 |
|
Історія утворення омбудсмана
Спочатку концепція запровадження незалежних органів для проведення моніторингу дій уряду, спрямованих на захист прав окремих осіб, розвинулась у Швеції, де в 1809 році був призначений перший у світі омбудсман. За Швецією пішли Фінляндія (1919 рік), Данія (1955 рік) та Норвегія (1962 рік). Інститути омбудсмана існують лише в демократичних країнах. За даними на 1997 рік, такі структури запроваджені в 75 державах світу. Ці державні структури, створені захищати права громадян на гідну владу, гарантувати належне здійснення державного управління та відповідальність за свої дії з боку посадовців.
Головна мета діяльності даних інституцій зумовлюється політичним контекстом, в якому вони оперують. В широкому сенсі омбудсмани можуть належати до однієї з двох категорій:
§ Утворені в демократичних країнах. У конституційних державах з чітко вираженими рисами демократії та стабільною політичною і адміністративною системою існують процесуальні норми, що перевіряють та збалансовують здійснення управління державою; права людини поважають та їх дотримуються; під забезпеченням рівного доступу до освіти та засобів масової інформації мається на увазі, що люди мають інформацію про свої права. У таких країнах роль омбудсманів значною мірою пов’язана з усуненням недоліків ключових бюрократичних органів держави в часі впровадження складних законів та норм. Тут можна визначити дві моделі: омбудсмани, що розглядають скарги щодо окремих аспектів державного управління, таких як питання пенітенціарної або податкової системи; та омбудсмани, що розглядають скарги стосовно реалізації певних аспектів законодавства, таких як питання сексуальної орієнтації, расової дискримінації або людей, з обмеженими можливостями, які можуть стосуватися будь-якого органу чи інституції (роботодавців, державних та приватних служб, домовласників чи адміністрації школи).
§ Утворені в країнах з розвиваючою ся демократією. У країнах, де нещодавно пройшли політичні або конституційні революції, які поклали край диктаторському чи авторитарному режиму, концепція перевірок та балансу навряд чи відома або надійно впроваджена. Фундаментальні права людини часто обмежуються або взагалі відсутні, тому можуть безкарно порушуватися. В такому суспільстві, де запровадження інституту омбудсмана є вираженням поглядів, що притаманні більш демократичним конституційним державам, діяльність омбудсмана спрямована не на недоліки бюрократичних інституцій, а швидше на захист та проголошення фундаментальних прав людини. Тому ці інституції в таких країнах найчастіше відомі як Комісії з прав людини.
Необхідність запровадження спеціального омбудсмана
У справах дітей
Зазвичай омбудсмани не забороняють дітям звертатися до них, проте й не беруться за вирішення проблем, що стосуються дітей, з власної ініціативи. Більше того, омбудсмани рідко здійснюють свої заходи таким чином, аби діти дізналися про існування цієї інституції. До того ж, часто вони навіть не усвідомлюють, що проблеми, з якими стикаються діти, значною мірою відрізняються від тих, що зачіпають дорослих, і що сутність прав дитини та механізми підвищення поваги до них також різні.