 |
|
Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 2 страница
Висування кандидатів і призначення членів Вищої ради юстиції з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ здійснюється в порядку, передбаченому законом. Делегати на з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ обираються на республіканській (Автономної Республіки Крим), обласних, міських (міст Києва та Севастополя) конференціях їх працівників.
На всеукраїнській конференції працівників прокуратури до Вищої ради юстиції обираються два представники. У свою чергу на всеукраїнську конференцію працівників прокуратури представники обираються на республіканській (АР Крим), обласних, міських (міст Києва та Севастополя) конференціях, участь в яких мають право брати всі працівники органів прокуратури відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Для набуття повноважень у повному обсязі член Вищої ради юстиції повинен пройти три етапи:
а) призначення на відповідному з'їзді або конференції членом Вищої ради юстиції;
б) прийняття присяги члена ВРЮ на засіданні Верховної Ради України. Присяга складається перед вступом на посаду, але не пізніше перебігу двох місяців із дня призначення. Відмова від складання присяги має наслідком втрату членства у Вищій раді юстиції (ст. 17 Закону України «Про Вищу раду юстиції»);
в) набуття знов обраним складом Вищої ради юстиції чинності. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Вищу раду юстиції» Рада є повноважною за умови призначення не менше трьох чвертей від її конституційного складу (не менше 15 членів) і складання ними присяги з урахуванням тих осіб, які входять до складу за посадою. Вища рада юстиції є органом колегіальним, тому кожен її член стає правомочним тільки після набуття чинності Радою в цілому.
Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років. Особи, які входять до складу за посадою, вибувають зі складу ВРЮ з дня звільнення з посади.
§ 3. Повноваження та організація діяльності Вищої ради юстиції
3.1. Повноваження Вищої ради юстиції
Повноваження Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України, Законом України « Про Вищу раду юстиції»[78]та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданні. До основних повноважень належать такі.
1. Внесення подання Президентові України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад. Такі подання вносяться за рекомендаціями кваліфікаційних комісій суддів при призначенні вперше на п'ятирічний термін. Подання про звільнення можуть вноситися Вищою радою юстиції у випадках, передбачених Законом України «Про Вищу раду юстиції», як за рекомендацією кваліфікаційної комісії, так і за власною ініціативою.
На практиці ці повноваження ВРЮ викликали низку питань. Зокрема, було порушене питання, чи має право Вища рада юстиції, з огляду на норми Конституції України, вносити подання до Верховної Ради України про обрання суддів безстроково, а також про призначення суддів на посади голів судів загальної юрисдикції, їх заступників і про звільнення останніх із цих посад. Це питання стало предметом розгляду Конституційного Суду України, який Рішенням від 16 жовтня 2001 р. постановив, що Вища рада юстиції вносить подання Президентові України тільки про перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років. Повноваження щодо внесення подання Верховній Раді України про обрання суддів безстроково і призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції на Вищу раду юстиції не поширюється[79].
При вирішенні питання про дачу подання про призначення судді вперше на засіданні ВРЮ вивчаються передбачені Законом України «Про Вищу раду юстиції» матеріали кандидата на посаду судді, а також персонально розглядається сама кандидатура (ст. 29 Закону України «Про Вищу раду юстиції»). Під час персонального розгляду кандидатури ВРЮ повинна переконатися не лише у наявності професійних знань для кваліфікованого відправлення правосуддя, але і в наявності необхідних моральних і ділових якостей, які б забезпечили здійснення правосуддя цим кандидатом сумлінно і неупереджено.
Саме тут Вища рада юстиції починає виконувати функцію контролюючого органу, оскільки перевіряє не тільки документи, що свідчать про проходження кандидатом у судді кваліфікаційного іспиту, але й відповідність підготовки і знань кандидата висновкам кваліфікаційної комісії на обов'язковій співбесіді.
2. Розгляд справ і прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. При встановленні фактів порушення правил несумісності з посадою судді чи прокурора Вища рада юстиції може прийняти рішення з рекомендацією у визначений термін вирішити питання про продовження роботи на посаді судді чи прокурора без сумісництва з даною діяльністю або прийняти рішення про направлення подання відповідним органам про звільнення судді чи прокурора з посади[80].
3. Здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів. Вища рада юстиції є єдиним органом, до повноважень якого належить розгляд питань про дисциплінарну відповідальність Голови, заступника Голови і суддів Верховного Суду України, голови, заступників голови і суддів вищих спеціалізованих судів. За наявності підстав можливе прийняття рішення про накладення на зазначених суддів стягнення у вигляді догани, пониження кваліфікаційного класу або направлення до органу, що призначив або обрав суддю, рішення про невідповідність судді займаній посаді разом з поданням про звільнення такого судді з посади.
4. Розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів. Судді спеціалізованих, апеляційних і місцевих судів, а також прокурори можуть подавати скарги до Вищої ради юстиції про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. За результатами розгляду скарги може бути прийняте наступне рішення:
а) скарга може бути задоволена, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності скасовано, дисциплінарне провадження закрито;
б) скарга може бути задоволена цілком або частково зі зміною рішення органу, що наклав дисциплінарне стягнення;
в) скарга може бути залишена без задоволення, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності — без зміни.
Таким чином, виходячи з повноважень Вищої ради юстиції можна сказати, що основним її призначенням і головним завданням є участь і контролювання процесу формування високопрофесійного суддівського корпусу, безпосереднє здійснення та контроль за застосуванням до суддів дисциплінарних заходів. При цьому ВРЮ покликана не тільки забезпечити добір кандидатів на посади суддів на якісно новому рівні, але й бути, відповідно до своєї компетенції, гарантом незалежності суддів при здійсненні правосуддя.
3.2. Повноваження Голови Вищої ради юстиції
Голова Вищої ради юстиції обирається з членів ради на три роки без права переобрання на першому засіданні. Головою Вищої ради юстиції не може бути обрано членів, які входять до її складу за посадою.
До повноважень Голови Вищої ради юстиції належать:
— організація роботи Вищої ради юстиції та головування на її засіданнях;
— координація роботи секцій і членів Вищої ради юстиції;
— призначення засідань Вищої ради юстиції;
— направлення подання Президентові України про призначення суддів і про звільнення їх з посади;
— загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції;
— розпорядження бюджетними асигнуваннями на утримання і забезпечення діяльності Вищої ради юстиції;
— здійснення інших повноважень, передбачених регламентом Вищої ради юстиції, зокрема: за згодою ВРЮ призначає та звільняє керівника секретаріату Вищої ради юстиції, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів та інших працівників секретаріату, радників і помічників, координує діяльність членів Вищої ради юстиції щодо виконання доручень, вирішує або порушує питання про присвоєння рангів державного службовця працівникам секретаріату, представляє Вищу раду юстиції у зносинах з іншими органами та організаціями тощо.
Голова Вищої ради юстиції в межах своєї компетенції видає розпорядження та накази, затверджує положення про структурні підрозділи секретаріату Вищої ради юстиції, посадові інструкції, порядок атестації працівників секретаріату згідно з чинним законодавством.
Вища рада юстиції обирає заступника Голови Вищої ради юстиції, який виконує обов'язки Голови у разі його відсутності, забезпечує підготовку справ до розгляду, організує проведення щорічного узагальнення роботи ВРЮ щодо результатів розгляду звернень і подань, здійснює інші повноваження, передбачені Законом України «Про Вищу раду юстиції» та регламентом ВРЮ.
3.3. Повноваження члена Вищої ради юстиції
Член Вищої ради юстиції має право:
— знайомитися з матеріалами, поданими на розгляд ради, брати участь у їх з'ясуванні та перевірці, заявляти клопотання, наводити свої мотиви, подавати відповідні документи;
— звертатися до Вищої ради юстиції з пропозицією щодо внесення подання про звільнення суддів місцевих та апеляційних судів;
— звертатися до Вищої ради юстиції з поданням про відкриття дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів України;
— при виконанні доручень Вищої ради юстиції, Голови та його заступника знайомитися з матеріалами витребуваних судових справ, розгляд яких закінчено, та безпосередньо в судах знайомитися з матеріалами судових справ, розгляд яких не закінчено;
— одержувати письмові пояснення від суддів, прокурорів, скарги або справи яких мають розглядатися Вищою радою юстиції, а також письмову інформацію від посадових та службових осіб, установ, організацій, підприємств, громадян та їх об'єднань з цих питань.
За членом Ради може бути закріплений помічник з числа працівників секретаріату Вищої ради юстиції.
