Главная | Обратная связь

Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та їх повноваження

Ці комісії утворюються у складі двох палат – атестаційної та дисциплінарної.

Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адво­катури та організаційне забезпечення їх діяльності покла­дається на Раду Міністрів Республіки Крим, обласні та Київ­ську і Севастопольську міські Ради народних депутатів.

Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4 адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ра­ди Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севасто­польської міських Рад народних депутатів, управління юсти­ції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнен­ня адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загаль­ної кількості членів палати.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури обирається на три роки, повноваження починаються з дня її першого засідан­ня, яке має відбутися не пізніше як у 15-денний строк з часуїїсформування. Згідно з внесеними у 1999 році змінами до Поло­ження, голова комісії і голови палат не можуть обіймати ці посади більш ніж два строки підряд.

КДКА, які покладаються не на палати, а на комісію в цілому:

видача свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю (на підставі рішення атестаційної палати); прийняття Присяги ад­воката України, яку складають особи під час одержання в комісії свідоцтва; припинення адвокатської діяльності, анулювання сві­доцтва, анулювання рішення атестаційної палати про його видачу (у разі, коли особа, яка склала іспити, у строк до одного місяця з моменту прийняття рішення про видачу свідоцтва його не отри­має і не складе присягу адвоката України);

КДКА наділених дисцип­лінарними повноваженнями щодо адвокатів, може бути адвокат, зокрема, щодо незаконної або неетичної поведінки іншого адвока­та, якою заподіяна або може бути заподіяна шкода інтересам адво­ката, його клієнта, адвокатського об'єднання, виборних органів адвокатури або адвокатури як такої (ст. 66 Правил адвокатської етики).

До повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адво­катури віднесено також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адвокатами дисциплінарних проступків, поданню пра­вової допомоги на низькому професійному рівні, та розроблення рекомендацій стосовно заходів щодо усунення цих причин і умов;

 

Нотаріат

Нотаріат в Україні— це правовий інститут, покликаний забезпечувати по-засудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шля­хом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.

Функції нотаріатуяк правоохоронного та правозахисного інституту полягають в такому:

1. Охорона та захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Охорона — це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Таким чином, нотаріальні дії забезпечують за­хист і охорону важливих прав та інтересів громадян і ор­ганізацій, які пов'язані з їхнім життям і діяльністю, стосуються їхніх майнових інтересів та гарантують подальшу реалізацію інших суттєвих прав.

2. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуаль­ного права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприк­лад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін, а отже, має місце праворегулююча функція нотаріату.

3. Також нотаріат виділяється як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для вико­нання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян. Це входить в поняття правоаналізуючої функції. Но­таріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульо­ваних законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а та­кож тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

4. Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує ще одне важливе завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчинен­ням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає закону, но­таріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопору­шенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб⁵.

5. Завдання запобігання правопорушенням шляхом підвищен­ня правосвідомості та правової обізнаності громадян вико­нується через правові консультації, роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії. Адже саме на нотаріуса покладається ви­конання державного завдання сприяти громадянам у правильно­му, юридично грамотному здійсненні їхніх прав, оскільки юри­дично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного та законного волевиявлення.

6. Можливість нотаріальної практики впливати на законо­творчість передбачає те, що під час застосування законодавства нотаріусами випливають певні неузгодженості, прогалини, які потребують вирішення. В ідеалі нотаріальна діяльність вплива­тиме на подальше вдосконалення не тільки нотаріального проце­суального законодавства, а й норм матеріального права.

89. США

Судова система США — це надзвичайно складна структура. Питання розмежування юрисдикції між Федеральною судовою си­стемою і судовими системами штатів є одним з найскладніших про­тягом усієї історії судової системи США. "Хоч би яким серйозним було питання про розмежування юрисдикції, воно було і залишаєть­ся лише відображенням боротьби між федерацією і штатами за той обсяг влади, який одна сторона погоджувалася визнати за іншою"1.

