Главная | Обратная связь

Вступна частина захисної промови

Як правило, з перших фраз адвоката можна більш-менш точно визначити, який з нього захисник,

який судовий оратор. Вступна частина, як увертюра до опери, на­лаштовує публіку, учасників судового розгляду, готує до сприй­няття промови.

Варто на хвильку уявити, що ви не в залі судового засідання, а в Національній опері України. Виконується опера Миколи Лисен­ка «Тарас Бульба». Завіса ще закрита, а симфонічний оркестр починає увертюру. Основна тема — мелодія української народної пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» відразу ж захоплює, в душі проходить якась тепла хвиля. Починаєш уважно стежити за подіями на сцені, забуваючи про все довколишнє.

А тепер перенесемося уявно до залу суду. І там захисник підсуд­ного починає такими словами:

«Шановні судді! Мій підзахисний Іванець звинувачується в тому, що 1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни із хулі­ганських спонукань...»

Чи може захопити такий виступ? Думається, зовсім ні. Адже, то був уже четвертий повтор зацитованого речення. На початку су­дового слідства суддя зачитував обвинувальний висновок: «1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни...» Що відбувалося на цій вулиці, детально розповідали потім підсудний, потерпілий, свідки. Свою обвинувальну промову прокурор починав: «1 квітня на вулиці Паризької комуни...» і нарешті встає адвокат і знову починає з... вулиці Паризької комуни.

Можна навести цілий ряд непродуманих і примітивних початків виступів адвокатів, які не раз доводилося чути в залі судових засі­дань: «Товариші судді! Я не затримаю довго вашої уваги...» «Това­риші судді! Я не буду багатослівним...» Товариші судді! Я захищаю підсудного Іванця...» «Товариші судді! Справа, яку ми сьогодні розглядаємо, не являє собою великої складності» (або навпаки).

Ще гірше сприймаються суддями спеціально розроблені вступні частини. Одна підготовлена для справ про вбивство, інша — для справпро крадіжку, третя — для справ про хуліганство. З року в рік із справи в справу переносять ці адвокати свої стандартні вступні частини, демонструючи своє небажання або невміння думати.

Звичайно, бувають і чудові промови київських адвокатів, зокрема до Городиського, С Любітова та ін. Цікаво і нестандартно виступають Т. Варфоломеєва (Київ), О. Коваль (Хмельницький), Й. Бронз (Одеса), С. Сафулько (Луцьк).

Чим менше шаблону, тим краще сприймається судова промо­ва. Словесна полова недопустима взагалі в захисній промові, надто % у вступній частині. Засоби і прийоми вступної частини можуть бути різними. її можна розпочати:

• з оцінки суспільно-політичного значення справи, яка розг­лядається;

• вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи;

• з викладу програми промови;

• відсилкою до окремих положень промови прокурора;

• характеристикою особи підсудного тощо.

Наведемо для зразка вступну частину захисної промови адво­ката Я. Кисельова у справі Ковальова:

«Товариші судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дзет, який мав чарівну властивість: в його звуках кожен чув той насть, який йому хотілося почути.

Як часто дебати сторін нагадують цей дзвін із легенди: одні і ті ж факти, одні і ті ж обличчя, але як по-різному, як неоднаково вони бачаться обвинувачем і захисником?

Правий був товариш прокурор, провіщаючи у своїй промові, що ми будемо з ним по-різному, кожен по-своєму пояснювати ту велику і гірку біду, яка прийшла в сім'ю Ковальових. Але в одному з найго­ловніших питань, питанні про те, що ж спонукало Ніну Федорівну Ковальову, молоду жінку, матір двох дітей, 4 серпня о п'ятій годині піст полудня відчинити вікно своєї квартири на п'ятому поверсі, ста­ти на карниз, постояти там кілька секунд, повернутися обличчям до кімнати, щось вигукнути і враз метнутися вниз, щоб розбитися, — ось у цьому питанні: чому шукала смерті Ніна Федорівна, і в обвину­вачення, і в захисту немає розходжень. Дзвін загубив свою чарівність, і ми з товаришем прокурором відповідаємо однаково: глибока сімейна драма, нестерпні відносини між чоловіком і дружиною — Миколою і Ніною Ковальовими. Але так відповісти — значить зробити тільки перший і найлегший крок на довгому шляху, кінець якого приводить до вирішення справи.

Так, розлад був, він ставав усе глибшим і загрожував сім'ї зруйнуванням. Все це мучило Ніну Федорівну. Але чи означає це, що в розвалі сім'ї і трагічній кінцівці винен Микола Ковальов? У товариша прокурора немає ніяких сумнівів, все йому гранично зрозуміло: винен Ковальов, тільки він, і ніхто інший!..

Я уважно слухав обвинувальну промову і ловив себе на думці: яка велика могутність слова! Як примхливо, вільно і несподівано воно міняє зміст і значення фактів.

До промови товариша прокурора мені здавався беззаперечним той факт, що в справі Ковальова в тісно сплетений вузол зібралися ви­сокі і ниці почуття: кохання і зненависть, помста і прощення, заздрість і великодушність. Мені здавалося беззаперечним: суду до­ведеться розібратися у великотрудній сімейній драмі, такій складній, що і самим учасникам її далеко не все зрозуміле.

Але ось прокурор проголосив промову. І що ж? Виявляється, нія­ких складнощів у справі немає й близько. Виявляється, істина крізь неї так і проглядається. І секрет перетворення справи, в якій на кожно­му кроці виникають психологічні загадки, в справу найпростішу, як таблицю множення, розкритий надзвичайно відверто: для цього необхід­но було не поскупитися на чорну фарбу, малюючи образ Ковальова...

Як бачите, фарби, якими користувався товариш прокурор, недуже різноманітні, хоча згущення і соковитості в них надмірно. Але вже давно відомо, що однією фарбою, навіть найгустішою, дуже тяжко надати портрету життєвої достовірності. А правильно і точко розібратися в моральному обличчі Ковальова необхідно, без цього не можна вирішити справу.

Мені не здається достовірною та характеристика, яка дана Ко­вальову в промові прокурора. Між обвинуваченням і захистом тут неминуча суперечка, суперечка велика і серйозна».