3.4. Структура Вищої ради юстиції та порядок роботи
Організація роботи Вищої ради юстиції будується за колегіально-секційним принципом.
Колегіальний принцип при прийнятті рішень є характерною рисою діяльності Вищої ради юстиції. Це випливає як зі ст. 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції», що визначає даний орган як колегіальний, так і з регламенту ВРЮ. Розгляд на засіданнях Вищої ради ібстиції матеріалів, звернень, справ, скарг відбувається колегіально. Цей принцип гарантує участь усіх членів Ради у розгляді всіх матеріалів, що надходять, та інших документів, що дуже важливо з огляду на порядок формування Ради.
У структурі Ради утворюються дві секції:
— з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад;
— дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності.
Перша секція розглядає матеріали щодо осіб, які вперше рекомендуються на посаду судді, та про звільнення суддів з посад за загальними підставами, вивчає звернення щодо подання про звільнення суддів з посад за особливих обставин і вносить Голові пропозиції щодо їх підготовки на розгляд Вищої ради юстиції.
Друга секція готує подання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, розглядає пропозиції стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, вивчає скарги суддів та прокурорів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, розглядає заяви суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів про дострокове зняття дисциплінарного стягнення, розглядає скарги громадян та юридичних осіб, а також повідомлення засобів масової інформації, в яких містяться відомості про порушення присяги та обов'язків судді з боку суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, заяви та скарги, в яких містяться відомості про порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності, та за наявності підстав вносить Голові або його заступнику пропозиції щодо організації їх перевірки.
Рішення про створення секцій Вищої ради юстиції та про їх персональний склад приймається на першому засіданні новоутвореної Ради. Організація роботи секції здійснюється секретарем секції, який обирається відкритим голосуванням з кандидатур, запропонованих членами Ради, крім тих, які входять до Ради за посадою.
Координує роботу Вищої ради юстиції Голова, а за його відсутності — заступник Голови. Голова, заступник Голови та секретарі секцій Вищої ради юстиції працюють на постійній основі. Інші особи, призначені до складу Вищої ради юстиції (крім народних депутатів України), на час постійного виконання обов'язків членів Вищої ради юстиції отримують відрядження до Вищої ради юстиції із збереженням за ними посад, які вони займали.
Рішення Вищої ради юстиції приймаються на її засіданнях, які скликаються за ініціативою Голови, заступника Голови, секретарів секцій або не менше п'яти членів Ради юстиції. Засідання Ради вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин від її конституційного складу. Засідання проводяться відкрито, але за рішенням Ради можливе проведення і закритого засідання, коли розгляд звернень, подань, справ, скарг може призвести до розголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, або особистого чи сімейного життя осіб, щодо яких вирішується питання, та з інших поважних питань. Рішення приймаються більшістю від конституційного складу Вищої ради юстиції, якщо інше не передбачено Законом України «Про Вищу раду юстиції». У приміщенні, де приймається рішення, бути присутніми іншим особам, окрім членів Ради юстиції, забороняється.
Усі члени Вищої ради юстиції користуються рівними правами під час розгляду матеріалів, звернень, подань, справ, скарг. Під час засідання кожен з них має право: заявляти клопотання, викладати свої міркування, подавати відповідні документи, вносити пропозиції щодо прийняття рішення. Всі пропозиції, які вносять члени Вищої ради юстиції, на засіданнях ставляться головуючим на обговорення та колегіальне вирішення.
Розгляд матеріалів, звернень, подань, справ, скарг на засіданні Вищої ради юстиції, як правило, проводиться за участі запрошених осіб, стосовно яких вирішується питання. їх виклик є обов'язковим окрім осіб, що перебувають під вартою або відбувають покарання у вигляді арешту, позбавлення волі. Також на засідання Ради юстиції можуть бути запрошені суб'єкти подань, звернень та інші особи, коли необхідно заслухати їх по суті внесених подань, звернень, прийнятих до їх розгляду. У разі неявки судді чи прокурора на засідання без поважних причин розгляд дисциплінарної справи проводиться за їх відсутності.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» цей орган в межах своїх повноважень може приймати подання, рішення, ухвали, а також інші процедурні акти, необхідні для здійснення своїх функцій. Рішення приймаються з питань, що входять до кола основних повноважень
Вищої ради юстиції: по справах про порушення суддями і працівниками прокуратури вимог щодо несумісності; по справах про дисциплінарну відповідальність суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів; по скаргах про притягнення суддів і працівників прокуратури до дисциплінарної відповідальності; у випадках призупинення повноважень члена Вищої ради юстиції.
