 |
|
Особливості психічного розвитку новонародженого
До особливостей психічного розвитку новонародженого зараховують перехід від пренатального розвитку до постна-тального, наявність безумовних рефлексів, розвиток органів чуття і емоційної сфери, появу комплексу пожвавлення. У цей період з'являється криза новонародженості.
Анатомо-фізіологічні особливості новонародженого
Народження є великим потрясінням для організму дитини. Від існування у відносно постійному середовищі (організмі матері) він переходить у зовсім нові умови повітряного середовища з багатьма подразниками, які часто змінюються, у той світ, де він має стати розумною особистістю.
Довжина тіла новонародженого становить приблизно 50—51 см, вага — 3,4—3,5 кг. За перший місяць вага тіла збільшується на 600 г. У нього ще непропорційні окремі частини організму: відносно велика голова, довгий тулуб і короткі кінцівки. Хребетний стовбур майже прямий, голівка падає на груди.
Після народження різко змінюється форма взаємодії організму дитини і середовища. Особливо швидко відбува-
I Ісихічний розвиток дитини у фазі новонародженості 75
ються зміни в діяльності різних систем, органів і організму загалом. Дитина робить перший вдих, який супроводжуються голосним криком: легені, які були до моменту народження у сплячому стані, розправляються. Через декілька годин після першого вдиху у новонародженого встановлюється рівномірне дихання.
У момент народження апарат травлення дитини ще дуже слабкий, він може перетравлювати лише материнське молоко або спеціально виготовлені молочні суміші. Фізіологічні зміни в організмі новонародженої дитини пов'язані не лише зі зміною способу харчування, а й зі зміною (зниженням) температури середовища приблизно на 15—18°С.
Період новонародженості характеризується недостатнім розвитком органів і захисних систем, передусім незрілістю центральної нервової системи, яка слабо пристосована до нових зовнішніх умов. Тому навіть незначні несприятливі впливи (зміна повітря, їжі тощо) можуть спричинити серйозні проблеми в дитячому організмі.
Новонароджені діти вразливі до захворювань, спричинених порушеннями перебігу внутріутробного життя, пологами (травми, крововиливи в різні органи тощо). Особливо небезпечні крововиливи в головний мозок, які можуть спричинити судоми, спазматичні паралічі. Нерідко трапляються хвороби пупка і пупкові ранки, запальні хвороби шкіри (дерматити).
На цьому етапі діти дуже чутливі до мікробів кокової групи (стрептококів, стафілококів, пневмококів), тому в них бувають гнійні запалення шкіри (піодермія) і пупка. Можливі також і розлади, зумовлені недостатньою функціональністю різних органів. Одним із них є фізіологічна жовтяниця (50—70% новонароджених), що виникає п наслідок посиленого руйнування еритроцитів у перші дні після народження, недостатньої функціональної здатності печінки. Спостерігаються також фізіологічне зменшення ваги тіла, сечовий інфаркт, статеві кризи новонароджених.
Значення рефлексів новонародженого у розвитку дитини
Новонароджена дитина більшість часу спить. Та перші дні час неспання (короткі інтервали між сном) дося-і «є кількох годин на добу. Під час неспання дитина вияв-<міе три форми активності:
Психологічні особливості дитини
Психічний розвиток дитини у фазі новонародженості
1) спокійне неспання: дитина лежить з розплющеними очима, не виявляючи рухової активності, у т. ч. й мімічної (гримаси). Зауваживши предмет, який рухається, вона може супроводжувати його поглядом;
2) активне неспання: очі дитини розплющені, дихання, як правило, нерівне. Вона робить швидкі хаотичні рухи, у яких беруть участь усі частини її тіла;
3) крик: дитина видає голосні, нерозбірливі, іноді надривні звуки, рухаючись («борсаючись»). Дорослі нерідко оцінюють це як плач.
У поведінці новонародженого проявляються різноманітні життєво необхідні рефлекси, які забезпечують пристосування організму до умов навколишнього середовища, є реакцією на дію зовнішніх і внутрішніх подразників. Так, відразу після народження включаються рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу).
Рефлекси (лат. reflexus — відображення) новонародженого — рефлекси, якими володіє новонароджена дитина і більшість з яких зникає на 2—4-му місяці її життя.
