Здавалка
Главная | Обратная связь

РОЗЛАДИ І ВЧИНИЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ



 

1. Примусові заходи медичного характеру згідно з чинним законодавством застосовуються судом до осіб: які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до встановлення вироку або під час відбування покарання (далі – особи). Зазначені заходи передбачають надання амбулаторної психіатричної допомоги або поміщення особи в психіатричний заклад. Метою цих заходів є захист їх прав, обов’язкове лікування, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.

 

2. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про психіатричну допомогу” (1489-14) та ст. 94 Кримінального кодексу України (2314-14) до осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а саме:

надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.

У зазначених психіатричних закладах надається психіатрична допомога хворим, які становлять суспільну небезпеку.

Цих хворих забезпечують у психіатричних закладах необхідними лікувальними та реабілітаційними заходами.

3. Вид примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості психічного захворювання в особи, тяжкості вчинення нею діяння з урахуванням її ступеня суспільної небезпечності.

 

4. Виділяються активний і пасивний типи суспільної небезпечності, які суб’єктивно характеризують учинене суспільно небезпечне діяння.

 

5. Активний тип суспільної небезпечності спостерігається в осіб з такими психічними розладами:

синдроми розладнаної свідомості, які супроводжуються тривогою, страхом, емоційним напруженням, збудженням рухливості (деліріозні розлади, сутінкові розлади свідомості, пароксизмальні психотичні стани тощо);

психопатологічні синдроми із розгальмованістю статевого потягу; маячні ідеї певного змісту, скеровані проти конкретних осіб або організацій, які проявляються як на вербальному, так і дійовому рівні (ідеї переслідування, отруєння, оволодіння, стороннього впливу на мозок, статеві та інші органи тощо);

психопатологічні синдроми з галюцинаторними проявами імперативного і страхітливого характеру;

– психопатологічні синдроми з маячними ідеями своєї особливої значимості і намірами або спробами у зв'язку з цим привернути до себе увагу суспільства через скоєння небезпечного діяння;

психопатологічні синдроми з маячними ідеями захисту або реалізації своїх “винаходів” шляхом, що становить небезпеку для оточення;

депресивні стани з хворобливими ідеями звинувачення своєї особи і можливістю скоєння розширеного самогубства;

маніакальні стани з підвищеною розкутістю і дійовою розгальмованістю;

психопатологічні стани, які незалежно від клінічної картини супроводжуються проявами агресивності, роздратованості, подразливості, дійової розкутості, збудженості як ознаками негативних настанов особистості або преморбідних рис особи;

розлади настрою дисфоричного характеру у хворих на епілепсію з вираженими змінами в інтелектуальній і емоційній сферах.

 

6. Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігається в осіб з такими психічними розладами:

синдроми розладнаної свідомості, які не супроводжуються тривогою, страхом, емоційним напруженням (аментивні, онейроїдні розлади тощо);

синдроми постпсихотичного психічного дефекту як фіналу або як етапу перебігу психічної хвороби (за винятком психопатоподібного); синдроми недоумства різного походження;

розумова відсталість без ознак виражених емоційно-вольових розладів;

психотичні стани з проявами підвищеної підкорюваності та здатності до навіювання.

 

7. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу. Зазначені особи підлягають лікарському нагляду та лікуванню в амбулаторних психіатричних закладах.

 

8. Госпіталізація до психіатричних закладів:

із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічного хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку на загальних засадах або який перебував у минулому в психіатричному закладі (із суворим або посиленим наглядом), і при зміні його психічного стану, який привів до зниження суспільної небезпечності, унеможливив подальше лікування в раніше зазначених судом умовах стаціонару. До таких хворих відносяться особи з пасивним типом суспільної небезпечності;

із посиленим наглядом може бути застосовано судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду або який перебував у минулому в психіатричному закладі із суворим наглядом і при зміні його психічного стану, який привів до зниження його суспільної небезпечності, унеможливив подальше лікування в раніше зазначених судом умовах стаціонару. До таких хворих відносяться особи з пасивним або активним типами суспільної небезпечності;

із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також які за своїм психічним станом і характером учиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. До таких хворих відносяться особи з активним типом суспільної небезпечності.

