено в підручнику Л.М.Кіліченко “Українська дитяча література” (К., 1988*. Серед тих видань, що друкуються у наш час, звертаємо особливу увагу на всеукраїнські дитячі журнали “Барвінок”, “Малятко”, розрахований загалом на дошкільнят, “Соняшник” (заснований у 1991 р.* - міжнародний український дитячий журнал, а також на ті видання, що з’явилися порівняно недавно. Це “Дивосвіт”, що подає казки, легенди, міфи українського та інших народів, “Чомусик”- щомісячний дитячий пізнавально-розважальний журнал, “Пізнайко” - дитячий ігровий журнал, заснований як додаток до журналу “Малятко”, щоквартальник для дітей від 5 до 10 р. “Джміль” -видання, що робить спробу подати музику, живопис і літературу як єдиноціле, через яке дитина може сприймати світ, журнал “Клас”, розрахований на читання цілим класом і на те, щоб допомогти юним у підготовці вечорів, вікторин, інших цікавих заходів. Широке визнання здобув заснований у 1931 р., і відновлений у 1993 р. журнал “Дзвіночок”. Він виходить у м. Рогатині на Івано-Франківщині шість разів на рік, тематика публікацій переважно народознавча. Звертаємо увагу на буковинський дитячий журнал “Українська ластівка”, що виходив у Чернівцях у 1933-1940 рр., свій вихід відновив у 1993 р. в особі літературно-мистецького педагогічно-просвітницького часопису “Ластівка”, потім - знову як “Українська ластівка”. Цей часопис містить літературно-художні твори для дітей від молодшого до старшого шкільного віку, публіцистичні, науково-освітні матеріали на допомогу як дітям, так і вихователям - батькам і вчителям, а також знайомить із творчістю шкільної юні, розмаїтим світом її захоплень. Щодо проблем дослідження історії української дитячої літератури. Тривалий час дитяча література зовсім не досліджувалася, не було синтетичних праць з її історії, поодинокі статті-рецензії та висловлювання не давали повного уявлення про загальну картину розвитку письменства для дітей. Певні зрушення припадають на 1960-1980 рр., коли після проведення кількох республіканських нарад з участю літературознавців, учителів, письменників, бібліотекарів були підготовлені переважно авторськими колективами й видані у 1963-ому, 1967-ому, 1979-ому, 1984-ому роках підручники та посібники для педагогічних училищ і педвузів. Серед добрих, але нетривалих починань, вирізняється серія монографій про дитячих письменників і видання щорічника “Діти. Література. Час”. Створені в пору ідеологічної заангажованості літературознавства, ці роботи не відіграли сповна ролі, на них покладеної, проте активізували увагу суспільства до проблем літератури для дітей. В останні десятиріччя дослідження дитячої літератури звелися здебільшого до рецензій на книги, висунуті на здобуття премії ім. Лесі Українки та Олени Пчілки. Найавторитетнішими критиками виступали Богдан Чайковський, Олександр Єфіменко, Віктор Костюченко, Сергій Іванюк. Разом з тим самообслуговування, компліментарність, брак фахового аналізу, котрі мають місце сьогодні у критиці, торкнулися і сфери поцінування творів дитячої літератури. Настав час об’єктивно оцінити здобутки і втрати, особливо ж творчість новітньої генерації письменників, з’ясувати тенденції в історії літератури як такої, що творилася і на материковій Україні, і в діаспорній, врахувавши серед інших естетичні критерії і співвіднесеність написаного із загальнолюдськими ідеалами.