Главная | Обратная связь

Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 11 страница

— виконавчі листи, що видаються судами, та накази гос­подарських судів, у тому числі на підставі рішень тре­тейського суду;

— ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випад­ках, передбачених законом;

— судові накази;

— виконавчі написи нотаріусів;

— посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

— постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня у випадках, передбачених законом;

— рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

— постанови державного виконавця про стягнення вико­навчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

— рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

— рішення Європейського суду з прав людини з урахуван­ням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європей­ського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р.

§ 4. Місце державної виконавчої служби

в системі органів державної влади. Структура державної виконавчої служби. Статус працівників державної виконавчої служби та їх повноваження

Інститут, який зараз має назву «Державна виконавча служ­ба», існував ще в імперській Росії у вигляді функціонуючої при судових місцях мережі судових приставів. За радянсь­ких часів виконання рішень судів та деяких інших владних актів покладалося на судових виконавців, які працювали при народних судах. В Україні законодавство про виконання рішень суду та інших органів становило інститут цивільного процесуального законодавства. Основними актами, на яких ґрунтувалася діяльність судових виконавців, були Цивільний процесуальний кодекс України 1963 р. та Інструкція про ви­конавче провадження, затверджена наказом Міністра юс­тиції СРСР від 18 липня 1985 р.

Процес становлення незалежної правової держави в Ук­раїні зумовив і необхідність реформування існуючої системи виконання судових та деяких інших рішень. Так, в 1998 р. був прийнятий Закон України «Про державну виконавчу службу»^[97], який скасував інститут судових виконавців, по­клавши завдання по виконанню рішень судів та інших юрис- дикційних органів на спеціально утворений орган, що діяв у структурі Міністерства юстиції України, — державну вико­навчу службу.

Державна виконавча служба не була самостійним держав­ним органом, її органи розглядалися як структурний еле­мент Міністерства юстиції України та його територіальних підрозділів. Вертикаль органів ДВС на той час очолював Де­партамент державної виконавчої служби Міністерства юс­тиції України. У такому вигляді, тобто як структурний еле­мент Мін'юсту, ця служба функціонувала до чергової хвилі проведення судово-правової реформи в державі.

Так, низкою законодавчих актів, зокрема Законом Укра­їни «Про внесення змін до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» від 23 червня 2005 р. № 2716, Указом Президента України «Пи­тання Міністерства юстиції України» від 20 квітня 2005 р. № 701/2005, Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції України» від 23 квітня 2005 р. № 320 Департамент державної виконавчої служби було визначено як урядовий орган державного управління, що між тим вхо­див до складу Мін'юсту. Сутність такого реформування по­лягала в прагненні законодавця покращити стан реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), чим підвищити ста­тус ДВС, покращити ефективність її діяльності, унеможли­вити незаконне втручання у здійснення цією службою по­кладених на неї обов'язків.

Проте сучасний стан речей свідчить про незавершеність процесу правового реформування певних структур держав­ного механізму, продовжується активний пошук оптималь­ної моделі організації й функціонування державної виконав­чої служби України. Так, Кабінетом Міністрів України 16 листопада 2006 р. було прийнято Постанову «Про ліквіда­цію Департаменту державної виконавчої служби» та розроб­лено відповідний законопроект «Про внесення змін до за­конів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» щодо реформування органів дер­жавної виконавчої служби». Цими документами, по суті, пропонується повернутися до старої редакції зазначених за­конів, що діяла до 2005 р., і знов визначити Департамент ДВС та його органи як структурні підрозділи органів юс­тиції. Таким чином, питання визначення місця органів ви­конання рішень — як самостійних органів влади або як під­порядкованих — ще не отримало остаточного вирішення.

Система органів ДВС побудована за вертикальним прин­ципом, відповідно до якого державна виконавча служба Ук­раїни має таку структуру:

1) Департамент державної виконавчої служби — очолює органи ДВС в Україні;

2) Державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя — регіональні органи ДВС;

3) Державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах — територіальні ор­гани ДВС.

Органи ДВС вищого рівня здійснюють по відношенню до органів ДВС нижчого рівня такі функції:

— контрольну функцію, що полягає у праві цих органів здійснювати перевірки законності, повноти і своєчасно­сті виконання рішень, правильності оформлення служ­бових документів, дотримання державними виконав­цями трудової й службової дисципліни тощо;

— функцію кадрового забезпечення, що виражається в організації добору, розстановки кадрів та підвищення професійного рівня державних виконавців;

— методичну функцію, яка полягає у наданні вищими ор­ганами ДВС відповідних роз'яснень та рекомендацій з окремих питань виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом;

— функцію фінансування та матеріально-технічного за­безпечення.