Рішення Вищої ради юстиції також приймаються у разі внесення подання Президентові України з питань про призначення на посаду суддів уперше чи про відмову у внесенні подання про призначення, а також про звільнення суддів з посади з направленням до органу, що призначив або обрав суддю.
До процедурних актів Вищої ради юстиції належать ухвали про відкриття дисциплінарного провадження, ухвали про відкриття провадження у справах про порушення вимог щодо несумісності та з інших питань, що вирішуються на засіданнях ВРЮ. Також до процедурних актів слід віднести рішення про відвід (самовідвід) члена Вищої ради юстиції та рішення з питань організації діяльності Вищої ради юстиції.
Усі акти Вищої ради юстиції є обов'язковими для виконання. «За невиконання чи несвоєчасне виконання актів Вищої ради юстиції ... посадові особи несуть відповідальність згідно із законом» (ст. 28 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).
Розділ X
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ
§ 1. Розвиток і становлення організаційного забезпечення діяльності судів
Перші кроки до побудови моделі управління судами з дотриманням принципу незалежності судів від інших гілок влади на території Російської імперії були здійснені під час проведення судової реформи 1864 р. Увесь попередній період діяльності судів можна охарактеризувати як період їх підвідомчості помісним князям, а в подальшому — намісникам і губернаторам. Так, ще Судовими статутами 1857 р. передбачалося здійснення нагляду за судовою діяльністю з боку губернаторів. Проте статті 249-256 «Учреждения су- дебньїх установлений», змінені і доповнені Законом про перетворення місцевого суду 1912 р., чітко визначили чотири види нагляду за судами і над судовими працівниками:
1) нагляд вищих судових місць над нижчими;
2) внутрішній нагляд в кожному судовому місці з боку голів;
3) прокурорський нагляд в кожному судовому місці;
4) загальний нагляд з боку міністра юстиції.
Характерно, що в процесі ухвалення редакції ст. 256 про
повноваження міністра юстиції з метою недопущення втручання в судову діяльність чиновників було ухвалене рішення, що ревізії судових місць мають відбуватися за участі членів судових палат, інших чинів судового відомства.
Певний досвід у галузі судового управління за декілька століть був накопичений і на території України, який фактично був знехтуваний в період побудови системи радянського народного суду.
Незважаючи на те, що ще Конституцією СРСР 1936 р. був продекларований принцип незалежності суддів, в законодавстві загалом зберігався цей механізм організаційного забезпечення судової діяльності.
Після нетривалої перерви, протягом якої цю функцію по відношенню до обласних і районних судів виконували Верховні Суди союзних республік через відповідні управління, 12 серпня 1971 р. в Основи законодавства про судоустрій була внесена ст. 381, якою організаційне керівництво судами було покладене на міністерства юстиції союзних республік та їх органи на місцях.
Ця норма про організаційне керівництво повністю була продубльована Законом «Про судоустрій УРСР» (1971р.) і фактично проіснувала до ухвалення Закону України «Про судоустрій України», що набув чинності з 1 червня 2002 р. Однак у 1994 р. поняття «організаційне керівництво» було замінено на «організаційне забезпечення» із доповненням про те, що ця діяльність структур виконавчої влади повинна здійснюватися при суворому дотриманні принципу незалежності суддів.
Концепція судово-правової реформи в Україні (1992 р.) проголосила головною метою реформи формування незалежної судової влади шляхом ефективного розмежування повноважень, покликаного гарантувати самостійність і незалежність судових органів від дії законодавчої і виконавчої влади.
Новий імпульс у напрямі реформування системи організаційного забезпечення судової діяльності додала Конституція України, що закріпила принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
У суспільстві сформувалося розуміння, що до тих пір, поки основними ланками судової системи управлятимуть структури виконавчої влади, про реалізацію принципу розподілу влади не може бути і мови.
Саме суддівська спільнота активно виступала за вихід із системи Міністерства юстиції, розраховуючи на поліпшення матеріально-технічного забезпечення судів і соціально-побутового рівня всіх працівників судів. Про це свідчать резолюції чотирьох з'їздів суддів України.