Систему основних рефлексів новонародженого утворюють:
а) захисний, який вберігає організм від шкідливих і
сильних впливів, необхідний для виживання і зберігають
ся упродовж усього життя людини. Наприклад, звуження
зіниці ока немовляти у відповідь на дію яскравого світла;
різке змахування руками і ногами, якщо смикнути за пе
люшку, на якій лежить новонароджений, з метою відда
лення від подразника або обмеження його дії;
б) орієнтувальний, що є реакцією, спрямованою на
контакт із подразником. У первісній формі цей рефлекс
виражений у спрямуванні погляду на яскравий або блис
кучий предмет. Потім орієнтувальну реакцію спричиняє
нове для дитини явище. Вже на перший-третій день життя
сильне джерело світла зумовлює повертання голівки, но
вонароджені стежать за джерелом світла, яке повільно пе
реміщується;
в) орієнтувально-харчовий, який забезпечує готовність
дитини до нового типу харчування. Доторкання до губ, ін
ших частин обличчя викликає в голодної дитини реакцію
пошуку: вона повертає голівку, розкриває рот;
г) ссальний, який виявляється у тому, що дитина почи
нає ссати вкладений в її рот предмет. Цей рефлекс найваж
ливіший для новонародженого;
ґ) мавпячий (рефлекс Робінзона), який не має життєво важливого пристосувального значення. Наприклад, доторкання пальцем до долоні викликає надто сильну як для новонародженого реакцію схоплювання, внаслідок чого він може навіть повиснути, тримаючись за пальці, як мавпочка. Таким є рефлекс повзання (доторкання до пі-дошв викликає рефлекторне відштовхування); рефлекс підкидання ручок (рефлекс Моро), коли дитині загрожує надання або у відповідь на сильний звук вона різко піднімає вгору та опускає руки або долоньки, ніби готові схопити щось;
д) плавальний, завдяки якому новонароджений не погоне, оскільки борсання утримає його на воді.
Усі ці рефлекси успадковані від тваринних предків. На їх основі ніщо людське не розвивається. Більшість із них зникає вже в першому півріччі: рефлекс Робінзона послаблюється до 4-го місяця життя, до того, як виникне цілеспрямований акт хапання; рефлекс повзання з опорою на підош-ви не є передумовою самостійного пересування в просторі, оскільки повзання немовляти починається не з відштовху-иання ніжками, а з рухів рук. Ученими доведено, що деякі рефлекторні реакції проявляються задовго до народження.
Більшість вроджених реакцій необхідна для життя дитини, допомагає їй пристосовуватися до нових умов існування. Завдяки їм новонароджений опановує новий тип дихання і харчування. Якщо до народження плід розвивався за рахунок організму матері (через стінки судин плаценти — дитячого місця — з крові матері в кров зародка надходять поживні речовини і кисень), то після народження організм дитини переходить до легеневого дихання й орального живлення (через рот і шлунково-кишковий тракт). Це пристосування відбувається рефлеюторно: після наповнення легень повітрям система м'язів включається в ритмічні дихальні рухи. Дихання відбувається легко і цільно. Харчується дитина на основі ссального рефлексу. Иключені у ссальний рефлекс вроджені дії спочатку погано узгоджені між собою: дитина при ссанні захлинається, задихається, у неї швидко вичерпуються сили. Уся її активність спрямована на насичення. Велике значення має також встановлення рефлекторного автоматизму терморегуляції, завдяки якому організм дитини пристосовується до температурних перепадів.
Новонародженість є єдиним періодом у житті людини, КОЛИ можна спостерігати вроджені інстинктивні форми її Поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб
Психологічні особливості дитини
(у кисні, їжі, теплі). Вони не можуть створити основу психічного розвитку дитини, а лише забезпечують її виживання.
Особливості розвитку органів чуття новонародженого
Органи чуття є складним аналізуючим апаратом, що формується у дитини до її народження. Однак вона народжується більш безпорадною, ніж дитинча тварин. На перших порах недосконало працюють її зоровий і слуховий апарати.
Очні впадини і очні яблука новонародженої дитини дещо більші, а рогівка — товстіша, ніж у дорослого. Неузго-джено ще рухаються повіки: одне око розплющується, а друге залишається заплющеним. Згодом (з десяти днів до одного місяця) їхні рухи узгоджуються. У новонароджених дітей низька чутливість до світла, та з кожним днем вона помітно підвищується. Діти все більше виявляють здатність стежити за предметами, що рухаються. Не реагує дитина у перші дні після народження на звуки, навіть дуже гучні, оскільки слуховий прохід новонародженого заповнений рідиною, яка розсмоктується через кілька днів після народження. Та вже на 2-му тижні в дитини утворюються умовні рефлекси на звукові подразники, вона реагує на джерела звуку (голос матері).
