Главная | Обратная связь

Заключна частина захисної промови

Вона є обов'язковою в кожній судовій промові. Але y великих захисних промовах буває корисним підсу­мувати висновки захисту. Якщо прокурор відмовився підтримувати обвинувачення і просить суд виправдати підсудного, це не звільняє захисника від обов'язку мотивувати в своїй захисній промові не­обхідність виправдання, а в заключній частині промови подати суду своє прохання. Захиснику необхідно так переконливо сформулювати висновки, щоб суду стало очевидним, що виправдання в цьому ви­падку — єдино правильний шлях правосуддя. Йдеться про те, щоб переконати не лише суддів, але й всіх присутніх у залі засідання.

Адвокат М. Карабчевський так закінчив свою захисну промову в справі братів Скитських:

«Я відчуваю, що пора закінчувати, панове судді! Але я боюся кінча­ти. Коли я закінчу, — черга вашому вироку. Може настати жахли­ве, те жахливе, яке ми вже переживали. Невже це насправді мож­ливе? Суд і засудження близькі. Але закон не хоче, не вимагає від вас неможливого. У подібних випадках він, навпаки, сам приходить вам на допомогу, сам береже вас. Чи вам, юристам-суддям, нагадувати мені про це? Самонадіяність завжди сліпа. Сумніви ж — супутники розуму. Сказати, що в цій справі все для вас зрозуміле і немає сумнівів, ви не можете... Я прошу для Скитських виправдувального вироку».

Із промови адвоката С Андрієвського у справі про крадіжку смарагдової брошки:

«Отже, ви виправдаєте М-ву. Але нехай же ваше виправдання послужить й іншу службу. Нехай відділення розшуку хоча б на мить відійде від своєї прямолінійності, від поспіху, бо хоч з боку і гарно дивитися, як баский кінь стрілою мчить від Анічкіна мосту до Адмі­ралтейства, але при цьому часто буває, що він калічить ні в чому не повинних перехожих. Так само у цій справі відділення розшуку приду­шило і М-ву.

Коли вина підсудного чітко доказана, тоді ми готові віддати його в караючі руки; але коли звинувачення базується на одних здогадках і причому дуже хитких, — наші кращі захисники, тобто судді, завжди скажуть тому, хто зазіхне на волю М-вої: руки геть! Ця жінка недоторканна! Такий вирок ви постановите спокійно і до­стойно, для підтримання віри в чистоту звичаїв, оскільки основне пра­вило, на якому має триматися кримінальне правосуддя, завжди зали­шається незмінним: довіра вище підозри».

І. Репліка адвоката

Ця частина виступу теж не завжди звучить на­прикінці судових дебатів. Після проголошення промов учасники дебатів мають право обмінятися репліками (ст. 318 КПК України). Як видно із змісту цієї статті, обмін репліками — це право, а не обов'язок прокурора й адвоката.

Зміст реплік суттєво відрізняється від змісту основних судових промов. Репліка — це заперечення проти промови або її частини. Походить від латинського replico — повертаю назад, відбиваю. Якщо репліку проголошує прокурор, він висловлює в ній заперечення проти положень захисної промови. Захисник у своїй репліці запере­чує проти певних тверджень прокурора.

Захисник реплікою не повинен заперечувати проти основної промови прокурора, оскільки це мало місце в захисній промові, крім тих виняткових випадків, коли заперечення необхідно для об­грунтування певних положень репліки. Прогалини, які допустив за­хисник у промові, не можуть слугувати підставою для репліки. Го­ловуючий у цьому випадку має право відмовити захиснику в на­данні додаткового слова під виглядом репліки.

Чи може захисник відмовитись від проголошення репліки, якщо прокурор скористався своїм правом?

«Ні, — відповідає В. Гольдінер, — якщо прокурор у своїй репліці навів дані, які явно спростовують висновки, висловлені ад­вокатом у захисній промові, то в цьому випадку необхідно визнати його правоту і внести відповідні зміни в свою систему захисту».

Якщо прокурор не навів таких доводів, то в репліці слід звер­нути увагу суду на відсутність у прокурора можливості серйозно обгрунтувати свою позицію. Якщо прокурор відмовився від репліки або якщо він не бере участі в процесі, адвокати мають право об­мінятися репліками. Така необхідність виникає в групових проце­сах, де інтереси підсудних суперечливі.

Репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних запитань. У ній повинні бути чітко виділені і сформульо­вані:

• суть розходжень, суперечностей між учасниками судових де­батів;

• висновки, які спростовують заперечення суперника, і фак­ти, які підкріплюють ці висновки;

• кінцеві висновки, які випливають із усієї системи аргумен­тації захисника.

У репліці захисник, як правило, не повинен торкатися інших питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупини­тися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід для додаткової аргументації, це по­винно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову.

Репліка, на відміну від промови, побудована на полеміці із суп­ротивником. Стислість репліки обумовлює велику напруженість, при­страсність, заповзятливість і запальність.

У зв'язку з цим виникає питання про допустимі межі полемі­ки. Нерідко доводиться спостерігати в суді досить непривабливу кар­тину, коли репліка перетворюється в лайку. Прокурор і адвокат ве­дуть себе так, як при зустрічі, скажімо, перекупники на базарі.

Віталій Леоненко наводить приклад із судової практики одно­го із районних судів м. Києва;. Під час судового розгляду справи, в той момент, коли адвокат, виступаючи із захисною промовою, ска­зав: «Товариші судді, якщо по совісті говорити...»

У цей момент прокурор, піднявшись зі свого місця, кинув ад­вокату репліку: «А у вас є совість?»

Суд прийняв рішення занести репліку прокурора до протоколу судового засідання і довести до відома вищестоящого прокурора.

Основні правила, яких повинні дотримуватись під час судових дебатів учасники процесу, — ввічливість, коректність, культура. У першу чергу це стосується адвоката. Його висока культура, вишукана поведінка, особливо перед виходом суддів до нарадчої кімнати для винесення вироку у справі, принесе користь і йому, і його підза­хисному.