 |
|
Омбудсмани, створені в рамках уже існуючих державних органів
Звичайно, були приклади запровадження інститутів омбудсмана без створення окремого закону, тому вони не мали законодавчо закріплених повноважень. Деякі з них були створені урядом, функціонували в рамках державного департаменту та були підзвітні йому. В Ізраїлі, наприклад, Омбудсман з питань учнів був створений у 1990 році за ініціативою Міністерства освіти, культури та спорту. Пізніше його назву було змінено на „Відкриту лінію для учнів”, оскільки його повноваження було розширено до розгляду всіх скарг та проблем учнів, пов’язаних не лише з освітою.
Інші структури були створені за допомогою та на базі існуючих органів, запроваджених згідно з законом. У фламандськомовній частині Бельгії Омбудсман у справах дітей віком до 6 років був створений у 1992 році державною організацією соціального захисту дітей Kind en Gezin. Він мав особливі повноваження захищати та вдосконалювати механізми допомоги дітям, що здійснювалась організаціями та інституціями соціального захисту дітей. Омбудсман є державним службовцем, що функціонує в рамках державного органу. Попри те, що цей факт обмежує його свободу, яка є характерною для незалежних омбудсманів, його стосунки з урядом надають йому більше можливостей розпочати розслідування заради дітей, а його офіційний статус надає більшої ваги звітам, які він подає.
У провінції Британська Колумбія (Канада) Бюро Омбудсмана в 1987 році створило нову посаду – Заступника Омбудсмана у справах дітей та молоді, до обов’язків якого належало вивчати постанови уряду, які стосуються дітей, слідкувати за поширенням їх дії на всіх дітей та підтримувати зв’язок із регіональними та місцевими структурами, що працюють в інтересах дітей. У 1993 році функції Заступника Омбудсмана були зведені до більш загального рівня, тобто полягали у представленні інтересів дітей (ці самі функції виконував і Омбудсман). Омбудсман обирається Законодавчою Асамблеєю провінції Британська Колумбія і є об’єктивним, безпартійним та незалежним від уряду.
Національна Рада з прав дитини в Данії була створена на основі резолюції парламенту, проте не на основі окремого закону. Вона почала функціонувати в 1995 році в рамках трирічного випробувального терміну як незалежний орган, що фінансується державою та підпорядковується Міністерству соціальної політики. До її функцій належить розвиток прав дитини шляхом надання прямих консультацій самим дітям стосовно проблем, які їх хвилюють. Хоча формально це незалежна від уряду інституція, деякі НУО в Данії висловили стурбованість стосовно того, що Рада являє собою слабку заміну омбудсмана і не є ні повністю незалежною, ані використовує Конвенцію як основу своєї діяльності.
Дещо інша модель виникла в Німеччині, де в 1987 році головою Бундестагу та парламентськими групами було створено Комісію у справах дітей (KinderKommission). Ця Комісія підпорядкована Комітету Бундестагу у справах жінок та молоді і Комітету у справах сім’ї та громадян похилого віку і має представників від кожного з цих комітетів. Кожна з чотирьох парламентських груп призначила по одному уповноваженому від своєї групи і ці чотири уповноважених становлять Комісію. Їх мета – представляти інтереси дітей як в парламенті, так і за його межами, пропонувати напрямок розвитку політики, що стосується дітей, та допомагати парламенту встановлювати їх пріоритети. Але попри те, що правовий статус Комісії в парламенті не має чіткого визначення і, як частина парламентського процесу, не є незалежною від нього, вважається, що вона створила більше умов для розвитку політики, що стосується дітей, ніж це було раніше.