Главная | Обратная связь

Розлади в сфері емоцій і почуттів

Емоції і почуття визначають ставлення людини до зовнішніх чи внутрішніх подразників із відображанням об’єктивних взаємовідносин предметів і явищ оточуючого світу. Залежно від тривалості і ступеня виразності почуття розрізняють:

настрій– тривалий емоційний стан, що не має значних коливань інтенсивності;

пристрасть– дуже довготривала, інтенсивна емоція, яка має для особи певну значимість і стосується задоволення високих і нижчих потреб, визначається елементами волі, наполегливості і цілеспрямованості;

афект– короткочасна, дуже виразна гранична емоція, що, здебільшого, виявля-ється у вигляді спалаху, розряду і має визначене спрямування (розпач, гнів, лють). Виокремлюють дві форми афекту – фізіологічний і патологічний.

Патологічний афект відзначається затьмаренням свідомості, є за своєю сутністю психотичним станом. Конкретним такими станами є:

дисфорія –переважно похмурий, злобний, невдоволений настрій. Цей розлад почуття поєднується з подразливістю, сварливістю, агресивністю і може передувати епілептичному нападові чи бути його психічним еквівалентом;

меланхолія– тужливий, похмурий настрій, який супроводжується намаганнями усамітнитися;

апатія– збайдужіння до себе і всього оточуючого, повна відсутність емоційного реагування та зацікавленості.

Гіпотимія (депресивний афект, депресія)– пригнічений, меланхолічний, тоскний настрій, глибока скорбота, туга, нудь з невиразним відчуттям нещастя, що насувається, і тяжкими фізичними відчуттями: стиснення в грудях, у ділянці серця, в усьому тілі (вітальна туга). Для хворих характерними є відчуття своєї власної нікчемності, втрата апетиту і відраза до їжі, зниження потягів, порушення сну, запори тощо. Коли депресивний афект неглибокий, говорять про субдепресіюабо гіподепресію.

Ейфорія– підвищений, радісний настрій, пасивна веселість, безтурботність, блаженство; переважають пасивність та оптимізм. Критичне ставлення до себе і всього оточуючого, рівень тлумачень бувають різко зниженими. Нерідко значно розторможені нижчі потяги, що призводить до ненажерливості, пияцтва, сексуальних ексцесів.

Морія– веселе збудження і підвищений настрій поєднується з потягом до клоунади, пустощів дитячого типу, безглуздих жартів при наявності відчутної інтелектуальної слабкості; нерідко спостерігається в олігофренів.

Екстаз– почуття піднесення, захоплення, небувалого найвищого щастя; інколи супроводжується високими думками і промовами.

Рауш-манія– піднесений настрій поєднується з легкою зміною свідомості – обнубіляціею (від лат. nubile – хмаринка, затуманення); зовні хворі подібні на легко сп’янілих.

Гіпертимія (маніакальний афект, манія)– емоційний підйом найвищої виразності. Спостерігається тривале й інтенсивне підвищення настрою з підсиленням потягів, невтомною діяльністю. Відбувається загострення пам’яті, при-скорення мислення і мови, поверхневість суджень, переоцінка власних можливостей доходить до появи манії величності (тут манія в сенсі марення). Із супутніх вегетативних розладів характерні скорочення чи відсутність сну (безсоння), прискорення пульсу. При невеликій інтенсивності маніакального афекту говорять про гіпоманію.

 

Вольові розлади.

Вольові (акти) – це дії, спрямовані на досягнення свідомо поставленої певної мети, реалізацію внутрішніх спонукань:

гіпобулія –зниження вольової активності;

гіпербулія– надмірне посилення вольової діяльності, загальної активності і спонукань;

абулія– повна відсутність вольової діяльності, бажань, збайдужіння;

парабулія– спотворена, перекручена вольова діяльність з розладами поведінки у формі негативізму, імпульсивності, стереотипності і неадекватності дій (кривляння, гримаси, незвичайні рухи);

гіпокінезія– рухове пригнічення, що супроводжується збідненням та уповільненням рухів;

ступор– заклякання, повне знерухомлення зі зміною м’язового тонусу (наприклад, при кататонічному ступорі);

гіперкінезії– рухові збудження, серед яких розрізняють: маніакальне, кататонічне (з переважанням мовних і рухових стереотипій), тривожне (ажітація), депресивне (меланхолічний раптус), епілептичне (супроводжує дисфоричний стан), еретичне (безглузді, інколи руйнівні дії олігофренів), галюцинаторне (під впливом погрозливих галюцинацій), панічне.

Імпульсивні явища (стани)становлять імпульсивні дії та потяги.

Імпульсивні діївідбуваються без контролю свідомості, виникають при глибоких порушеннях психічної діяльності. На відміну від обсесивних (нав’язливих) явищ, тут немає боротьби мотивів, дії майже автоматичні. Вони раптові, стрімкі, немотивовані і безглузді. Трапляються переважно при наявності станів потьмарення свідомості – образних маяченнях, кататонічному збудженні, меланхолічному раптусі. Хворі можуть раптом наносити удари незнайомим, випадковим особам, вчиняти тяжкі руйнівні дії тощо.

Імпульсивні потяги або розлади звичок і нахилів (потягів), (за МКХ-10 – F-63) – це постійно, час від часу гостро виникаючі устремління, потяги, що підкорюють собі всю поведінку хворих, всі їхні думки, уявлення та бажання. Спогади про час їх дії неповні, непослідовні, уривчасті. В деяких випадках імпульсивний потяг після завершення його реалізації може, після попереднього дисфоричного афекту (як при психопатіях), навіть усвідомлюватися критично як ненормальне явище, але без можливості це здолати.

Патологічне захоплення азартним іграми (гемблінг)виявляється у частих повторних епізодах участі в азартних іграх, що займає центральне місце в житті особи і призводить до професійної та соціальної деградації, втрати матеріальних і сімейних цінностей. У судово-психіатричній практиці такі особи зустрічаються в зв’язку з розглядом справ про фінансові порушення і невиконання сімейних обов’язків.

Патологічна схильність до підпалів (піроманія)– дуже частий психічний розлад і виявляється виявляється у постійному прагненні особи до вчинення підпалів та отримання нею задоволення від милування полум’ям вчиненої пожежі. Характерним для цього психічного розладу є відчуття дискомфорту й емоційної напруги перед вчиненням підпалу і виникнення відчуття розрядки та радісного збудження після побаченої пожежі.

Патологічна схильність до крадіжок (клептоманія) –імпульсивне бажання вкрасти будь-які предмети. Таке бажання виникає періодично, в різних ситуаціях, при цьому мотив матеріального збагачення повністю відсутній, а сама крадіжка непотрібних для використання самим хворим дрібних речей не приховуються, бо речі або складаються, або викидаються. Для клептомана бажання вчинити крадіжку є особистим, підсвідомим і нездоланним, а цінність чи необхідність вкраденої ним речі не має для нього жодного значення. Цей розлад зустрічається навіть у добре матеріально забезпечених і вихованих осіб. Так само як і при піроманії, ці акти приносять хворому емоційну та психічну розрядку і задоволення.

Трихотиломанія– схильність до висмикування волосся.

Патологічна схильність до бродяжництва (дромоманія, вагабондаж або поріоманія)– це періодично виникаюче, непереборне стремління до постійної зміни місць, поїздок, бродяжництва: без вагань покидаються сім’я, робота, навчання; хворі в такому стані опиняються в інших містах, на вокзалах, часто без грошей, кудись їдуть, при цьому не переслідуючи якоїсь певної мети. При нормалізації стану психіки хворі самі повертаються додому.

Згідно з МКХ-10 виокремлюються 2 типи патологічних сексуальних потягів: розлади статевої ідентифікації F-64 і розлади надання сексуальної переваги F-65 – т. зв. парафілії.

Зміна сексуальної орієнтації– гомосексуалізм (мужолозтво і лесбіянство) нині в нашій країні не розглядаються як психічні розлади, за винятком насильницьких гомосексуальних дій, що передбачають кримінальну відповідальність.

Транссексуалізм– розлад статевої ідентифікації, характерною рисою якого є заперечення хворим його біологічної статі, що викликає у нього відчуття дискомфорту. Особи з транссексуальними розладами відчувають відразу до власного тіла, особливо до статевих органів. Транссексуали носять одяг, який не відповідає їхній статі, змінюють зовнішній вигляд за допомогою косметики, часто вдається до хірургічних втручань зі зміни статі. Інколи такі особи ведуть подвійний спосіб життя, при цьому сексуальна сторона для них не має значення, а періодично змінюється лише зовнішність (трансвестити).

За наявності значної глибини психічного розладу, за письмовою згодою пацієнта, при відповідних рекомендаціях хірургів і психіатрів може проводитися хірургічна операція зі зміни біологічної статі.

Розлади надання сексуальної переваги (парафілії)– це правдиві (дійсні) викривлення статевих потягів (сексуальні збочення), що повністю або частково замінюють нормальне статеве життя. Формуючись до настання статевої зрілості, від простих до складніших форм, з часом, особливо під впливом алкоголізації й інших видів негативного соціального досвіду, такі сексуальні розлади набувають все більше брутального та агресивного характеру, чим і обумовлене їх судово-психіатричне значення. Є кілька проявів парафілій.

Фетишизм (сексуальний символізм)– це коли сексуальне збудження і задоволення в особи виникають при спостереженні, отриманні різних предметів нижнього одягу особи протилежної статі. Задля оволодіння такими предметами часто скоюються крадіжки. Серед різновидів фетишизму: нарцисизм– власне тіло стає об’єктом статевого потягу і задоволення; трансвестицизм– переодягання з цією ж метою в одяг протилежної статі; пігмаліонізм– зображення людського тіла і його частин відіграють роль фетиша.

Ексгібіціонізм– сексуальне збудження і задоволення отримуються тоді, коли особа оголює власні статеві органи перед особами протилежної статі, найчастіше чоловіки перед жінками і дітьми, без намірів здійснити статевий контакт. Така поведінка є переважно причиною притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за хуліганство. Різновидом ексгібіціонізму є кандаулезизм– демонстрація з цією ж метою власної оголеної сексуальної партнерки (дружини) стороннім чоловікам.

Вуайєризм– потяг до підглядання за статевими актами чи оголеними об’єктами власної статевої зацікавленості, надмірне захоплення порнографією.

Педофілія– сексуальний потяг до дітей. Частіше буває у чоловіків похилого віку, включаючи осіб зі статевими вадами. Жертви, як дівчатка, так і хлопчики, часто стають об’єктами насильницьких дій, у т. ч. з тяжкими фізичними і психічними наслідками, особливо при поєднанні педофілії зі садизмом. Особи з ознаками педофілії часто можуть обирати професії, що пов’язані з контактами з дітьми (вихователі, вчителі, медпрацівники).

Садомазохізмабо садизм (алголагнія активна) – статеве збудження і задо-волення особи можливі в результаті спричинення нею болісних страждань, іноді тяжких тілесних ушкоджень сексуальному партнерові і навіть вбивства його.

Мазохізм(алголагнія пасивна) – отримання сексуального задоволення від власних страждань, коли особа сама піддається приниженню, побиттю чи тортурам, які спричиняються сексуальним партнером. Ці розлади часто зустрічаються разом.

З практики відомо, що такими хворими найчастіше вчиняються серійні вбив-ства, згвалтування, садистські дії. Розкриття цих злочинів є надзвичайно складним, оскільки у звичайному житті такі особи нічим не відрізняються від оточуючих у своїй психічній діяльності.

Геронтофілія –сексуальний потяг до осіб старечого віку, часто супроводжується садистськими діями, вбивством жертв.

Некрофілія– статевий потяг до трупів; крайній її прояв – некрофагія коли з’їдаються окремі частини трупа. Некрофіли, частіше чоловіки, бувають переважно працівниками моргів, кладовищ.

Скотолозтво– скоєння статевого акту з тваринами.

Визначають також множинні та неуточненірозлади надання сексуальної переваги.

Враховуючи особливу складність судово-психіатричної оцінки злочинів і соціальнонебезпечних протиправних діянь, вчинених на ґрунті сексуальних розладів,необхідно вказати, що передовсім визначається наявність у досліджуваного основного психічного захворювання, яке могло спричинити такі розлади. У випадках, коли такі розлади виникають у хворих на шизофренію, маніакально-депресивний психоз чи іншу душевну хворобу, вирішення експертних питань залежить від виразності і глибини проявів основного психічного захворювання. Правдивим (дійсним) розладам властиві: повторюваність, однотипність дій, відсутність матеріального зацікавлення і намагань приховувати діяння, патологічна мотивація, підкорення потягу дій характеру.

Коли ж у досліджуваних осіб виявляються лише ознаки психопатій, а не дійсно розладів потягів правдивого типу, вони визнаються осудними, оскільки можуть усвідомлювати фактичний характер своїх суспільнонебезпечних дій, що кваліфікуються за відповідних умов як кримінальний злочин. Неосудними частіше за інших визнаються у практиці судочинства особи з піроманічними розладами.

Розлади пам’яті

Пам’ять– це здатність сприймати (запам’ятовувати), втримувати (фіксувати) і відтворювати враження, відомості, окремі чи сукупні факти з минулого досвіду.

Амнезія –відсутність пам’яті, частіше на якісь певні відрізки часу, безпам’ятство.

Ретроградна амнезія– відсутність у пам’яті спогадів про події, що передували розвитку порушень психічної діяльності чи початку психічного захворювання. При цьому неможливе відтворення подій та обставин, які мали місце перед втратою свідомості (наприклад, внаслідок черепно-мозгової травми) чи його потьмаренням (при епілепсії) або розвитком інших психічних розладів. Тривалість втраченого в пам’яті часу становить від кількох хвилин до багатьох років.

Антероградна амнезія– втрата спогадів про події, що безпосередньо від-бувалися після закінчення безсвідомого стану, потьмарення свідомості чи інших психічних розладів. Охоплює проміжки часу від кількох хвилин до годин, днів, рідко – тижнів.

Антеро-ретроградна амнезія– поєднання обох попередніх типів амнезії:

випадіння з пам’яті багатьох подій, які передували хворобливому стану, а також подій, що відбувалися після цього.

Фіксаційна амнезія– втрата здатності запам’ятовувати поточні події (основна ознака Корсаковського синдрому).

Прогресуюча амнезія– втрата здатності запам’ятовувати, відтворювати події, починаючи з останнього часу до подій давнього минулого, в т. ч. юності, дитинства. Втрата матеріалу пам’яті в послідовності, оберненій до порядку його накопичення, відбувається від новітнього до старого, від індивідуального, вибраного до загального (за законом Рібо).

Ретардована (відставлена, запізніла) амнезія– забування подій, що були під час психічного розладу, в т. ч. причин цих подій. Трапляється не одразу після закінчення хворобливого стану, а лише через деякий проміжок часу, тому хворий може спочатку багато розповісти про обставини та причини кримінальної події, а пізніше вже не в змозі це зробити (тут вчасний допит інколи рятує цінне для слідства свідчення).

Гіпомнезія– послаблення пам’яті.

Палімпсест(зіскоблення пам’яті) – неможливість повного відтворення в пам’яті і свідомості окремих деталей, епізодів або подробиць подій, які відбувалися під час алкогольного сп’яніння. Такий розлад відноситься до передвісників алкогольної амнезії, ознаки хронічного алкоголізму.

Парамнезії –обмани пам’яті; найважливішими з них є псевдоремінісценції та конфабуляції.

Псевдоремінісценції– це події, що в дійсності відбуваються, але перенесені в інший час.

Конфабуляції(хибні, неправдиві спогади) – повідомлення, “спогади” про події, яких насправді не було.

Конфабуляторна сплутаність (конфабульоз)– інтенсивне, за короткий термін часу послідовне виникнення множинних конфабуляцій. У цьому стані хворий сприймає незнайомих за давно померлих родичів, лікарняне приміщення за фабрику і т. д. Фабула одного повідомлення може існувати одночасно з іншим, хоч і не бути пов’язаною одним змістом. Висловлювання вкрай непослідовні, супроводжуються розладами орієнтування.

Розлади уваги

Увага –це здатність до зосередження та спрямування нашої свідомості, основних сфер вищої нервової діяльності на певні предмети і явища, а також процеси життєдіяльності людини, від чого, в кінцевому підсумку, залежить якість відображення навколишнього світу. Вона може бути пасивною та активною.

Пасивна увагаобумовлюється об’єктами без нашого попереднього бажання розпізнати їх, наприклад, у результаті раптового інтенсивного звуку або світлового сполоху.

Активна увагаспрямовується на ті чи інші об’єкти при необхідності виконання якого-небудь завдання і відповідно скеровується волею людини.

Ззалежно від властивостей і закономірностей уваги (ступінь концентрації, обсяг, розподіленість, переключення, стійкість, відвертання) визначають кілька найбільш частих її порушень.

Апрозексія– повна відсутність уваги, її випадіння.

Загальмованість –в’ялість уваги, зниження її активності, коли, наприклад, при депресії хворий не може попри своє бажання слідкувати за зовнішніми подіями.

Астенічне зниження, виснажуваність– нестійка, із забрудненим зосередженням, нетривала увага.

Звуження –зменшення уваги за обсягом і розподіленість її між кількома об’єктами; увага хворого зосереджується та обмежується лише ситуативно значущими об’єктами (при органічних розладах).

Інертність (малорухомість), застрягання, “присипання”– патологічна фіксація, порушення переключення уваги (погляд в одну точку при шизофренічному ступорі).

Однобічне спрямування –спрямованість уваги на щось одне, наприклад, на своє здоров’я (хворий думає тільки про свою хворобу при іпохондричних розладах психіки).

Підвищене відвертання –підвищене відволікання, неможливість зосередити довший час увагу на одному об’єкті чи темі (властиве маніакальним станам із прискорення мовлення).