Здавалка
Главная | Обратная связь

Симптоми (За сферами психічної діяльності).



 

Розлади сприйняття.Сприйняття – це відображення явищ і предметів оточуючої дійсності, які безпосередньо діють на органи відчуття.

Ілюзії– це помилкове (хибне) сприйняття переважно зором чи слухом реальних предметів або явищ, при цьому відображення реального об’єкта змішується з хворобливою уявою. Найчастіше вони виникають на тлі зміненого афекту чи свідомості. Однак і в звичайному стані можливі хибні сприйняття (хмару можна уявити як чиєсь обличчя, при фізичних ілюзіях скляна паличка “переломлюється” у воді).

3орові ілюзіїможуть бути звичайнимиза своїми появами що одежа (висить на вішалці, сприймається як людська фігура, нахилена гілка дерева – як простягнена рука). Вони виникають переважно у напівтемряві чи при поганому освітленні, на тлі тривожного настрою. Зорові ілюзії, що іноді бувають фантастичними, химернимиза змістом, називаються парейдоліями. Квітка на вікні сприймається як екзотична, велика рослина, а оточуючі предмети – як фантастичні істоти. Парейдолії найчастіше виникають на тлі різко вираженої тривоги, страху, при початкових стадіях потьмарення свідомості.

Слухові ілюзіїабо вербальнілат. verbum – слово) в одних випадках є елементарними:краплі дощу сприймаються як шепіт, окремі різкі звуки – як постріли, а інших – у сторонніх розмовах чи звуках суб’єкт чує слова в свою адресу. Коли в тому, що чується, безперервно сприймаються цілі фрази, говорять про ілюзорний галюциноз.Вербальні ілюзії, зокрема ілюзорний галюциноз, звичайно мають осудливий або загрозливий зміст; для них характерні афект напруженої тривоги і підозріливість.

Галюцинації– це одна з форм порушень чуттєвого пізнання, коли патологічні сприйняття виникають без існування реального об’єкта чи подразника. Сприймаючись у просторі, галюцинації набирають чуттєвої виразності і не відрізняються галюцинуючими від предметів, які дійсно існують тобто мають для осіб характер об’єктивної реальності. За головною ознакою (аналізатором, у якому виникають) галюцинації поділяються на такі: зорові (оптичні), слухові (акустичні),

дотику (тактильні), нюхові, смакові, загального відчуття (кінестетичні).

Зорові галюцинації(видіння) можуть бути елементарними, мати невиразну форму чи, навіть, бути позбавленими її – фотопсії(іскри, полум’я, плями, спалахи, дим), і складними. Такі, що є чіткими в усіх, навіть незначних деталях – це конкретні люди, тварини, комахи, предмети, меблі, сцени різного змісту (похорони, стихійні лиха, збори). 3орові галюцинації можуть бути безколірними, різнобарвними, мати натуральнувеличину або збільшенічи зменшені.Вони то нерухомі(статичні), то знаходяться в рyci, зі постійним або таким, що швидко змінюєтьсязмістом (калейдоскопічні). Зорові галюцинації називають сценоподібними чи кінематографічнимив тих випадках, коли мінливі з них мають складний зміст. Видіння майже завжди виникають на тлі потьмареної свідомості; їх супроводять афекти тривоги, страху, люті. 3начно рідше вони викликають захоплення чи цікавість. Нерідко інтенсивність галюцинацій різко підсилюється ввечері або вночі, інколи вони виникають тільки в певний час доби.

