Главная | Обратная связь

ТВОРЧІСТЬМАКСИМАРИЛЬСЬКОГОДЛЯДІТЕЙ

"Ялюблю, коливдомієдіти

іколивночівонисміються.."

М. Рильський

Світ дитинства є невід'ємною частиною художньої картини світу в творчому доробку будь-якого письменника і чи не найяскравішим виразником його філософії, його світобачення.

Ім'я Максима Рильського утвердилось у свідомості багатьох поколінь як ім'я творця таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом, зі зміною епох та ідеологій. Усе плинне, але вічними є правда, любов і краса, що стали духовною основою творчості М. Рильського. Поет-інтелектуал, учений, перекладач, прекрасний знавець слов'янських літератур, Рильський був людиною чесного серця, чистих помислів і незвичайної доброти. Його дитинство минало серед книжок, музики, мистецтва з одногобоку, і романівських краєвидів і сільського оточення – із другого. Природа у всьому її розмаїтті, мудрість людини-трудівника, незліченні багатства світової культури облагородили душу поета, сформували в ньому відчуття прекрасного і високі естетичні смаки. Світ дитячого мислення особливий і підвладний лише тим, хто пам'ятає своє дитинство, точніше своє дитяче світовідчуття. Любов до дітей, інтерес до їхнього життя та побуту Рильський виніс із власного дитинства. Вчителювання в сільській школі, а потім і в школах міста Києва спонукало митця звернути увагу на те, яке велике значення для навчання та виховання дітей має художня література. Це й зумовило високий художній рівень, переконливість, дохідливість, тонку образність його поезій для дітей.

Цикл поезій М. Рильського на тему "природа й діти" найбільш багатий і різноманітний. Поет – друг природи вважав її вічним джерелом життя і творчості, виявляв тонке розуміння природи. Протягом життя його сусідом був ліс, куди майже щоранку ходив на прогулянку. Зачаровано слухав він шурхіт листя і ніжний щебет птаства, безпомилково пізнавав їхні голоси. Максим Рильський був другом природи, і вона віддячувала йому тим самим. "Ліс зустрів мене, як друга", – зізнається він у вірші "Розмова з другом" (1954). Ця поезія вражає глибоким знанням таїнства життя лісу:

Ліс зустрів мене, як друга

Горлиць теплим воркуванням,

Пізнім дзвоном солов‘їним,

Ніжним голосом зозулі.

За змістом і характером зображених явищ вірш ділиться на три нерівні частини. У двох перших вимальовується персоніфікований образ лісу, третя –це звернення ліричного героя до свого "зеленого друга". У вірші виявилися характерні риси таланту Рильського – спостережливість, уміння образно відтворити різноманітні явища й емоції. Симфонію лісу, його багатоголосий хор, чарівну пісню (перша частина) поет передає слуховими образами, які викликають багаті уявлення, музично "оживляють" приємні спогади чи відкривають "незнане". Для характеристики кожної "хорової партії" знайдено влучні визначення: воркування горлиць – тепле, спів (дзвін) солов'я – пізній, голос зозулі – ніжний, гукання одудів – вогке, цикання дроздів – кругле. Рослинне багатство українського лісу, його різнобарвна краса і чудова музика змальовані в другій частині вірша. Перед читачем постає яскравий малюнок лісу в пору весняного розквіту, коли з найбільшою силою розкривається людям його краса. Ліс – це образ уособлення, він виступає як друг, із яким веде розмову ліричний герой твору, слухає його "лісову пісню", милується його красою. Різнобарвна краса, рослинне багатство і чудова музика чарують ліричного героя. Поет створює зорові та слухові образи, які викликають різні психологічні переживання, викликають захоплення красою природи, її вічно мінливим життям. Важливу роль в "оживленні лісу" відіграють метафори й уособлення.