Правовий статус працівників державної виконавчої служ­би визначений у ст. 6 Закону України «Про державну вико­навчу службу». Згідно з цією нормою до числа працівників ДВС закон відносить державних виконавців, керівних праців­ників і спеціалістів, які працюють в Департаменті ДВС, регіональних та територіальних органах ДВС. Зазначена стаття прямо визначає їх статус — ці категорії працівників ДВС є державними службовцями. Це означає, що на них у повному обсязі поширюються усі вимоги законодавства, кот­ре регулює питання державної служби в Україні, з певними особливостями, які теж передбачені у профільному законі.

Статус і загальні засади діяльності державних службовців визначаються Законом України «Про державну службу», а окремі обмеження щодо їх діяльності визначаються також Законом України «Про боротьбу з корупцією».

Між тим, окрім вказаних, в органах ДВС працюють й інші особи: діловоди, секретарі. Вони не вказуються в Законі як працівники органів ДВС. Проте питання їх призначення на посаду та звільнення з посади, керування їх роботою, оплати праці (надання премій, накладення стягнень) та деякі інші входять до предмету компетенції керівників органів ДВС.

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної виконавчої служби рішень, перелік яких встановлено зако­ном, покладається на державних виконавців.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є:

— заступник директора Департаменту державної вико­навчої служби,

— начальник відділу примусового виконання рішень Де­партаменту державної виконавчої служби, його заступ­ник,

— головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусо­вого виконання рішень Департаменту державної вико­навчої служби,

— начальники відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, їх заступники,

— головні державні виконавці, старші державні вико­навці, державні виконавці відділів примусового вико­нання рішень державної виконавчої служби АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя,

— начальник, заступник начальника, головний держав­ний виконавець, старший державний виконавець, дер­жавний виконавець державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Закон чітко вказує, що державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покла­дені на нього обов'язки.

Окрім того, законом до кандидатів на посаду державних виконавців висуваються певні вимоги, які зумовлені як особливістю їх правового статусу — державного службовця, так і характером здійснюваної ними роботи по виконанню судових та деяких інших владних рішень.

У зв'язку з цим не можуть бути призначені на посаду дер­жавного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу». А пра- возастосовна діяльність, яка характеризує природу примусо­вого виконання рішень, у свою чергу, вимагає від державних виконавців необхідного рівня знань у галузі права.

Вища юридична освіта та стаж юридичної роботи не мен­ше трьох років, проживання на території України не менше п'яти років є додатковими вимогами, що висуваються до громадян, які призначаються на посади начальника ДВС у районі, місті (місті обласного значення), районі у місті та ви­щі посади до заступника директора Департаменту державної виконавчої служби України.

Володіння державною мовою прямо не передбачене в за­коні, проте воно набуває практичного значення з огляду на існуючі правила оформлення виконавчих документів і про­ведення виконавчого провадження.

З метою належного виконання завдань, що покладені на державну виконавчу службу, законом державним виконав­цям надане широке коло повноважень, які перелічені у ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», Положенні про державну виконавчу службу у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах, Інструкції з діловод­ства в органах державної виконавчої служби та в інших нор- мативно-правових актах.

За характером та метою ці повноваження можна кла­сифікувати на такі групи.

1. Організаційно-розпорядчі повноваження. Ця група повноважень входить до компетенції керівників органів ДВС, які окрім обсягу роботи, що виконується ними як дер­жавними виконавцями, здійснюють ще й обов'язки, що ви­пливають з обіймання цими особами певних адміністратив­них посад. Зокрема, керівник органу ДВС:

— здійснює загальне керівництво роботою органу ДВС, безпосередньо контролює роботу канцелярії, стан діло­водства, зберігання й використання документів, своє­часно вживає заходів до усунення недоліків в роботі;

— залежно від рівня органу ДВС призначає та звільняє (або готує подання про призначення чи звільнення) працівників органу ДВС;

— розподіляє обов'язки між працівниками органу ДВС та здійснює контроль за їх виконанням;

— вирішує питання щодо заохочення та притягнення до відповідальності працівників органів ДВС;

— організовує ведення статистичної звітності тощо.

