Главная | Обратная связь

Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 4 страница

Окрім згаданих нормативних актів, слід також назвати відомчі акти, що видаються Генеральним прокурором Ук­раїни відповідно до Закону України «Про прокуратуру». До них належать накази, вказівки, розпорядження, інструкції тощо.

Чинний Закон України «Про прокуратуру» складається з п'яти розділів^[83] і містить 56 статей. У ньому визначено зав­дання органів прокуратури, компетенцію та повноваження, порядок формування, систему і структуру, принципи орга­нізації та діяльності, основні функції (напрямки діяльності), роль та місце прокуратури в побудові демократичної, право­вої держави.

Завдання, що стоять перед органами прокуратури, сфор­мульовано у ст. 4 Закону України «Про прокуратуру». В ній закріплено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від непра­вомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими ак­тами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Як видно зі змісту цієї статті, завданням прокурорського нагляду є захист різноманітних суспільних та особистих цінностей і благ. Це зрозуміло, оскільки, запобігаючи будь- якому правопорушенню, прокуратура так чи інакше захи­щає не тільки суб'єктивні права та інтереси організацій і громадян, а й засади нашого суспільства і держави. У бо­ротьбі зі злочинними проявами зусилля прокуратури також спрямовані на охорону підвалин нашого суспільства, якими є демократичний лад, суверенітет, незалежність, гуманізм, правопорядок тощо.

Характеристика і поняття прокурорського нагляду, форми та методи його здійснення є предметом самостійної навчаль­ної дисципліни «Прокурорський нагляд в Україні». У цьому ж розділі нашого підручника передбачається висвітлення організаційних аспектів: завдань, системи, структури, по­рядку формування органів прокуратури тощо.

§ 2. Основні етапи розвитку прокуратури в Україні¹

Вивчення історії створення, формування будь-якого дер­жавного органу допомагає краще зрозуміти, по-перше, істо­ричне призначення цього органу, його місце в системі інших державних органів; по-друге, історичну необхідність вико­нання функцій, покладених на цей орган; по-третє, в сучас­них умовах ужити заходів законодавчого й організаційного характеру, спрямованих на підвищення ефективності його діяльності. Усе це повною мірою стосується й органів проку­ратури, діяльність яких ніколи, у жодній державі не оціню­валася однозначно.

Поняття прокуратури походить від латинського (ргоси- го) — піклуюся, забезпечую, запобігаю. При створенні цього органу ідея визначалася аж ніяк не в каральному його при­значенні, а в забезпеченні справедливості й законності. Так, призначення прокуратури в Греції та країнах Сходу поляга­ло, по-перше, у нагляді за виконанням розпоряджень дер­жавної влади, а по-друге, у здійсненні обвинувачення в суді («оратори»).

Уперше в Європі прокуратура з'явилася у Франції під час правління короля Пилипа IV, Ордонансами якого від 25 бе­резня 1302 р. засновувалася прокуратура як орган представ­ництва інтересів монарха. Термін «прокурор» став застосо­вуватися лише на початку XVIII ст. , а до цього відповідні посадові особи у Франції називалися «людьми короля». При цьому функції прокуратури з моменту її виникнення аж ніяк не зводилися до сфери суто правової. Прокурор, як стверд­жував В. Веретенніков, у точному й повному розумінні є очима короля, за допомогою яких король може стежити за правильністю ходу всього державного механізму.

Королівська влада безпосередньо була зацікавлена у за­побіганні злочинам та їх переслідуванні: вищий орган дер­жавної влади за відсутності потерпілого сам виступає пози­вачем у справах кримінальних. Для цього урядова влада або звертається до адвокатського стану, або засновує особливу посаду державного обвинувача. Остання отримала назву «прокуратура».

У значній частині своєї історії прокуратура співпадає з ад­вокатурою. З-поміж адвокатів королі обирали деяких осіб для представництва на суді своїх інтересів, переважно фіс­кальних, і доручали їм ведення окремих справ порізно або всіх справ у певних судах; деякі з них займалися письмовою підготовкою і направленням справ, а інші виступали з усним захистом. Вони набиралися з адвокатської корпорації і після відставки поверталися до неї. За словами І. Я. Фойницького, «Історично ... прокуратура вбачається молодшою сестрою ад­вокатури і належить до однієї з нею сім'ї»^[84]. Адвокатів також мала і духовна влада у духовних судах.