Слухові галюцинації.Якщо вони виникають у формі елементарних немовних обманів, то називаються акоазми(такими є шуми, окремі звуки, шипіння, постріли). У випадках, коли чують окремі слова, фрази, говорять про фонеми – вербальні(словесні) галюцинації. Хворі часто називають їх “голосами”. Фонеми можуть належати знайомим і незнайомим особам, чоловікам, жінкам і дітям; можуть бути тихими чи приголомшливо гучними, такими, що знаходяться на одному місці, наближуються чи віддаляються. Іноді чути один голос – моновокальні галюцинаціїчи кілька, діалог – полівокальні галюцинації.Голоси можуть перегукуватися один з одним і звертатися безпосередньо до хворого. Зміст галюцинацій може бути різним: сварки, звинувачення, образи, погрози, насміхання, захист, втішання, занепокоєння, попередження, накази (імперативні галюцинації); реєстрація вчинків хворих (“Він зачинив двері, засвітив світло, повернувся боком” та ін. – коментуючі голоси.

Слухові галюцинації виникають, як правило, на тлі потьмарення свідомості. Во-ни супроводжуються подивом, страхом, а також найрізноманітнішими вчинками: пошуком того, кому належить голос, втечею, захистом, нападом, спрямованими проти інших чи самого себе діями, нерідко навіть дуже небезпечними діями (при імперативних галюцинаціях).

Нюхові галюцинації– уявні, неприємні чи приємні запахи (паленого, гнилі, нечистот, газів, квітів тощо).

Смакові галюцинації– неприємні або приємні смакові відчуття, що виникають у роті без прийому їжі.

Тактильні галюцинації(дотику) – неприємні відчуття, що виникають в шкірі чи під шкірою (лоскіт, повзання, тиск) і співвідносяться з певними неживими чи живими предметами (кристали, тверді предмети, дрібні тварини чи комахи тощо).

Вісцеральні (лат. viscerum – нутрощі) галюцинації–відчуття, подібні до вищеописаних при тактильних галюцинаціях, але з проекцією у внутрішні органи

(“гвіздок у голові”, “в животі жаби плавають” та ін.).

Галюцинації загального відчуття– впевненість, що неприємні відчуття, які є на поверхні тіла чи у внутрішніх органах, пов’язані з дією того чи іншого неживого об’єкта або живої істоти. Нерідко відбувається одночасна поява різних видів галюцинаторних подразнень.

Комплексні галюцинації– одночасна поява різних видів галюцинацій, наприк-лад, зорових, слухових, загального відчуття.

Функціональні галюцинації– це галюцинації, які за механізмом виникнення займають проміжне становище між власне галюцинаціями та ілюзіями. Вони з’являються тільки за наявності реального зовнішнього подразника і продовжуються не змішуючись із ним до тих пір, доки діє цей подразник. Хворий чує стукіт коліс поїзда й одночасно виникають слова в такт цьому, наприклад, “вбивця, вбивця, вбивця”.

Псевдогалюцинації– мимовільні, зазвичай, з відчуттям скоєності чи від-чуженості, насильності тощо сприйняття, які не мають реального об’єкта. Їм властива інтропроекція образів, тобто вони локалізуються здебільшого не в об’єктивному, а в суб’єктивному внутрішньому просторі – “всередині голови, тіла”, бачиться і чується “подумки”, “розумом”, “внутрішнім оком”. На відміну від істинних галюцинацій, псевдогалюцинації не ототожнюються з реальними предметами, тобто не мають характеру “життєвості”, об’єктивної реальності. Водночас критичне ставлення до псевдогалюцинацій відсутнє, так само, як і сумніви в їх дійсному існуванні.

Псевдогалюцинації можуть бути: слуховими, зоровими, дотиковими, нюховими, смаковими, загального відчуття. Всі особливості, їм властиві, і тут можуть проявлятися. Зокрема, зорові галюцинації можуть бути й елементарними, і складними, безкольоровими та звичайного забарвлення, а також неприродно кольоровими; голоси “в думках” – тихими і голосними, одиничними і множинними. Сполучення псевдогалюцинацій із маяченням впливу та переслідування утворюють синдром Кандинського-Клерамбо.

Гіпнагогічні галюцинації– видіння чи слухові обмани, які виникають при закритих очах перед засинанням чи у дрімотному стані.

