 |
|
Створення омбудсманів в інтересах дітей
Багато країн вже запровадили інститут омбудсмана або уповноваженого у справах дітей. Але попри те, що ратифікація Конвенції по правам дитини та інші фактори, зокрема, проголошення Організацією Об’єднаних Націй 1979 рока – Міжнародним роком дитини, значною мірою підвищили рівень поінформованості про права дитини, очевидним є факт, що усвідомлення необхідності пошуку механізмів моніторингу цих прав та введення спеціальних політичних сил в кожній окремо взятій державі також є важливими каталізаторами підвищення ролі дітей в суспільстві. Запровадження інституту омбудсмана у справах дітей – сміливий крок для уряду, який виражає відповідальність перед взятими на себе зобов’язаннями. І незважаючи на те, що велика кількість країн ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини (187 країн, починаючи з грудня 1996 року), лише небагато з них спромоглися на наступний крок. Поштовхом до розвитку інституту омбудсмана стали ініціативи щодо створення відповідних комітетів при уряді (Норвегія), парламенті (Швеція) та міністерствах (Данія та Ізраїль).
Багато існуючих омбудсманів у справах дітей значною мірою відрізняються від традиційної концепції омбудсмана. В той час, коли одні були створені як уповноважені державні органи, інші діяли як структури на базі НУО. Деякі з них продовжують зберігати традиційні повноваження, що полягають у розслідуванні індивідуальних скарг, тоді як роль інших інституцій розвинулися до представлення та захисту інтересів і прав дітей як окремої групи. Єдине, що є у них спільного, – це зобов’язання забезпечувати визнання та дотриманням прав дітей державою.
Проте сам факт існування таких різних моделей одної інституції викликає протиріччя у розумінні їх ролі. Наприклад:
§ Чи входить до їх обов’язків захист, винесення рішень та поширення найкращих інтересів дитини? Їх діяльність стосується встановлення правосуддя чи забезпечення добробуту дітей? Зазвичай омбудсмани створюються для забезпечення та підтримки діалогу між громадянином та державою, контролю за належним виконанням процедур та дотримання встановлених правил та норм. Такі інституції не несуть відповідальності за оцінку впливу та результатів розслідувань індивідуальних справ на благополуччя заявника. Проте, чи повинна існувати якась відмінність у випадку, коли зі скаргою звертається дитина, беручи до уваги те, що саме дорослі повинні відповідати за захист дітей? Чи повинен уповноважений, що розглядає індивідуальні справи, братися за розгляд скарг щодо порушення прав дитини, якщо немає гарантії того, що ці дії здійснюватимуться в найкращих інтересах дітей?
§ Чи повинне джерело будь-яких змін походити виключно з досвіду самих дітей, чи, можливо, омбудсман зобов’язаний визначати потреби в цих змінах у відповідь на принципи та стандарти міжнародного законодавства? І знову ж таки, зазвичай омбудсмани швидко реагують на скарги, що надходять до них. Проведення будь-якої ширшої політичної діяльності є лише відповіддю на ці скарги та реакцією на необхідність внесення змін до законодавства, політики або діяльності органу. Багато омбудсманів у справах дітей відіграють більш активну роль, наприклад, думаючи про те, як змінити ставлення громадськості до фізичного покарання дітей, або критичніше ставитися до формування та аналізу державних витрат на потреби дітей.
§ Чи це завдання матиме більш ефективне вирішення у разі, якщо ним займатиметься державний уповноважений орган чи повністю незалежна організація, яка діє на принципах НУО? Повна незалежність функціонування правозахисної інституції зумовлює свободу вираження, використання механізмів ЗМІ, гарантує її розвиток без страху політичного втручання або скорочення бюджету. З іншого боку, існування на базі держави надає доступ до документів, право на отримання консультацій стосовно окремих напрямків політики та законодавчих процесів, дозвіл на проведення розслідувань і, можливо, більший авторитет.
На ці питання не існує ні правильних, ні хибних відповідей, проте їх вирішення надасть можливість визначити рамки та статус діяльності інституції. Вони стосуються всіх уповноважених, оскільки мають на меті висвітлення первинних цілей та стратегій для їх досягнення.