На практиці питання юрисдикції вирішується у такий спосіб: не федеральна влада віддає на розсуд судів штатів те, що не заслуго­вує на її увагу, а навпаки, штати поступаються деякими зі своїх прав у сфері правосуддя, передаючи їх судам федерації. Причому феде­ральні суди в жодному разі не є вищими стосовно судів штатів. Рішення у справах, розглянутих у судах штату, не можуть бути ос­каржені в федеральні суди, навіть якщо якась зі сторін незадоволе-на вирішенням справи.

Американські суди не утворюють єдиної судової системи, від­сутній навіть термін "американська судова система", хоча для роз­гляду системи судоустрою США, як правило, застосовують саме його. Використовуватимемо його і ми.

Федеральна судова система і судові системи штатів побудовані за принципом піраміди. Фундаментом такої піраміди є суди першої інстанції, середній ярус становлять апеляційні суди, вершина піра­міди — це суди останньої інстанції, які найчастіше називають верховними судами.

У ФРН суди посідають особливе місце в політичній системі та механізмі державної влади. Це підтверджується вже тим фактом, що юстиція в цій країні має велику питому вагу у структурі політичних установ і повсякденній практиці громадського життя. На один мільйон жителів у ФРН припадає більш ніж 200 суддів (в Англії – 51, Італії – 101, Швеції – 100). У Німеччині дві третини коштів, що спрямовуються на підтримку правопорядку, витрачається на суди, тоді як в інших європейських країнах суди отримують приблизно одну третину цих коштів.

Німецька конституція розглядає закон і право як два різні за змістом поняття, а правознавство тлумачить цей конституційний принцип як підставу для визнання обов’язковими неписаних правових норм.

Закріплюючи в п. 2 ст. 20 положення про розподіл влади, де правосуддя розглядається як один із трьох видів державної влади, Основний закон у наступному пункті цієї самої статті встановлює, що правосуддя зв’язане «законом і правом». Ця лаконічна формула стала конституційною основою функціонування західнонімецьких судів, так само як і п. 3 ст. 1 Конституції, який встановлює, що закріплений у Конституції перелік основних прав і свобод громадян зобов’язує правосуддя як «безпосередньо діюче право».

Основний закон ФРН відвів проблемам правосуддя особливе місце. Замість семи статей Веймарської конституції до Основного закону був включений спеціальний розділ IX «Правосуддя». Особливість конституційного регулювання правосуддя у ФРН полягає в тому, що Основний закон сконцентрував у цьому розділі як принципи організації і діяльності судів, так і права громадян у їхніх відносинах з юстицією.За межі цього розділу, який висвітлює важливі сторони організації і діяльності юстиції в їхньому взаємному зв’язку, винесені два принципових положення. Одне з них, що виходить за межі проблем правосуддя, проголошує рівність усіх громадян перед законом (п. 1 ст. 3 Основного закону). Інше закріплює за громадянином право на судовий захист своїх прав (ч. 4 ст. 19). Ця конституційна формула фактично стосується лише тих випадків, коли «права особи порушені державною владою». Однак у доктрині й судовій практиці ця конституційна норма розглядається як закріплення основного принципу судового захисту інтересів громадян взагалі.

Правоохоронні органи Франції, незважаючи на чимало подібних ознак з правоохоронними органами Німеччини, мають певні, лише їм притаманні особливості.

Судова система Франції складається з системи судів загальної та адміністративної юстиції. До системи загальних судів у Франції входять Касаційний суд, апеляційні суди і суди, які розглядають різні категорії справ у першій інстанції.

Верховною судовою інстанцією у цій країні завжди був Касацій­ний суд, перший голова якого вважається вищим суддею Франції. "Касаційний суд вирішує касаційні скарги на постанови, що не підлягають оскарженню в апеляційному порядку і винесені устано­вами судової системи. Касаційний суд не розглядає справи по суті, якщо інше не передбачене законодавством" (ст. 111-2 Кодексу су­доустрою)1. Цей суд правомочний переглянути або скасувати будь-яке рішення або вирок апеляційних судів у разі порушення норм матеріального чи процесуального права. Після касації вироку або всього судочинства у справі він направляє його на новий розгляд до одного з апеляційних судів.