З урахуванням цього переважна більшість законопроектів про судовий устрій, кардинально відрізняючись навіть у концептуальних підходах до побудови судової системи, були одностайними у питанні про необхідність створення судової адміністрації.
Проте внаслідок активної протидії чи конкуренції різних політичних сил процес ухвалення закону про судоустрій за- тягся з 1998 р. до лютого 2002 р.
На цей час вже був певний позитивний досвід діяльності структур Судового департаменту при Верховному Суді Російської Федерації, однак в Україні було ухвалене рішення про створення Державної судової адміністрації України — центрального органу виконавчої влади, покликаного здійснити організаційне забезпечення діяльності судів України.
Цей варіант побудови системи управління судами є наслідком компромісу між прихильниками збереження існуючої системи та їх супротивниками, що пропонували більш радикальний шлях, відповідно до якого в структурах судової влади створюються адміністративно-господарські управління, підпорядковані головам відповідних судів, через які здійснюється кадрове і матеріально-технічне забезпечення всіх ланок самої судової влади.
Підсумки перших років діяльності в Україні Державної судової адміністрації (ДСА) призводять до висновків про те, що управлінський апарат у порівнянні з існуючим раніше варіантом побудови цієї структури усередині самої судової системи зріс у декілька разів. Крім того, виникла маса проблем, пов'язаних з розмежуванням функцій між головами вищих судів та начальниками управлінь ДСА, деякі з яких можливо усунути лише в процесі подальшого вдосконалення законодавчої бази.
З метою забезпечення незалежності судів і суддів при здійсненні правосуддя діяльність усіх структур ДСА певною мірою детально регламентована розділом VI Закону України «Про судоустрій України» та Положенням про Державну судову адміністрацію України.
Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів передбачено єдину юрисдикцію, подальше реформування системи управління судами. У Концепції зазначається, що належне забезпечення діяльності судів є однією з гарантій незалежності судів та суддів. Дотримуючись принципу поділу влади, судові та організаційно-управлінські функції не повинні поєднуватися в межах судової влади. Суди повинні здійснювати правосуддя, а спеціалізовані органи — відповідати за забезпечення діяльності судів і бути при цьому підконтрольними суддівському самоврядуванню.
§ 2. Система забезпечення функціонування судової влади
Стаття 118 Закону України «Про судоустрій України» встановлює, що відповідно до Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів держава забезпечує шляхом:
1) самостійного визначення в Державному бюджеті витрат на фінансування судів не нижче за рівень, який забезпечує можливість повного і незалежного правосуддя відповідно до закону;
2) законодавчих гарантій повного і своєчасного фінансування судів;
3) гарантій достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
Цим Законом організаційне забезпечення діяльності судів покладене на Державну судову адміністрацію та її структури в центральному апараті і на місцях.
Під організаційним забезпеченням судової діяльності слід розуміти комплекс заходів фінансового, матеріально- технічного, кадрового, інформаційно-методичного, організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для справжнього правосуддя.
Комплексний характер реалізації цих основних функцій судової адміністрації забезпечується тим, що вони реалізуються спільно з адміністрацією відповідних судів, інших органів державної влади при суворому дотриманні принципу незалежності судів і суддів, із узгодженням їх з органами суддівського спільноти.
Контроль за дотриманням законодавства, що забезпечує господарську діяльність усієї судової системи, покладений на Раду суддів України, відповідні ради суддів в областях та на ради спеціалізованих судів.
§ 3. Загальні засади фінансування судів
Однією з передумов незалежності суддів на місцях є правило про повне фінансування їх діяльності з Державного бюджету, яке забезпечується наявністю у законодавстві норм, що забороняють виділення коштів судам з місцевих бюджетів.
З метою забезпечення стабільності і належного рівня фінансування Державною судовою адміністрацією спільно з Радою суддів України один раз на три роки розробляються і затверджуються нормативи фінансового забезпечення усіх судів.