Під час виконання цих обов'язків прокурор «завжди і в усьому» захищав інтереси королівської корони, більш того, він стежив, щоб будь-хто з вельмож самостійно не привлас­нював собі титули, не втручався у проблеми промислів і торгівлі, заснування університетів. Прокурор спостерігав за призначенням королівських чиновників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встановленим вимогам, за справами релігії та церкви, щоб і тут не порушувалися інте­реси корони.

Прокурор також мав право вникати в діяльність по здійсненню судової процедури.

При цьому значне місце в діяльності прокуратури Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила Україна, посідала повинність фіскал ату, тобто забезпечення інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був одним із голов­них джерел стягнення податків, прокурор мав піклуватися про те, щоб доводити всілякі проступки громадян до відома суду, а також про вигідне для держави судове рішення.

Так у Європі тривало до Великої Французької революції, під час якої у Франції інститут «людей короля» було скасо­вано. їх місце займають королівські комісари, на котрих з 1792 р. було покладено й підтримання обвинувачення перед судом^[85].

Указом від 27 квітня 1722 р. Петром І було засновано російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійснен­ня контролю за дотриманням законності в діяльності цен­тральних і місцевих органів державної влади. Генерал-про­курора Петро І визначив «оком государевим» і «стряпчим про справи державні». Генерал-прокурор безпосередньо на­глядав за тим, щоб вищий державний орган — Сенат, роз­глядаючи всі справи, що належать до його компетенції, діяв у суворій відповідності з регламентами та імператорськими указами. Його було наділено повноваженнями й у сфері пра- вотворення: він пропонував Сенату приймати укази з пи­тань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковувалися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковувався тіль­ки імператору. На прокуратуру покладалося також постійне спостереження (нагляд) за відповідністю законам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і установ. У разі виявлен­ня порушення законів прокурори пропонували їх усувати й опротестовували незаконні рішення. На них покладалися також спостереження за інтересами скарбниці та нагляд за арештантськими справами.

Після Петра І прокуратура двічі фактично ліквідовувала­ся, потім її було відновлено імператрицею Єлизаветою Пе­трівною і сформовано як установу наглядового типу при Ка­терині II. Під час її правління завершилося формування вер­тикальної ієрархічної прокурорської системи від центру до повіту. На губернського прокурора (котрий вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та підпорядкованих йому прокурорських працівників покладалися такі завдан­ня: збереження «цілісності влади, встановлень та інтересу Імператорської Величності», спостереження, «щоб ніхто не збирав із народу заборонених зборів», викорінення «усюди шкідливих хабарів». Вони повинні були дивитися і невтом­но піклуватися про збереження будь-якого порядку, вста­новленого законами, в діяльності губернських і повітових органів, у тому числі судів, перевіряти відповідність зако­нам прийнятих ними рішень. Нижча ланка прокуратури на­глядала за тим, щоб «у повіті нічого супротивного владі, за­конам, установам і повелінням Імператорської Величності не відбувалося». Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних» (наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них покладалося запобігання порушенням законів, вжит­тя заходів щодо припинення порушень, опротестування не­законних актів.

Укладачі Судових статутів (1864 р.) при вирішенні питан­ня про прокуратуру орієнтувалися на західноєвропейські зразки. Унаслідок цього змінився «тип» російської прокура­тури: з установи наглядової вона була перетворена в основ­ному на орган кримінального переслідування. Однак невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеної прокура­тури зводилася до підтримання державного обвинувачення в суді, а сама вона була звичайним структурним підрозділом міністерства юстиції або елементом судової системи. Дійсно державне обвинувачення (або кримінальне переслідування) розумілося в той час як уся обвинувальна діяльність проку­ратури, від порушення кримінальної справи до підтримання обвинувачення в суді. Після реформи зберігалася єдина ієрархічна система органів прокуратури, що підпорядкову­валися генерал-прокурору (його функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори перебували при «судах», але ніякою мірою не були їм підконтрольні. Навпаки, прокурор спостерігав за дотриманням судами правил їх устрою й діло­водства, брав участь у «розгляді дисциплінарних справ судо­вих працівників і опротестовував рішення по них, направ­ляв свої характеристики на суддів міністру юстиції».

