Главная | Обратная связь

Коментарі та висновки

Інститут омбудсмана або уповноваженого з прав дітей – це нова структура, що розвивається. На міжнародному рівні Комітет ООН з прав дитини закликає держави запровадити такі правозахисні органи; а на національному рівні НУО вимагають цього від уряду своїх країн. Інститут омбудсмана вважається невід’ємною частиною процесу моніторингу по впровадженню прав дитини. Комітет з прав дитини вважає, що без незалежного правозахисного органу права дитини мають мало шансів стати пріоритетом і бути захищеними.

Нелегко оцінити значення інститутів омбудсмана. Багато з них створені нещодавно і ще не встигли досягти значних результатів. Лише декілька з них отримали незалежну оцінку. Серед них Омбудсман Норвегії. Але процес змін у будь-якому суспільстві складний і рідко є наслідком діяльності якогось окремого незалежного органу. Більше того, в період економічного спаду, що був притаманний більшості країн, які запровадили інститут омбудсмана у справах дітей, найбільша увага омбудсмана була спрямована на збереження існуючих досягнень в сфері захисту прав дитини, які важко переоцінити.

Але все-таки можна зробити певні якісні висновки про діяльність інституту омбудсмана, спрямовану на покращення умов життя дітей:

• Зважаючи на рівень фінансування офісів уповноважений – зазвичай це невеликі структури – їх внесок у розвиток законодавства і політики є дійсно значимим. У Новій Зеландії, наприклад, Уповноважений сприяв удосконаленню політики стосовно опіки та піклування, а також розробив для компетентних організацій керівні принципи для визначення і поводження з бездоглядними та скривдженими дітьми. У Норвегії Омбудсман ініціював внесення змін до законодавства на користь заборони фізичних покарань дітей, дотримання прав дитини у лікарнях та підвищення віку, з якого дитина може свідчити в суді та бути засудженою. У Кості Ріці розслідування справ сприяло внесенню змін до законів про методи і принципи роботи поліції, ювенальний суд та служби соціального захисту дітей. Також омбудсман став просував новий закон, що захищає дітей від впливу негативної реклами та демонстрації насильства на телебаченні.
• У багатьох країнах, де запроваджений омбудсман у справах дітей, діти вперше отримали можливість самостійно подавати скарги. Серед низки проблем, з якими стикається омбудсман при розгляді індивідуальних скарг, можна виділити такі: погане ставлення в сім’ї; сексуальне насильство; проблеми в школі; відсутність вільного часу для ігор та розваг; дискримінація дітей; проблеми, що виникли в результаті розлучення батьків; відсутність або обмеженість доступу до засобів масової інформації; проблеми дітей, що живуть у закладах опіки або знаходяться в конфлікті з законом. При розгляді цих скарг омбудсмани мали змогу не лише вирішити проблеми дітей, але й зробити все можливе, щоб суспільство зрозуміло, яким важким може бути життя дітей, зрозуміти проблеми, з якими вони стикаються, що прагнуть та можуть змінити.
• Мабуть, найголовнішим завданням для омбудсмана у справах дітей є підвищення поінформованості дітей про їх права. Омбудсман Норвегії, наприклад, звернувся для цього до засобів масової інформації. У Новій Зеландії Уповноважений сприяв поширенню інформації про рівень насильства над дітьми та необхідність змінити думку суспільства про застосування фізичного покарання до дітей. А ще він підготував інформаційні матеріали на основі Конвенції про права дитини для розповсюдження у школах. В Австрії федеральний омбудсман випускає щоквартальний журнал для дітей, а також поширює інформацію про Конвенцію, відвідуючи школи та розповсюджуючи там різні матеріали.

Неможливо оцінити роботу правозахисних інституцій без проведення незалежного аналізу. Проте в даному випадку йдеться швидше про важливість самого існування інституту уповноваженого або омбудсмана у справах дітей, завдяки чому суспільство отримує повідомлення щодо важливості дітей та їх ролі в суспільстві, в якому вони мають свої права.

Нездатність дітей впливати на розвиток політики та економіки, їх беззахисність перед експлуатацією, насильством та ігноруванням вимагають створення усіма країнами незалежних органів, вповноважених захищати дітей та представляти їх інтереси. За відсутності подібної структури високою є вірогідність того, що діти не матимуть можливості захищати свої інтереси. Розроблена відповідно до індивідуальних потреб кожної країни модель інституту омбудсмана повинна відображати її політику та соціальні реалії – неможливо створити єдину універсальну модель для всіх держав. Призначення уповноваженого або омбудсмана державою свідчить про розуміння урядом його міжнародного значення та готовність рахуватися з цим. Якщо принципи та стандарти Конвенції ООН про права дитини підтримуються країною, уряд повинен робити все можливе, щоб дитячі питання стали пріоритетними для політики. Без значних державних інвестицій не існуватиме ресурсів, законів, освіти та структур, необхідних для розвитку інтересів дітей. НУО відіграють життєво важливу роль у заклику уряду виконувати свої обов’язки, але, звичайно, влада належить саме уряду. У подальшій перспективі недостатнім буде проведення правозахисних кампаній в інтересах різних дітей, сам уряд повинен взяти на себе відповідальність за свої дії. Саме тому, створення омбудсмана із законодавчо закріпленими повноваженнями, що має право інформувати парламент, отримувати консультації та проводити розслідування – це важливий крок у цьому процесі. Орган, створений парламентом і який ефективно виконує свою роботу по захисту прав дитини, не може бути проігнорований парламентом. І громадськістю також. Тому створення інститут омбудсмана у справах дітей з законодавчо закріпленими повноваженнями має бути першочерговим завданням для всіх країн, які ще цього не зробили.

Європейської мережі уповноважених у справах дітей

http://www.ombudsnet.org/

Європейська мережа уповноважених
у справах дітей

Європейська мережа уповноважених у справах дітей (ENOC) – це неприбуткове об’єднання незалежних інституцій з прав дітей. Його завдання полягає у розвитку та захисті прав дітей, зазначених у Конвенції ООН про права дитини.

Мережу ENOC було створено в Трондхаймі (Норвегія) в червні 1997 року.

У 1999 році мережа ENOC погодилася переглянути і звузити критерії набуття членства, відображаючи цим події, що відбувалися у всій Європі:

„Мережа ENOC розуміє, що незалежні інституції у справах дітей – омбудсмани, уповноважені тощо – є поки що новим явищем, тому критерії набуття ними членства в Європейській мережі уповноважених у справах дітей повинні переглядатися”

Метою Європейської мережі уповноважених у справах дітей є покращення умов життя дітей шляхом:

• Пропагування повної реалізації Конвенції ООН про права дитини;
• Індивідуального або колективного лобіювання інтересів та прав дітей в Європи, а також в міжнародних структур, зокрема, Європейському Союзі, Раді Європи, Комітеті з прав дитини тощо;
• Обміну інформацією, підходами, стратегіями, а також проведення порівняльного аналізу щодо становища дітей;
• Проведення зустрічей незалежних інституцій з прав дітей з метою поширення нових ідей та здобуття підтримки;
• Сприяння та підтримки розвитку ефективно діючих інституцій, що здатні незалежно захищати дітей.