Касаційний суд, що очолює систему загальних судів, — це одна з найстаріших державних установ Франції. Він існував ще за "ста­рого режиму", що передував революції 1789 p., а свою нинішню на­зву дістав у 1790 р. Касаційний суд розташовується в Парижі і нині, після реформи 1967 p., включає в себе шість палат: п'ять — з цив­ільних справ і одну — з кримінальних. У свою чергу "цивільні" па­лати поділяються на першу, другу і третю палати з цивільних справ, палату з торгових і фінансових справ і палату із соціаль­них питань (вона розглядає справи щодо соціального страхуван­ня, трудових спорів та ін.). Касаційний суд складається з першого голови, шести голів палат, 84 членів суду (їх називають радниками), 36 радників-доповідачів різних категорій, а також генерального прокурора при Касаційному суді, першого генерального адвоката і 19 генеральних адвокатів (всі вони є помічниками генерального прокурора, а не представниками сторін). Ще одна категорія службовців Касаційного суду — аудитори, які разом з радниками-доповідачами, що мають дорадчий голос і ви­щий статус, беруть участь у підготовці справ до слухання. Усього до складу Касаційного суду входить 169 суддів.

90. Судова влада (Великобританія)

Незважаючи на численні судові реформи, на сучасному етапі британська судова система і досі залишається складною та децентралізованою. У зв'язку з тим, що прецедентне право є суттєвою складовою частиною конституції, система вищих судових інстанцій дуже розгалужена. Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії (тільки з цивільних справ). Висновок Палати лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку. Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лордом-канцлером та складається з трьох самостійних судових установ - Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера з числа баристерів (юристів, що мають виступати виключно у вищих судових інстанціях). Апеляційний суд складається з цивільного та кримінального відділення та колегіально розглядає апеляції на постанови інших суддів. Високий суд має три відділення - королівська лава, канцлерське та сімейне відділення. Відділення королівської лави у першій інстанції розглядає найбільш складні цивільні справи та апеляції на вироки магістратських судів. Канцлерське відділення у першій інстанції заслуховує цивільні справи, які пов'язані з власністю, банкрутством тощо. Сімейне відділення розглядає скарги на рішення магістратських судів з усіх сімейних відносин. У зв'язку із судовою реформою 1971 р. був утворений Суд Корони, який у першій інстанції за участю присяжних (в інших британських кримінальних судах присяжних немає) розглядає найбільш серйозні кримінальні злочини, а також апеляції на вироки та рішення магістратських судів. До категорії нижчих судів британської судової системи належать суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх нараховується близько 350) є основними органами цивільного правосуддя, які у першій інстанції розглядають 90% усіх цивільних справ. Магістратські суди вирішують близько 98% кримінальних справ, але, якщо злочин особливо серйозний, то справа передається до Суду Корони. Поряд зі судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди (трибунали), які утворюються за галузевим принципом. Наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали тощо. Судова система Північної Ірландії в основному аналогічна англійській. До вищих судів належать: Верховний суд, який включає Високий суд, Апеляційний суд і Суд Корони. До нижчих судів належать суди графств і магістратські суди. Що стосується судової системи Шотландії, то порівняно з англійською судовою системою вона має значну самостійність. З кримінальних справ вищою судовою інстанцією є Високий суд юстиціаріїв, який розташований в Единбурзі. Сесійний суд, розташований також в Единбурзі, є вищою судовою інстанцією з цивільних справ. Важливу ланку у судовій системі Шотландії займають шерифські суди. Шерифи - це професійні судді, які очолюють кожне з шерифств і розглядають кримінальні та цивільні справи. Нижчою інстанцією з кримінальних справ є окружні суди, в яких магістрати або мирові розглядають малозначні правопорушення. Судді шотландських судів призначаються на посади британським Монархом за рекомендацією державного секретаря зі справ Шотландії.