9. Примусові заходи медичного характеру здійснюються у психіатричних закладах з відповідними умовами нагляду за наявності рішення суду й акта судово-психіатричної експертизи (або акта психіатричного огляду засуджених) з відповідними висновками про характер та тяжкість психічного захворювання в особи, ступінь її суспільної небезпечності для себе або інших осіб за характером її захворювання і медичних підстав для застосування відповідного примусового заходу медичного характеру, а також документів, які посвідчують особу і місце проживання.

10. Виконання рішення суду про госпіталізацію особи до психіатричного закладу: із звичайним наглядом здійснюється закладами охорони здоров’я за сприяння, у

разі потреби, органів внутрішніх справ; з посиленим та суворим наглядом, а також осіб, які тримаються під вартою, здійснюється органами внутрішніх справ.

11. Особи, госпіталізовані до психіатричного закладу, розміщуються у його відділеннях (палатах) відповідно до їх психічного стану, ступеня суспільної небезпечності, утримуються в умовах, які унеможливлюють скоєння ними нового суспільно небезпечного діяння. Їм забороняється надавати лікувальні відпустки та виписувати із стаціонару без рішення суду.

12. Особи, до яких застосовано примусовий захід медичного характеру, підлягають огляду не рідше одного разу на шість місяців комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу в складі: головного лікаря (заступника з медичної частини), завідувача відділення і лікуючого лікаря. Продовження шестимісячного терміну між оглядами забороняється. При потребі до складу комісії можуть бути залучені висококваліфіковані фахівці інших закладів охорони здоров’я, науково-дослідних установ тощо згідно з чинним законодавством.

13. Комісія визначає психічний стан особи і наявність підстав для звернення до суду із заявою про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру.

14. У разі значного поліпшення психічного стану особи, одужання або коли дані психіатричного огляду викликають сумніви щодо наявності психічного розладу, складається відповідний висновок комісії лікарів-психіатрів психіатричного закладу, який направляється його керівництвом достроково (до закінчення шестимісячного терміну) до суду, який виніс рішення за цією справою для вирішення питання про її перегляд згідно з чинним законодавством.

15. Продовження, зміна або припинення примусових заходів медичного характеру здійснюються судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів. У висновку вказуються зміни психічного стану особи та ступеня її суспільної небезпечності. Висновок викладається в акті психіатричного огляду, копія якого додається до картки стаціонарного хворого.

16. Заява представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу, про продовження, зміну або припинення виду примусового заходу медичного характеру разом з актом психіатричного огляду направляється до суду не пізніше десяти діб після прийняття комісією відповідного рішення.

17. Документація на осіб, до яких згідно з рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру у відповідних психіатричних закладах, виділяється в окреме діловодство і зберігається в умовах, що забезпечують її недоторканість для сторонніх осіб. Перелік таких осіб проводиться у спеціальному журналі або картотеці.

До картки стаціонарного хворого додаються:

копія рішення суду про застосування примусового заходу медичного характеру;

копія акта судово-психіатричної експертизи або акта психіатричного огляду;

листування адміністрації психіатричного закладу з установами і родичами з приводу психічного стану цієї особи, її соціально-побутових питань і, при потребі, медичні довідки тощо.

18. Відомості, що містяться у цих документах і стосуються психічного і соматичного станів особи, є медичною таємницею і не можуть оприлюднюватися без її згоди або згоди її законного представника, опікуна, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

Сама особа або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби (карткою стаціонарного хворого), а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги.

19. Право на допуск до зазначеної документації мають спеціалісти, які займаються лікувально-діагностичним процесом особи, адміністрація психіатричного закладу, представники вищих органів охорони здоров’я, прокуратури і судово-слідчих органів.

20. Під час застосування примусових заходів медичного характеру до хворих застосовуються тільки дозволені Міністерством охорони здоров’я України методи діагностики, лікування, профілактики та реабілітації.

21. Під час застосування примусових заходів медичного характеру лікування, харчування, відпочинок, реабілітація хворих та лікарняний режим забезпечуються згідно з чинними нормативно-правовими документами.