Розвиток зору і слуху відбувається у немовлят швидше, ніж тілесних рухів, що відрізняє дитину від дитинчати тварини. Найрозвиненіша у них дотикова чутливість. При появі на світ їх тіло труситься через різницю температур тіла матері і температури кімнати, реагують діти і на доторкання (особливо чутливі губи, вся ділянка рота).
До народження в дитини високорозвинена смакова чутливість: на солодке реагують ссанням і ковтанням слини; на неприємний смак і гірке — мімікою і здриганням; на кисле і гірке — гримасою, перестають ссати. Через декілька днів після народження може відрізнити молоко матері від підсолодженої води, а її — від простої води.
Добре розвинена в новонароджених нюхова чутливість. За запахом материнського молока вони визначають, є в кімнаті мама чи немає. Якщо дитина упродовж 1-го тижня харчувалася материнським молоком, від коров'ячого вона відвертатиметься, почувши лише його запах. Новонароджений прокидається з криком від відчуття голоду і голодних рухів шлунку. Розвиток роботи аналізуючого апарату,
І Іоихічний розвиток дитини у фазі новонародженості 79
вдосконалення реакцій на зовнішні подразники відбуваються на основі дозрівання нервової системи дитини, нагл мперед її мозку. Вага мозку немовляти становить 1/4 ваги мозку дорослої людини. Хоча кількість нервових клітин у ньому така, як у дорослого, ці клітини ще недостатньо розвинені. Та вже в період новонародженості можливе утворення умовних рефлексів. Це є свідченням того, що встановлення зв'язків дитини із зовнішнім світом відбувається за участі вищих зон мозку — кори великих шнкуль. Його вага швидко збільшується з перших днів ■виття, ростуть і покриваються захисними мієліновими оболонками нервові волокна. Особливо швидко формуються ділянки, пов'язані з отриманням зовнішніх вражень: за дна тижні площа, зайнята в корі великих півкуль зоровими полями, збільшується в півтора раза.
Це не означає, що саме по собі дозрівання мозку може влбезпечити розвиток органів чуття новонародженого. Він відбувається під впливом зовнішніх вражень дитини, без •псих них неможливе його дозрівання. Необхідними умовами нормального дозрівання мозку в період новонародженості є вправляння органів чуття (аналізаторів), надходження в мозок різноманітних сигналів з навколишнього світу. За сенсорної ізоляції (відсутності достатньої кількості зовнішніх вражень) розвиток дитини різко уповільнюється. Враження стимулюють швидкий розвиток орієнтувальних рефлексів, що виявляється у виникненні зорового і слухового зосередження, створюють основу для подальшого оволодіння рухами, формування психічних процесів і н костей. Джерелом та організатором зорових і слухових вражень, необхідних для нормального розвитку нервової системи й органів чуття дитини, є дорослий. Підносячи до Обличчя дитини предмети, нахиляючи до неї своє обличчя, розмовляючи, він активізує її орієнтувальні реакції.
Розвиток емоційної сфери новонародженого
Першою формою людської активності є прояв емоцій ДИТИНИ. Новонароджений починає своє життя з крику. У Вірші дні він має безумовно-рефлекторний характер, є ре-іультатом спазму голосової щілини, який супроводжує перші дихальні рефлекси. Деякі вчені вважають, що перший крик є першим проявом негативних емоцій: спазми викликають відчуття стиснення. У цьому разі ще немож-іі и во розрізнити м'язову реакцію й емоційне ставлення, ос-
Психологічні особливості дитини
I їсихічний розвиток дитини у фазі новонародженості
кільки у новонародженого відсутній будь-який життєвий досвід. У перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Передумовою крику є голод, мокрі пелюшки тощо. За нормального виховання приглушене «уа» новонародженого непомітно переходить у плач, який виражає різноманітні страждання (фізичний біль та ін.).
Перші емоції новонародженого негативні, йому важливо показати, що йому загрожує, не задовольняє його. Доброзичлива увага, любов і піклування дорослого викликають у нього позитивні соціальні переживання. Першою соціальною емоцією, першим соціальним жестом є усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого. Вона свідчить, що малюк виокремив об'єкт (дорослого), спрямував на нього свою активність.
