 |
|
Прийняття судом відмови стягувача від примусового виконання рішення
П.1 ч.1 ст.49 ЗУ «Про ВП» передбачено, що у випадку визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду виконавче провадження закінчується. В процесі виконання рішення суду, тобто коли виконавчий документ предявлено до виконання в органи ДВС й за ним вже відкрито виконавче провадження, стягувач має право відмовитись від примусового виконання рішення (постанови) суду, про що подати відповідну заяву.Ст. 262 КАСУ та ст. 372 ЦПКУ передбачено, що заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше 3-денного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Суд розглядає дану заяву в 10-денний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.За результатами розгляду заяви стягувача про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження. Суд не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.
У разі задоволення судом заяви стягувача, та постанови ухвали про прийняття відмови стягувача від примусового виконання , державний виконавець закінчує виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду щодо якого судом визнано відмову .
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу ДВС, якому він безпосередньо підпорядкований, копія якої у 3-денний строк надсилається сторонам та суду.
Наслідками закінчення виконавчого провадження, за умови визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду є зняття арешту, накладеного на майно боржника, скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, а також провадження інших дій, необхідних у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
19.Примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК).
Згідно із ст. ЗО Конституції України та ст. 311 ЦК проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду. Таким судовим рішенням є ухвала суду першої інстанції, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - ФО або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Такі подання суд розглядає негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця. 1. Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника – ФО або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. 2. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.