Природа завжди була для поета джерелом натхнення, прилистком угорі, приносила радість, заспокоювала. М. Рильський вважав, що прекрасним і важливим засобом виховання дітей є пейзажні твори, які викликають радісні почуття, прагнення моральної чистоти і благородства. За висловом Валентина Бичка, "природа є вдячним матеріалом для письменника, щоб, оспівуючи її, виховувати не тільки любов до самої природи, а й хороші людські риси" [4, 17]. Яскраве художнє втілення знайшли тут ідеї народної естетики – утвердження єдності краси природи й людської праці. Завершується поезія закликом поета розумно користуватися багатством природи, берегти її красу, постійно й наполегливо працювати надїї відновленням. Митець прагнув прищепити дітям бажання вивчати закони природи, розумно використовувати її скарби. Із його творів, як живі, постають вимальовані ним образи лісників і садівників, сівачів і виноградарів.

Твори поета про природу сповнені ніжних мелодій, близьких до народнопісенних, і пройняті почуттям любові до дітей. Майже всі вони написані улюбленим для поета розміром – хореєм. Предмети і явища, про які згадує поет, близькі і знайомі дітям: рання весна у квітах ("Веснянка", "Травнева пісня"), вода, рибки ("Річка"), білий пухнастий сніг, катання на санчатах ("Білі мухи"), радість зустрічі з новорічною ялинкою ("Пісня про ялинку") [2, 179].

Прекрасну зиму філігранно змальовано у першій строфі поезії "Як не любити":

Як не любити зими сніжно-синьої

На Україні моїй,

Саду старого в пухнастому інеї,

Сивих, веселих завій [1, 42].

Гама холодних кольорів – білий, синій, сивий – створюють зриму картину холодного січня чи лютого. Поезія здається картиною непересічного художника. Ритмомелодійне звучання впливає на чуттєве сприйняття і викликає емоційний відгук в душі юного читача. На основі неусвідомленого переживання краси форми твору у дитини виробляється чутливість до звуків, ритму, мелодійності, характеру звучання вірша.

Майстерно поет поєднує у вірші "Річка" слухові і зорові відчуття ("Хлюпоче синя річка…"), що надає образові води просторового, поліфонічного зображення. У вірші змальовано літній похід гомінкої юрби дітей до річки, їхній веселий настрій. Використовуючи метафору "білі мухи", митець порівнює сніг із білим пухом, створюючи оригінальний об'ємний образ мух у вірші під такою самою назвою. Змальовуючи пори року, письменник вдається до засобів персоніфікації.

Поетичний текст МаксимаРильського – неперервна розмова з читачем, друзями, із самим собою. Стосунки "пейзаж – людина" письменник будує на принципах паралелізму – контрастного протиставлення або зіставлення картин природи з душевним емоційним станом дитини. Явища світу природи щось говорять, обіцяють, поєднуються з проявами дитячої душі, почуття впливають на форми цього світу й вони сприймаються більш інтенсивноі гостро. Вірші Рильського захоплюють дітей своєю легкістю ритму, образністю мови, конкретністю предметів зображення.

Білі мухи налетіли, —

Все подвір'я стало біле.

Не злічити білих мух,

Що летять, неначе пух.

 

- Галю, Петрику, Кіндрате,

Годі, ледарі, вам спати! —

І побігли до санчат

Галя, Петрик і Кіндрат.

Всі з гори летять щодуху,

Щоб впіймати білу муху,

А санчата їм усім

Змайстрував старий Максим.

 

1. Антологіяукраїнськоїлітературидлядітей: [у 3-хтомах] / [упоряд., передм., біограф. на-

рисиБ. Й.Чайковського]. – К.: Веселка, 1984. – Т. 2. – Творирадянськогоперіоду. Поезія. –

С. 40–43. 2. КіліченкоЛ. Н. Українськадитячалітература / ЛюбовМиколаївнаКіліченко [ навч.

посібник]. – К.: Вищашкола, 1988. – 264 с. 3. ПідпалаН. Ухраміпоетовогослова // Дивослово. –

1995. – №3 (березень) – С. 19–23. 4. Українськадитячалітература: Хрестоматія. У 2-хч. / [упо-

ряд., вступ. сл. табіогр. нариси: І. А. Луценко, А. М. Подолинний, Б. Й. Чайковський]. – Ч. 2. –

К.: Вищашкола, 1992. – 286 с. 5. ФасоляА. МаксимРильськийужиттіівшколі (Пронеобхід-

ністьновогопідходу) / А.Фасоля// Урокукраїнської. – 2001. – №6 (28). – С. 39–41