Найбільшу радість батьки відчувають від усмішки дитини. Вона з'являється пізніше крику, як правило, приблизно наприкінці 1-го місяця життя на появу матері і звук її голосу, виражаючи позитивні емоції. Перші усмішки дитини виникають як реакція на ласкавий вираз обличчя дорослого, і лише через тиждень-швтора немовля починає усміхатися, ще не побачивши дорослого, а лише відчувши його наближення. Усмішка — не просто вираження задоволення дитини, а інструмент налагодження її взаємодії з оточуючими людьми. З її допомогою дитина дає знати про себе, свої приємні почуття до близького дорослого. Вона є першим соціальним жестом, свідчить про закінчення періоду новонародженості і початок немовлячого періоду. На її основі виробляється особлива поведінка дитини (специфічний акт поведінки стосовно дорослого) — комплекс пожвавлення.
Комплекс(лат. complexus — поєднання, зв'язок) пожвавлення — система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміхається.
Виникає він наприкінці 1-го — на початку 2-го місяця життя дитини. Його ознаками є зосередження погляду на обличчі людини, радісні звуки, гуління, жвава міміка, усмішка, швидкі й енергійні рухи ніжок і ручок. Ця складна реакція свідчить про вирізнення людини (як правило, дорослого, який доглядає дитину) з навколишнього середовища і встановлення специфічного зв'язку з нею, про потребу спілкування. З цього часу дитина не лише стійкіше фіксує свою увагу на людині порівняно з іншими предмета-
ми, а й змінює доступні їй у перші тижні активно-негатив-пі реакції, пасивне сприймання на активно-позитивні контакти з дійсністю. Якщо активність дитини на перших порах зумовлена переважно незадоволеними органічними потребами і супроводжується негативними переживаннями, то з часом її рухи дедалі частіше здійснюються на фоні емоційного комфорту, зумовленого не лише задоволенням природних потреб, а й присутністю людини.
Принципово важливе значення для подальшого розвитку дитини має комплекс пожвавлення — основне новоутворення періоду новонародженості, поява якого є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості.
Криза новонародженості
Під час пологів дитина фізично відокремлюється від матері, але біологічного відокремлення від неї ще не відбувається, бо в основних життєвих функціях дитина довго залишатиметься несамостійною істотою. Основні особли-ності їх життєдіяльності дають підстави виокремлювати повонародженість як особливий віковий етап, наділений всіма характерними ознаками критичного віку.
Кризу новонародженості не відкрили, а обґрунтували теоретично як особливий період у психічному розвитку дитини, її ознакою є втрата дитиною ваги в перші дні після народження.
Криза новонародженості — відносно короткий період у житті дитини (1—2 місяці), який характеризується психологічними змінами, що виражені у позбавленні дитини основних засобів спілкування з дорослими, безпорадності, переході від пренатального до постнатального розвитку тощо.
Соціальна ситуація розвитку новонародженого неповторна. Біологічно він цілком безпорадний, не може задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого, тому є максимально соціальною істотою. За певної залежності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними, насамперед людської мови. На цій суперечності між максимальною соціальністю і мінімальними засобами спілкування ґрунтується їх подальший розвиток у цьому віці.
Саме у своєрідності ситуації розвитку Л. Виготський вбачав найголовнішу особливість вікового періоду. Ця ситуація створюється завдяки тому, що, відокремлюючись
Психологічні особливості дитини
І Ігмовлячий вік і його особливості
від матері фізично, дитина не відокремлюється від неї біологічно. Центром ситуації розвитку новонародженого є дорослий. Більшу частину часу він спить і прокидається, щоб поїсти. Новонароджений зовсім безпорадний, без опіки і піклування дорослого може загинути. Дорослий, насамперед мати, організовує його життя у всіх аспектах: годує, викликає і підтримує активність, створює передумови для нових вражень. Тому цей період вважається перехідним між внутріутробним і позаутробним життям дитини. Період новонародженості передвіщає початок немов-лячого віку і охоплює перші тижні життя дитини. Основною його особливістю є відсутність поведінки, дитина проявляє лише її інстинктивні форми — безумовні рефлекси.
Безумовні рефлекси — спадкова форма реагування на впливи зовнішнього світу або на зміни внутрішнього середовища організму.
З ростом і розвитком інстинктивні форми поведінки зникають, що відкриває можливості для формування нових (соціальних) форм поведінки.
Передумовою формування умовних рефлексів є зорове і слухове зосередження на обличчі і голосі матері, яке виникає під час годування дитини груддю. Надалі воно супроводжує всі багатогранні власне людські форми поведінки.
Центральним і основним новоутворенням періоду новонародженості є індивідуальне психічне життя. Йдеться про те, що в період новонародженості дитина існує індивідуально, відокремлено від організму матері, зливається із соціальним життям людей, які її оточують. Крім того, індивідуальне життя як перша і найпримітивніша форма соціального існування є психічним життям, бо тільки воно може бути частиною соціального життя близьких людей.