Гіпнопомпічні галюцинації– видіння чи різні слухові обмани, що виникають під час пробудження.

Галюциноз– стан безперервного галюцинування з переважно єдиним видом галюцинацій (значно рідше – в поєднанні кількох видів), у той час як інші психопатичні розлади (насамперед маячення) відступають на другий план або зовсім відсутні. Він виникає за ясної свідомості і при достатній збереженості й орієнтуванні всіх видів. Найчастіше трапляються слухові (вербальні) галюцинації, є також зорові та тактильні галюцинози.

Сенестопатії– різноманітні неприємні, важкі і такі, що дуже виснажують і змучують, відчуття стягування, переливання, лоскоту, рухомі і нерухомі та ін. Вони виникають нерідко в різних частинах тіла, інколи без чіткої локалізації і не піддаються описанню. На відміну від галюцинацій, вони позбавленні предметності і не супроводжуються якими-небудь соматичними чи неврологічними розладами.

Метаморфопсії– викривлене сприйняття розмірів, форми просторового розташування реальних предметів. При цьому оточуючі предмети сприймаються пропорційно, але неприродно зменшеними, – мікропсіячи, навпаки, пропорційно, неприродно, аж до велетенських розмірів, збільшеними – макропсія.Оточуючі предмети можуть також сприйматися перекрученими, з перекосами, розтягненими, прикороченими чи звуженими – дисмегалопсія. Викривлене сприйняття простору, що супроводжується неприроднім віддаленням чи, навпаки, наближенням предметів, називається порропсією.

Розлади схеми тіла –спотворене сприйняття форми, величини, розташування в просторі свого тіла загалом чи окремих його частин (голови, рук, ніг). Воно виникає за наявності зорового контролю і за його відсутності. Все тіло збільшується, набирає ваги і займає собою весь простір, в якому хворий у цей момент знаходиться: язик набухає і не вміщується в роті, голова зменшується і здається величиною в шпильку тощо. Метаморфопсії та роздали схеми тіла вчені інколи описують під загальною назвою – психосенсорні розлади.

Дереалізація– примарне, химерне, безбарвне, інколи схематичне, силуетне сприйняття дійсності, котра реально існує навколо. Може супроводжуватися сумнівами щодо реальності існуючого світу, людей, предметів. До такого типу розладів відносяться і феномени “вже баченого, вже почутого, вже пережитого” раніше (дежа вю – фр.), коли в незнайомій місцевості виникає настирливе, непереборне відчуття того, що тут уже колись доводилося бувати, таке вже колись бачити чи чути, а також “ніколи не баченого, ніколи не чутого, ніколи не пережитого” (жаме вю – фр.), коли знайома місцевість чи оточення сприймаються як незнайомі, відомі люди, родичі чужими чи незнайомими.

Розлади мислення

Мислення – це найвища і найскладніша форма відображення та пізнання об’єктивної реальності, встановлення й осягнення внутрішніх зв’язків між явищами та предметами навколишнього світу. Розлади сфери мислення зустрічаються при найрізноманітніших психічних захворюваннях.

Прискорення мислення (асоціативного процесу)– легкість появи та збільшення кількості асоціацій, що виникають без зупинок і поєднуються з поверх-невими розумовими висновками, котрі базуються на випадкових висловлюваннях. Образні уявлення і порівняння домінують над абстрактними. Іноді прискорення мислення досягає інтенсивності стрибка ідей (фуга ідеарум).

Затримка мислення– це коли кількість асоціацій зменшена, виникнення їх утруднене, уявлення збіднені, одноманітні. Такий стан часто тяжко переноситься хворими, вони говорять, що “отупіли”.

Закупорка мислення (шперунг) –раптова зупинка, перерва думки, її блокування. Хворий замовкає, втрачає думку, а, намагаючись змінити тему розмови, знову її втрачає через “закупорку”. Це відбувається за ясної свідомості, на відміну від епілептичного абсансу.

