Главная | Обратная связь

У КРАЇНАХ АЗІЙСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОГО РЕГІОНУ: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

Одним із головних завдань зовнішньополітичного курсу України є піднесення на якісно новий рівень співробітництва України з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР), який має величезний економічний, інвестиційний і технологічний потенціал. Під час державного візиту до Республіки Корея в грудні 2006 р. Президент України у своєму виступі у Корейському університеті наголосив, що “на тлі своєї європейських та євроатлантичних пріоритетів Україна глибоко зацікавлена в розвитку міжнародних взаємин з лідерами азійського простору”. Ефективна реалізація цього завдання передбачає всебічний аналіз тих динамічних інтеграційних процесів, які відбуваються сьогодні в АТР.

За рівнем реалізації інтеграційних проектів Азійсько-Тихоокеанський регіон поки що поступається Європі й Америці, однак останнім часом тут спостерігається активна робота над створенням інтеграційних інститутів і одночасно гостре суперництво за лідерські позиції в них.

Умови для економічної інтеграції в АТР, на думку експертів, сьогодні є такими, що визріли. Так, згідно даних Азійського банку розвитку, у сукупному об’ємі зовнішньої торгівлі країн регіону частка внутрішньорегіональної торгівлі складає вже більше 50 %. Цей показник приблизно дорівнює показникам країн ЄС напередодні Маастрихтських угод. Проте особливістю азійської інтеграції є наявність двох конкурентних “центрів” – Китаю й Японії, які завойовують прихильність “малих друзів” серед країн-членів АСЕАН і навколо яких, найбільш імовірно, відбуватиметься об’єднання.

Структурування регіону відбувалось на протязі тривалого часу. Однак події 1990 х рр., як то – досягнення значних економічних успіхів спочатку і фінансова криза 1997-1998 рр., зміни в статусі регіональних потуг – Японії і Китаю, значно вплинули на сучасну інтеграційну архітектуру регіону (див. додаток).

На структурному рівні можна виділити два взаємопов’язаних і взаємодіючих, але все таки автономних комплекси міждержавних відносин. Перший спирається на тривале американсько-японське партнерство, другий – на відносини КНР з країнами АСЕАН, що ще тільки набувають певних чітких форм. Взаємодія між обома комплексами відбувається на основі традиційного балансування. Однак, баланс цей є достатньо умовним, оскільки рівень внутрішньорегіональної напруженості останнім часом зростає, що обумовлюється 1) політичною конкуренцією Японії і Китаю за регіональне лідерство; 2) посиленням глобальних і регіональних військово-політичних позицій Сполучених Штатів на фоні очолюваної ними боротьби проти глобального тероризму; 3) наявністю великої кількості внутрішньорегіональних протиріч, які історично заважали об’єднавчим тенденціям.

В АТР наразі посилюється внутрішньорегіональна економічна конкуренція, яка має форму стрімкого перетворенням Китаю на конкурента Японії та Південної Кореї на світових товарних ринках і ринках капіталу. Останні 30 років щорічне зростання ВВП Китаю наближалось до 10 %, а зростання зовнішньої торгівлі – до 16 %. У грошовому обрахуванні ВВП Китаю в 2006 р. перевищив 2,6 трлн.дол., експорт 960 млрд. дол., а обсяг прямих інвестицій в країну сягнув рекордних 63 млрд. дол.

Згідно прогнозів Goldman Sachs китайська економіка перевищить економіку Японії в середині 2010-х рр., а економіку США – на початку 2040.

Тож, проблема “стрімко зростаючого Китаю” займає одне з провідних місць у стратегічних розробках Вашингтона й Токіо. Там навіть склався підхід до Східної Азії як до регіону з двох частин: “морської Азії”, де панує порядок під егідою США й Японії, і “континентальної Азії”, де стрімко зростає роль Китаю, яку необхідно обмежити.

Пекін підозрюють у приховуванні реальних витрат на військові потреби, що в умовах наявності стратегічних загроз у регіоні :північнокорейської, тайванської, змагання за енергетичні ресурси, і пов’язані з ними територіальні суперечки в Південно-Східному морі,справляє значнийвплив на переформатування відносин у Східній Азії. Після проведення ракетних і ядерних випробувань Північної Кореї в липні і жовтні 2006 р. Японія отримала привід для перегляду “мирних” статей Конституції. Відбувається зміцнення військово-політичного партнерства Японії зі США та Південної Кореї зі США, зокрема, що стосується створення ПРО.

Спроби створити ефективну багатосторонню систему з безпеки і співробітництва, до якої б увійшли всі впливові регіональні держави, поки що не мають успіху через розповсюджений ієрархічний підхід і, відповідно, суперечки щодо того, хто стане на верхівці ієрархії. Так, США була висунута ініціатива створення регіонального військового співробітництва на базі шестистороннього переговорного органу щодо ядерної програми КНДР. Але Пекін чудово розуміє, що створення будь-яких багатосторонніх військово-політичних структур у Східній Азії сьогодні є неможливим без США, тому прохолодно ставиться до цієї ідеї.

Фактично, будь-які ініціативи для Азійського регіону в яких передбачається провідне місце США блокуються через розповсюджені в регіоні настрої “боротьби з гегемонізмом”. Ця стосується, наприклад, АТЕС, яка не змогла перетворитися на потужну економічну організацію через протидію Японії.

Розробка ідеї створення Східно-Aзійської спільноти (САС), об’єднання, яке згідно задуму має стати азійським “Євросоюзом”, також наштовхується на різні геополітичні інтереси, стратегічне суперництво й глибоко вкорінені підозри. У грудні 2005 на саміті АСЕАН+3 в Куала-Лумпурі САС набула формального оформлення. Проте у Вашингтоні й Токіо побоюються, що створення САС на основі АСЕАН+Китай, Японія, Південна Корея (АСЕАН+3) призведе до зменшення впливу США в регіоні і вивищення Китаю. Натомість ними пропонується розширити ядро учасників до 16 – із залученням Індії, Австралії, Нової Зеландії, які допоможуть створити контрбаланс Китаю.

У рамках розбудови трансрегіональної взаємодії ще в 1996 р. 10 країн Східної Азії і 15 країн Західної Європи створили форум АСЕМ, який охоплює три сфери співробітництва: політичну, економічну і культурну. Поява форуму була розцінена в США як спроба створити незалежний канал азійсько-європейських відносин і своєрідну альтернативу АТЕС, провідна роль в якій належала США.