Закон підпорядковував прокурору поліцейське дізнання, покладав на нього спостереження за провадженням досудо- вого слідства, в якому поєднувалися керівництво діями су­дового слідчого та нагляд за законністю його дій і рішень. Прокурор приносив касаційні й апеляційні протести на ви­роки судів, наглядав за виконанням вироків. При розгляді судами цивільних справ прокуратура виконувала тільки за- коноохоронну функцію. Прокурори наглядали за дотриман­ням законності у місцях ув'язнення. За прокурором зберіга­лося право брати участь у засіданнях губернських органів.

Після Жовтневої революції 1917 року в Росії прокурату­ру ліквідували, проте вже в 1922 р. її було відновлено. Вона стала прокуратурою «змішаного» типу, в рамках якої було поєднано функції дореформеної й пореформеної прокурату­ри — нагляд за виконанням законів і кримінальне переслі­дування, які було пристосовано до нових умов. Прокуратура створювалася як єдина централізована система з підпоряд­куванням нижчих прокурорів лише вищим і Генеральному прокуророві.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед ко­лишніх республік СРСР 5 листопада 1991 р. прийняла Закон України «Про прокуратуру»^[86], який було введено в дію 1 груд­ня 1991 р. Саме цей день відзначається як День працівників прокуратури^[87]. Цей Закон був одним з перших актів націо­нального законодавства. У складних соціально-економічних

1 політичних умовах Генеральна прокуратура України і підпорядковані прокурори твердо стояли і стоять на по­зиціях утвердження принципів верховенства права і закон­ності, використовують свої повноваження для захисту прав і свобод людини, інтересів держави й суспільства. Керуючись лише законом, вони протистоять спробам різних політичних сил використати прокуратуру в егоїстичних інтересах окре­мих груп і осіб, вживають заходів до усунення порушень за­кону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які вчинили правопорушення.

Протягом останніх років чимало зроблено для вдоскона­лення правових засад функціонування прокуратури. Най­важливішою рисою її конституційного статусу є те, що про­куратура України й надалі залишається незалежною від інших структур, автономною системою державної влади, на яку покладено важливі функції, що пов'язані із стримуван­ням злочинності й покращанням стану правопорядку в суспільстві. З цією метою керівництво Генеральної прокура­тури України вживає необхідних організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності нагляду та ре­алізації інших функцій прокуратури, здійснює структурні зміни в системі прокурорських органів, посилюючи вимог­ливість до прокурорських кадрів щодо виконання ними сво­го державного обов'язку.

§ 3. Система, структура та порядок утворення органів прокуратури

Відповідно до ст.ст. 121 і 122 Конституції України і ст. 6 За­кону України «Про прокуратуру» прокуратура У країни стано­вить собою єдину централізовану систему органів, об'єднаних спільними завданнями, функціями, основними принципами організації й діяльності. Прокурорська система України очо­люється Генеральним прокурором України з підпорядкуван­ням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і складається з ланок, що створені та функціонують за адміністративно-тери­торіальним і предметно-функціональним принципами. Утво­рення, реорганізація та ліквідація органів і установ прокура­тури, визначення їх статусу й компетенції здійснюються Гене­ральним прокурором України.

Систему органів прокуратури складають: Генеральна про­куратура України, прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-вико­навчого законодавства.

Таким чином, систему органів прокуратури складають те­риторіальні та спеціалізовані прокуратури.

Територіальні прокуратури створені відповідно до адміні­стративно-територіального устрою України, а спеціалізо­вані — за предметно-галузевим принципом. Останні функ­ціонують в окремих сферах життєдіяльності.

Територіальні, а також спеціалізовані прокуратури у сво­їй сукупності становлять злагоджену трьохланкову систему органів прокуратури. На верхівці прокурорської системи знаходиться Генеральна прокуратура України. Другу ланку системи органів прокуратури утворюють прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах облас­них), а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України). Третю ланку прокурор­ської системи складають міські, районні, районні у містах, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури (військо­ві прокуратури гарнізонів, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства).

3.1. Генеральний прокурор України

Відповідно до ст. 122 Конституції України «прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який при­значається на посаду та звільняється з посади за згодою Вер­ховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуро­рові України, що має наслідком його відставку з посади».

Строк повноважень Генерального прокурора України — п'ять років.

У своїй діяльності Генеральний прокурор України не мен­ше одного разу на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у державі.

Звільнення (відставка) Генерального прокурора України протягом строку повноважень може мати місце лише у ви­падках:

- закінчення строку, на який його призначено;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

- порушення вимог щодо несумісності;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- припинення його громадянства;

- подання заяви про звільнення з посади за власним ба­жанням.

Повноваження Генерального прокурора України із керів­ництва органами прокуратури передбачені у ст. 15 Закону України «Про прокуратуру». В ній визначено, що Генераль­ний прокурор України:

- спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює кон­троль за їх діяльністю;

- призначає першого заступника, заступників Генераль­ного прокурора України, керівників структурних під­розділів, головного бухгалтера, інших працівників Ге­неральної прокуратури України;

- затверджує структуру і штатну чисельність підпоряд­кованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

- призначає за погодженням із Верховною Радою АР Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

- призначає заступників прокурора АР Крим, проку­рорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступ­ників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

- відповідно до законодавства визначає порядок прий­няття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом «Про проку­ратуру»;

- відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, за­тверджує положення та інструкції;

- присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Пре­зидентові України про присвоєння класних чинів дер­жавного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань роз­слідування є обов'язковими для виконання усіма органами дізнання і попереднього слідства.

Накази та інші акти Генерального прокурора України нормативного характеру в разі невідповідності їх Консти­туції або іншим законам України можуть бути скасовані як Верховною Радою України або відповідним судом у порядку, передбаченому законом, так і самим Генеральним прокуро­ром України.

3.2. Генеральна прокуратура України

Генеральний прокурор України очолює також і Генераль­ну прокуратуру України, що утворена з метою оперативного керівництва діяльністю органів прокуратури. Вона становить собою достатньо потужний державний апарат, котрий не тіль­ки керує нижчими прокуратурами, а й приймає на себе безпо­середнє виконання особливо важливих, найбільш відповідаль­них функцій по здійсненню нагляду за точним і однаковим виконанням законів у державі, а також проведення розкрит­тя й розслідування особливо небезпечних злочинів, розсліду­вання кримінальних справ особливої складності або особли­вого громадського значення.

Відповідно до чинного законодавства структуру Генераль­ної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

У Генеральній прокуратурі України є управління й відділи, які створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не менш пріоритетних напрямків діяльності.

Генеральний прокурор України має можливість залежно від конкретних завдань і методів їх виконання коригувати структуру Генеральної прокуратури або її окремих управлінь і відділів. Зараз у Генеральній прокуратурі діють управління, у складі яких є управління, відділи та відділи на правах управлінь.

Начальники управлінь і відділів Генеральної прокурату­ри України призначаються на посади Генеральним прокуро­ром України. Він також має старших помічників та поміч­ників з особливих доручень.

В управліннях та відділах працюють старші прокурори та прокурори, старші слідчі та слідчі з особливо важливих справ. Означені посадові особи призначаються на посаду та звільня­ються з посади Генеральним прокурором України.

З метою підготовки та підвищення кваліфікації проку­рорсько-слідчих кадрів та науково-практичних розробок із питань організації роботи на основних напрямках проку­рорської діяльності при Генеральній прокуратурі України діє Академія прокуратури України, що тісно співпрацює з Національною юридичною академією України імені Яросла­ва Мудрого.

3.3. Колегії органів прокуратури

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі АР Крим, прокуратурах областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), військових прокуратурах регіонів, військовій прокуратурі Військово-Морських Сил України (на правах обласних) утворюються колегії.

Колегії в органах прокуратури є дорадчими органами, рі­шення яких реалізуються наказами відповідних прокурорів.

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокурора АР Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персо­нальний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.

У прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокурату­рах областей, міст Києва і Севастополя, прирівняних до них прокуратурах утворюються колегії у складі відповідного прокурора (голови), його першого заступника, заступників, інших керівних працівників прокуратури. Персональний склад колегій затверджується Генеральним прокурором Ук­раїни за поданням відповідного прокурора.