Інкогорентне мислення (без зв’язку)– мова є набором непов’язаних за змістом чи граматичною будовою слів.

Статечність (грузність, застигання) мислення– асоціації, що уповільнено, з утрудненням виникають, майже не зникають зі свідомості, чим заважають появі нових. Продуктивність мислення знижується, настає втрата здатності відокремлювати головне від другорядного, відбувається застрягання на другорядних деталях.

Персеверація мислення– домінування обмеженої кількості думок та уявлень над іншими протягом певного часу, коли на різні за змістом запитання може даватися однакова відповідь. “Як ви себе почуваєте?” – “Погано”; “Що у вас болить?” – “Погано” і т. д. (повернення до одного і того ж).

Резонерське мислення (резонерство)– підміна чітких і зрозумілих відповідей багатослівними та безплідними розмовами на тему поставленого запитання чи на теми, що не мають до питання конкретного відношення. Як правило, вони багатослівні, неконкретні.

Маячення (марення, верзіння)– хибне судження чи розумовий висновок, який виникає без відповідного приводу і не піддається виправленню, не дивлячись на те, що протирічить дійсності і всьому попередньому досвідові хворого, повністю охоплюючи його свідомість. Маячення протистоїть будь-якому, найвагомішому доказові, чим відрізняються від простих помилок мислення. Маячні тлумачення психічно хворих так чи інакше відносяться до них самих, їх життєвого досвіду, бажань, потягів, знань, побоювань тощо.

Маячення за своєю психопатологічною структурою й особливістю динаміки розділяють на 3 основних групи: первинні, образні та афективні (чуттєві).

Первинні маячення

При них насамперед страждає логічне, раціональне пізнання, у той час як чуттєве (образне) вражається незначно. Патологічній інтерпретації (тлумаченню) підлягають як явища зовнішнього світу, так і суб’єктивні відчуття. Хибні тлумачення, підкріплені “доказами”, розробляються в деталях. Маячення стійкі і мають тенденцію до прогресуючого розвитку. Тривалий час первинні маячення можуть бути єдиною ознакою психічного захворювання.

Розрізняють наступні етапи (періоди) розвитку первинних маячень: інкубація, кристалізація, стереотипізація, термінальний стан.

У період інкубаціївиникають здогадки, різні співставлення і патологічно витлумачуються явища та події, що відбуваються в цей момент (це ж стосується і людських взаємовідносин, власних почуттів). Виникає багато нових, незрозумілих, часто таких, що протирічать одне одному, розумових висновків і здогадок. Постійними є упередженість і недовіра до всього, що оточує. Фон настрою відзначається напруженістю, тяжкими передчуттями, неглибокою тривогою, певною пригніченістю. Французькі психіатри порівнювали стан таких хворих з тим, який спостерігається в осіб, котрі потрапили під слідство. Під час інкубації, в окремі моменти, в хворого ще коливається впевненість у вірності своїх розумових висновків. Вони піддаються сумнівам, може виникати непевне відчуття можливих помилок. Час від часу може проявлятися тривожне передчуття катастрофи, що насувається: все наповнене новим і незрозумілим змістом, все приховує в собі загрозу – т. зв. маячний настрій. Виникаючи у формі епізодів, останній може бути одним із симптомів переходу початкового періоду – інкубації – в наступний період розвитку – кристалізацію маячень.

На початку етапу кристалізаціїмаячень хворі переживають “прозріння”, “відкриття”, “осягнення” чи нової, остаточної впевненості. Зникає гнітюче відчуття невпевненості, “все стає зрозумілим остаточно!”. Під час кристалізації відбувається поєднання в систему до цього окремих, розрізнених фактів. Система розширюється за рахунок нових уявлень, що збільшуються кількісно, а також патологічного тлумачення подій минулого життя – ретроспективні маячення. Складається розроблена в деталях маячна концепція.

Під час кристалізації маячень явно і на тривалий термін змінюється поведінка хворих. Тепер вона повністю може залежати від особливостей і змісту маячень. Якщо раніше хворі уникали відкритих зіткнень з уявними ворогами, то тепер переходять до дій проти них – симптом “активного переслідуваного – переслідувача”. В одних випадках хворі обмежуються численними скаргами і виявляють сутяжну поведінку, в інших, рідкісних – намагаються фізично знищити своїх опонентів, виявляючи агресію. Маячну поведінку хворого з первинним маяченням французькі психіатри висловили влучним виразом: “Він уникає, він захищається, він нападає”.

Маячення в період стереотипізації, ніби досягнувши остаточного розвитку, надалі залишаються в одній формі, без подальшого ускладнення за змістом, афективна насиченість натомість значно зменшується. Однак періодично можуть відбуватися загострення психічного стану, під час яких можливі протиправні дії.

У термінальному стані, що наступає через багато років і навіть десятиріч після початку хвороби, відбувається поступове збіднення маячення та його розпад.

Первинне маячення може мати найрізноманітніший зміст. У процесі його розвитку проходить ускладнення початкового змісту і воно стає не моно-, а політематичним. Відбувається ускладнення у напрямку зростання ідей переслідування, якщо вони були від самого початку. Саме ж маячення переслідування ускладнюється за рахунок ідей величі, своєї ніби-то переваги. В судово-психіатричній практиці найважливішими є стани з таким змістом маячних ідей: ревнощів, іпохондрії, переслідування, впливу, заподіяної шкоди, винахідництва, надзвичайних фізичних і психічних можливостей, отруєння, еротичного та сутяжного характеру.

Маячення ревнощів (подружньої невірності)– непохитна переконаність, що особа, з якою хворий знаходиться у подружніх чи інтимних стосунках, зраджує йому з одною чи кількома особами. Він “помічає”, що близька людина стає неуважною, виявляє холодність в інтимних стосунках та ухиляється від них. Одночасно хворому починає здаватися, що особа починає більш ретельно займатися своєю зовнішністю, з’являтися вдома пізніше звичайного часу, виглядає незвичайно збудженою або зніяковілою. З часом хворий “виявляє”, що зустрічі коханців трапляються як поза домом, так і вдома. Він починає слідкувати за діями близької людини, раптово дзвонить на роботу, з’являється вдома в незвичайний час, перевіряє білизну тощо. Постійними стають вимоги хворого визнати факт зради, погрози і т. д. Зрештою, маячення ревнощів можуть проявитися в жорстоких насильницьких діях, часто – у вбивстві близької людини.

Іпохондричні маячення (маячення хвороби)– непохитна переконаність особи про наявність у неї невиліковної тяжкої хвороби. Поведінка хворих різноманітна. Одні вперто розробляють методи самолікування, інші постійно звертаються до лікарів різних професій. Такі особи починають підорювати лікарів у поганому ставленні до них, навіть у тому, що ніхто інший, як лікар, є винуватцем його страждань. Насильницькі дії проти медичних працівників у таких випадках нерідкі. Різновидом іпохондричного маячення є маячення фізичної вади або повторності – дисморфофобія. Переважно це стосується видимих частин тіла – обличчя, рук, ніг, будови тіла. Для виправлення уявного дефекту хворі застосовують небезпечні методи самолікування, настирливо вимагають операцій, навіть повторних.

Маячення переслідування– непохитна впевненість хворого в тому, що йому можуть нанести фізичну чи моральну шкоду або просто хочуть знищити. Відповідно до цього можуть відбуватися небезпечні, агресивні дії та зміни у поведінці хворих.

Маячення отруєння– непохитна впевненість хворого в тому, що його хочуть отруїти, що з метою його знищення таємно використовуються різні отруйні речовини, які додаються в харчі хворому, його страви або розпилюються в приміщенні, де він знаходиться, наносяться на його речі, одяг тощо.