Новонародженому притаманне лише зародження психічного життя (виразність рухів, стан радості і суму, гніву і страху, здивування і роздумів; інстинктивні рухи, пов'язані з голодом, ситістю, задоволенням тощо). Ці прояви можна спостерігати відразу після народження. Психічне життя новонародженого має дуже своєрідний характер, про що свідчать: недиференційованість і нерозчленованість переживань (своєрідне поєднання потягу, афекту і переживання; невміння виокремити себе і свої переживання серед об'єктивних речей, нездатність диференціювати соціальні і фізичні об'єкти; нерозчленованість сприймання ситуації загалом).
На основі первісно аморфного сприймання ситуації загалом відбувається розрізнення дитиною більш або менш обмежених явищ, які вона сприймає як особливу якість на цьому
'І..... і. Закон структурності (розрізнення фігури і фону) є, на
думку Л. Виготського, найпримітивнішою особливістю пси-хічного життя, вихідним пунктом подальшого розвитку свідомості. Критерієм визначення вікової межі періоду но-понародженості він пропонував брати ступінь соціального розвитку дитини. Новонароджений ще не має жодних специфічних форм соціальної поведінки. Його психічне життя пов'язане переважно з підкорковими відділеннями мозку.
До кінця 1-го — початку 2-го місяця у психічному і соціальному житті дитини настає переломний момент, що проявляється в її специфічній реакції на людський голос. Суттю реакції є усмішки у відповідь на розмову дорослої людини. Наприкінці 1-го місяця крик однієї дитини може зумовити відповідний крик іншої. Така реакція є верхньою межею періоду новонародженості, який знаменує початок нового вікового етапу розвитку дитини.
Сутність ситуації розвитку у період новонародженості характеризується фізичним відокремленням від організму матері, інтелектуальними формами поведінки, які переходять у соціальні, зародженням психічного життя.
2.2. Немовлячий вік і його особливості
Періодом найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). У неї розвивається потреба її спілкуванні, немовля оволодіває різноманітними рухами і діями з предметами, з'являються здатність до розуміння людського мовлення і перші самостійні слова. Формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дійсності. Закладаються передумови формування особистості. І Іайважливіші новоутворення у психіці немовляти формуються в процесі ситуативно-ділового і емоційно-особистіс-пого спілкування.
Загальна характеристика психічного розвитку немовлят
Нове ставлення дитини до дійсності символізує початок немовлячого періоду. Перед тим у дитини виникає пев-пий інтерес до зовнішнього світу, з'являється змога вийти
Психологічні особливості дитини
і Ігмовлячий вік і його особливості
зі своєю активністю за межі безпосередніх потягів та інтенсивних тенденцій. Перед нею постає зовнішній світ. Так починається перша стадія немовлячого періоду. На другій стадії також відбувається різка зміна ставлення дитини до зовнішнього світу. Це стається між 5-м і 6-м місяцями життя. До того в поведінці дитини спостерігаються перші впевнені оборонні рухи, хапання, пожвавлені пориви радості, навіть бажання, експериментальні вчинки, соціальні реакції на однолітків, пошуки загублених іграшок. Усе це є активним інтересом до навколишнього світу. Найсуттєвіша ознака цього вікового періоду — наслідування.
На 10-му місяці життя дитини зникають безладні рухи і виникають зачатки складніших форм поведінки: перше застосування знаряддя і вживання слів, які виражають бажання. Так починається новий період — криза 1-го року життя.
Соціальна ситуація розвитку у немовлячому віці
Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.
Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський назвав «Ми». За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: «Ми поїли», «Ми погуляли» тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту — дорослий.
За словами Д. Ельконіна, пустушка і погойдування — своєрідні замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: «Усе спокійно!», «Усе гаразд», «Я — тут!». Звичайно, дитина зовсім не може існувати без дорослого, який забезпечує все її існування, виживання і спрямування активності. Вона не здатна самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Не має вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має засобів впливу на нього. А він поводиться з нею так, ніби сподівається на відповідні дії, ніби вона розуміє звернені до
неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий ніби приписує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої пове-дінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба — потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини — діяльності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Лісі-на). Відтоді активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати ііого до контакту.
Роль спілкування з дорослими у психічному розвитку немовляти
Життя немовляти цілком залежить від дорослого. Дорослий задовольняє органічні потреби дитини — годує, купає, перевертає з одного боку на інший. Задовольняє він і потребу у враженнях: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки. Рухаючись у просторі за допомогою дорослого, воно має змогу бачити більше предметів, доторкатися до них, схоплювати їх. З ініціативи дорослого пиникають основні слухові і дотикові враження.
Позитивне емоційне ставлення дитини до дорослого, очевидне задоволення від спілкування з ним виявляються уже в комплексі пожвавлення. Таке ставлення посилюється впродовж усього немовлячого періоду. Емоційне спілкування з дорослим відчутно впливає на настрій дитини. Своєю появою він піднімає настрій дитини, спонукає до дій, до яких перед тим вона ставилася байдуже. До кінця І -5-місячного віку спілкування з дорослим набуває вибіркового характеру. Малюк починає відрізняти своїх від чужих: знайомому дорослому радіє, незнайомий може викликати в нього переляк.
Потреба в емоційному спілкуванні, яка має важливе значення для розвитку дитини, може спричинити і негативні прояви. Якщо дорослий постійно перебуває з дитиною, вона звикає безперервно вимагати уваги, не цікавиться іграшками, плаче, якщо її хоча б на хвилину залишають саму.
За правильного застосування методів виховання характерне для початку немовлячого періоду безпосереднє спілкування (спілкування заради спілкування) поступається місцем спілкуванню з приводу предметів, іграшок, а потім переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Дорос-
Психологічні особливості дитини
і ь монлячий вік і його особливості
лий ніби вводить дитину у предметний світ, привертає увагу до предметів, демонструє можливі способи дії з ними, часто безпосередньо допомагає дитині виконати дію, спрямовуючи її рухи.
Спільна діяльність дорослого і дитини полягає як у керівництві з боку дорослого діями дитини, так і в тому, що немовля, не маючи змоги виконати якусь дію, звертається за допомогою та сприянням дорослого. Велике значення у їх спільній діяльності має здатність наслідувати дії дорослого, яка відкриває широкі можливості для навчання. У 7—10 місяців дитина уважно стежить за рухами і мовленням дорослого. Найчастіше вона відтворює показану їй дію не відразу, а через деякий час, навіть через декілька годин. Іноді наслідування виникає після багаторазового показу. До кінця немовлячого віку діти виявляють велику здатність до наслідування, повторюючи за дорослим різноманітні дії.
Дії, якими дитина оволодіває під керівництвом дорослого, створюють основу для її психічного розвитку. Уже в немовлячому віці яскраво проявляється загальна закономірність її психічного розвитку — психічні процеси і якості формуються у неї під вирішальним впливом умов життя, виховання і навчання. У зв'язку із залежністю від дорослих ставлення немовляти до дійсності і до себе завжди переломлюється через призму стосунків з іншою людиною. Тобто ставлення дитини до дійсності є соціальним ставленням.
Відразу після народження немовля ще не має потреби у спілкуванні з оточуючими людьми, вона виникає під впливом таких умов:
1) об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуванні дорослих. Тільки завдяки постійній допомозі близьких людей дитина може вижити в цей період, оскільки ще не здатна самостійно задовольняти свої органічні потреби. Зацікавленість у дорослому зовсім не є потребою в спілкуванні. У перші дні після народження дитина навчається використовувати дорослих для подолання дискомфорту й отримання того, що їй необхідно, за допомогою різноманітних криків, хникання, гримас. Немовля в цей період не адресує своїх сигналів конкретній особі, воно ще не спілкується;
2) звернена до дитини поведінка дорослого. З перших днів появи дитини на світ дорослий поводиться з нею так, ніби вона може включатися в спілкування: розмовляє з нею, шукає знаків, за якими можна вважати, що дитина включилася у спілкування.
Спочатку дитину залучає до спілкування дорослий, пізніше в неї самої виникає потреба у цьому. Найважливішим засобом спілкування в немовлячому віці є експресивні дії (усмішки, вокалізація, активні рухові реакції).
" Дорослий не тільки задовольняє потреби дитини і ЦШТЬ її діяти з предметами. Він оцінює її поведінку, заохочу»: усмішкою, хмурить брови і погрожує пальцем, якщо поїш поводиться не так, як потрібно. Завдяки цьому дитини поступово засвоює позитивні звички, вчиться правильно себе поводити.
Отже, роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією і головних передумов успішного розвитку дитини і соціа-1 і: і; і ції її у людському середовищі.
Формування комплексу пожвавлення
На 1-му місяці життя немовля є асоціальною істотою, ЕКа живе в замкненому світі, ніби відірваному від дійсності, а внутрішній світ його обмежений вродженою здатністю задовольняти свої органічні потреби. Умови, в яких живе дитина в немовлячому віці, максимально соціальні. Тх особливість полягає в тому, що дитина, на відміну від дитинчат тварин, не здатна сама, на основі вроджених мехи ііізмів підтримувати своє існування і пристосовуватися до навколишнього середовища. Пристосування немовляти відбувається або безпосередньо через дорослого, або у « иівробітництві з ним. Унаслідок безпомічності новонароджений міцно пов'язаний у своїй поведінці з іншою людиною.
Перші прояви позитивної емоції спостерігаються наприкінці 1-го — на початку 2-го місяця життя. Вона виникле, при зоровому зосередженні на предметі, у відповідь на Іаскаві слова і усмішку дорослого. Найінтенсивніші та най-ИСКравїші позитивні емоції викликає мовлення дорослого. Найчастіше в немовляти у процесі спілкування виникає комплекс пожвавлення: дитина зосереджує "погляд на Обличчі дорослого, який нахиляється над нею, вона усмі-• н'ться, пожвавлено рухає ручками і ніжками, видає тихі щуки. Комплекс пожвавлення знаменує закінчення періоду новонародженості і початок нової стадії розвитку немо-иляти. Таким є вираження її першої соціальної потреби — потреби у спілкуванні.
У своєму розвитку комплекс пожвавлення долає такі три етапи: завмирання, зосередження, усмішки і гуління.
Психологічні особливості дитини
і ісмовлячий вік і його особливості
1. 
Він проявляється на 2-му місяці життя у відповідь на зовнішні впливи.
2. На 3-му місяці життя комплекс пожвавлення формується в цілісну систему і стає основною формою поведінки дитини. Кожен компонент використовується адекватно меті спілкування. Так, зосередження допомагає сприйняти впливи дорослого; усмішка є знаком того, що вплив прийнятий і зростає задоволення; рухове пожвавлення, вокалізації допомагають привернути увагу дорослого, який перебуває в полі зору дитини, тримати його біля себе. Це активний етап.
3. Комплекс пожвавлення стає звичною формою вияву будь-яких позитивних емоційних переживань, що засвідчує його соціальну функцію.
Для виникнення комплексу пожвавлення недостатньо лише задоволення органічних потреб. Воно лише знімає негативні емоції і створює передумови, за яких у дитини може виникати радісне переживання. Йому передує отримання вражень, пов'язаних із дорослим.
Якщо дитина в першому півріччі отримує від дорослого достатньо уваги, вона швидко розвивається психічно: під час неспання — активна, життєрадісна, рано починає гуліти, усміхатися, у неї своєчасно виникає комплекс пожвавлення. За відсутності вражень, емоційного контакту з дорослими здорова, доглянута дитина поводиться апатично або кричить, у неї затримується руховий, розумовий і навіть фізичний розвиток (явище госпіталізму). У дітей, які живуть в умовах дефіциту спілкування, проявляються невротичні форми поведінки, вони частіше хворіють.
Спілкування як провідна діяльність немовляти
Провідною діяльністю в немовлячому віці є спілкування, оскільки воно забезпечує головні лінії психічного розвитку. Залежно від змісту у немовлячому періоді розрізняють ситу-ативно-особистісну і ситуативно-ділову форми спілкування.
До 6-ти місяців спілкування дитини з дорослими має переважно емоційний характер, а його засобами є реакції.
Емоційне спілкування — спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, інтонація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.
Після 6-ти—8-ми місяців у дитини формується новий тип спілкування з дорослими — ситуативно-діловий, при
11 кому засобом спілкування поряд з емоційними реакціями стає дія з предметом.
Ситуативно-ділове спілкування — спілкування дитини з дорослим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є ця спільна дія.
У немовлячому періоді виокремлюють два етапи розпитку:
1. Від народження до 5—6-ти місяців. Цей період ха
рактеризується становленням ситуативно-особистісного
спілкування, інтенсивним розвитком сенсорних систем,
:юру, слуху. Таке спілкування вважається достатньо роз
мішеним, якщо малюк дивиться в очі дорослому, відпові
дає усмішкою на його усмішку, адресує йому ініціативні
усмішки, рухове пожвавлення і вокалізації, прагне про
довжити емоційний контакт з ним, намагається перебуду-
п.іти свою поведінку відповідно до його поведінки.
Зміст потреби у спілкуванні полягає у прагненні до доброзичливої уваги. Розвивається воно за допомогою екс-пресивно-мімічних засобів, які немовля інтенсивно засвоює протягом 4-х—6-ти тижнів. У цьому віці спілкування є провідною діяльністю. Воно допомагає малюку вижити і адаптуватися до обставин життя.