22. Санітарно-епідемічний режим психіатричних закладів, в яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, забезпечується згідно із санітарним законодавством.

23. Після виписки особи з психіатричного закладу згідно з рішенням суду картка стаціонарного хворого передається до архіву відповідного психіатричного закладу.

Картка амбулаторного хворого може бути використана для подальшого лікарського нагляду.

24. Якщо особа під час застосування примусового заходу медичного характеру скоїла нове суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законодавством, то відповідні матеріали направляються керівництвом психіатричного закладу до територіальної прокуратури або органу внутрішніх справ для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

25. У разі втечі особи під час застосування примусового заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу негайно сповіщає про це територіальну прокуратуру, орган внутрішніх справ, суд, що призначив примусовий захід медичного характеру, психоневрологічний диспансер, законних представників (родичів, опікунів) та вживає заходів до розшуку особи та її повернення до лікарні. Оформляти виписку хворого в такому разі не дозволяється.

26. У разі смерті особи під час застосування примусового заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу повідомляє про це її законних представників (родичів, опікуна), територіального прокурора, суд, який виніс рішення про застосування цього заходу, психоневрологічний диспансер.

27. У разі втечі або смерті осіб, стосовно яких кримінальну справу не закінчено, керівництво психіатричного закладу повинно повідомити також орган досудового слідства, у провадженні якого перебуває зупинена кримінальна справа, та суд.

28. Особа виписується за місцем проживання з психіатричного закладу або переводиться до іншого з умовами нагляду, призначеними судом, після того як рішення суду набирає законної сили. Переведення особи до іншого психіатричного закладу згідно з рішенням суду здійснюється органами охорони здоров’я.

29. У разі припинення за рішенням суду застосованих примусових заходів медичного характеру залежно від стану здоров’я особу виписують самостійно в супроводі законних представників (родичів або опікунів) або медичних працівників з обов’язковим лікарським наглядом за місцем проживання. До психоневрологічного диспансеру (кабінету) направляються витяг з картки стаціонарного хворого і копія рішення суду.

30. Особа, у якої відсутній законний представник і яка за психічним станом потребує постійного стороннього догляду, після припинення застосованих примусових заходів медичного характеру може бути переведена до психіатричної лікарні за місцем проживання до вирішення її соціальних питань.

Витрати щодо переведення осіб покладаються на психіатричний заклад, з якого він вибуває.

31. Керівництво психіатричного закладу:

уживає необхідних заходів щодо захисту і охорони прав та законних інтересів осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру згідно з рішенням суду;

за наявності підстав клопоче перед судом про визнання особи недієздатною і встановлення над нею опіки.

32. Скарги та заяви осіб, до яких застосований примусовий захід медичного характеру, повинні розглядатися у встановленому чинним законодавством порядку адміністрацією психіатричного закладу, установами, на які покладено нагляд і контроль за здійсненням примусових заходів медичного характеру тощо.

33. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, можуть піклуватися про захист своїх прав та свобод особисто або через своїх законних представників у порядку, установленому Цивільним (1540-06), Цивільним процесуальним кодексами України (1501-06, 1502-06, 1503-06), Законом України “Про психіатричну допомогу” (1489-14) та іншими законами України.

34. Права та обов'язки працівників психіатричних закладів (медичний та інший персонал) регламентуються Законом України “Про психіатричну допомогу” (1489-14 ) і чинним законодавством.

35. Контроль за своєчасним і правильним проведенням лікувально-реабілітаційних заходів під час застосування примусового заходу медичного характеру здійснюється Міністерством охорони здоров’я і територіальними органами охорони здоров’я.

36. Науково-методичне забезпечення щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється Міністерством охорони здоров’я через Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

37. Нагляд за дотриманням законності у психіатричних закладах під час застосування примусових заходів медичного характеру здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори відповідно до Закону України “Про прокуратуру України” (1789-12).

 

Начальник Головного управління організації

медичної допомоги населенню М. П. Жданова

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 березня 2002 р. за № 219/6507

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.