Маячення впливу– непохитна впевненість особи в тому, що її думки, почуття і вчинки перебувають під впливом якоїсь зовнішньої сили, котра, здебільшого, має шкідливий, негативний вплив. У багатьох випадках воно має точне визначення – вплив током, атомною енергією, випроміненням, лазером, ультразвуком та ін. (див. синдром Кандинського-Клерамбо).

Маячення завданої шкоди (пошкодження)– непохитна впевненість у нане-сенні хворому матеріальної шкоди, найчастіше шляхом псування, руйнування, підміни чи викрадення особистих речей, меблів, продуктів харчування тощо. Воно розповсюджується переважно стосовно осіб із найближчого оточення, в зв’язку з чим його нерідко визначають як маячення малого розмаху.

Маячення винахідництва– непохитна впевненість у тому, що зроблене тео-ретичне чи практичне відкриття має велике, універсальне чи незвичайне значення та корисне для людства. Завжди супроводжується надзвичайно впертою сутяжною поведінкою.

Маячні розлади сутяжного змісту (кверулянтська поведінка)– непохитна ідея боротьби за відновлення спаплюженої справедливості, зокрема, захисту порушених прав хворого.

Маячення еротичного (любовного) змісту– непохитна впевненість, що певна особа має до хворого любовну пристрасть і намагається різними, навіть шкідливими для хворого засобами добитися його прихильності.

Образні маячення

При цьому виді маячних розладів, на відміну від первинних, домінує порушення чуттєвого пізнання. Маячні ідеї виникають без усякої системи, хаотично. Вони вже не “доказуються”, а сприймаються як існуюче знання, що супроводжується відповідними почуттями, наприклад, хворий сповіщає: “Я впевнений, я відчуваю, що мене хочуть пограбувати”. Домінують образні уявлення, які нагадують своєю наочністю і непослідовністю картини зі сну; свідомість заповнена ними. Навколишній світ сприймається так, як це буває при ілюзіях. Образні маячення завжди поєднують з іншими розладами. Різко порушується поведінка, вчинки хворих непослідовні і часто бувають імпульсивними (застрибують на ходу в транспорт, рап-тово на повному ходу з нього зістрибують, вчиняють несподівані напади тощо). Можуть виникати галюцинації, елементи синдрому Кандинського-Клерамбо, епізоди розладів свідомості. Образні маячення завжди супроводжуються вираженими змінами афекту, найчастіше у вигляді напруженої тривоги, страху.

Різновидами образних маячень є маячення інсценування та маячення особливого значення.

При маяченні інсценування (інтерпретації) – хворі говорять, що все довкола них підлаштоване, вдаване, їх розігрують, відбувається кінозйомка; оточуючі люди зовсім не ті, за кого себе видають, всі їхні вчинки мають відношення до хворого; його перевіряють, навчають, за ним слідкують і т. д.

При маяченні особливого значення– все навколишнє отримує в уяві хворого символічне значення: чорний колір означає не що інше, як близьку смерть хворого; молода жінка символізує спасіння тощо.

Зміст навколишнього світу стає дуже мінливим, в багатьох випадках всі згадки і сприйняття хворим його (предмети, люди, події) набирають фантастичного змісту. При цьому нерідко виникають антагоністичні маячення, при яких все сприймається як боротьба довкола особи хворого двох протилежних сил – добра і зла, світла і темряви (маніхейське маячення– від назви релігійного вчення маніхеїзму).

Для образних фантастичних маячень– характерні ідеї величі (величності), коли відбувається грандіозне, неймовірне перебільшення хворим своїх духовних і фізичних можливостей, сил, здоров’я, соціального становища і багатства, а також ідеї релігійно-містичного, еротичного, в деяких випадках – космічного змістуі типу: атомна війна, державні заколоти, стихійні лиха та ін.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.