Державна судова адміністрація з урахуванням проектів кошторису витрат, що розробляються апеляційними (обласними) судами і територіальними управліннями адміністрації по кожному місцевому суду протягом червня-серпня поточного року, розробляє проект бюджету судової влади на майбутній рік. При цьому всі ланки судової системи фінансуються окремим рядком, і законом передбачається неприпустимість скорочення витрат судів у поточному році.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди — відносно бюджетних коштів, передбачених на забезпечення їх діяльності, та Державна судова адміністрація — відносно усієї решти судів загальної юрисдикції, а також кваліфікаційних комісій суддів і органів суддівського самоврядування всіх рівнів.
Незважаючи на очевидність і зрозумілість, ці умови за роки незалежності не виконувалися жодного разу. Кращий показник прийнятих за 10 років бюджетів — приблизно 50 % від потреби судів.
Детально порядок фінансування судів регламентований ст. 121 Закону України «Про судоустрій України», іншими нормативно-правовими актами.
§ 4. Матеріально-технічне забезпечення
судів
У Концепції судово-правової реформи 1992 р. наголошувалося, що необхідність такої реформи обумовлена тим, що суди республіки переживають гостру кризу.
Кризова ситуація склалася також у матеріально-технічному забезпеченні судової діяльності. Понад 80 % судів розташовувалися якщо не в аварійних, то у таких приміщеннях, що не пристосовані для цих цілей та не відповідають елементарним вимогам щодо відправлення правосуддя.
У будівлях судів були відсутні елементарні умови для відвідувачів, меблі й інше устаткування не оновлювалося впродовж десятиліть, фінансування поштових витрат, витрат на канцелярські товари, охорону будівель, оплату енергоресурсів було практично припинено.
Реальний стан з матеріально-технічним забезпеченням судової діяльності постійно підживляв ідею про вихід судів з системи Міністерства юстиції.
І це незважаючи на те, що за роки, що минули з моменту ухвалення Концепції судово-правової реформи, певна увага з боку держави приділялася шляхом ухвалення нормативних актів з питань матеріально-технічного забезпечення судів.
Зокрема, пунктом 1 Постанови Верховної Ради «Про забезпечення діяльності судів» від 24 лютого 1994 р. на Кабінет Міністрів України, на державні обласні адміністрації покладався обов'язок до 1 червня 1994 р. «завершити вирішення питань забезпечення судів необхідними службовими приміщеннями у відповідності зі встановленими нормами».
Але лише у травні 2003 року з'явився перший підзакон- ний акт, що регламентує основні вимоги, які висуваються до приміщень районних (міських) судів.
Отже, на Державну судову адміністрацію крім поточної роботи, покладено обов'язок розробки і ухвалення державних програм матеріально-технічного забезпечення судів, які повинні містити наступні напрями:
1) капітальне будівництво споруд судів за проектами, що відповідають найпрогресивнішим вимогам до відправлення правосуддя;
2) капітальний ремонт і реконструкція існуючих будівель та нових приміщень;
3) забезпечення судів транспортом, засобами зв'язку, сигналізації, технічними засобами, меблями, іншою оргтехнікою і устаткуванням;
4) комп'ютеризація й інформатизація судової діяльності;
5) фінансування поточної діяльності в обсягах потреби (оплата енергоресурсів, поштових витрат, виплати учасникам процесу і т. п.).
Ухвалені підзаконні нормативні акти, що стосуються матеріально-технічної бази судів, враховують як міжнародні, так і національні особливості судової інфраструктури.
В основу проектів будівель судів покладено наступні критерії. Кожен суддя, окрім службового кабінету, повинен мати «свій» зал судових засідань площею 75-100 м2, оснащений технічними засобами, службові приміщення для секретаря і помічників. У кожному суді повинні бути приміщення для народних засідателів (присяжних), учасників процесу; просторі холи для відвідувачів; належні санітарно-побутові умови, а також умови для реалізації процесуальних і конституційних прав усіх громадян, що звернулися за судовим захистом.
Практично всі ці напрями роботи детально регламентовані в Положенні про ДСА. А стосовно регіонального рівня — в нормативних актах, що регламентують діяльність територіальних управлінь судової адміністрації.
§ 5. Державна судова адміністрація України
Створення самостійної автономної структури організаційного забезпечення діяльності судів покликане створити реальні передумови для забезпечення справжньої незалежності судів і суддів. У п. 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» вказується, що однією з гарантій самостійності і незалежності судів є «особливий порядок фінансування і організаційного забезпечення діяльності судів поряд з належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів».