Главная | Обратная связь

Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 7 страница

У Генеральній прокуратурі України є слідчі й старші слідчі, які призначаються Генеральним прокурором Ук­раїни.

У прокуратурах обласного рівня є слідчі управління та відділи, а в Генеральній прокуратурі — управління по роз­слідуванню особливо важливих справ.

У прокуратурах районів, міст є слідчі та старші слідчі, які призначаються та звільняються прокурором АР Крим, об­ластей, міст Києва і Севастополя.

Слідчий апарат органів МВС і СБУ складається зі слідчих, старших слідчих і слідчих з особливо важливих справ.

У міських і районних відділах (управліннях) внутрішніх справ є слідчі групи і слідчі відділення, а в обласних і прирів­няних до них управліннях Міністерства внутрішніх справ — слідчі управління.

Керівництво слідством в органах прокуратури, МВС, СБУ і податкової міліції здійснюють начальники слідчих підроз­ділів.

Повноваження начальника слідчого відділу визначені у ст. 114-1 КПК. Він має право перевіряти кримінальні спра­ви, давати вказівки слідчому про проведення досудового слід­ства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про прове­дення окремих слідчих дій, має також право передавати справу від одного слідчого до іншого, доручати розсліду­вання справи декільком слідчим, а також брати участь у проведенні досудового слідства і особисто проводити попе­реднє слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Слід зазначити, що Концепцією судово-правової реформи 1992 р. передбачалося створення єдиного слідчого апарату. Вбачається, що таке об'єднання органів досудового слідства усуне «розпилення» сил, паралелізм у роботі, сприятиме більш повному технічному оснащенню слідчих, посилить їх взаємодію з органами дізнання, що в результаті підвищить рівень досудового розслідування в цілому. Згідно з Консти­туцією України органи досудового слідства будуть реформо­вані в систему досудового слідства. Так, пунктом 9 Пере­хідних положень Конституції України передбачається, що прокуратура продовжує виконувати функцію розслідування злочинів до сформування системи досудового слідства і вве­дення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Термін об'єднання слідчих апаратів прокуратури, МВС та СБУ в єдину систему досудового слідства ні Конституцією, ні іншими нормативними актами не визначений. Це зале­жить від темпів реалізації судово-правової реформи в Ук­раїні.

Розділ XIII

ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

§ 1. Призначення органів внутрішніх справ

Органи внутрішніх справ — це сукупність державних спеціалізованих установ, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ України, що виконують правоохоронні та правозастосовні функції по підтриманню правопорядку в державі.

Чинне законодавство, встановлюючи загальні завдання органів внутрішніх справ, відводить їм специфічне місце серед правоохоронних органів. На них як на органи, що ді­ють оперативно і цілодобово, покладено основний тягар правоохоронної роботи по підтриманню правопорядку, а са­ме: виконання різнобічних завдань по профілактиці, вияв­ленню, усуненню правопорушень і притягненню правопо­рушників до адміністративноїчи кримінальної відповідаль­ності. Виходячи із завдань, що стоять перед органами внутрішніх справ, їх правоохоронна діяльність є досить розгалуженою, вона є важливою гарантією законності і правопорядку. Становлячи собою систему, органи внутріш­ніх справ працюють у структурі і під керівництвом МВС України, яке виступає державним органом виконавчої вла­ди і здійснює в межах своєї компетенції державне керівниц­тво у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, охорону правопорядку, забезпечення громадської безпеки і безпосередньо розгалужує основні напрямки діяльності

органів внутрішніх справ і внутрішніх військ МВС Ук­раїни^[92].

Діяльність МВС України у сфері забезпечення прав люди­ни ґрунтується на принципі, що всі люди є вільними і рівни­ми у своїй гідності та правах, а права і свободи людини є не- відчужуваними та непорушними.

§ 2. Система і структура органів внутрішніх справ

2.1. Система органів внутрішніх справ

В управлінському аспекті систему органів внутрішніх справ складають:

— Міністерство внутрішніх справ (МВС) України з його головним управлінням і відділами;

— Управління МВС (УМВС) областей, міст Києва та Се­вастополя;

— Управління внутрішніх справ на транспорті (залізнич­ний, водний, повітряний);

— відділи МВС України в містах і районах;

— відділи (відділення) МВС України на особливо важли­вих і режимних об'єктах.

Система органів внутрішніх справ на транспорті включає в себе: Головне управління внутрішніх справ на транспорті МВС України; управління, відділи внутрішніх справ на транспортних магістралях (УВСТ, ВВСТ); лінійні відділи, відділення, пункти міліції на залізничних станціях, в аеро­портах, водних портах (ЛВВС), станціях метрополітену. Вка­зані органи виконують завдання, що є загальними для міліції в цілому, але їх діяльність обмежується межами транспорт­них магістралей (залізничних, повітряних, водних), вокза­лів та аеропортів, а також деякими іншими об'єктами, що межують з відповідною територією чи є об'єктами для обслу­говування.

2.2. Структура та діяльність органів внутрішніх справ

Згідно з положеннями про МВС України основними зав­даннями МВС є:

— організація і координація органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громад­ського порядку і забезпечення громадської безпеки;

— забезпечення запобігання злочинам, їх припинення; розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

— організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпе­ки дорожнього руху.

МВС України очолює Міністр, який призначається Верхов­ною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Для погодження вирішення питань, що належать до пов­новажень МВС України, обговорення найважливіших на­прямків його діяльності у складі Міністерства утворюється колегія, до якої входить Міністр (голова колегії), його за­ступники за посадою, а також інші керівники і працівники органів внутрішніх справ.

Члени колегії Міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії втілюються у життя на­казом Міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямків діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливіших програм та вирішення інших питань при МВС України можуть утворюватися відповідні ради і колегії з включенням до їх складу провідних вчених і висококваліфікованих фахівців-практиків.

Штатний розпис центрального апарату і положення про його структурні підрозділи затверджуються Міністром.

До складу центрального апарату МВС України входять, наприклад:

— Головне управління кримінальної міліції;

— Головне управління по боротьбі з організованою зло­чинністю;

— Головний штаб МВС України;

— Головне управління міліції громадської безпеки;

— Головне слідче управління^[93];

— Головне управління карного розшуку;

— Головне управління по боротьбі з економічними злочи­нами;

— Головне управління державної автомобільної інспекції;

— Головне управління державної служби охорони та ін.

Структура УМВС області є схожою з наведеною вище за

деякими винятками. Так, замість головних управлінь УМВС області мають відповідні управління і відділи. Провідна роль в охороні громадського порядку належить місцевим ор­ганам внутрішніх справ — міськрайвідділам (МВВС, РВВС). їх структура визначається Міністерством внутрішніх справ України з урахуванням чисельності населення, що прожи­ває на певній території, наявності на ній також важливих об'єктів загальнодержавного значення. Як правило, структу­ра міськрайвідділу виглядає таким чином: начальник від­ділу, заступник начальника, штаб, чергова частина, що пра­цює цілодобово, відділення карного розшуку, служба по бо­ротьбі з економічними злочинами, слідче відділення, дер­жавна автомобільна інспекція, служба дільничних уповно­важених інспекторів тощо. Найбільшою за чисельністю в міськрайвідділі є патрульно-постова служба міліції. Після видання Президентом України Указу «Про утворення місце­вої міліції» від 22 січня 2001 р. в міськрайвідділах почала створюватися місцева (муніципальна) міліція.

Співробітники органів внутрішніх справ є державними службовцями, мають статус осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Порядок проходження служби співробітниками служби МВС регулюється Зако­ном України «Про міліцію» і відповідними положеннями^[94].

У внутрішніх військах МВС України законом передбачена військова служба.

Сучасну структуру органів внутрішніх справ України складають:

— підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю («Беркут», «Кобра», «Сокіл»);

— підрозділи по боротьбі з економічними злочинами;

— підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків;

— органи досудового слідства;

— міліція;

— внутрішні війська та ін.

2.3. Міліція

Основною складовою органів внутрішніх справ України є міліція^[95]. Згідно з Законом «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. міліція в Україні — державний озброєний орган вико­навчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свобо­ди громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Особо­вий склад міліції складається з працівників, осіб, котрі про­ходять державну службу в підрозділах міліції, яким від­повідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні зван­ня міліції. На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготов­кою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію зав­дання. При прийнятті на службу може бути встановлений іспитовий строк до одного року.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структу­ри МВС України. Очолює міліцію Міністр внутрішніх справ.

В областях міліцією керують начальники У МВС областей, в містах і районах — начальники міськрайвідділів МВС. За­ступник Міністра внутрішніх справ — начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим — призначається на посаду і звільняється з посади Ка­бінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України. Начальники У МВС в областях, на транспор­ті, в містах Києві, Севастополі призначаються на посаду і звільняються Міністром внутрішніх справ України. Началь­ники міських, районних органів внутрішніх справ признача­ються на посаду і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ за поданням начальників управлінь МВС в областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті.

На міліцію покладаються такі функції: адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-про­цесуальна, виконавча, охоронна. Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпе­ки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції. Діяльність міліції бу­дується за принципами законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з населенням, гласності. Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь й гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого. Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть виконуватися покладені на неї обов'язки, і зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу.

На підставі Закону України «Про органи і служби у спра­вах неповнолітніх і спеціалізовані установи для неповноліт­ніх» від 24 січня 1995 р. (з доповненнями) Кабінетом Мі­ністрів України 8 липня 1995 р. прийнято Постанову «Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх» у системі МВС України. Цією Постановою затверджено Поло­ження «Про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх», яким передбачено структуру, правові засади діяльності, пра­ва та обов'язки щодо запобігання злочинності серед неповно­літніх та боротьби з нею. Нова служба основну увагу приділяє кримінальним проявам з боку неповнолітніх та захисту не­повнолітніх від негативного впливу дорослих. І вказаний За­кон, і Положення визначають правові основи діяльності ор­ганів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних уста­нов, на які покладається здійснення спеціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли ві­сімнадцятирічного віку.

До органів і служб у справах неповнолітніх та спеціаль­них установ, наприклад, віднесено:

— кримінальну міліцію органів внутрішніх справ у спра­вах неповнолітніх;

— приймальники-розподільники для неповнолітніх ор­ганів внутрішніх справ.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону передба­чено функціонування в системі МВС якісно нової самостійної служби — кримінальної міліції у справах неповнолітніх, якій надане право здійснювати на підставах і в порядку, вста­новлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою запобігання злочинам та їх розкриття.

Для виконання покладених на міліцію завдань чинне за­конодавство наділяє її певними повноваженнями, серед яких найбільш суттєвими є правомочність застосування за­ходів фізичного впливу, спеціальних засобів захисту, вогне­пальної зброї. Спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних наслідків усі інші форми попереднього впливу на правопорушників: а) для за­хисту громадян і самозахисту працівника міліції від нападу й інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю; б) для припинення масових заворушень; в) для затримання і доставлення в міліцію правопорушників; г) для звільнення заручників тощо.

Використанню спеціальних засобів, за винятком не­обхідності відбиття раптового нападу на працівника міліції і звільнення заручників, має передувати попередження про намір їх застосування.

Забороняється застосування спеціальних засобів: а) до ва­гітних жінок, осіб похилого віку, інвалідів та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що реально загрожує життю і здоров'ю людей, працівника міліції, або озброєного нападу; б) у приміщеннях дипломатичних уста­нов і там, де виготовляються вибухові речовини, та в дитя­чих і лікувальних установах.

Відповідальність за організацію роботи по забезпеченню законності застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку покладається на Міністра внутрішніх справ.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про міліцію» міліція при виконанні своїх завдань зобов'язана:

— забезпечувати безпеку громадян і громадський поря­док;

— здійснювати профілактичні, оперативно-розшукові за­ходи;

— приймати і реєструвати заяви і повідомлення про зло­чини та оперативно на них реагувати; '

— допомагати органам досудового слідства;

— забезпечувати безпеку дорожнього руху і здійснювати технічний огляд транспорту;

— контролювати додержання реєстраційно-міграційних правил;

— брати участь у проведенні карантинних заходів;

— здійснювати привід (доставлення) до відповідних дер­жавних органів громадян у встановленому законом по­рядку;

— забезпечувати виконання загальнообов'язкових рішень місцевих рад та ін.

Коло обов'язків міліції є досить різноманітним залежно від завдань і функцій, які покладено на цей державний пра­воохоронний орган. Чинне законодавство особливо наголо­шує, що працівник міліції на території України незалежно від посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до ньо­го громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, зобов'язаний вжити заходів для запобігання і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги осо­бам, які 'її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і доповісти про це в найближчий підрозділ міліції.

2.4. Внутрішні війська

Окремим структурним підрозділом МВС виступають внутрішні війська. Безпосереднє керівництво внутрішніми військами здійснює Міністр внутрішніх справ, який несе персональну відповідальність за правомірність виконання покладених на них завдань, видає нормативні акти з питань організації діяльності внутрішніх військ, затверджує їх структуру, штати підрозділів внутрішніх військ тощо.

Управління внутрішніми військами покладено на коман­дуючого цими військами (він є одночасно заступником Міністра внутрішніх справ України). Особовий склад внут­рішніх військ — військовослужбовці, які мають спеціальні звання і відзнаки, а також цивільний персонал.

Досить часто внутрішні війська контактують у своїй діяльності з міліцією, а саме: підрозділи спеціального при­значення (спецназ) залучаються до спільного з міліцією не­сіння служби по охороні громадського порядку (патрульно- постова служба), а також для припинення масових завору­шень. Однак внутрішні війська заборонено залучати для припинення несанкціонованих мітингів, вуличних демон­страцій несанкціонованого характеру.

При виконанні обов'язків з охорони громадського поряд­ку військовослужбовці внутрішніх військ користуються в основному обсязі правами, що мають працівники міліції. Так, військовослужбовцям надано право: вимагати від гро­мадян і посадових осіб дотримання громадського порядку, запобігати злочинам; перевіряти у громадян документи; за­тримувати і доставляти в міліцію правопорушників; прово­дити огляд транспорту; входити безперешкодно до житлових приміщень та інших будівель у разі переслідування підозрю­ваних і т. д.

Внутрішні війська, як й інші підрозділи МВС, вправі за­стосовувати фізичну силу, зберігати і використовувати спе­ціальні засоби, табельну зброю і штатну бойову техніку у разі необхідності. У випадках перевищення повноважень при ви­користанні спеціальних засобів співробітники внутрішніх військ можуть бути притягнені до відповідальності.

Розділ XIV

ОРГАНИ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ

§ 1. Завдання, засади та правові підстави діяльності Служби безпеки України

Чинне законодавство України до переліку правоохорон­них органів відносить і Службу безпеки України. Обов'язко­вою умовою ефективного функціонування правоохоронних органів, у тому числі і Служби безпеки, є виконання покла­дених на них законом функцій, дотримання посадовими і службовими особами цих органів законності, забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Діяльність Служби безпеки регламентується Законом Ук­раїни від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України», у якому визначено завдання, засади, правові підстави, сис­тема і повноваження Служби безпеки України.

Законом України «Про Службу безпеки України» визна­чено основні її завдання: здійснювати захист державного су­веренітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить за­побігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та ор­ганізованої злочинної діяльності у сфері управління й еко­номіки та інших протиправних дій, які безпосередньо ство-

рюють загрозу життєво важливим інтересам України (ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України»).

Саме вказані повноваження і є підставою для віднесення СБУ до правоохоронних органів.

Органи Служби безпеки складають єдину централізовану систему, очолювану Головою Служби безпеки України, який підпорядкований Президенту України. Єдність Служби без­пеки обумовлена єдиною законністю, спільністю завдань. Єдність та централізація обумовлюють також єдинона­чальність у системі.

Закон визначає, що діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відпові­дальності перед народом України. Це означає, що свої повно­важення вона реалізує, ґрунтуючись на додержанні Консти­туції України та чинних законів. Дії та рішення, які прий­маються працівниками Служби безпеки, повинні суворо відповідати законодавчим актам. Цьому сприяє законодавче забезпечення порядку реалізації працівниками Служби без­пеки своїх повноважень, передбачених у законодавчих та відомчих нормативних актах.

Питання поваги до прав і гідності особи є одним із про­відних в діяльності органів і співробітників Служби безпе­ки. У своїй діяльності вони повинні суворо дотримуватися прав і свобод людини, поважати її гідність і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про її особисте життя. Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини є неприпустимим і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством. У той же час у ви­няткових випадках з метою припинення та розкриття дер­жавних злочинів законодавство допускає, що окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені.

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов'язана надати їм письмові пояснення з приводу обмеження їх прай чи свобод. Громадяни, які не згодні з такими поясненнями, мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових осіб та органів Служби без­пеки України.

Органи Служби безпеки діють на засадах позапартійно- сті. Це означає, що членство співробітників Служби безпе­ки в партіях, рухах та інших громадських об'єднаннях, що мають політичні цілі, не допускається. Рівною мірою не до­пускається створення таких об'єднань у Службі безпеки Ук­раїни та її органах.

Одночасно Законом України «Про Службу безпеки Украї­ни» забороняється використання Служби безпеки в партій­них, групових чи особистих інтересах (ст. 6).

В оперативно-службовій діяльності співробітники Служби безпеки дотримуються принципів єдиноначальності і коле­гіальності, гласності і конспірації. Поєднання в роботі єдино­начальності з колегіальністю при розгляді найбільш важли­вих проблем службової діяльності дозволяє відпрацьовувати і приймати більш конструктивні рішення. З цією метою при Центральному управлінні Служби безпеки утворюється ко­легіальний дорадчий орган — колегія, яка визначає шляхи виконання покладених на Службу безпеки завдань, приймає рішення з основних напрямків і проблем оперативної службо­вої діяльності та роботи з кадрами. Головою колегії є Голова Служби безпеки України.

Принцип гласності в діяльності органів Служби безпеки полягає в забезпеченні громадськості інформацією про її діяльність. Це здійснюється через засоби масової інформації та в інших формах, визначених законодавством. Принцип гласності, проголошення якого стало можливим завдяки розвитку демократичних процесів у житті нашого суспіль­ства, став невід'ємною частиною діяльності СБУ.

У той же час Законом України «Про Службу безпеки Ук­раїни» (ст. 7) забороняється розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову та комерційну таємницю, а також інформацію конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній без­пеці України, честі й гідності особи або порушувати її за­конні права, крім випадків, передбачених законодавством в інтересах правосуддя.

Органи Служби безпеки України свою діяльність організо­вують на підставі низки законодавчих актів. Ст. 4 Закону

України «Про Службу безпеки України» визначає: «Право­ву основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Ук­раїною». Конституція України є правовим джерелом діяль­ності Служби безпеки, а Закон України «Про Службу безпе­ки України» визначає завдання служби, засади та принципи діяльності, систему й організацію її діяльності, а також пов­новаження.

До актів, що регламентують діяльність органів Служби безпеки, слід віднести законодавчі акти, прийняті Верхов­ною Радою України, а саме: Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність», Закон Ук­раїни від 26 грудня 2002 р. «Про контррозвідувальну діяль­ність», Закон України від ЗО червня 1993 р. «Про організа- ційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю», Кримінальний, Кримінально-процесуальний кодек­си України та інші нормативні акти, а також відомчі накази, положення та інструкції, що регламентують діяльність під­розділів Служби безпеки.

В окремих випадках органи Служби безпеки вирішують в межах своєї компетенції питання, які пов'язані з нормами міжнародного права. До таких правових актів, зокрема, на­лежать Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та ін. Окрім того, у своїй діяльності органи Служби безпеки вирішують питан­ня, які ґрунтуються на міждержавних угодах, укладених Україною.

§ 2. Система та організація діяльності Служби безпеки України

Органи Служби безпеки України становлять собою єдину централізовану систему, в яку входять:

— Центральне управління Служби безпеки України;

— підпорядковані Центральному управлінню регіональні органи;

— Служба безпеки Автономної Республіки Крим;

— органи військової контррозвідки, військові формуван­ня;

— навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Центральне управління СБУ, інші органи та установи, що входять до її системи, є юридичними особами. Керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює Голова СБУ, який несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених законо­давством на цей орган. Голова Служби безпеки України при­значається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України.

До складу Центрального управління згідно зі ст. 10 Зако­ну «Про Службу безпеки України» входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: ор­ганізаційного, інформаційно-аналітичного, кадрового, пра­вового, фінансового та інших видів діяльності; контррозвід­ки; контррозвідувального захисту економіки держави; бо­ротьби з корупцією та організованою злочинністю; боротьби з тероризмом; захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів, досудового слідства; охорони державної таємниці; оперативного документування; оперативно-технічних заходів та ін.

При Службі безпеки України функціонує Антитерорис- тичний центр.

§ 3. Основні напрямки діяльності і повноваження органів Служби безпеки України

Правове положення Служби безпеки України визначене Законом України «Про Службу безпеки України». Відповід­но до вимог Закону в роботі органів Служби безпеки виділя­ють три основних напрямки: контррозвідувальна діяльність, боротьба зі злочинністю і розвідувальна діяльність.

Контррозвідувальна діяльність являє собою виявлен­ня, запобігання і припинення розвідувальної або іншої діяль­ності спеціальних служб й організацій іноземних держав, а також окремих осіб, спрямованої на заподіяння шкоди без­пеці України. Найбільш характерною формою ворожої діяль­ності з боку спецслужб іноземних держав є шпигунство, пред­мет якого становлять відомості про оборону й економічний потенціал держави, про нові досягнення української науки, про Збройні Сили України.

У процесі контррозвідувальної діяльності органи Служби безпеки можуть використовувати гласні та негласні методи і засоби, особливий характер яких визначається умовами цієї діяльності.

Боротьба зі злочинністю відповідно до законодавства України ведеться по виявленню, запобіганню, припиненню і розкриттю терористичної діяльності, організованої злочин­ності, корупції, незаконного обігу зброї і наркотичних за­собів, контрабанди та інших злочинів органами дізнання та досудового слідства Служби безпеки. Крім того, проводить­ся робота по виявленню, запобіганню, припиненню і розкрит­тю діяльності незаконних воєнізованих або збройних форму­вань, злочинних організацій, окремих осіб і громадських об'єднань, які ставлять за мету зміну чи повалення консти­туційного ладу або захоплення державної влади.

Розвідувальна діяльність здійснюється СБУ в межах своїх повноважень органами зовнішньої розвідки з метою одержання інформації про зовнішні загрози безпеці України.

Органи Служби безпеки України в межах названих основ­них напрямків діяльності мають широке коло обов'язків, визначених у ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України»:

1) здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітич­ну роботу в інтересах ефективного проведення органами дер­жавної влади та управління України внутрішньої і зовніш­ньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-еко­номічного будівництва, науково-технічного прогресу, еко­логії та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України;

2) здійснювати заходи контррозвідувального забезпечен­ня дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовніш­ньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

3) виявляти, припиняти та розкривати злочини, розсліду­вання яких віднесено законодавством до компетенції Служ­би безпеки України; проводити дізнання і досудове слідство у цих справах; розшукувати осіб, які переховуються у зв'яз­ку з вчиненням зазначених злочинів.

Обов'язки, якими наділені органи СБУ, дозволяють у пов­ному обсязі виконувати завдання із захисту державного су­веренітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу держави, її законних інтересів та прав громадян від розвіду­вально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб.