Главная | Обратная связь

Жести, міміка, рухи

У поєднанні з іншими прийомами вони допомагають зосере­дити увагу судової аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допо­магати собі жестами, мімікою. Заклякле або скам'яніле обличчя про­курора не викликає довіри і залишає враження напруженості. Рухи і жестикуляція — природні елементи поведінки ритора, додатковий засіб впливу на учасників судового процесу, публіку в залі судово­го засідання.

Рухи, жести, міміка, як ніщо інше, — належність індивідуаль­ного стилю судового ритора. Виникають вони ніби самі собою, ви­ходячи із змісту, емоційного настрою промови, пов'язані з рухом думки і почуттями виступаючого. Кроки уперед в необхідний мо­мент підсилюють значущість того чи іншого місця промови, допо­магають зосередити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переклю­чає увагу на іншу частину промови.

В мистецтві судового ритора, поряд з вказівними і описовими, використовуються жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками. Ці жести викликають аналогічні прихо­вані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином. Міміка рито­ра — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати радість і печаль, сумніви й іронію, рішучість і презирство. У гарного ритора «обличчя говорить разом з язиком» говорив Анатолій Коні.

Словесна наочність

ПОВТОР — повторення того самого слова чи виразу з метою виділити, підкреслити істотне у мовленні, підкреслити ті чи інші деталі в описах, посилити експресивно-зображувальні властивості мови. Повтор допомагає повніше відобразити хвилюючі моменти в житті людини, її емоційний стан: "Ох, як весело на світі, як весело стало" (Т. Шевченко); "Не плач, не плач заюністю своєю!" (М. Рильський)'.

ІНВЕРСІЯ— мовленнєвий зворот, якийполягає в умисній, стилістично виправданій зміні прямого порядку слів. Зміна звичайного порядку слів у реченні надає фразі особливого стилістич­ного забарвлення, посилює смислову значущість слів:

Робочим головам, рукам на сій окраденій землі свою ти силу ниспошли (Т. Шевченко)

ГРАДАЦІЯ — поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів, частин речення), коли кожна наступна містить у собі поси­лення (послаблення) смислового чи емоційно-експресивного зна­чення. Є градація висхідна і спадна:

Скажи, що правда оживе,

натхне, накличе, нажене

не ветхеє не древлє слово

розшенноє, а слово нове

між людьми криком пронесе

і люд окрадений спасе

од ласки царської... (Т. Шевченко)

АНТИТЕЗА — протилежність, протиставлення. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних образів і понять.

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ - запитання, яке не переслідує мети отримати відповідь слухачів, спрямоване на ствердження якоїсь ідеї або таке, яке використовується як засіб підсилення уваги аудиторії:

Бути чи не бути? (В. Шекспір)

РИТОРИЧНИЙ ВИГУК - особливо емоційне ствердження або заперечення, констатація якогось факту або думки, що супровод­жується окличною інтонацією:

«0 часи, о звичаї!» (М. Цицерон)

ЕПІТЕТ — один з основних тропів, художнє, образне озна­чення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Найчастіше епітетами виступають означен­ня — прикметники:

Такої дивноїотрути

я ще ніколи не пила.

Такої чистоїпечалі,

такої спраглої жаги,

такого зойку у мовчанні,

такого сяйва навкруги (Л. Костенко)

ТРОПА— слова, звороти, які вживаються у переносному зна­ченні: порівняння, метафори, епітети, гіперболи тощо.

МЕТАФОРА— вид тропа, що побудований на основі вживан­ня слів або виразів у переносному значенні за подібністю, анало­гією тощо і служить одним із засобів посилення образності й ви­разності мови. Розрізняються метафори прості, побудовані на збли­женні предметів чи явищ за однією якоюсь ознакою, і метафори розгорнуті, побудовані на різних асоціаціях між предметами і яви­щами. Наприклад: "Шовковий шум нив" (М. Коцюбинський); "Напи­тись голосу твого" (Л. Костенко),

Посіяли гайдамаки в Україні жито,та не вони його жали. Що мусим робити? Нема правди, не виросла; кривда повиває... (Т. Шевченко)

МЕТОНІМІЯ— заміна одного слова іншим на основі близь­кості виражених ними понять, суміжності позначених предметів: "Київ радо зустрічає гостей" (О. Гончар); "Увесь вітряк відразу ви­бухнув реготом" (М. Стельмах).

СИНЕКДОХА— заміна одного слова чи виразу іншим на ос­нові якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення: дах над головою (замість будинок); "Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Фельковичів, Франків" (В. Стефаник).

ГІПЕРБОЛА— перебільшення. Стилістична фігура, в якій на­вмисно перебільшено певну ознаку з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності, наприклад: "Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання..." (В. Сосюра).

ПРИСЛІВ'Я— це виражений структурою речення влучний об­разний вислів, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: "Не спитавши броду, не лізь у воду". Прислів'я співвідноситься з реченням, має синтаксичну завер­шеність, виступає як окреме судження, нерідко має ритмічну бу­дову, а його частини можуть римуватися: "За праве діло стій сміло".

ПРИКАЗКА— стійкий фольклорний вираз, який несе у собі емоційно-образну характеристику якогось явища. Приказка на відміну від прислів'я завжди виступає у мовленні як частина судження. За своєю структурою вона може співвідноситися і з реченнями, і з сло­восполученнями: "Був кінь, та зїздився", "Не мала баба клопоту, та купила порося". В основі приказки може лежати метафора ("уби­ти двох зайців"), порівняння ("як корова язиком злизала") тощо.

ПРИМОВКА — жартівливий, переважно римований вислів, що використовується в усному і писемному мовленні в різних життєвих ситуаціях. Це усталені формули вітання, запрошення ("скільки літ, скільки зим"; "чим багаті, тим і раді"), формули побажань ("здо­рові будьмо, та себе не гудьмо"; "великий рости та щасливий будь"), каламбурні вислови ("на городі бузина, а в Києві дядько"; "тринди-ринди коржі з маком").

КРИЛАТІ ВИРАЗИ— стійкі звороти мовлення, що мають, як правило, книжне походження й відрізняються влучністю, образні­стю, виразністю, лаконізмом «Чия країна, того й мова*; «Ніхто не суддя у своїй власній справі».

АФОРИЗМ— глибока узагальнююча думка, яка має лаконіч­ну, відточену мовну форму: «Вдвічі дає, хто скоро дає»; «Чия виго­да, того і ризик»; «Суворий закон, але закон».

ІРОНІЯ— іносказання, що містить у собі висміювання, нега­тивну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей: запере­чення під видом ствердження чогось. Зовнішня форма суперечить змістові при тонкому, ущипливому глузуванні:

А в города, мов журавлі, замуштрували москалі; нагодовані, обуті і кайданами окуті, муштруються... (Т. Шевченко)

САРКАЗМ— їдке, викривальне, іноді гірке глузування з ме­тою характеристики людини чи явища:

"Друзі мої! Ви не повинні жалітися — це бунт! Ви не повинні разом виробляти заходи для того, щоб покласти край своїм страж­данням, — це змова! Ви не повинні витягувати до світла гидоту ва­ших панів — це наклеп!" (Е. Джонс)

СЛОВЕСНА НАОЧНІСТЬ- живі образи й картини, які створюються риторами за допомогою мовних засобів, на відміну від образів, які сприймаються зором та за допомогою інших ре­цепторів, тобто на відміну від предметної наочності. Словесна на­очність досягається шляхом умілого використання тропів, прислів'їв, приказок, афоризмів, інших зображувальних засобів мови: ...Возвеличу

малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово (Т. Шевченко)

 

 

Глава З