2. Від шести місяців до року. Початок цього періоду
пов'язаний з розвитком хапання, установленням зорово-
рухових координацій (координація між рукою та оком).
Дитина вже здатна втримати предмет, інтенсивно засвоює
маніпулювання ним. Розширюється її простір. Створю
ються передумови для розвитку маніпуляції з предметами
і предметного сприймання. Спілкування відбувається на
фоні маніпуляцій, які стосуються предметів.
З 6-ти місяців життя дитини ситуативно-особистісну форму спілкування змінює ситуативно-ділова, яка розгортається в результаті спільних з дорослим маніпулятивних дій і задовольняє її нову потребу — у співпраці. Дитині недостатньо доброзичливої уваги. їй необхідно, щоб доросши виявив зацікавленість тим, чим вона займається, брав участь у цьому процесі. Дорослого вона вважає експертом, іразком, помічником, учасником і організатором спільних дій. У цих заняттях експресивно-мімічні засоби доповнюються предметами. Дитина виявляє своє прагнення до співробітництва позами, жестами. Спілкування має яскра-ііо емоційний відтінок, йому притаманні не лише позитив-іи емоції. Діти можуть проявляти образу, гнів, якщо повестка дорослого їх не влаштовує. Збагачується і спектр їхніх позитивних переживань.
Психологічні особливості дитини
і її миЕілячий вік і його особливості
Спілкування з дорослим як провідна діяльність в не-мовлячому віці найбільше сприяє психічному розвитку дитини, переходу її на наступний віковий етап. Систематичний словесно-емоційний вплив дорослого стимулює емоційну сферу немовлят, сприяє їхньому пізнавальному розвитку. Це спілкування буде продуктивнішим, якщо починатиметься до того, як у дитини сформуються складні форми предметного сприймання.
Дорослий організовує і перші акти предметного сприймання дитини. Оволодівши ними, немовля може успішно використовувати їх в інших ситуаціях, з іншими предметами, наприклад з іграшками.
Дитина росте, змінюються її можливості, потреби. її все більше приваблюють навколишні предмети, вона починає з ними діяти. Але простота, обмеженість її дій не дають змоги самостійно відкрити різноманітні специфічні властивості і функції предметів. Неоціненну допомогу в цьому надає дорослий. Він показує нові цікаві дії з предметами: підкидає м'ячик угору, нанизує кільця на пірамідку, розкриває і знову збирає половинки дерев'яної ляльки.
Емоційно-особистісне спілкування змінюється в цей час на емоційно-ділове. Крім уваги і доброзичливості, у його контекст включаються ще співробітництво дорослого, його участь у справах малюка. Багатшими стають засоби спілкування: погляди й усмішки доповнюють вказівними жестами, певними інтонаціями у вокалізаціях і перших словах, які з'являються у другій половині року.
Ділове спілкування забезпечує подальший розвиток психіки дитини, яка оволодіває мовленням, вчиться виконувати складніші дії з предметами, переходить до найпростіших ігор з ними.
У немовлячому віці відбувається становлення передумов спілкування, безпосередніх емоційніх контактів з однолітками, які відображають широкий спектр переживань. Інтерес дітей одне до одного спонукає їх до пізнавальних контактів, до вивчення іншого. До 12-ти місяців виникають ділові контакти у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. У цей період закладаються основи подальшого повноцінного спілкування з однолітками. Формування цієї потреби починається з 3-х місяців з виникненням орієнтувальної активності на однолітка. У складі комплексу пожвавлення у 5-місячної дитини з'являються яскраві емоції при сприйманні партнера. У другій половині першого року життя формуються складні форми поведінки (наслідування, спільні ігри), які засвідчують подальший розвиток потреби в спілкуванні з однолітками.
Контакти з однолітками здебільшого спрямовані на
итііомство з ними як з цікавим об'єктом. Діти розгляда-
п ні. одне одного, доторкаються до обличчя, одягу, іноді на-
пі11, «пробують на смак» — беруть у рот пальчик іншого.
Чи то не обмежуються спогляданням однолітка, а пово
диться з ним, як з цікавою іграшкою. Можуть адресувати
їм ті самі дії, що й дорослим: усміхнутися, запропонувати
ІГрашку, однак ініціативні прояви на адресу однолітків,
прагнення привернути до себе увагу спостерігаються рід-
і.<>, як і відповідна активність. Немовлята ще не є учасни-
і.ами повноцінного спілкування, на цьому етапі життя ли-
..... закладаються його передумови.