Главная | Обратная связь

Методичні рекомендації

До першого питання. Слід розпочати із того, що судова система України у складі Російської імперії в результаті судової реформи 1864 року мала наступні здобутки: відбулося упорядкування судів; здійснилося перетворення інквізиційного розгляду справ на відкритий процес; запроваджено до судового процесу принцип змагальності, суд був позбавлений обов’язку доказування при розгляді справи; почав діяти суд присяжних; відбулася переорієнтація прокуратури на підтримання державного обвинувачення в суді з покладанням на прокурорів обов’язку доводити винність підсудних у гласному судовому процесі; створено незалежну адвокатуру; вперше закріплено в законі можливості врегулювання цивільних спорів третейськими судами.

До другого питання. Слід звернути увагу на те, що судоустрій у період існування урядів національно-демократичної орієнтації варто поділити на три періоди: перший – функціонування Центральної Ради як вищого органу влади Української Народної Республіки (кінець 1917 – березень 1918 року). 15 грудня 1917 року Центральною Радою було прийнято Закон “Про утворення Генерального Суду”. Генеральний суд складався з трьох департаментів: цивільного, карного (кримінального) і адміністративного; другий – Гетьманат (Гетьманська держава) (квітень – грудень 1918 р.); третій – існування Директорії Української Народної Республіки, яка діяла з перервами до кінця 1920 року (1917–1920 роки).

Варто звернути увагу на те, що 13 листопада 1918 року, на західноукраїнських землях після розвалу Австро-Угорської імперії, була створена “Західноукраїнська Народна Республіка” (ЗУНР), яку очолила Українська Національна рада. 21 листопада 1918 року ця Рада видала Закон “Про тимчасову організацію судівництва”, відповідно до якого судова система новоствореної Республіки складалася з трьох ланок: повітових судів, окружних судів і Вищого суду.

До третього питання. Слід звернути увагу на те, що одним із перших декретів радянської влади в був декрет Раднаркому, яким затверджено Тимчасове положення “Про суд і революційні трибунали в УСРР”. Відповідно до нього судову владу мали здійснювати: 1) народні суди і ради (з’їзди) народних суддів; 2) революційні трибунали, які створювалися один на губернію. Відповідно до першої Конституції УРСР, прийнятої 1 березня 1919 року, було утворено Народний комісаріат юстиції (НКЮ) УРСР, на який поклали функцію з упорядкування судової системи України. На місцях цю діяльність провадили юридичні відділи губернських виконкомів (губвиконкомів) та їх повітові бюро.

До четвертого питання. Розпочати слід з того, що у другій половині 80-х і на початку 90-х років XX століття у законодавстві про діяльність судів розпочалися зміни, які можна вважати своєрідним “нульовим етапом” судово-правової реформи до офіційного затвердження її концепції. Політико-правовою основою цих змін стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.

До п’ятого питання. Слід звернути увагу на те, що завданнями реформування судового процесу відповідно до Концепції судово-правової реформи визначено: диференціювати форми судочинства, зокрема, залежно від ступеня тяжкості злочину; запровадити розгляд окремих категорій судових справ суддями одноособово, а також колегіями професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів; чітко визначити умови допустимості доказів; встановити контроль суду за законністю та обґрунтованістю процесуальних рішень слідчих органів, які обмежують права громадян; запровадити апеляційний і касаційний порядки перегляду судових рішень.

До шостого питання. Слід зупинитися на тому, що основними принципами правосуддя відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено: законність; рівність учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченість доведеності вини; змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом; обов’язковість рішень суду.

До сьомого питання. Необхідно зупинитися на тих змінах до законодавства про судоустрій і судочинство, які були обумовлені прийняттям Конституції України 1996 року, що в кінцевому підсумку дістало вияв у комплексі заходів, які деякі науковці і практики стали називати “малою судовою реформою”.

До восьмого питання. Слід зупинитися на висвітленні ролі закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року та результати його реалізації.