У колегіях розглядаються найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Гене­рального прокурора України, кадрові питання, заслухову­ються звіти підпорядкованих прокурорів, начальників струк­турних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховуватись повідом­лення і пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників ор­ганів прокуратури. У разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення, але зобов'яза­ний доповісти про це Генеральному прокурору України. Чле­ни колегії можуть доповісти свою особисту думку Генераль­ному прокурору України, що може бути підставою для роз­гляду цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

3.4. Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя (на правах обласних)

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних) та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої ланки, і тому особливість їх діяльності полягає у тому, що, з одного боку, вони виконують функції, покладені законом на органи про­куратури в межах компетенції обласної прокуратури, а з іншого — здійснюють керівництво підпорядкованими про­куратурами.

Згідно зі ст. 16 Закону «Про прокуратуру» прокурори Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севасто­поля та інші прокурори (на правах обласних) призначають на посади і звільняють з посад працівників, окрім тих, яких призначає Генеральний прокурор України. Вони ж за погод­женням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підпорядкованих їм прокуратур у межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.

Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів (в значній частині таких, що назвами збігаються з управліннями і відділами Генеральної прокура­тури України), начальники яких призначаються на посаду і звільняються з посади прокурорами, які очолюють ці проку­ратури, за погодженням із першими заступниками, заступ­никами, начальниками управлінь і відділів Генеральної прокуратури України.

У зазначених прокуратурах є також посади заступників начальників, старших прокурорів, прокурорів управлінь і відділів, старших слідчих з особливо важливих справ, слідчих з особливо важливих справ і старших слідчих, спе­ціалістів та інших співробітників, які призначаються та звільняються керівником відповідної прокуратури.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) утворюються колегії у складі прокурора (голови), його заступників, інших керівних працівників. Персональ­ний склад колегій затверджується Генеральним прокурором України (ст. 15 Закону України «Про прокуратуру»).

3.5. Прокуратури міст, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокуратури

Міські, районні, міжрайонні й прирівняні до них спе­ціалізовані прокуратури створюють третю ланку проку­рорської системи, яка діє на всій території України. Міські прокуратури функціонують у межах окремих міст обласного підпорядкування. Зараз їх кількість становить 118: кількість районних прокуратур великих міст — 87, а найбільш чи­сельна група прокуратур сільських районів — 529. Міжрай­онні прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідніх райони, або місто і прилеглий район. Таких проку­ратур налічується 58.

Зі статусом міських, районних прокуратур на території України створені і функціонують прокуратури з нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, транспортні, природоохоронні і деякі інші спеціалізовані прокуратури.

Прокуратури міст, районів та прирівняні до них прокура­тури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України. В цих прокурату­рах є також посади заступника прокурора, старшого помічни­ка прокурора, помічників прокурора, старших слідчих і слідчих. Вони призначаються прокурором області або при­рівняними до нього прокурорами. Штатна чисельність про­куратур основної ланки неоднакова. Вона залежить від обся­гу виконуваної роботи і затверджується Генеральним проку­рором України. Обсяг роботи визначається рівнем злочин­ності у місті (районі), чисельністю населення, кількістю піднаглядних об'єктів, чисельним складом суду та іншими обставинами.

3.6. Спеціалізовані прокуратури

Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів прокуратури принципами; вони керуються тими ж законами, що й територіальні прокуратури; перед ними стоять загальні для всіх органів прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Однак у їх системно-струк- турній побудові, а також в об'єктах по здійсненню нагляду є певні особливості.

Військові прокуратури. Організація й порядок діяль­ності військової прокуратури визначаються ч. 2 ст. 13 Зако­ну України «Про прокуратуру».

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово- Морських Сил України (на правах обласних), військові про­куратури гарнізонів (на правах міських).

Військові прокуратури здійснюють нагляд за додержан­ням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, уста­новами і військовими навчальними закладами та посадови­ми особами Збройних Сил України, Державної прикордон­ної служби України, Управління державної охорони, СБУ та інших військових формувань, дислокованих на території України.

На органи військової прокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням законів при провадженні дізнання та попереднього слідства, яке здійснюється в цих установах і формуваннях. Вони також розслідують злочини, що вчинені військовослужбовцями, службовцями військових установ та закладів у зв'язку з виконанням службових обов'язків або вчинені в розташуванні військових частин, установ, навчаль­них закладів, підприємств чи організацій Збройних Сил Укра­їни та інших військових формувань, а також військовозо­бов'язаними під час проходження ними зборів.

Військовій прокуратурі підслідні також справи про вчи­нення злочинів групою осіб, якщо один із злочинців є військо­вим, або вчинені за участю військовослужбовця на території військової частини.

На органи військової прокуратури покладений обов'язок щодо підтримання державного обвинувачення у військових судах, участі в межах своїх повноважень у розгляді судами цивільних і господарських справ, а також внесення апе­ляційних і касаційних подань на вироки, рішення, постано­ви та ухвали військових судів.

Окрім цього, військові прокурори регіонів здійснюють нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законо­давства у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил Ук­раїни, а відповідні військові прокурори гарнізонів — на га­уптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, та у військових частинах щодо службового обмеження для вій­ськовослужбовців .

Військові прокурори наглядають за додержанням приро­доохоронного законодавства військовими об'єктами, підприємствами, установами, організаціями.

Транспортні прокуратури. Транспортна прокуратура як одна зі структурних ланок прокуратури колишнього СРСР була заснована водночас із територіальними прокура­турами, але 3 березня 1960 р. їх було ліквідовано. Функції транспортних прокуратур були передані територіальним прокуратурам.

Погіршення стану законності на транспорті, збільшення аварійності, зростання кількості розкрадань вантажів, особ­ливо імпортних і експортних, що перевозилися транспортом, викликали необхідність відтворення транспортних прокура­тур, що й сталося 28 лютого 1977 р. Ці прокуратури були підпорядковані безпосередньо прокурорам союзних респуб­лік, хоча і мали правовий статус районних прокуратур.

Новий період у діяльності транспортних прокуратур по­чався з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про прокура­туру» .

У теперішній час в Україні ці органи діють на правах міжрайонних прокуратур із підпорядкуванням обласним те­риторіальним прокуратурам (наприклад, прокуратурі Хар­ківської області підпорядкована Харківська міжрайонна транспортна прокуратура).

На ці прокуратури покладається забезпечення нагляду за додержанням законів, зокрема: 1) підприємствами, устано­вами, організаціями і посадовими особами залізничного, морського, річкового й повітряного транспорту системи Мі­ністерства транспорту України, метрополітенами, а також тими, що займаються експлуатацією, будівництвом, ремон­том об'єктів і матеріально-технічним забезпеченням зазна­чених видів транспорту, іншими підприємствами, що здій­снюють діяльність, яка не є транспортною, але пов'язана з обслуговуванням пасажирів та вантажів на об'єктах транс­порту, незалежно від форм власності, підпорядкованості та належності; 2) юридичними й фізичними особами, які зай­маються експлуатацією рухомого складу на під'їзних коліях, незалежно від форм власності щодо забезпечення безпеки руху; 3) юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією планерів, дельтапланів, надлегких літаль­них апаратів, інших повітряних суден спортивного призна­чення, повітряних суден аматорської конструкції, аероста­тичних апаратів та допоміжних пристроїв, що впливають на безпеку польотів, на діяльність авіації та перевезення паса­жирів переліченими типами повітряних суден; 4) юридич­ними і фізичними особами, які займаються експлуатацією торговельних, риболовних, маломірних суден, водних мото­циклів, плавучих засобів спеціального призначення неза­лежно від валової місткості та довжини, веслових, парусних та парусно-моторних суден, що впливають на безпеку судно­плавства, на діяльність флоту та перевезення пасажирів вка­заними суднами; 5) підприємствами незалежно від відомчої належності, підпорядкованості та форми власності, акціо­нерними товариствами, об'єднаннями й управліннями з риб­ного господарства, риболовецькими господарствами щодо забезпечення безпеки судноплавства; 6) органами, які про­водять дізнання та досудове слідство на транспорті (лінійні відділи МВС на транспорті).