2. Виконавчі повноваження. Реалізація цих повноважень здійснюється безпосередньо державними виконавцями у хо­ді виконавчого провадження. Найбільшу питому вагу в усьо­му обсязі їх повноважень складають саме права та обов'язки, спрямовані на неупереджене, своєчасне, повне вчинення ви­конавчих дій. Так, державний виконавець має наступні обо­в'язки:

— здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і пов­ного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий до­кумент), у спосіб і порядок, визначені виконавчим до­кументом;

— надавати сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріала­ми виконавчого провадження;

— розглядати заяви сторін та інших учасників виконав­чого провадження та їх клопотання;

— заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

— роз'яснювати сторонам їх права і обов'язки;

— проводити оцінку (переоцінку) майна в порядку, вста­новленому законодавством про оцінку майна, майнові права та професійну оціночну діяльність.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого про­вадження має право:

— одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

— проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

— здійснювати перевірку виконання юридичними особа­ми рішень стосовно працюючих у них боржників;

— безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що на­лежать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, за необхідності при­мусово відкривати їх в установленому порядку, опеча­тувати ці приміщення і сховища;

— накладати арешт на майно боржника, опечатувати, ви­лучати, передавати таке майно на зберігання та ре­алізовувати його в порядку, встановленому законодав­ством;

— на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим За­коном, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знахо­дяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних папе­рах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

— використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі ті, що є в комунальній власності, для тимча­сового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

— звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

— звертатися до суду з поданням про розшук боржника — фізичної особи або дитини чи про постановлення вмо­тивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної осо­би або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання;

— викликати громадян та посадових осіб з приводу вико­навчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через орга­ни внутрішніх справ;

— залучати до проведення виконавчих дій понятих, пра­цівників органів внутрішніх справ, інших осіб у вста­новленому порядку, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна — суб'єктів оціночної діяльності — суб'єктів господарювання;

— застосовувати під час проведення виконавчих дій відео- запис, фото- і кінозйомку;

— при виконанні судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення боржників — фізичних осіб, проводити в цих приміщен­нях огляд, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників ор­ганів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне борж­никові майно, яке там знаходиться та на яке за законом можливо звернути стягнення;

— вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників — юридичних осіб або від боржників — фізичних осіб відомості та пояснення по фактах неви­конання рішень або законних вимог державного вико­навця чи інших порушень вимог законодавства про ви­конавче провадження;

— повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об'єднання, трудові ко­лективи і громадськість за місцем проживання або ро­боти особи про факти порушення нею вимог законо­давства про виконавче провадження;

— у разі необхідності для проведення чи організації вико­навчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів госпо­дарювання, які у встановленому законом порядку одер­жали ліцензії на:

1) будівельну діяльність (вишукувальні та проектні робо­ти для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництва та монтажу інженерних і транс­портних мереж);

2) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів ав­томобільним транспортом загального користування (крім на­дання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

3) операції у сфері поводження з небезпечними відхода­ми;

4) надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

5) проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

— здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Законом України «Про виконавче провадження» передба­чено, що державний виконавець під час виконання своїх функцій може здійснювати й інші повноваження, які перед­бачені цим та іншими законами.

3. Повноваження, спрямовані на припинення правопо­рушень. До них можна віднести права щодо притягнення громадян та посадових осіб до відповідальності у випадках, передбачених законом.

Так, законодавчо закріплено право державного виконав­ця накладати стягнення у вигляді штрафу, яке застосо­вується безпосередньо до боржника за невиконання рішен­ня, що зобов'язує останнього виконати певні дії.

У разі подальшого невиконання боржником рішення за­конодавець закріпив за державним виконавцем право пору­шити клопотання перед судом про притягнення боржника до кримінальної відповідальності (ст. 88 Закону України «Про виконавче провадження»).

В інших випадках за невиконання законних вимог дер­жавного виконавця та порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» передбачена адміністратив­на відповідальність винних осіб у вигляді штрафу, який на­кладається постановою начальника відповідного органу ДВС. У цих же випадках, але за наявності ознак злочину державний виконавець має право звернутися до відповідних правоохоронних органів з поданням про притягнення винної особи до відповідальності згідно з чинним Кримінальним ко­дексом України.

Специфіка зазначених повноважень полягає в тому, що державний виконавець може застосовувати їх як до грома­дян і посадових осіб, які є сторонами виконавчого провад­ження або іншим чином мають відношення до нього, так і до будь-яких інших громадян та посадових осіб у разі порушен­ня ними вимог Закону України «Про виконавче проваджен­ня» , навіть якщо це безпосередньо не пов'язано з виконавчи­ми документами, що знаходяться у провадженні цього дер­жавного виконавця.

Розділ XVIII

АДВОКАТУРА

§ 1. Поняття та сутність інституту адвокатури в Україні